Постанова

від 03.10.2006 по справі 18/262

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18/262

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

Господарський суд Чернігівської області

14000 м. Чернігів, проспект Миру 20                                        Тел. 7-38-36, факс 7-44-62

Іменем України

ПОСТАНОВА

 "03" жовтня 2006 р.                                                  Справа № 18/262

За позовом Прокурора Бахмацького району в інтересах держави в особі Бахмацької міжрайонної державної податкової інспекції

16500, м. Бахмач, вул. Чернігівська, 2-а

Відповідач –1: Товариство з обмеженою відповідальністю „Провайдер”

01042, м. Київ, Печерський район, вул. Чигоріна, 12

Відповідач –2: Товариство з обмеженою відповідальністю „Обрій” 16500, м. Бахмач, вул. Дружби, 4

про   визнання недійсними господарських зобов'язань

                                                                                               Суддя А.С.Сидоренко

Секретар судового засідання І.В.Морська

Представники сторін:

Від позивача в судовому засіданні 19.09.06р.: Дорошенко Р.В. –гол. держподатінспектор, дов. № 788/10/10-011 від 12.05.2006р.

Від відповідача - 1: не з'явився

Від відповідача –2 в судовому засіданні 19.09.06р.: Коросташовець В.М. –директор, витяг з протоколу загальних зборів № 7 від 05.06.2002р.; Руденко Р.І., - предст., дов. № 111 від 29.08.2006р.

В судовому засіданні 03.10.2006р. прийняв участь прокурор відділу прокуратури Чернігівської області Демидок Д.А., посв. № 123 від 21.03.2005р.

Постанова виноситься після перерви, оголошеної в судовому засіданні з 19.09.2006р. по 03.10.2006р., на підставі ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України.

СУТЬ СПОРУ :

Прокурором Бахмацького району в інтересах держави в особі Бахмацької міжрайонної державної податкової інспекції заявлено адміністративний позов до Товариства з обмеженою відповідальністю „Провайдер” (надалі –відповідач –1) та Товариства з обмеженою відповідальністю „Обрій” (надалі –відповідач –2)  про визнання недійсними господарських зобов'язань від 02.03.2005р. та від 02.09.2005р. на суму 66454,80 грн., укладених між ТОВ „Провайдер”, м. Київ та ТОВ „Обрій”, м. Бахмач, як таких, що вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Відповідач –1 письмових заперечень проти позову не надав, в судове засідання не з'явився.

Ухвала господарського суду від 17.08.2006р. про відкриття провадження у справі та судова повістка про виклик представника, що направлялись відповідачу –1 на адресу: м. Київ, Печерський район, вул. Чигоріна, 12, були повернуті до суду з відміткою поштового відділення про те, що товариство за своєю юридичною адресою не знаходиться.

На запит господарського суду від 17.08.2006р. № 18/262/2587 державний реєстратор Печерської районної державної адміністрації м. Києва повідомив, що державна реєстрація Товариства з обмеженою відповідальністю „Провайдер” була скасована на підставі рішення господарського суду м. Києва від 11.04.2002р. по справі № 14/160 у зв'язку з неподанням звітності.

Відповідач –2 надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого ним підтверджується факт укладання з відповідачем –1 усних договорів купівлі –продажу на загальну суму 66454,80 грн. Однак, на момент укладання угод відповідач –2 не знав про скасування державної реєстрації та анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість відповідача –1. На думку відповідача –2, у разі визнання господарських зобов'язань недійсними, з нього повинні стягуватися не його власні грошові кошти, а лише ті які будуть стягнуті на його користь з відповідача –1. Крім того, відповідач –2 звертає увагу на те, що рішенням господарського суду м. Києва скасовано державну реєстрацію ТОВ „Провайдер”, тобто останнього позбавлено статусу юридичної особи і тому виконання судового рішення стає неможливим, оскільки незрозуміло, за рахунок кого будуть стягуватися грошові кошти, зазначені в позовній заяві.    

Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення повноважних представників сторін та прокурора, з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд ВСТАНОВИВ:

02 березня 2005 року між ТОВ „Провайдер” м. Київ та ТОВ „Обрій” м. Бахмач був укладений усний договір купівлі –продажу, відповідно до якого відповідач –1 передав відповідачу –2 борону БШТ –8,2. В свою чергу відповідач –2 сплатив відповідачу –1 за отриманий товар грошові кошти в сумі 48873,60 грн. в т.ч. 8115,60 грн. ПДВ. Факт укладання усного договору купівлі –продажу та виконання сторонами його умов підтверджується видатковою накладною від 02.03.2005р. № 12 та податковою накладною від 02.03.2005р. № 12, а також реєстром отриманих та виданих податкових накладних за період з 01.10.2000р. по 29.07.2005р.  

02 вересня 2005 року ТОВ „Провайдер” м. Київ та ТОВ „Обрій” м. Бахмач був укладений ще один усний договір купівлі –продажу, відповідно до якого відповідач –2 отримав від відповідача –1 дизельне пальне, за яке сплатив 17581,20 грн., в т.ч. 2930,20 грн. ПДВ. Факт укладання усного договору купівлі –продажу та виконання сторонами його умов підтверджується видатковою накладною від 02.09.2005р. № 11 та податковою накладною від 02.09.2005р. № 11, а також реєстром отриманих та виданих податкових накладних за період з 01.08.2005р. по 12.12.2005р.

Розрахунок за придбану техніку та дизельне пальне здійснювався готівкою, що підтверджується квитанціями прибуткових касових ордерів за № № 42, 48 від 23.03.2005р. та від 29.03.2005р. на загальну суму 58100,00 грн., які містять відтиск печатки отримувача готівкових коштів (ТОВ „Провайдер”) та підпис відповідальної особи (головного бухгалтера та касира).

Факт укладання та виконання вказаних угод підтверджується також актом планової виїзної комплексної документальної перевірки дотримання вимог податкового законодавства Товариством з обмеженою відповідальністю „Обрій” за період з 01.07.2004р. по 31.12.2005р. № 132-23-21408297/676 від 17.04.2006р., під час проведення якої встановлено факт співпраці з підприємством з ознаками „фіктивності”. Директор ТОВ „Обрій” в письмових поясненнях підтвердив факт укладання усних договорів з ТОВ „Провайдер”, яке разом з податковими накладними надало копію свідоцтва про реєстрацію платником податку на додану вартість.

Згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським  визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод,   передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (абз. 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).

Частина 1 ст. 179 Господарського кодексу України передбачає, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

За змістом ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Рішенням господарського суду м. Києва від 11.04.2002 року по справі 14/160 скасовано державну реєстрацію ТОВ „Провайдер”, оскільки дане підприємство з 01 жовтня 1999р. не подає до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону, а також зобов'язано ТОВ „Провайдер” в особі його вищого органу здійснити ліквідацію підприємства у встановленому законом порядку. Дане рішення набрало законної сили 21.04.2002р.

Згідно з актом ДПІ у Печерському районі м. Києва від 17.01.2003 року № 1173, у зв'язку з скасуванням державної реєстрації ТОВ „Провайдер” на підставі судового рішення, анульоване свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість № 37518582, що видане ТОВ „Провайдер” 02.06.1999р.

У відповідності з ст. 8 Закону України „Про підприємництво” (чинного на момент ухвалення рішення суду про скасування державної реєстрації відповідача –1), скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності здійснюється органом державної реєстрації за наявності ліквідаційного балансу, складеного і затвердженого згідно з законодавством, та інших документів, що підтверджують проведення заходів щодо ліквідації суб'єкта підприємницької діяльності як юридичної особи, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, шляхом виключення його з Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності.

Скасування державної реєстрації позбавляє суб'єкта підприємницької діяльності статусу юридичної особи і є підставою для виключення його з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України.

На момент укладання господарських договорів з ТОВ „Обрій” відповідач –1 не мав право здійснювати господарську діяльність. За таких обставин, ТОВ „Провайдер” усвідомлювало протиправність угод, які укладалися, і суперечність їх мети інтересам держави та суспільства (ухилення від сплати податків) і свідомо допускало настання протиправних наслідків.

Згідно з п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978р. № 3 „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” (зі змінами та доповненнями) дія статті 49 Цивільного кодексу України поширюється на угоди, укладені з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, тобто які порушують основні принципи існуючого суспільного ладу. До них, зокрема, належать угоди, спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування доходів.

При цьому необхідними умовами для визнання угоди недійсною є мета укладання угоди субєктами господарювання, яка, зокрема, має бути спрямована на приховування від оподаткування доходів для завдання шкоди інтересам держави та суспільства, а також вина сторін у формі умислу щодо настання відповідних наслідків.  

Пункт 7.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 25.07.2002р. № 1056 „Про заходи щодо забезпечення однакового і правильного застосування законодавства про податки” доказами спрямованості умислу субєкта оспорюваних угод на приховування від оподаткування прибутків та доходів можуть бути, зокрема, надані податковими органами відомості про відсутність підприємства, організації (сторони угоди) за юридичною та фактичною адресою, про визнання недійсними в установленому чинним законодавством порядку установчих (статутних) документів, про неподання податкової звітності до органів державної податкової служби, про скасування державної реєстрації субєкта підприємницької діяльності та інше.  

Позивач належними засобами доказування довів той факт, що ТОВ “Провайдер” при укладанні та виконанні оспорюваних угод мало умисел на приховування від оподаткування прибутків та доходів, тобто, укладало господарські договори, які завідомо суперечили інтересам держави і суспільства.

Згідно ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як  таке, що  вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін –у разі виконання зобов'язання обома сторонами –в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язаннями, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Що стосується посилань відповідача –2 на необхідність стягнення не його власних коштів, а лише тих, які надійдуть від ТОВ „Провайдер” та неможливість виконання судового рішення слід відмітити про відсутність в Господарському кодексі України посилання саме на такий порядок застосування наслідків визнання господарського зобов'язання недійсним.

Відповідно до ч. 7 ст. 59 Господарського кодексу України, скасування державної реєстрації позбавляє суб'єкта господарювання статусу юридичної особи і є підставою для вилучення його з державного реєстру. Суб'єкт господарювання вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності. Такий запис вноситься після затвердження ліквідаційного балансу відповідно до вимог цього Кодексу.

На запит суду Печерська районні у місті Києві державна адміністрація не надала відомостей щодо внесення до державного реєстру запису про припинення діяльності відповідача –1, що свідчить про незавершення ліквідаційної процедури, а тому відповідач –2 має право направити виконавчий документ на примусове виконання до органу державної виконавчої служби.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 4 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем –фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

Керуючись ст. ст. 59, 173, 174, 207, 208 Господарського кодексу України, ст. ст. 94, 158 –163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним господарське зобов'язання щодо купівлі –продажу борони БШТ –8,2 на суму 48873,60 грн., вчинене 02 березня 2005 року між Товариством з обмеженою відповідальністю „Провайдер”, м. Київ (код 30400908) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Обрій”, м. Бахмач (код 21408297), як таке, що вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Визнати недійсним господарське зобов'язання щодо купівлі –продажу дизельного пального на суму 17581,20 грн., вчинене 02 вересня 2005 року між Товариством з обмеженою відповідальністю „Провайдер”, м. Київ (код 30400908) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Обрій”, м. Бахмач (код 21408297), як таке, що вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Провайдер”, м. Київ, Печерський район, вул. Чигоріна, 12 (код 30400908, відомості про розрахункові рахунки відсутні) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Обрій”, м. Бахмач, вул. Дружби, 4 (р/р 26000301835864 в ПІБ, м. Ніжин, МФО 353434, код 21408297) грошові кошти в сумі 66454 грн. 80 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Обрій”, м. Бахмач, вул. Дружби, 4 (р/р 26000301835864 ПІБ м. Ніжин, МФО 353434, код 21408297) в доход Державного бюджету України грошові кошти в сумі 66454 грн. 80 коп.

Дана постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного господарського суду в наступному порядку: про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів  оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який  ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу – з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Дана постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

      Суддя                                       (підпис)                             А.С.Сидоренко