Рішення

від 25.05.2011 по справі 36/154

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  36/154

25.05.11

За позовом           Товариства з обмеженою відповідальністю “Ласка Лізинг”

до                              Товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма “Т.М.М.”

про                             стягнення  64 218,98 грн.

                                                                                            Суддя   Трофименко Т.Ю.          

Представники сторін:

від позивача:           ОСОБА_1 –по дов. № б/н  від 02.01.2011р.                                     

від відповідача:       ОСОБА_2. -.- по дов. № б/н від 04.05.2011 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

      Товариство  з обмеженою відповідальністю “Ласка Лізинг” звернулося до Господарського суду м. Києва про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма “Т.М.М.” заборгованості за договором фінансового лізингу № 1290/04/2008 від 11.04.2008 року в розмірі 64 218,96 грн., в тому числі 61 958,19 грн. основного боргу,   1 560,16  грн. пені, 398,65 грн. індексу інфляції та 301,96  грн. три відсотки річних.

       Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.04.2011р. порушено провадження у справі № 36/154, розгляд справи призначено на 25.05.2011р.

В судовому засіданні 25.05.2011р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 11.04.2008 року між сторонами було укладеного договір фінансового лізингу № 1290/04/2008, за умовами якого позивач, як лізингодавець, зобов’язався набути у свою власність техніку (далі по тексту –майно) згідно з установленою лізингоодержувачем специфікацією і передати його без надання послуг по управлінню та технічній експлуатації лізингоодержувачу в якості предмету лізингу у тимчасове володіння та користування за плату, а відповідач, як лізингоодержувач, зобов’язався прийняти його на умовах договору (п. 1.1. договору).

       Також, сторонами був узгоджений Графік внесення платежів у додатку №1  до договору фінансового лізингу № 1290/04/2008 від 11.04.2008 року.

Відповідно до положень п. 6.1.1. договору, сторони погодили, що валютою договору являється умовна одиниця. Під умовною одиницею розуміється сума, виражена у гривнях України та дорівнює одному Євро по курсу, встановленому НБУ на 15.08.2008 року.

Як передбачено п.п. 6.5., 6.6. договору, лізингові платежі нараховуються за кожен період строку фінансового лізингу. Розмір, порядок і строки внесення грошових сум в рахунок лізингових платежів зазначаються у Графіку внесення платежів.    

Як стверджує позивач, відповідач не сплатив лізингові платежі в розмірі 61 958,19 грн. згідно  Графіку внесення платежів за 28, 29,30 періоди, тобто відповідно по 03.11.2010 року, 03.12.2010 року, 03.01.2011 року.

         Тому, заборгованість відповідача перед позивачем по сплаті платежів за договором фінансового лізингу № 1290/04/2008 від 11.04.2008 року становить відповідно до розрахунку позивача 61 958, 19 грн.

          Представник відповідача проти задоволення позову заперечує посилаючись на те, що позивач здійснює нарахування лізингових платежів з урахуванням зміни курсу НБУ, що суперечить  п. 6.1 . 6.1.1 договору.

Розглянувши матеріали справи,  заслухавши і пояснення представників  сторін,  суд -

встановив :

      Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

      Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків. Цивільні права і обов’язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

      Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. До зобов’язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов’язань.

       11.04.2008 року між Товариством  з обмеженою відповідальністю “Ласка Лізинг” (далі позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма “Т.М.М.” (далі відповідач)  було укладеного договір фінансового лізингу № 1290/04/2008, за умовами якого позивач, як лізингодавець, зобов’язався набути у свою власність техніку (далі по тексту –майно) згідно з установленою лізингоодержувачем специфікацією і передати його без надання послуг по управлінню та технічній експлуатації лізингоодержувачу в якості предмету лізингу у тимчасове володіння та користування за плату, а відповідач, як лізингоодержувач, зобов’язався прийняти його на умовах договору (п. 1.1. договору).

        Відповідно до умов пункту 2.3. договору, вартість майна, що передається лізингоодержувачу складає суму еквівалентну 97 282,00,00 у.о., в тому числі ПДВ в розмірі    20 % - 16 213,67 у.о., виражена в гривнях України.

Пунктом 3.1. договору передбачено, що передача позивачем майна, а також необхідних комплектуючих та документів, які є невід’ємною частиною майна, і прийняття його лізингоодержувачем на правах володіння і користування здійснюється шляхом підписання акту здачі-прийняття майна. Згідно з п. 3.5. договору з моменту підписання акту здачі-прийняття майна права володіння і користування майном переходять до лізингоодержувача, а зобов’язання лізингодавця з передачі майна у фінансовий лізинг вважаються виконаними.   

На виконання зазначеного пункту договору, позивачем було передано у користування відповідача предмет лізингу, а саме  автобетонозмішувач  ШТАТТЕР АМ 10 FHC, що підтверджується видатковою накладною  № РН-0000379 від 26.08.2008 року та довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей серії ЯПД № 419812 від 20.08.2008 року. Вартість переданого майна складає 750 811,12 грн.

Відповідно до положень п. 6.1. договору, сторони погодили, що валютою договору являється умовна одиниця. Під умовною одиницею розуміється сума, виражена у гривнях України та дорівнює одному Євро по курсу відповідно до п. 6.1.1 договору.

Лізингоодержувач зобов’язався вносити на розрахунковий рахунок лізингодавця авансові платежі зазначені в додатку №1 до договору. Сума авансового платежу, підлягає сплаті в гривнях, розраховується як створення суми авансового платежу, зазначеного в додатку № 1 до договору та курсу НБУ, встановленого для одного Євро на дату встановлену для здійснення такого авансового платежу. Для авансових платежів використовується курс НБУ встановлений для одного Євро на дату, визначену для внесення такого авансового платежу, але не нижче курсу НБУ на дату підписання даного договору. Авансові платежі вносяться на протязі трьох банківських днів з дати встановленої для проведення платежу відповідно до додатку № 1 до договору (п. 6.4. договору фінансового лізингу).

Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч.2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч.1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч.1 статті 292 ГК України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Згідно ч.1 статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Частина 2 статті 1 Закону України “Про фінансовий лізинг”передбачає, що за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно положень п.3 ч.2 статті 11 Закону України “Про фінансовий лізинг”лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Відповідно до ч.1 статті 16 Закону України “Про фінансовий лізинг”сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Як передбачено п.п. 6.5., 6.6. договору, лізингові платежі нараховуються за кожен період строку фінансового лізингу. Розмір, порядок і строки внесення грошових сум в рахунок лізингових платежів зазначаються у Графіку внесення платежів.    

Частина 2 статті 530 ЦК України передбачає, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як стверджує позивач, відповідач не сплатив лізингові платежі в розмірі 61 958, 19 грн. згідно  Графіку внесення платежів за 28,29 та 30 періоди, тобто відповідно по 03.11.2010 року, 03.12.2010 року, 03.01.2011 року.

За твердженням представника відповідача, викладеному у відзиві на позовну заяву, вимоги позивача не підлягають задоволенню, оскільки позивач здійснює нарахування лізингових платежів з урахуванням зміни курсу НБУ, що суперечить нормам чинного законодавства, а саме Конституції України.

Відповідач не погоджується з розрахунком розміру щомісячних лізингових платежів з урахуванням курсу НБУ для Євро, оскільки курс Євро встановлений на дату 15.08.2008р., тобі як позивач розраховує заборгованість за вищим курсом. Проте відповідно до положень п. 6.4. договору, сторони погодили, що сума авансового платежу, підлягає сплаті в гривнях, розраховується як створення суми авансового платежу, зазначеного в додатку № 1 до договору та курсу НБУ, встановленого для одного Євро на дату встановлену для здійснення такого авансового платежу. Для авансових платежів використовується курс НБУ встановлений для одного Євро на дату, визначену для внесення такого авансового платежу, але не нижче курсу НБУ на дату підписання даного договору.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).  

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором фінансового лізингу № 1290/04/2008 від 11.04.2008 року в період з 03.11.2010 року по 03.01.2011 року згідно графіку внесення платежів у відповідача перед позивачем  в сумі 61 958,19 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги позивача визнаються судом обґрунтовані та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Частина 1 статті 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

У відповідності до п. 8.5. договору фінансового лізингу, відповідач повинен сплатити позивачеві неустойку в розмірі 0,25 (двадцять п’ять сотих) % від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу в перші п’ять днів прострочки і 0,5 (п’ять десятих) %  від суми простроченого платежу за кожний день прострочки платежу починаючи з шостого дня прострочки.

Відповідно до ч.1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч.3 статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов’язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових  зобов’язань.

Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами договору (п.8.5), Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” та положень статті 625 Цивільного кодексу України.

З огляду на вищевикладене та наявність заборгованості у відповідача перед позивачем у розмірі 61  958,19 грн. суд погоджується з розрахунком пені в розмірі  1 560, 16 грн., 3 % річних у розмірі 301,96 грн. та витрат пов’язаних з інфляційними процесами в сумі  398,65грн. наданим позивачем і вважає його обґрунтованим.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості у відповідача перед позивачем по сплаті лізингових платежів за договором фінансового лізингу № 1290/04/2008 від 11.04.2008 року належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги позивача визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України витрати по сплаті державного мита, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 44, ч. 5 ст. 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги  задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма “Т.М.М.”(03146,                м. Київ, вул. Чаадаєва, 2-Б, код ЄДРПОУ 14073675) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Ласка Лізинг”(03150, м. Київ, вул. Димитрова, 5, корп. 2; код ЄДРПОУ 33104543) суму основного боргу 61  958 грн. 19 коп., пеню в розмірі 1 560 грн. 16 коп., три проценти річних в розмірі 301 грн. 96 коп.  індекс інфляції в розмірі 398 грн. 65 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 642 грн. 20 коп.  та 236 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

       Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.        

Суддя

            Т.Ю. Трофименко

 Повний текст рішення складено

27.05.2011р.