Рішення

від 21.04.2008 по справі 2/38

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

2/38

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

21.04.08 р.                                                                              Справа № 2/38                               

Суддя господарського суду Донецької області Мартюхіна Н.О.

при секретарі  судового засідання Трубачовій А.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом: Приватного малого підприємства „Метмаш”, м. Краматорськ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Науково-виробнича фірма “Пультмашсервіс”, м. Краматорськ

про стягнення заборгованості в сумі 143647,04 грн.

та зустрічний позов: Товариства з обмеженою відповідальністю „Науково-виробнича фірма “Пультмашсервіс”, м. Краматорськ

до  Приватного малого підприємства „Метмаш”, м. Краматорськ

про визнання недійсним договору

За участю представників сторін:

від позивача: Чабаненко О.І. –за довір.

від відповідача: Манішевська Л.Г. –директор

СУТЬ СПОРУ:

У судовому засіданні оголошувалась перерва

з 16.04.08р. до 21.04.08р. о 13 год. 30 хв.

Приватного малого підприємства „Метмаш”, м. Краматорськ звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю „Науково-виробнича фірма “Пультмашсервіс”,                            м. Краматорськ про стягнення заборгованості в сумі 143647,04 грн., яка складається з суми основного боргу 110400 грн., суми штрафу –33120 грн., 3% річних –127,04 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем не виконанні зобов'язання щодо сплати вартості поставленого обладнання за договором постачання № 67 від 10.12.07р. Порушення договору та наявність заборгованості у сумі 110400 грн., позивач обґрунтовує договірними відносинами щодо постачання обладнання, накладною від 11.01.08р. № 67, податковою накладною, довіреністю на отримання матеріальних цінностей. На думку позивача, відповідач порушив строки сплати  поставленого обладнання, що передбачені п. 2.1, 2.2. вказаного договору, у зв'язку з чим, просить суд стягнути штраф у розмірі 30% від вартості неоплаченого обладнання, згідно пункту 2.5 договору, та 3% річних. Правовими підставами для стягнення спірної суми позову, позивач вважає норми ст.ст. 522, 526, 527, 530, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України.  

          Представник позивача у судовому засіданні підтримав свої позовні вимоги у повному обсязі.

          Відповідач у відзиві на позов та доповненні до відзиву заперечує наявність договірних відносин за договором  постачання № 67 від 10.12.07р., факт постачання та отримання обладнання на загальну суму 110400 грн., а також, факти порушення строків виконання зобов'язань за договором не визнає. В обґрунтування своїх заперечень відповідач посилається на порушення вимог ст. 627 ЦК України щодо вимог розумності та справедливості, домовленості директорів, що підписали договір. Відповідач вказує на те, що зазначена господарська операція не була відображена у бухгалтерському та податковому обліку, податкова накладна була отримана відповідачем лише у лютому 2008р., при звільненні директора відповідача Боброва В.Н. зазначений договір та його виконання не були відображені у звіті директора перед засновниками підприємства.

12.03.08р. відповідачем був поданий зустрічний позов про визнання недійсним договору постачання від 10.12.07р. № 67, який укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю „Науково-виробнича фірма “Пультмашсервіс” та Приватним малим підприємством „Метмаш”.

Зустрічний позов був прийнятий судом та розглядається одночасно із первісним, згідно ст. 60 Господарського процесуального кодексу України.

Зустрічний позов мотивований невідповідністю спірного договору вимогам ст.ст. 266, п. 4 ст. 265 Господарського кодексу України, та укладений із перевищенням директором своїх повноважень. Підставами визнання спірного договору недійсним вказує ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України.  

Заявами від 07.04.08р. № 07-1\04, від 15.04.08р. № 15/04 позивач за зустрічним позовом надав додаткові обґрунтування позовних вимог щодо недійсності спірного договору, у тому числі з мотивів викладених у відзиві до первісного позову. Зокрема, позивач за зустрічним позовом посилається на те, що акт приймання-передачі обладнання є підроблений, оскільки підписаний під час судового розгляду, наявність в пункті 2.5 договору розміру штрафу 30% від суми несплати суперечить принципам розумності та справедливості при укладенні господарських договорів, у спірному договорі не вказаний тип обладнання, його основні характеристики та параметри. Крім того, позивач вказує на те, що основним видом його діяльності є передача нерухомості в оренду, обладнання, яке є предметом спірного договору, позивачу не потрібно та недоцільно, оскільки інших видів діяльності він не здійснює та в планах роботи не має.  

Відповідач за зустрічним позовом, вимоги заперечує, посилаючись на відсутність обмежень щодо повноважень директора в статуті ТОВ “НВФ “Пультмашсервіс”, обладнання було передано також й за актом від 11.01.08р., в якому детально відображені всі його характеристики та параметри, та відсутність претензій покупця. Відповідач посилається на безпідставність щодо визначення у спірному договорі умов постачання згідно Правил Інкотермс, оскільки їх обов'язковість передбачена у зовнішній торгівлі.

Заслухавши у судовому засіданні представників сторін, розглянувши наявні матеріали справи та дослідивши надані сторонами докази та пояснення, суд

ВСТАНОВИВ:

10.12.07р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Науково-виробнича фірма “Пультмашсервіс” (далі за текстом –Покупець) та Приватним малим підприємством „Метмаш” (далі за текстом - Постачальник) був укладений договір № 67, предметом якого є зобов'язання Постачальника поставити та передати у власність обладнання, згідно Специфікації № 1, а Покупець прийняти його та своєчасно сплатити на умовах, визначених договором. За своїм предметом та змістом вказаний договір є договором постачання, у зв'язку з чим, законодавство, що регулює зазначені правовідносини є загальні положення про поставку передбачені статтями 264-271 Господарського кодексу України.  

          Відповідно специфікації № 1 до вказаного договору, предметом постачання є навантажувач „Балканакар”, навантажувач АРМ (АВТО), б/с, г.п 1 тн., станок обрізний, б/п, станок токарний б/п, апарат зварювальний ВДУ-306, б/п, молот МА412, б/п у кількості по кожній позиції по одній штуці, на загальну суму 110400 грн. з ПДВ.

Відповідно до пунктів 2.3.-2.4 договору, визначене Специфікацією обладнання є власністю Покупця після його передачі Продавцем. Передача здійснюється на складі продавця. Спосіб поставки –самовивіз автотранспортом Покупця.

На виконання зазначених умов договору, позивач здійснив передачу обладнання на складі в межах строку договору, про що свідчать підписані сторонами накладна від 11.01.08р. № 67 на загальну суму 110400 грн., податкова накладна, довіреність ЯМШ серії 619745 від 11.01.08р., акт приймання-передачі майна від 11.01.08р.  

Сторонами, на вимогу суду, надавались та досліджувались судом у судовому засіданні, оригінали договору постачання від 10.12.07р. № 67 та оригінали документів на його виконання.

Згідно п. 2.2  договору постачання, оплата обладнання проводиться шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника, на протязі 3 банківських днів після передачі обладнання.

Таким чином, обов'язок покупця розрахуватися на протязі 3 банківських днів залежить від дати передачі від постачальника обладнання. Такою датою передачі обладнання Покупцю слід вважати 11 січня 2008 року.

У зв'язку з цим, та виходячи із змісту п. 2.2 договору, строк виконання грошового зобов'язання по оплаті настав 17.01.08р., оскільки 12-13 січня були вихідними днями, тобто, небанківськими.

Згідно досліджених матеріалів справи, відповідач не надав суду документальних доказів повної або часткової сплати заборгованості у загальній сумі 110400 грн.

Таким чином, сума боргу становить 110400 грн.

Відповідно до ч.ч.1 ст.174 ГК України господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

За приписами ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Умови договору, згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковими для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.  

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідач, свої зобов'язання, як про це заявлено позивачем, всупереч вказаних норм Цивільного та Господарського кодексів України, належним чином не виконав. А саме, не сплатив за отримане обладнання внаслідок чого, утворилась заборгованість у сумі 110400 грн., яку позивач доводить відповідними доказами. З урахуванням цього, вимоги позивача щодо стягнення заборгованості за договором є обґрунтованими та підлягають задоволенню в сумі 110400 грн.

За порушення відповідачем умов договору, наведених у пункті 2.2, сторони встановили відповідальність у вигляді штрафу у розмірі 30% від вартості обладнання (пункт 2.5 договору).

Так, частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Під неустойкою (штрафом, пенею), відповідно до статті 549 ЦК України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Зокрема, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частиною 2 ст.551 ЦК України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

          Як було вище встановлено, пунктом 2.5 договору передбачений розмір штрафу –30% від вартості обладнання. Строк виконання зобов'язання відповідача щодо оплати вартості поставленого обладнання настав 17 січня 2008р. та на момент подачі позову в суд є порушеними, а зобов'язання по сплаті не виконані взагалі. У зв'язку з цим, суд не погоджується із запереченнями відповідача стосовно моменту виникнення порушення зобов'язання покупця за договором від 10.12.07р. № 67.

Таким чином, вимоги позивача щодо сплати штрафу в сумі 33120 грн., що є 30% від 110400 грн., є підставними, та розраховані в межах строків порушення зобов'язань відповідачем, тобто, за період з 17.01.08р. до 20.02.08р.

          Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, а відповідачем не спростований факт неналежного виконання покупцем (відповідачем) договірних зобов'язань шляхом прострочення оплати вартості поставленого позивачем обладнання та обумовлена цим наявність підстав для стягнення з порушника передбаченого договором штрафу у розмірі 33120 грн.

Крім того, відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, вимоги позивача щодо застосування до відповідача відповідальності за порушення грошового зобов'язання у вигляді стягнення нарахованого та заявленого позивачем за період з 17.01.08р. до 28.01.08р., тобто, за 12 днів - 3% річних за прострочку виконання грошових зобов'язань в сумі 108,88 грн., підлягають задоволенню. В решті заявлених позивачем вимог на суму 18,16 грн., судом відмовлено.

          Заперечення відповідача, викладені у відзиві на позов, стосовно невідповідності змісту податкової накладної вимогам закону, не відображення вказаної господарської операції на постачання обладнання в сумі 110400 грн. у бухгалтерському та податковому обліку, не приймаються судом до уваги з огляду на наступні підстави.

Судом досліджені всі документи, надані сторонами до матеріалів справи, з постачання обладнання на суму 110400 грн., згідно договору постачання № 67 від 10.12.07р., та суд дійшов висновку, що такі документи за своїм змістом та формою є первинними обліковими документами, які фіксують факти здійснення господарських операцій позивачем на користь відповідача з постачання обладнання на загальну суму 110400 грн. Зокрема, зазначені документи, у відповідності до вимог ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, мають всі обов'язкові реквізити первинних документів та є підставою для здійснення господарських операцій та бухгалтерського, податкового обліку.

Відповідальність за організацію бухгалтерського та податкового обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, згідно ст. 8 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” несе власник або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів. Такою посадовою особою в межах податкового та звітного періоду, а саме, січень, лютий 2008 року, була також, та є на теперішній час, - директор Манішевська Л.Г.

Проте, будь-яких первинних документів, а також, письмових доказів у розумінні ст.ст. 32-34 ГПК України, що підтверджують відсутність спірної заборгованості або спростовують її наявність, відповідач не надав.

Також, як вказувалось, позивачем виписувалась податкова накладна від 11.01.08р. № 3, екземпляр якої, що знаходиться у позивача, надана до матеріалів справи і є копією податкової накладної, відповідно до якої у позивача виникли податкові зобов'язання з податку на додану вартість. При цьому, оригінали податкових накладних, відповідно до вимог ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” передані відповідачу, як покупцю, який відповідно включив до складу податкового кредиту у відповідних податкових періодах 2008 року суми з податку на додану вартість.

          Статтею 7 Закону України “Про податок на додану вартість” визначено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. При цьому, податкова накладна виступає як звітний податковий документ і одночасно розрахунковий документ.

Абзацом “а” пункту 10.1 статті 10 цього вказаного Закону встановлено, що особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, є платники податку.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

          З огляду на вказані вимоги законодавства та наявні в матеріалах справи копії податкових накладних, оригінали яких були передані позивачем відповідачу для включення податку на додану вартість до податкового кредиту, суд вважає доведеним факти здійснення господарських операцій позивача з постачання обладнання та відповідачем з прийняття цього обладнання на загальну суму 110400 грн., оскільки вони у повному обсязі відображені сторонами у податковому обліку у відповідних податкових періодах.

Враховуючи  вищевикладене,  суд  вважає,  що  позовні  вимоги  по  первісному  позову є обґрунтованими, доведеними частково, тому підлягають задоволенню в частині стягнення суми основного боргу 110400 грн., суми штрафу 33120 грн., та 3% річних –108,88 грн.

Щодо заявлених відповідачем зустрічних позовних вимог про визнання недійсним договору постачання від 10.12.07р. № 67, проаналізувавши надані сторонами судового процесу докази та пояснення, дослідивши та з'ясувавши всебічно та у повній мірі обставини справи, з якими закон пов'язує право на укладання договору постачання та визнання даних правочинів недійсними, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заявленого зустрічного позову, виходячи з наступного.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Приписами ст. 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.  

Статтею 215 ЦК України встановлені підстави недійсності правочину, а саме підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Щодо вимог позивача за зустрічним позовом про визнання недійсним договору постачання від 10.12.07р. № 67 з підстав того, що спірний договір за змістом суперечить закону, а саме, нормам статей 265 пункт 4 та 266 Господарського кодексу України. Зокрема, обґрунтовуючи зустрічні позовні вимоги, позивач посилається на ті обставини, що предмет спірного договору не відповідає ст. 266 ГК України, оскільки не містить виду, марки, типу, технічної характеристики проданого обладнання, не відповідає пункту 4              ст. 265 ГК України, оскільки умови спірного договору не викладені у відповідності до Міжнародних правил з тлумачення термінів „Інкотермс”.  

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Пунктом 2 ст. 265 ГК України встановлено, що договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно зі статтею 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Як вбачається із специфікації № 1 до спірного договору, перелік обладнання містить необхідні індивідуальні ознаки щодо найменування кожної позиції, її моделі або типу, кількість кожного найменування обладнання. Отже, підписуючи специфікацію до договору, сторони узгодили всі необхідні характеристики обладнання, які викладені в достатньо зрозумілій формі для обох сторін на підставі вільного визначення предмету спірного договору постачання.

Також, суд приймає до уваги, що предметом спірного договору постачання є не нове обладнання, а раніш використане. У зв'язку з цим, технічна документація на таке майно могла бути втрачена, зазначене обладнання могло підвергатися ремонту, заміні частин та інше.

Крім того, як вказувалось, під час здійснення приймання обладнання за якістю та комплектністю, посадовими особами та працівниками ТОВ „НВФ Пультмашсервіс” будь-яких претензій чи заперечень щодо обладнання не було висунуто.

У частині четвертій статті 265 ГК України мова йде про форму закріплення істотних умов поставки. Як встановлено судом, умови поставки викладені у пунктах 2.3.-2.4 спірного договору.

Отже, якщо сторони договору вказали в ньому всі істотні умови поставки, але виклали їх не за правилами Інкотермс (у випадку якщо ні одна зі сторін не вимагала застосування правил Інкотермс), то в даному випадку не можна вважати договір поставки недійсним.

Також, позивач посилається на недійсність пункту 2.5 договору поставки, яким передбачений 30% штраф від суми несплати вартості обладнання, оскільки не відповідає вимогам розумності, передбаченим ст. 627 ЦК України.

Суд виходить з того, що принцип розумності у договірних правовідносинах, закріплений статтею 627 ЦК України, є оціночним поняттям, характеризує дії або бездіяльність особи як об'єкти оцінки. Законодавцем зазначена концепція розумності у зобов'язанні не поставлена у чіткі юридичні межі.

За загально визначеним поняттям, свобода договору, його умов полягає у тому, що сторони вільні в укладанні договору, виборі контрагента, та визначенні умов договору, у виявленні волі на вступ у договірні відносини, у виборі форми договору, та у тому числі, й у можливості встановлювати способи забезпечення зобов'язань та форми відповідальності за їх порушення.

Таким чином, позивач за зустрічним позовом не довів суду порушення вказаного принципу, та у чому саме полягає нерозумність передбачених спірним договором штрафних санкцій.   

Крім того, позивач за зустрічним позовом вважає спірний договір недійсним, у зв'язку з тим, що укладений особою, яка не мала достатнього обсягу цивільної дієздатності, відповідно до п. 2 ст. 203 ЦК України, що робить його недійсним відповідно до ч. 1,2, ст. 215 ЦК України.

Дослідивши зміст спірного договору суд вважає, що даний договір укладено з додержанням вимог необхідних для чинності правочину.

Згідно ст. 92 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діяти до установчих документів та закону.

Дії органів юридичної особи розцінюються як дії самої юридичної особи. Вони здійснюються її органами без довіреності та створюють права та обов'язки безпосередньо для юридичної особи. Таким чином закон не розділяє дії різних виконавчих органів товариства, як то дії директора Боброва В.М. та директора Манішевської Л.Г., а розцінює дії виконавчих органів як дії самої юридичної особи.   

Відповідно до ст. 97 ЦК України, управління товариством здійснюють його органи, якими є збори його учасників та виконавчий орган.

Зі сторони ТОВ „НВФ Пультмашсервіс” спірний договір було підписано Бобровим В.Н., як директором, що діяв на підставі Статуту.

Статут позивача надає право директору, як керівнику виконавчого органу, приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, за виключенням питань, вирішення яких віднесено до компетенції загальних зборів товариства. Пунктом 18.2. Статуту передбачено, що до виключної компетенції загальних зборів товариства належить прийняття рішень про визначення основних напрямків діяльності товариства, затвердження його планів та звітів про їх виконання; та інше.

Відповідно до частини 3 ст. 145 ЦК України, компетенція виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю, порядок ухвалення ним рішень і порядок вчинення дій від імені товариства встановлюється цим Кодексом, іншим законом і статутом товариства. Частиною 4 статті 62 Господарського кодексу України встановлено, що Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами.

Отже,   в разі наявності обмежень представника Товариства –вони мають бути відображені саме в статуї товариства. До того ж, чинним законодавством України не передбачено, що визначення загальними зборами товариства напрямків діяльності не має наслідком укладання товариством право чинів конкретного виду або змісту.

За змістом Статуту ТОВ “НВФ “Путьмашсервіс” судом не встановлено жодних обмежень директора на укладання такого правочину як договір поставки № 67                          від 10.12.2007р.

Позивач вказує на те, що єдиним видом діяльності ТОВ „НВФ Пультмашсервіс” було здавання майна в оренду, інших напрямків діяльності учасники товариства не визначали, не затверджували плани діяльності товариства, які б могли передбачати необхідність купівлі обладнання за спірним договором.

Разом з цим, предметом та метою діяльності Товариства, згідно  з статтею 3 Статуту є надання послуг, виробництво товарів, торгівля, а також інша підприємницька діяльність, у тому числі і зовнішньоекономічна, з метою одержання відповідного прибутку. Напрямки діяльності товариства містяться в пункті 3.2 Статуту.

Проте, як було встановлено судом, будь-яких конкретних планів чи напрямків діяльності учасники товариства не затверджували, у зв'язку з цим, неможливо встановити відповідність чи невідповідність укладання та виконання спірного договору таким планам, внаслідок їх відсутності. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Суд вважає безпідставним посилання позивача за зустрічним позовом на порушення статуту та перевищення директором своєї компетенції.   

Щодо клопотання позивача за зустрічним позовом відносно призначення судової експертизи для встановлення дійсності печаті на акті.

Зазначене клопотання позивача за зустрічним позовом задоволенню не підлягає з огляду на те, що останній не обґрунтував необхідність застосування спеціальних знань, не визначив підстав та галузі знань для призначення та проведення експертизи.  

Суд зазначає, що відповідач не був та не є позбавлений права для звернення до правоохоронних органів, прокуратури самостійно для перевірення своїх сумнівів відносно достовірності печаті на акті або договорі.

Суд роз'яснює позивачу по зустрічному позову, що в разі виявлення обставин, що мають істотне значення для справи і не могли бути відомими, останній не позбавлений права для звернення до Господарського суду з заявою про перегляд судового рішення за ново виявленими обставинами в порядку передбаченому  розділом ХІІІ Господарського процесуального кодексу України.  

На підставі вище викладеного, суд відмовляє у задоволенні зустрічних вимог.  

Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до ст. 49 Господарського процесуального Кодексу України.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до ст. 85 Господарського процесуального Кодексу України.

На підставі ст.ст. 526, 530, 610, 629, 692 Цивільного кодексу України, ст. 193, 179, 193 Господарського кодексу України, керуючись ст.ст. 22, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального Кодексу України, господарський суд –

ВИРІШИВ:

Позов Приватного малого підприємства “Метмаш” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробнича фірма “Путьмашсервіс” про стягнення заборгованості в сумі 143647,04грн. задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробнича фірма “Путьмашсервіс” (84307, м. Краматорськ, вул.. Орджонікідзе, 10, ЄДРПОУ 33919896) на користь Приватного малого підприємства “Метмаш” (84313, м. Краматорськ,                           вул. Орджонікідзе, 10, корп. 5, ЄДРПОУ 20361295) суму основного боргу - 110400 грн., 33120 грн. –штраф, 108,88грн. –3% річних, витрати по сплаті державного мита в розмірі 1436,28 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 117,98грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробнича фірма “Путьмашсервіс” м. Краматорськ до Приватного малого підприємства “Метмаш” про визнання недійсним договору поставки № 67 від 10.12.2007р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю “Науково-виробнича фірма “Путьмашсервіс” та Приватним малим підприємством “Метмаш” –відмовити повністю.   

Рішення суду набуває законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Рішення суду може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дні прийняття рішення або в касаційному порядку протягом одного місяця з дні набрання рішенням законної сили.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення підписаний 25.04.2008р.

Суддя