Постанова

від 21.04.2008 по справі 05/02-08

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

05/02-08

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" квітня 2008 р.                                                           Справа № 05/02-08  

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., судді Пушай В.І. ,  Плужник О.В.

при секретарі Чудновській І.І.

за участю представників сторін:

позивача - Луценко Ю.В.

відповідача -  Отрох А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 707Х/3-7) на рішення господарського суду Харківської області від 06.03.08 р. по справі № 05/02-08

за позовом ВАТ "Бериславський машинобудівний завод", м. Берислав

до ЗАТ "Завод турбокомпресорів", м. Дергачі

про стягнення 70957,62 грн.

встановила:

У  грудні позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з відповідача на свою користь основного боргу за поставлену продукцію в сумі 48 506,90 грн., інфляційні в сумі 18093,08 грн. та 3 % річних в сумі 4357,64 грн., посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу № 54 від 27.01.04 р. 25.02.2008 р. позивач надав письмове  уточнення до позовної заяви, де зазначив, що борг з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних за договором № 54 від 27.01.2004 р. розраховано за період з 01.01.05 р. по 28.12.2007 р.

  Рішенням господарського суду Харківської області від 06.03.2008 р. по справі № 05/02-08  (суддя - Ольшанченко В.І.) в позові відмовлено у зв'язку з закінченням строку позовної давності, так як відповідач повинен був оплатити отриману продукцію в той же день, тобто 5.02.2004 р., тому що, якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із  сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.                                                             

Позивач з рішенням господарського суду не погоджується, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та постановити нове рішення, в якому задовольнити позовні вимоги, посилаючись на те, що рішення не відповідає фактичним обставинам справи та  судом першої інстанції  було неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, та рішення винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Позивач зазначив, що висновок господарського суду щодо подання позову поза межами загального строку позовної давності є помилковим та не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, тобто позивач про порушення свого права міг би довідатися лише після закінчення строку дії договору, оскільки на протязі цього строку сторони можуть здійснювати свої права та виконувати обов'язки, тобто на думку позивача, день коли він міг би довідатися про порушення свого права, є наступний день після останнього дня строку дії договору, тобто 01.01.2005 року. Відмовляючи позивачу у позовних вимогах, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, зазначивши про відмову у задоволенні позову, як з підстав недоведеність позовних вимог так і, пропуску строку позовної давності, що є недопустимим, оскільки висновок суду про необґрунтованість вимог позивача сам по собі виключає відмову в позові за пропуском строку позовної давності, тобто правила про позовну давність можуть застосовуватись лише тоді, коли доведено сплив строку позовної давності.

Відповідач з обставинами, викладеними в апеляційної скарзі не погоджується, подав відзив на апеляційну скаргу, вважає рішення суду прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, посилаючись на те, що строк позовної давності щодо позовних вимог ВАТ «Бориславський машинобудівельний завод»закінчився 05.02.2007 р.

Cудова колегія, перевіривши матеріали справи, вислухавши представників сторін встановила: сторони уклали договір № 54 від 27.01.04 р. купівлі-продажу, за яким продавець (позивач) зобов'язався продати, а покупець (відповідач) оплатити та прийняти продукцію, згідно специфікації, яка є невід'ємною частиною договору, на загальну суму 556888,58 грн., додатком № 1 до спірного договору є специфікація № 1 на суму 69688,58 грн. та додатком № 2 є специфікація № 2 на суму 487200,00 грн. 01.09.04 р. сторони уклали додаткову угоду до спірного договору про внесення змін до спірного договору відносно реквізитів ВАТ „Бериславський машинобудівний завод".

Згідно п. 3.1 договору строк поставки - не більше З0 днів з моменту отримання 100% попередньої оплати, згідно заявки в рівних обсягах по місяцям протягом року, а п. 5.1 договору передбачено, що оплата продукції здійснюється покупцем шляхом прямого банківського платежу на рахунок продавця у вигляді 100% попередньої оплати.

Отже, строк  поставки та строк здійснення попередньої оплати  договором не встановлений.

В порушення умов договору позивач 04.02.04 р. без попередньої оплати відпустив відповідачу продукцію по накладній № 17 на суму 6181,68 грн., а 05.02.04 р. позивач без попередньої оплати відпустив відповідачу продукцію по видатковій накладній № 21 на суму 63506,90 грн. та відповідач прийняв її без заперечень. В накладній № 17 від 04.02.04 р. та в видатковій накладній № 21 від 05.02.04 р. вписана довіреність уповноваженої особи відповідача на отримання ТМЦ серії ЯЖЦ № 562435 від 02.02.04 р., але відсутній підпис цієї особи в отриманні продукції.

   Суд першої інстанції правомірно встановив, що відповідач факт отримання продукції не визнає, але й не заперечує, акт звірки взаєморозрахунків не підписав.

      Як свідчать матеріали справи, відповідач частково оплатив вартість отриманої продукції, що підтверджується  копіями банківських виписок з особового рахунку позивача, згідно з якими позивач  здійснив  часткову оплату отриманої від   позивача   продукції  за  договором № 54 від 27.01.2004 р.  платіжним дорученням № 299 від 03.08.04 р. на суму 5000,00 грн. та платіжним дорученням № 937 від 13.09.04 р. в сумі 10000,00 грн.

        Суд першої інстанції обґрунтовано відхилив посилання відповідача на те, що ним була зроблена попередня оплата в сумі  15000  грн.,   оскільки  це  спростовується   матеріалами справи,  а  саме   копіями   банківських   виписок  з  особового   рахунку  позивача,  де   в визначенні  платежу зазначається  „Плата за запчастини  згідно договору  №  54  від 27.01.04 р.", а не попередня оплата.

        Позивач стверджує,  що він направив відповідачу вимогу № 24 від 24.07.04 р. про оплату продукції поставленої по спірному договору на суму 69688,58 грн., претензію № 122/1222 від 31.08.06 р. на суму 93735,08 грн. з описом вкладення та претензію № 022/6 від 14.03.07 р. на суму 48506,90 грн., але доказів направлення вимоги № 24 від 24.07.2004 р. та претензії № 022/6 від 14.03.07 р.  не надав,  позивачем представлені докази  направлення  тільки претензії  № 122/1222 від 31.08.06 р. на суму 93735,08 грн.  Претензія залишена відповідачем без розгляду та задоволення.  Відповідач  стверджує про відсутність будь-яких вимог та зобов'язань по оплаті отриманої продукції.

      Судова колегія вважає, що позивач довів факт направлення відповідачу претензії  № 122/1222 від 31.08.06 р. на суму 93735,08 грн., доказів відсутності боргу на зазначену дату або наявності боргу по іншим договорам відповідач не надав, зменшення суми боргу в позові не свідчить про неналежність доказу направлення  вимоги до спірного договору, так як інших зобов'язань між сторонами не було.

     Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

 В порушення умов  правочину та вимоги про оплату відповідач не здійснив  оплату вартості одержаної продукції в повному обсязі, доказів оплати продукції  не надав.

       Відповідно до ст. 9 ЦК України законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання, тобто підприємницькі  відносини регулюються  Господарським кодексом України.

 Отже, при застосуванні норм діючого законодавства слід виходити з принципу пріоритету спеціального закону перед законом загальним, в першу чергу застосовуються норми ГК України, як спеціальне законодавство, а  у випадку не врегулювання або недостатнього врегулювання відповідних відносин застосовуються норми  ЦК України.  

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з рахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтями 264-271 Господарського Кодексу  України не врегульовані питання оплати отриманої продукції. В зв'язку з чим, необхідно застосовувати норми ст. 712, ст. 692 ЦК України, згідно з якими покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

       Згідно  зі ч. 1 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до ст. 530 цього Кодексу.

 У   разі   невиконання   покупцем   обов'язку   щодо попередньої оплати   товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

       Таким чином, положення ст. 538 ЦК України повинні застосовуватися лише при встановленні у договорі строку здійснення попередньої оплати, а при відсутності такого строку у договорі він повинен визначатися відповідно до ст. 530 ЦК України.

        Як свідчать матеріали справи, згідно п. 3.1 договору встановлений строк поставки - не більше З0 днів з моменту отримання 100% попередньої оплати, згідно заявки в рівних обсягах по місяцям протягом року, тобто строк попередньої оплати  не визначений та не співпадає зі строком поставки.

   Суд першої інстанції безпідставно посилався на вимоги ст. 538 ЦК України, вважаючи, що  виникло зустрічне виконання зобов'язання яке повинно виконуватись одночасно, та помилково не звернув уваги на те, що зазначене виконання можливо тільки в тому випадку, якщо інше не встановлено договором, не випливає із суті зобов'язання, а у договорі встановлений строк попередньої оплати та поставки.  При цьому, суд першої інстанції не  звернув уваги на те, що договором строк попередньої оплати не був встановлений, а вимога про проведення попередньої оплати не направлялася, тобто у відповідача не виникло зобов'язання по попередньої оплаті, а також у позивача - по поставці продукції, тобто відсутнє зустрічне зобов'язання та обов'язок одночасного виконання зустрічного зобов'язання.

   Суд першої інстанції не звернув уваги на вимоги зазначених норм діючого законодавства та умови договору і зробив необґрунтований висновок, що оскільки в спірному договорі встановлена 100% попередня оплата і вона не була здійснена відповідачем, а продукція була поставлена позивачем до здійснення попередньої оплати, то до спірних відносин слід застосовувати саме статтю 538 ЦК України, а не ст. 530 ЦК України.

      Судова колегія вважає, що строк оплати продукції повинен встановлюватись згідно з вимогами ст. 530 ЦК України, тобто  з моменту пред'явлення вимоги про оплату.

     Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

 Отже, при зазначених обставинах, відсутності у договорі строку попередньої оплати, суд першої інстанції повинен був застосувати норми ст. 530 ЦК України і строк позовної давності необхідно було відраховувати з дати отримання  претензії № 022/1222 від 31.08.06 р. на суму 93735,08 грн. Як свідчать матеріали справи, позов пред'явлено 28.12.2007 р., тобто строк позовної давності не пропущений і суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову.

  Враховуючи, що відповідач отримав продукцію, частково оплатив її вартість, вимогу про оплату залишив без відповіді,  позовні вимоги в частині стягнення боргу у сумі 48506,9 грн. підлягають задоволенню.

     Згідно зі ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, повинен на вимогу кредитора сплатити суму боргу, а також 3 % річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений іншій розмір відсотків.

    Строк оплати повинен відраховуватись з моменту пред'явлення вимоги і твердження позивача, що строк позовної давності відповідно починає свій перебіг з моменту закінчення строку дії спірного договору (31.12.04 р.) безпідставне та суперечить вимогам ст. 530 ЦК України, згідно з вимогами якої боржник повинен виконати  обов'язок по оплаті у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.

       Судова колегія вважає, що з урахуванням строку пред'явлення вимоги позовні вимоги в частині стягнення інфляційних та річних підлягають частковому задоволенню  у сумі 12354,63 грн. / інфл. –10428,98 грн., річні –1925,65грн./, а в інший частині необхідно відмовити.

      Відповідно до вимог  ст. 33 ГПК України  кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, що відповідачем  не виконано.

         Таким чином, рішення господарського суду не відповідає нормам матеріального та процесуального права  та фактичним обставинам справи, а доводи представника позивача можуть бути підставою для його скасування, керуючись ст.ст. 9, 526, 530, 692,  693, 712 ЦК України, ст.ст. 101-105 ГПК України,

постановила:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 06.03.2008 р. по справі № 05/02-08 скасувати та прийняти нове рішення.

Позов задовольнити частково.

    Стягнути з ЗАТ "Завод турбокомпресорів", м. Дергачі (62302, м. Дергачі, вул.. Петровського, 163, р/р № 2600830181089 в ВАТ «Мегабанк»м. Харків, МФО 351629, код ЄДРПОУ 30290846) на користь ВАТ "Бериславський машинобудівний завод", м. Берислав (74300, Херсонська область, м. Берислав, вул.. 25 р. Жовтня, р/р 260027566 у ВАТ ХОД «Райффайзен Банк АВАЛЬ»м. Херсон, МФО 352093, код ЄДРПОУ 00211004) - 48506,9 грн. боргу, 10428,98 грн. інфляційних, 1925,65 грн. річних, 608,61 грн. держмита, 118 грн. судових витрат, 304,3 грн. держмита по скарзі.

В іншій частині в позові відмовити.

Наказ доручити надати господарському суду Харківської області.

         Головуючий суддя                                                                    Могилєвкін Ю.О.  

                                 Судді                                                                    Пушай В.І.  

                                                                                                               Плужник О.В.  

Повний текст постанови підписано 21.04.2008 р.