Постанова

від 17.05.2011 по справі 6/156/4

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.05.2011                                                                                           № 6/156/4

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Борисенко  І.В.

суддів:            Шипка  В.В.

          Ільєнок  Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу фізичної    особи-підприємця ОСОБА_2

на рішення              Господарського суду Чернігівської області

від                            14.02.2011

у справі                    № 6/156/4 (суддя Блохіна Ж.В.)

за позовом               Селянського (фермерського) господарства “Едельвейс”

до                             фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

про                           стягнення 15 368,49 грн.

за участю представників сторін:

від позивача              не з’явився

від відповідача          ОСОБА_1. – дов. № 81 від 11.01.2011

ВСТАНОВИВ:

Селянське (фермерське) господарство „Едельвейс” (надалі – позивач) в грудні 2010 звернулось до Господарського суду Чернігівської області з позовом (з урахуванням заяви про зменшення сум позовних вимог від 26.01.2011) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (надалі – відповідач, апелянт) про стягнення з відповідача суми понесених збитків в розмірі 33 428,00 грн. (з яких: 7 434,00 грн. – інфляційні, 2 984,65 грн. - 3% річних, витрати, пов’язані з оплатою юридичних послуг в сумі 18 060,00 грн. та витрати, пов’язані з використанням автомобіля в сумі 4 949,84 грн.).

До прийняття рішення по справі, 08.02.2011 позивачем вдруге було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, у відповідності до якої він просив суд стягнути з відповідача 15 368,49 грн., з яких: втрати від інфляції в сумі 7 434,00 грн., 3% річних у сумі 2 984,65 грн.; витрати, пов’язані з використанням автомобіля, в сумі 4 949,84 грн.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 14.02.2011 у справі             № 6/156/4 позов задоволено частково; стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь Селянського (фермерського) господарства “Едельвейс” 7 434,00 грн. інфляційних нарахувань, 2 817,14 грн. процентів річних, 102,51 грн. державного мита та 157,41 грн. витрати за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в решті позову відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача інфляційних (за період з 16.06.2009 по 31.03.2010) та річних (за період з 16.06.2009 по 29.07.2010) у зв’язку з простроченням виконання зобов’язання по оплаті суми основного боргу в розмірі 84 007,71 грн. (встановленої рішенням Господарського суду Чернігівської області від 21.08.2009 по справі № 8/106) підлягають частковому задоволенню (у відповідності до перерахунку, здійсненому судом). Крім того, місцевим судом відмовлено у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача збитків у сумі 4 949,84 грн. у вигляді витрат, пов’язаних з використанням автомобіля для поїздок до судів, у зв’язку з відсутністю правових підстав для застосування такої міри цивільно-правової та господарської відповідальності, як відшкодування збитків, так як вказані витрати не є збитками позивача у розумінні ст.225 ГК України, а є його витратами, понесеними у зв’язку з реалізацією ним його процесуального права на участь у розгляді справ у господарському суді.

Фізична особа – підприємець ОСОБА_2, не погоджуючись з вказаним рішенням суду, звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційної скаргою від 17.03.2011, у відповідності до якої просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 14.02.2011 у справі № 6/156/4 в частині стягнення 7 434,00 грн. інфляційних нарахувань та 2 817,14 грн. процентів річних, та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення місцевим судом прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також з неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи. Апелянт вважає, що відносини, які виникли між сторонами, не передбачали застосування господарських санкцій у разі невиконання однією із сторін своїх зобов’язань за договором. А тому штрафні санкції у розумінні Господарського кодексу України не можуть бути застосовані до відповідача.

Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він проти доводів апелянта заперечує та просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду – без змін.

Представник апелянта (відповідача) в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

Представник позивача в судове засідання не з’явився. Про час та місце судового засідання повідомлений належним чином. Будь-яких клопотань з цього приводу від позивача до суду не надходило.   

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача та дослідивши наявні матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Чернігівської області від 21.08.2009 у справі № 8/106 встановлений факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов’язання по оплаті за поставлений позивачем товар в розмірі   84 007, 71 грн.

Рішенням Господарського суду м Чернігівської області від 21.08.2009 у справі          № 8/106 (залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.10.2009 та постановою Вищого господарського суду України від 28.01.2010) було частково задоволено позов Селянського (фермерського) господарства “Едельвейс” до  фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 та стягнуто з відповідача на  користь позивача 84 007,71 грн. основного боргу, 420,04 грн. інфляційних  нарахувань (за період з 27.05.2009 по 31.05.2009) та 3% річних у розмірі 127,69 грн. (за період з 27.05.2009 по 15.06.2009), а також 845,55 грн. державного мита та 268,66 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в решті позову відмовлено.

Відповідно до ч.2 ст.35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 21.04.2010 по справі № 8/59 (8/106-09) (залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.06.2010) було відмовлено у задоволені заяви суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Чернігівської області від 21.08.2009 у справі № 8/106  та  рішення від 21.08.2009 у справі № 8/106 залишено без змін.

24.11.2009 відділом Державної виконавчої служби Прилуцького міськрайонного  управління юстиції винесено постанову ВП № 16042989 про відкриття виконавчого провадження з виконання наказу Господарського суду Чернігівської області № 8/106 від 18.11.2009 про стягнення з СПД ОСОБА_2. на користь СФГ „Едельвейс” 85 669,65 грн. боргу, який пред’явлено до виконання стягувачем - СФГ „Едельвейс” 24.11.2009.

Відповідно до п.2 даної постанови боржнику (СПД ОСОБА_2.) було надано час добровільно виконати виконавчий документ та пред’явити державному виконавцю квитанцію про сплату боргу в семиденний строк з дня отримання постанови.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач виконав рішення суду від 21.08.2009 по справі № 8/106 лише 29.07.2010, перерахувавши на рахунок позивача 85 669,65 грн. боргу. У зв’язку з цим головним державним виконавцем 28.07.2010 винесена постанова про закінчення виконавчого провадження в зв’язку з поверненням виконавчого документа без виконання на письмову вимогу стягувача.

Оскільки відповідач виконав своє зобов’язання по оплаті позивачу у повному обсязі вартості отриманого від нього товару лише 29.07.2010, позивач звернувся з даним позовом про стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 7 434,00 грн. (нараховані за період з 16.06.2009 по 31.03.2010) та 3% річних в розмірі 2 984,65 грн. (нарахованих за період з 16.06.2009 по 29.07.2010).

Судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про підставність та обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних та річних у зв’язку з простроченням виконання відповідачем своїх зобов’язань по оплаті суми основної заборгованості в розмірі 84 007,71 грн., встановленої рішенням Господарського суду Чернігівської області від 21.08.2009 по справі № 8/106. При цьому судова колегія виходить з наступного.

Матеріалами справи підтверджено, що:

- рішенням Господарського суду Чернігівської області від 21.08.2009 у справі           № 8/106 (яке набрало законної сили) встановлений факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов’язання по оплаті за поставлений позивачем товар в розмірі   84 007,71 грн.;

- відповідач виконав вказане грошове зобов’язання по оплаті за поставлений позивачем товар у сумі 84 007,71 лише 29.07.2010, перерахувавши на рахунок позивача 85 669,65 грн. боргу на виконання рішення суду від 21.08.2009 по справі № 8/106 (що підтверджується наявною у справі випискою банку від 30.07.2010).

Згідно з ч.1 ст.612 ЦК України якщо боржник не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, він вважається таким, що прострочив.

У відповідності до ст.599 ЦК України зобов‘язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом (ст.625 ЦК України) право кредитора вимагати стягнення інфляційних нарахувань та відсотків річних не є штрафними санкціями, а є способами захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів наслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Таким чином, судова колегія вважає, що місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про підставність позовних вимог щодо стягнення з відповідача інфляційних та річних у зв’язку з порушенням відповідачем зобов’язань щодо оплати вартості отриманого від позивача товару.

Місцевим судом вірно встановлено, що позивач обґрунтовано нарахував і заявив до стягнення втрати від інфляції в сумі 7 434,00 грн., нараховані за період з 16.06.2009 по 31.03.2010 згідно розрахунку, зробленого відповідно до фактичних обставин та законодавства.

Судова колегія також дійшла висновку, що місцевий суд підставно та обґрунтовано здійснив перерахунок 3% річних (з урахуванням положень ст. 625 ЦК України про те, що три проценти річних нараховуються від простроченої суми) та задовольнив позовні вимоги в частині стягнення 3% річних частково, стягнувши з відповідача річні у сумі 2 817,14 грн.

Крім того, судова колегія вважає, що місцевим господарським судом обґрунтовано відмовлено у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача збитків у вигляді витрат, пов’язаних з використанням автомобіля для поїздок до судів, у сумі 4 949,84 грн. з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

У ст. 225 ГК України визначений склад збитків, що підлягає відшкодуванню.

Так, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно ст.623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Дана стаття конкретизує положення ст.22 ЦК України. Відшкодування збитків вважається загальною формою цивільно-правової відповідальності, оскільки може бути застосована в будь-якому випадку порушення зобов'язання, незалежно від того, чи передбачили сторони це в договорі або чи є вказівки спеціального закону.

Таким чином, для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності, як відшкодування збитків, необхідною умовою є наявність чотирьох складових цивільного правопорушення:

-  протиправна поведінка боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання;

-       наявність збитків;

-     причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками (що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення боржником зобов'язання, а не якихось інших обставин, зокрема, дій самого кредитора або третіх осіб);

-        вина боржника.

Як встановлено рішенням суду від 21.08.2009 у справі № 8/106, відповідачем порушено грошове зобов’язання за договором.

Розмір збитків у сумі 4 949,84 грн. позивач визначає, як вартість бензину, придбаного і витраченого ним на поїздки орендованим автомобілем до господарського суду Чернігівської області, Київського апеляційного господарського суду та Вищого господарського суду України для участі у судових засіданнях по справах № 8/106 та № 8/59 (8/106-09).

А отже, зазначені витрати понесені позивачем у зв’язку з реалізацією ним його процесуального права брати участь у розгляді справ в господарському суді.  

Посилання позивача на те, що відповідач всіляко уникав виконання рішення суду шляхом безпідставного оскарження його в апеляційному та касаційному порядку, правильно не прийняті до уваги місцевим судом, оскільки право на оскарження судового рішення господарського суду в установленому порядку передбачено ст. 22 ГПК України, як і право позивача брати участь  у засіданнях господарського суду.

За таких обставин витрати позивача на придбання бензину для автомобіля не є збитками в розумінні ст.ст. 22, 623 ЦК України, оскільки ці витрати безпосередньо не пов’язані з порушенням відповідачем господарського зобов’язання, а є виробничими витратами позивача внаслідок використання ним свого конституційного права на судовий захист.

З урахуванням наведеного, за відсутності у позивача збитків (в розумінні ст.ст. 22, 623 ЦК України), а також причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та понесеними позивачем витратами, відсутні правові підстави для застосування до відповідача такої міри цивільно-правової відповідальності, як відшкодування збитків, у зв’язку з чим позовні вимоги в частині стягнення  4949,84 грн. збитків задоволенню не підлягають.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про часткове задоволення позовних вимог - в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 7 434,00 грн. (за період з 16.06.2009 по 31.03.2010) та 3% річних у розмірі 2 817,14 грн. (за період з 16.06.2009 по 29.07.2010).

Апелянтом в апеляційній скарзі не наведено достатніх доводів та суду апеляційної інстанції не надано належних та допустимих доказів, які б по суті спростовували висновки суду першої інстанції та доводили б помилковість оскаржуваного рішення.

Враховуючи усе вищевикладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування або зміни рішення Господарського суду Чернігівської області від 14.02.2011 у справі № 6/156/4.

Керуючись ст.ст. 99, 101, п.1 ст.103, ст.105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 14.02.2011 у справі № 6/156/4 за позовом Селянського (фермерського) господарства “Едельвейс” до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 – без змін.

2. Матеріали справи № 6/156/4 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

3. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя                                                                      Борисенко  І.В.

Судді                                                                                          Шипко  В.В.

                                                                                          Ільєнок  Т.В.