Рішення

від 18.05.2011 по справі 22/135

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

  79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

  РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.05.11                                                                                           Справа№ 22/135

За позивом    Товариства   з  обмеженою  відповідальністю «Редакція «Галицькі контракти», м. Львів

До відповідача - 1 Приватного   підприємства «Система та технології охорони і нагляду» (ПП «СТОН»), м. Львів

До відповідача - 2  Закритого акціонерного товариства «Агентство економічної безпеки» (ЗАТ «АЕБ») , м. Львів

До відповідача 3   – ОСОБА_1, м. Львів

До відповідача 4   -  МРР «Зільник» м. Львів

До відповідача 5   -  Приватна фірма  науково-виробниче  підприємство «Комтех-плюс» м. Львів

За участю третьої особи - 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору  –Державного підприємства «Житлово-комунальна контора» (ДП ЖКК), м. Львів

За участю третьої особи - 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору  –Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго», м. Львів

За участю третьої особи - 3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спор у –Відкритого акціонерного товариства «Львівводоканал», м. Львів

За участю третьої особи - 4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору  – Відкритого акціонерного товариства «Львівобленерго», м. Львів

Про стягнення   59368,20  грн.  заборгованості

Суддя  Довга О.І.

Секретар  Скремета О.О.

Представники

Від позивача ОСОБА_2 -  доручення № 02/79 від  22.10.2010 року

Від відповідача 1 ОСОБА_3 –представник за довіреністю   

Від  відповідача 2 ОСОБА_4 -  довіреність № 3 від  11.11.2010 року

Від відповідача 3   ОСОБА_3 –представник за довіреністю   

Від відповідача 4   не з‘явився  

Від відповідача 5 не з‘явився  

Третя особа 1 не з‘явився  

Третя особа 2 не з‘явився  

Третя особа 3 не з‘явився  

Третя особа 4 не з‘явився  

  Представникам сторін  роз’яснено їх права  та обов’язки передбачені  ст. 22 ГПК України та право відводу  судді ( ст. 20 ГПК України) . Заяв та клопотань про відвід судді  не подано ( не заявлено).

Сторони подали  письмове клопотання  про відмову від  технічного  запису судового  процесу.

  Суть спору:

На розгляді господарського суду Львівської області знаходиться справа   ТзОВ «Редакція газети «Галицькі контракти», м.Львів  до Приватного підприємства «Система та технології охорони і нагляду (ПП «СТОН»), м,Львів та до Закритого акціонерного товариства «Агентство економічної безпеки» (ЗАТ «АЕБ») , м.Львів,  ОСОБА_1, м. Львів ,  МРР «Зільник» м. Львів, Приватної фірми  науково-виробниче  підприємство «Комтех-плюс»     м. Львів, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору – Державного підприємства «Житлово-комунальна контора» (ДП ЖКК), м. Львів,  Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго», м. Львів, Відкритого акціонерного товариства «Львівводоканал», м. Львів, Відкритого акціонерного товариства «Львівобленерго», м.Львів, ОСОБА_1, м. Львів  про:

- стягнення  з відповідача  1  (ПП «СТОН») на користь позивача вартість спожитих неподільних комунальних послуг з електропостачання, теплопостачання та водопостачання в будинку 109 по вул. Зеленій у м. Львові (ліве крило 5-го поверху) за період з 01 червня 2007 року по 15 липня 2008 року в сумі 14216,10  грн. ;

- стягнення з відповідача 2 (ЗАТ «АЕБ») на користь позивача вартість спожитих неподільних комунальних послуг з електропостачання, теплопостачання та водопостачання в будинку 109 по вул. Зеленій у м. Львові (ліве крило 5-го поверху) за період з 01 червня 2007 року по 15 липня 2008 року в сумі 3263,31  грн.;

-  стягнення з  відповідача 3  (ФОП ОСОБА_1.) на користь позивача вартість спожитих   неподільних   комунальних   послуг   з   електропостачання,   теплопостачання   та водопостачання в будинку 109 по вул. Зеленій у м. Львові (5-й поверх в цілому) за період з 16 липня 2008 року по 31 травня 2010 року в сумі 110416,01  грн.;

-  сягнення з відповідача 4 (ПМП «Зільник») на користь позивача вартість спожитих неподільних комунальних послуг з електропостачання, теплопостачання та водопостачання в будинку 109 по вул. Зеленій у м. Львові (праве крило 5-го поверху) за період з 01 червня 2007 року по 15 липня 2008 року в сумі 23248-49  грн.

Позов мотивований тим, що відповідачі, зловживаючи правом володіння та користування частиною будинку, безкоштовно споживали за його рахунок відповідну частину неподільних комунальних послуг.

Відповідачі позов заперечили: орендарі окремих приміщень 5-го поверху (відповідач 1 та 2), послались на відсутність обов'язку оплачувати комунальні послуги згідно умов договорів оренди —вважають, що належними відповідачами є власники орендованих ними приміщень.

Залучені до участі у справі іншими відповідачами власники позов теж заперечили. Зокрема відповідач 3 послався на непідвідомчість спору в частині вимог до нього господарському суду, а відповідач 4 просив застосувати позовну давність. Додатковим відзивом відповідач 3 просить відмовити у задоволенні позову за безпідставністю з огляду на дату державної реєстрації 13.01.2010 права власності на приміщення, придбаних у відповідача 4 за договорами від 16.07.2008 року.

Залучений до участі у справі, в порядку ст.24 ГПК України, за ініціативою відповідача 3 відповідачем 5 ПФ НВП «Комтех-плюс»надав документи та пояснення, відповідно до яких він не мав жодного відношення до 5-го поверху будинку 109 по вул. Зеленій у м. Львові.

Розгляд справи був порушений ухвалою судді М.Желіка від 28.07.2010 року, після чого зупинявся ухвалою суду від 28.07.2010 року у зв'язку з оскарженням ухвали від 28.07.2010 року; після повернення справи з апеляційної інстанції у зв'язку з переводом судді М.Желіка до іншого суду, справа була передана на розгляд судді О.Довгої, після чого розгляд справи був поновлений ухвалою від 26.10.2010 з призначенням судового засідання на 23.11.2010 року.

Розгляд справи  неодноразово відкладався з підстав, викладених   в ухвалах суду.

Подача позову відбувається  шляхом звернення  до суду  з письмовою заявою,  в якій  зацікавлена особа ( позивач )   формулює свою вимогу  до  осіб, до яких звернена вимога.  Правова природа  позову  як процесуального  засобу  захисту  права  полягає у тому, щоб суд, прийнявши  позовну заяву, у  певному  процесуальному порядку  перевірив  законність та обґрунтованість  цієї  матеріально-правової  вимоги  однієї особи  до іншої, які стають  сторонами процесу  і між якими  відбувається спір.

Сторони зобов‘язані  добросовісно користуватись  належними їм  процесуальними  правами, виявляти  взаємну  повагу до прав  і охоронюваних  законом інтересів другої сторони, вживати заходів  до всебічного, повного  та об‘єктивного  дослідження  всіх обставин справи.

Розглянувши подані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників, створивши, у відповідності до ч. 3 ст. 4-3 ГПК України сторонам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин і правильного застосування законодавства, суд встановив наступне.

З  матеріалів справи вбачається, що окремі приміщення будинку 109 по вулиці Зеленій у місті Львові, які перебували на балансі третьої особи 1, з 2002 року використовувались на праві оренди позивачем, а також відповідачами 1 та 2, а саме:

- на підставі договору оренди державного нерухомого майна від 01.07.2002, позивач орендував у третьої особи 1 окремі приміщення 3-го і 4-го поверхів будинку площею 1057,3 кв.м.

- на підставі договору оренди державного нерухомого майна від 01.07.2002, відповідач 1 орендував у третьої особи 1 окремі приміщення 5-го поверху будинку площею 309,3 кв.м., а відповідач 2 на підставі договору від 01.07.2003 —інші приміщення цього ж поверху площею 71,0 кв.м.

Згідно з пунктами 10.5 цих ідентичних за формою договорів, вони укладені строком на один рік  та є продовженими на кожний наступний рік, якщо протягом одного місяця після закінчення строку їх дії жодна зі сторін не заявить про їх припинення. Доказів припинення вказаних договорів на час вирішення справи суду не представлено.

10.10.2002 позивач уклав з третьої особою 2 договір про теплопостачання будинку в гарячій воді (згідно додатку 2 до цього договору, межа балансової належності теплових мереж та експлуатаційної відповідальності між третьою особою 2 та позивачем встановлюється на зовнішній поверхні стіни будинку в бік теплової комори приєднання відгалуження з одним ввідним пристроєм); згідно п.10 договору термін його дії встановлений до 01.10.2003 з пролонгацією на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення терміну його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін;

26.12.2005 позивач уклав з третьою особою 3 договір про водопостачання та водовідведення з одним ввідним будинковим пристроєм та одним водолічильником на вводі (додаток 1);  згідно п.5 цей договір  укладений на один рік і вважається переукладеним на новий термін на тих саме умовах, якщо за один місяць до його припинення жодна із сторін не заявить про закінчення його дії;

22.11.2006 позивач уклав з третьою 4 договір про постачання до будинку електричної енергії з одним ввідним пристроєм (додаток 11); цей договір, згідно п.9.4, укладений на строк до 31.12.2006 і вважається щоразу продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії жодної із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

Доказів припинення цих договорів протягом спірного строку відносин суду не надано.

Як пояснив позивач, він вимушений був укласти зазначені договори з третіми особами, оскільки в процесах санації третьої особи 1 (балансоутримувач будинку), які тривають з 2002 року по даний час, за участі постачальників централізованих комунальних послуг як конкурсних кредиторів, будинок був відключений від подачі відповідних послуг за борги. Постачання комунальних послуг лише до окремих приміщень будинку, що перебували в його користуванні (а згодом й у власності), було технічно неможливим, оскільки відповідні внутрішні системи є неподільними (загальнобудинковими). Отже позивач міг споживати комунальні послуги лише разом з власниками (користувачами) інших окремих приміщень будинку.

В цих умовах позивач домовився з виробниками комунальних послуг-конкурсними кредиторами третьої особи 1, про відокремлення її боргів по цьому будинку від боргів по інших будинках, які також перебували на її балансі, сплатив ці борги за третю особу 1, після чого уклав з виробниками комунальних послуг прямі договори. Залучені до участі у справі третіми особами ЛМКП «Львівтеплоенерго», ЛМКП «Львівводоканал», ВАТ «Львівобленерго», а також сторона відповідача зазначених обставин не заперечували та не спростовували, що підтверджується також фактом укладення позивачем з третіми особами 2, 3, 4 зазначених вище договорів.

Отже, з моменту укладення зазначених договорів, централізоване забезпечення будинку відповідними комунальними послугами здійснювалось за рахунок позивача, тобто саме він був основним споживачем вказаних послуг, з яким інші власники повинні були узгодити питання оплати відповідної їх частини в не заборонений або прямо передбачений законом спосіб (зокрема на підставі прямих договорів з виробниками шляхом улаштування у своїх приміщеннях окремих вводів для окремої подачі послуг, або шляхом встановлення точок розподілу передачі послуг від позивача), а при небажанні їх одержувати взагалі —від'єднатися від загальнобудинкових  мереж.

Доказів, які б підтверджували вчинення відповідачами таких дій, суду не надано.

Згідно Витягів про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 21.09.2005                № 8412626 та № 8412371, позивач на підставі мирової угоди, затвердженої ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 31.08.2005, зареєстрував право власності на нежитлові приміщення лівого крила другого поверху площею 501,4 кв.м., та на нежитлові приміщення правої сторони другого поверху площею 503,5 кв.м., які знаходяться у зазначеному будинку, після чого частину приміщень лівого крила другого поверху приміщень площею 129,4 кв.м. обміняв на підставі договору міни від 03.02.2007 року на інші окремі нежитлові приміщення  загальною площею 109,0 кв.м., про що свідчать зазначений Витяг від 21.09.2005 року  № 8412626 та Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 11.01.2007 року № 8412626.

Отже, на підставі вказаних Витягів, позивач володіє на праві власності 984,5 кв. м. площ будинку (501,4 +503,5 кв.м.-129,4 кв.м.+109,0 кв.м.).         

Як вбачається з договору купівлі-продажу від 16.07.2008 року, зареєстрованого у реєстрі приватного нотаріуса ОСОБА_6 за № 2536, відповідач 3 придбав у відповідача 4 нежитлові приміщення лівої сторони п'ятого поверху площею 502,5 кв.м., які належали останньому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 30.06.2005 року.

Як вбачається з іншого договору купівлі-продажу від 16.07.2008 року, зареєстрованого у реєстрі приватного нотаріуса ОСОБА_6 за №2542, відповідач 3 придбав у відповідача 4 нежитлові приміщення правого крила п'ятого поверху площею 505,9 кв.м., які належали останньому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 30.06.2005 року.

Таким чином, з 30.06.2005р. по 15.07.2008р. включно власником всіх приміщень 5-го поверху згаданого будинку загальною площею 1008,4 кв.м. був відповідач 4, а з 16.07.2008 р. —відповідач 3.

Згідно наданої позивачем довідки ОКП ЛОР БТІ, загальна площа будинку 109 по вул. Зеленій у місті Львові становить 5474,7 кв.м. (у т.ч. підвал —298,5 кв.м.), а згідно наданих суду розрахунків стягуваних сум, які не заперечувались іншою стороною та третіми особами щодо їх математичної правильності, на приміщення 5-го поверху будинку загальною площею 1008,4 кв.м. частка споживання комунальних послуг в процентному відношенні до загальної площі будинку становить: по теплу —19,48%, по електроенергії — 22,21 %, а по воді та водовідведенні —      23,68 %.

Позивачем долучені до матеріалів справи договори про відшкодування йому витрат іншими власниками окремих приміщень пропорційно займаних ними площ (зокрема з ФОП ОСОБА_7 від 01.11.2008, з ФОП ОСОБА_8 від 15.01.2009, з ТзОВ «Техноліс-індустрія»від 01.07.2008 тощо), за якими вказані власники протягом зазначеного в позовних вимогах періоду часу несли з позивачем спільну участь на оплату централізованих неподільних комунальних послуг шляхом відшкодування йому понесених витрат пропорційно займаних ними площ.

Одночасно на пропозицію позивача від 16.01.2009, направлену відповідачеві 3 про укладення з ним, як з власником відповідних приміщень, аналогічного договору, ідентичними за змістом листами від 06.04.2009 р. зголосилися відповідачі 1 і 2 (орендарі). За відповідача 1 лист підписав в.о. генерального директора Б.Сус, а за відповідача 2 —генеральний директор ОСОБА_1 (відповідач 3). Вказаними листами позивач повідомлявся про те, що відповідачі 1 і 2 орендують приміщення на 5-му поверсі будинку 109 по вул. Зеленій у м.Львові; у зв'язку з тим, що угоди на постачання електроенергії та комунальними послугами укладені з відповідними постачальниками позивачем, вони пропонують укласти з ними Угоди на користування цими послугами і надавати їм рахунки, починаючи з 01.04.2009 р., з розрахунку площі приміщень, які вони займають.

Після цього аналогічними за змістом листами від 15.06.2009 року вказані відповідачі повідомили позивача про повернення для дооформлення виставлені їм рахунки, які після здійснення такого до оформлення, згідно досягнутих домовленостей, вказані відповідачі гарантували своєчасно оплачувати. При цьому знов було наголошено на тому, що вони погоджуються розглядати можливість укладення з ними Угод лише з 01.04.2009 р., однак за умови проведення попередніх переговорів та досягнення домовленостей щодо суперечливих аспектів права власності на окремі приміщення 5-го поверху, які використовуються господарськими структурами, засновниками яких є окремі керівники позивача.

Отже з наведеного вбачається, що позивач не досягнув з відповідачем 3 або з його орендарями згоди, заснованій на вільному волевиявленні сторін щодо їхньої спільної участі у витратах, які здійснював позивач на забезпечення будинку неподільними комунальними послугами. Доказів, які б свідчили про спільну участь відповідачів у витратах позивача на оплату частини комунальних послуг, що припадала на їх приміщення, або про встановлення самостійних відносин з виробниками послуг, або про створення позивачем перешкод від'єднанню їх приміщень від загальнобудинкових мереж, суду не надано.

Внаслідок цього позивач у липні 2009  року сам від'єднав подачу електроенергії до приміщень 5-го поверху через внутрішньобудинкову мережу, а у лютому 2010 року —подачу води.

Таким чином, нежитлові приміщення 5-го поверху будинку забезпечувались за рахунок позивача централізованою неподільною послугою  з електропостачання до липня 2009 р., а послугою з водопостачання та водовідведення —до лютого 2010 року. Що стосується послуг з теплопостачання, то як вбачається з листів її постачальника (третя особа 2) від 24.09.2010 р. та від 29.10.2010 р.  на адресу позивача - система теплопостачання будинку є загальнобудинковою, у зв'язку з чим  третя особа 2 не має технічної можливості постачати теплову енергію до окремо взятого приміщення позивача. Унаслідок цього, та враховуючи, що жоден з інших власників станом на 22.09.2010 року не надав третій особі 1 документів для укладення договорів на теплопостачання своїх приміщень, третя особа 1 розцінила інформацію в листі позивача від 01.06.2010 р. як пропозицію припинити договір відповідно до умов його п.10.4 (тобто з 01.10.   2010 р.), після чого відключила будинок від зовнішнього джерела теплопостачання.

Однак, у зв'язку з тим, що в цій ситуації до третьої особи 1 звернулось ОСББ «Зелена, 109», третя особа 1, як зазначено в її наступному листі від 29.10.2010 р., уклала 26.10.2010 р.з ОСББ договір про забезпечення будинку послугами з теплопостачання в цілому, у зв'язку з чим проблема з теплопостачанням була вирішена. Таким чином, з 2002 року й до кінця опалювального сезону 2009-2010 років, опалення будинку забезпечував позивач, а з початку опалювального сезону 2010-2011р.р. —створене власниками ОСББ.

До матеріалів справи долучений також договір від 01.12.2010 року, укладений  між вказаним ОСББ та ФОП ОСОБА_1, за яким останній як підприємець зобов'язався оплачувати ОСББ послуги з теплопостачання,  водопостачання та водовідведення з моменту укладення між ОСББ та виробниками відповідних договорів, а також здійснювати оплату утримання, прибирання та благоустрою прибудинкової території та місць загального користування (коридори, сходові клітки тощо).

Отже, протягом заявленого у позові періоді часу ( з червня 2007р. по травень 2010р.) жодна особа, яка володіла окремими приміщеннями 5-го поверху на підставі речового або зобов‘язального права, не укладала з постачальниками комунальних послуг прямого договору (або за  участі основного споживача-позивача —договору про умови їх субспоживання), унаслідок чого оплата цих послуг в цілому здійснювалось лише за рахунок позивача. Не доведено суду, що ці особи несли, при фактичному споживанні відповідних витрат і в будь-який іншій не заборонений законом спосіб, зокрема шляхом пропорційної участі у витратах позивача на забезпечення будинку неподільними комунальними послугами.

Оскільки, як вбачається з листа третьої особи 2, жодний інший співвласник будинку не тільки не бажав платити за будинок в цілому, а й укладати прямий договір із виробниками послуг на своє приміщення, позивач в таких умовах мав можливість одержувати відповідні комунальні послуги лише шляхом їх централізованого замовлення та оплати в цілому. Цим, у той чи інший спосіб, користувались інші співвласники будинку —деякі з них брали з позивачем спільну участь у його витратах, а  відповідачі 3 і 4 не брали, що згідно статті 13 ЦК України є зловживанням правом.

З договорів позивача з третіми особами вбачається й відповідачами не спростовано, що об‘єктом постачання комунальних послуг протягом спірного періоду був будинок в цілому, власниками окремих частин якого були позивач та відповідачі. За відсутності між їх приміщеннями точок розподілу у розумінні статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», жодних безпосередніх відносини, що підпадають під його дію, між сторонами, а також між відповідачами та третіми особами, не виникло. Отже, посилання сторін в обґрунтування своїх доводів або заперечень на Закон України «Про житлово-комунальні послуги», а також на Закон України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій», суд до уваги не бере, оскільки ці Закони регулюють відносини із споживачами комунальних послуг, а не між їх споживачами.

У зв'язку з цим, та враховуючи відсутність між сторонами договірних зобов'язань, спірні правовідносини регулюються положеннями ЦК України, що регулюють питання участі співвласників в утриманні належного їм майна, а також на положення, що регулюють правові наслідки набуття майнових благ за рахунок іншої особи без підстав, установлених законом або договором. Отже правильними є посилання позивача серед іншого на статтю 360 ЦК України, а також на положення Глави 83 цього Кодексу.

Статтею 360 ЦК України встановлено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном. Враховуючи, що окремі площі будинку 109 по вулиці Зеленій у м. Львові знаходяться у власності різних осіб, вказаний будинок як об'єкт постачання неподільних централізованих комунальних послуг в цілому, належить розглядати як об'єкт спільної часткової власності, частки якої визначаються пропорційно до частки площ окремих власників відносно загальної площі будинку. Саме такий принцип розподілу обов'язків, заснований на пропорційності, з огляду на положення статті 8 ЦК України, найбільш відповідає фактичним відносинам між позивачем та відповідачами, що склалися за наслідками споживання останніми частини неподільних комунальних послуг за рахунок позивача. Отже, межі участі відповідачів у витратах позивача, за відсутності між ними інших домовленостей та за відсутності у відповідачів прямих договірних відносин з постачальниками централізованих комунальних послуг, повинні визначатися за правилом пропорційності відповідно до  статті 360 ЦК України.

Свою чергою, статтею 1212 глави 83 ЦК України встановлене, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином, витребування майна власником із чужого незаконного володіння, повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні, відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Водночас статтею 1215 ЦК України встановлені виключні випадки, коли безпідставно набуте майно не підлягає поверненню, а саме: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.   

Статтею 1213 цього ж Кодексу також встановлено, що набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Судом встановлено, що відповідно до представлених позивачем платіжних доручень, за період з червня 2007 по травень 2010 року включно ним сплачено виробникам послуг (третім особам 2, 3 і 4) 755739,42 грн., з яких 219029,05 грн. - за період з 01.06.2007 по 15.07.2008, і 536710,37 грн. - за період з 16.07.2008 по травень 2010 року включно.  Як зазначалось вище, частки споживання в процентному відношенні до загальної площі будинку, що припадають на приміщення 5-го поверху загальною площею 1008,4 кв.м., становлять: по теплу —19,48 %, по електроенергії —22,21 %, а по воді та водовідведенні — 23,68 %, що не спростовано стороною відповідача та третіми особами.

З огляду на відсутність між позивачем та відповідачами 1 і 2 відносин зобов'язального характеру з приводу їх участі у витратах на оплату частини неподільних комунальних послуг, суд погоджується з доводами представника відповідача 1, який одночасно представляє інтереси відповідача 3, що належними відповідачами за пред'явленими вимогами є власники приміщень 5-го поверху, залучені у зв'язку з цим судом до участі у справі відповідно до статті 24 ГПК України. Такими власниками у різні терміни у межах спірного строку були відповідач 3 (з 01.06.2007 по 15.07.2008) та відповідач  4 (з 16.07.2008 по травень 2010 року включно), які й повинні відповідати за даним позовом.

Отже, згідно поданих суду розрахунків та наведених вище пропорційних співвідношень між загальною сумою сплачених сум, періодами часу в межах заявлених вимог, часток, що припадають в загальній сумі на ту чи іншу послугу, а також на відсоткове співвідношення між загальною площею будинку, що забезпечується конкретною послугою, та площею 5-го поверху, за період з 01.06.2007 по 15.07.2008 власником всього 5-го поверху був відповідач 4, у зв'язку з чим 17479,41 грн., які позивач просить при цьому стягнути з відповідачів 1 і 2 за користування окремими приміщеннями лівого крила за цей період часу, належить стягнути з відповідача 4, а після 15.07.2008 —з відповідача 3.

Таким чином, згідно поданих суду даних, відповідач 4 спожив за рахунок позивача комунальних послуг на загальну суму 40727,90 грн. (23248,49 грн. за праве крило поверху площею 505,9 кв.м., та 17479,41 грн. за 380,3 кв.м. лівого крила площею 502,5 кв.м.), у т.ч. теплоенергії —на 15198,27 грн., електроенергії —на 23696,2 грн., води — на 1833,44 грн., а відповідач 3  —110416,01 грн., у т.ч. за теплоенергії —на 68846,04 грн., електроенергії —на 38329,15 грн., води —на 3240,82 грн.. Правильність обрахунків позивача відповідачами та третіми особами не заперечувалась.

Що стосується решти 122,2 кв.м. площ лівого крила 5-го поверху, які до 16.07.2008 теж належали відповідачу 4 (502,5 кв.м. мінус 380,3 кв.м., орендованих відповідачами 1 і 2), то вимог щодо цієї площі нікому не пред'явлено, а подана позивачем заява від 07.04.2011 про вихід за межі позовних вимог в порядку статті 83 ГПК України стосується не вимог щодо цієї площі, а меж зобов'язань відповідачів щодо заявлених до стягнення сум за решту площ. Крім того, щодо цієї площі позивачем не подано при цьому жодних розрахунків сум спожитих комунальних послуг, які суд міг би стягнути при виході за межі вимог в порядку статті 83 ГПК України з належного відповідача. Отже вказане клопотання відхиляється судом як необґрунтоване, що не позбавляє позивача можливостей на звернення до суду щодо 122,2 кв.м. площ лівого крила 5-го поверху в загальному порядку.

Заява відповідача 4 про застосування позовної давності підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Позивач звернувся до суду 12.07.2010 з вимогою про повернення йому вартості оплачених комунальних послуг за період з червня 2007р. включно. Поряд з документами на оплату за цей місяць, здійснену ним у липні 2007р., він долучив також документи про оплату, здійснену ним у червні 2007р. (від 19.06.2007 №35 на суму 3560,98 грн. за опалення по рах. від 31.05.07р.; від 13.06.2007 №№512, 513 на суму 5007,00 грн. за електроенергію; від 04.06.2007 №№ 487, 488 на суму 714,18 грн. за рахунком від 04.06.07р. за воду - всього на суму 9282,16 грн.).

За правилами ч.5 ст.261 та ч.2 ст.530 ЦК України, щодо цих витрат позивача перебіг позовної давності розпочався через 7 днів з дня виникнення права вимоги, тобто відповідно з 27.06.2007, з 21.06.2007 та з 12.06.2007. Отже щодо вказаних платежів при зверненні до суду 12.07.2010 позивач пропустив позовну давність, причину її пропуску після подання відповідачем 4 вказаної заяви не обґрунтував. За таких умов суд за правилами ст. 267 ЦК України не знаходить підстав для захисту порушених прав позивача за наслідками здійснення ним у червні 2007р. платежів.

З огляду на це, а також відповідно до наведених вище пропорційних співвідношень, розмір вимог, які підлягають стягненню з відповідача 4, слід зменшити на витрати червня 2007р.: по теплу — на 19,48% від суми 3560,98 грн., що становить 693,67 грн.; по електроенергії —на 22,21 % від суми 5007,00 грн., що становить 1112,05 грн.; по воді та водовідведенні —  на 23,68 %  від суми 714,18 грн., що становить 169,11 грн. (разом 1974,83 грн.). Отже у стягненні вартості оплачених ним у червні 2007р. частини комунальних послуг на суму 1974,83 грн. належить відмовити.

Що стосується здійснених у липні платежів - власне за червень 2007 року, то враховуючи дати представлених суду платіжних доручень з відмітками про їх виконання (04.07.2007 —вода; 11.07.2007 —тепло; 18.07.2007 —електрична енергія), то позовна давність за цим платежами не є пропущеною, позаяк право вимоги за ними виникло у позивача через 7 днів після їх здійснення, а 11.07.2010 був вихідним днем.

Заперечення відповідача 3, зазначені в описовій частині рішення, та його письмовому відзиві, не є підставою для припинення провадження або відмови у задоволенні іншої частини вимог з огляду на таке. Помилковими є  посилання на те, що в частині вимог до нього справу належить розглядати за правилами цивільного судочинства, оскільки  використання     відповідачем 3 приміщень 5-го поверху буд.109 по вул.Зеленій у м.Львові здійнювалось ним як громадянином, позаяк саме як громадянином вони й були придбані.

Однак чинне законодавство  не передбачає можливості набуття фізичними особами нерухомого майна у власність саме як підприємцями, а також можливості реєстрації права власності на нерухоме майно за фізичною особою як за підприємцем. Отже незалежно від того, чи є посилання у відповідному договорі на те, що нерухоме майно придбане фізичною особою як підприємцем, а також від призначення цього майна (житло, офісна нерухомість, магазин, кафе тощо), воно реєструється за нею лише як за громадянином, а не як підприємцем (пункти 1.2, 1.5, 2.4, 2.8, абз.11 п.4.1.1 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно від 07.02.2002 N 7/5, Додаток 3 до нього).

Своєю чергою, державна реєстрація індивідуальної підприємницької діяльності громадянина провадиться лише за місцем його проживання, а не місцем фактичного її здійснення, тобто безвідносно наявності чи відсутності у підприємця іншої нерухомості комерційного призначення  (офісів, магазинів, кафе, кіосків, майстерень тощо).

Водночас, відповідно до статті 320 ЦК України, власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом. При цьому статтями 44 і 54 ЦК України законодавець встановлює різні процедури опіки над майном фізичної особи та фізичної особи-підприємця, яких визнано безвісно відсутніми, залежно від використання або невикористання останньою цього майна у підприємницькій діяльності.

У цивільних відносинах фізична особа-підприємець бере участь лише як фізична особа (ст. 2 ЦК України), у той час як у господарських відносинах вона завжди є підприємцем (ст. 2, п.2 ч.2 ст.55 ГК України). Згідно статті 318 ЦК України, суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу.

Отже фізична особа-підприємець не є суб'єктом права власності, хоча може використовувати її з підприємницькою метою.

Частиною 1 статті 144 ГК України встановлено, що майнові права та майнові обов'язки суб'єкта господарювання можуть виникати не тільки з угод, а й внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, придбання або збереження майна за рахунок іншої особи без достатніх підстав. Згідно частини 1 статті 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати не тільки з господарського договору, а й внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав.

Статтею 133 ГК України встановлено, що основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління. Господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (права володіння, права користування тощо), передбачених Цивільним кодексом України. Майно суб'єктів господарювання може бути закріплено на іншому праві відповідно до умов договору з власником майна.

Таким чином, системний аналіз вказаних  законоположень дає підстави для висновку, що усе майно фізичної особи-підприємця, незалежно від його призначення, належить йому лише як громадянину, а тому спори про речові права фізичної особи на те чи інше майно дійсно слід належить розглядати за правилами цивільного судочинства. Що стосується питань характеру використання цього майна, то вирішуючи їх слід виходити: 1) з наявності у громадянина статусу суб'єкта підприємницької діяльності; 2) з призначення майна; 3) з характеру укладених ним щодо цього майна угод. З огляду на ч.1 ст.144 та ч.1 ст.174 ГК України, сама по собі відсутність у фізичної особи-підприємця господарських угод з третіми особами щодо порядку або наслідків використання нею належного їй на підставі речового права майна не свідчить про відсутність між нею та третіми особами господарських відносин, оскільки підстави їх виникнення можуть бути і деліктними. Тому визначальними у цих випадках є два перші чинники, якщо характер укладених підприємцем як громадянином угод не засвідчує іншого.

Згідно наявної в матеріалах справи довідки з ЄДР ЮО та ФОП від 23.12.2010,       ОСОБА_1 з місцем проживання: АДРЕСА_1, зареєстрований індивідуальним підприємцем з 12.01.2005 року. За цією ж адресою зареєстрований і відповідач 2, генеральним директором якого є сам ОСОБА_1 Сам відповідач 2 з 02.07.2003р. фактично знаходиться в належних ОСОБА_1 з 16.07.2008р. нежитлових офісних приміщеннях 5-го поверху  в буд.109 по вул. Зеленій у м. Львові, що підтверджується господарським договором оренди між відповідачем 2 та третьою особою 1, а також письмовими відповідями цього відповідача на адресу позивача від 06.04.2009р. та від 15.06.2009 р..

Отже судом встановлено, що з січня 2005 року відповідач 3 є суб'єктом індивідуальної підприємницької діяльності з місцем проживання: АДРЕСА_1. У липні 2008 року ним були придбані два окремих об'єкти комерційної нерухомості на 5-му поверсі в буд.109 по вул. Зеленій у м. Львові (нежитлові офісні приміщення загальною площею 1008,4 кв.м.), з яких 380,3 кв.м. перебували в оренді на підставі господарських договорів між юридичними особами, у зв'язку з чим відповідач 3, за правилом ст.770 ЦК України, вступив у ці зобов'язання новим орендодавцем.

На час придбання вказаних приміщень, вони були підключені через внутрішньобудинкові мережі до зовнішніх джерел централізованого постачання комунальних послуг, які в цілому оплачувались позивачем за однаковими для всіх приміщень тарифами, а саме:

- під час дії договору від 10.10.2002 року між позивачем та третьої особою 2, рішеннями виконкому Львівської міської ради від 18.10.2002 року №378, від 03.10.2003 року №844, від 15.02.2005 року №138, від 23.03.2007 року №140, від 02.09.2008 року  №930, від 14.11.2008 року №1255 та від 29.12.2008 року №107 встановлювались різні тарифи на опалення для населення і бюджетних установ (некомерційні тарифи), та для інших споживачів (комерційний тариф). Позивач за договором від 10.10.2002р.  здійснював оплату частини теплоенергії, яка припадала на нежитлові приміщення відповідача 3, за комерційним тарифом;

- під час дії договору від 26.12.2005 р. між позивачем та третьої особою 3, рішенням виконкому Львівської міської ради від 19.03.2004 р.  № 288 був встановлений 5-рівневий тариф: 1) для населення; 2) для підприємств-виробників теплової енергії; 3) для підприємств, що обслуговували м. Городок, м. Винники та с. Лапаївку; 4) для населення зони депресійної лійки, 5) для бюджетних установ, організацій та всіх інших споживачів. Розміри цих тарифів пізніше змінювались виконкомом ЛМР, але зі збереженням 5-рівневої диференціації. Рішенням від 27.06.2008 р.  № 667 виконком ЛМР встановив 4-рівневий тариф: 1) для населення; 2) для підприємств, що обслуговують м. Городок, м. Винники та с. Лапаївку; 5) для бюджетних установ; 4) для інших споживачів, коригуючи в подальшому лише розмір тарифу для певних груп споживачів. Позивач за договором від 26.12.2005 року здійснював оплату частини послуг з водопостачання та водовідведення, яка припадала на нежитлові приміщення відповідача 3, за тарифами для 5-ої (4-ої) групи споживачів відповідно.

- тарифи на електроенергію встановлюються НКРЕ України, й для промислових та прирівняних до них комерційних, непромислових споживачів, а також сільськогосподарських виробників (перша група), вони, залежно від верств населення та норм споживання, у 2, 3 і більше разів перевищують тарифи, встановлені для населення (друга група). Позивач за договором від 22.11.2006 р. здійснював оплату частини електроенергії, яка припадала на нежитлові приміщення відповідача 3, за тарифами для першої групи.

Виходячи з наведеного та з принципу вини правопорушника у відносинах приватного права (ч.2 ст.614 ЦК України), саме на відповідача 3 покладався обов'язок доведення того, що офісні нежитлові приміщення 5-го поверху в будинку 109 по вул. Зеленій у м. Львові площею 1008,4 кв.м., за наявності у нього статусу суб'єкта підприємницької діяльності, використовувались ним особисто (тобто не як підприємцем, а як громадянином для власного проживання).

Однак належних та допустимих доказів проживання підприємця ОСОБА_1 в орендованих у нього відповідачами 1 і 2 нежитлових приміщеннях площею 380,3 кв.м. на підставі господарських договорів, або в інших належних йому нежитлових приміщеннях 5-го поверху в будинку 109 по вул. Зеленій у м. Львові площею 628,1 кв.м., суду не представлено. У той же час суду не представлено доказів припинення ним підприємницької діяльності як протягом існування спірних правовідносин, що підпадають під дію статтей 144 та 174 ГК України, так і на момент вирішення справи. Не представлено суду й доказів зміни призначення ним нерухомого майна шляхом переведення належних йому нежилих приміщень у жилі, або інших допустимих доказів особистого використання ним нежитлових приміщень в його творчій, науковій або іншій непідприємницкій діяльності.

Що стосується долученого до справи копії Свідоцтва відповідача 3 про сплату єдиного податку у 2011 році, то воно не має відношення до спірного періоду часу, й до того ж визначає лише види здійснюваної підприємцем діяльності на умовах сплати єдиного податку, а не характер використання належних йому офісних приміщень під час її здійснення. Що ж до використання фізичною особою належних їй офісних приміщень для підприємницької діяльності, то воно можливо при будь-яких видах підприємницької діяльності.

Майном, набутим відповідачами без установлених законом підстав за рахунок позивача, були споживні речі, що мають кількісні показники споживання й припиняють існувати у первісному вигляді внаслідок одноразового їх використання (ч.1 ст.185 ЦК України), тобто тепло у вигляді кількості спожитих г/кал., вода у вигляді кількості спожитих куб.м. та скинутих стічних вод, а також  електроенергія у вигляді кількості спожитих к/вт, вартість яких включає також і вартість їх доставки. У зв'язку з цим під час застосування правових наслідків, встановлених главою 83 ЦК України, ці придбані та оплачені позивачем споживні речі та послуги з їх доставки, які були спожиті відповідачами, неможливо повернути потерпілому в натурі, через що за правилом статті 1213 цього Кодексу може бути повернута лише та частина їх вартості, яка була сплачена позивачем за приміщення 5-го поверху у складі загальної вартості централізованих комунальних послуг.

Отже з огляду на статті 144 та 174 ГК України, відповідач 3 є суб'єктом господарювання у спірних позадоговірних відносинах з позивачем, а тому може бути стороною відповідача у господарському процесі у відносинах, правові наслідки яких передбачені главою 83 ЦК України.

Посилання відповідача 3 на те, що право власності на приміщення 5-го поверху будинку 109 по вул. Зеленій у м. Львові, з огляду на ст.334 ЦК України, було набуте ним лише 13.01.2010р. після державної реєстрації права власності, яке виникло за нотаріально посвідченими договорами від 16.07.2008р. (тобто у зв'язку з видачею йому Витягу про реєстрацію права власності №25025608), ґрунтується на помилковому тлумаченні її положень, оскільки державна реєстрація договорів й державна реєстрація права, на підставі яких воно виникло —різні юридичні факти. Згідно пункту 6 Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 р. №671, здійснення державної реєстрації правочину шляхом внесення нотаріусом  запису до Реєстру,  одночасно з його нотаріальним посвідченням презюмується.

Доказів нездійснення нотаріусом 16.07.2008 року державної реєстрації договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень 5-го поверху будинку 109 по вул. Зеленій у м. Львові загальною площею 1008,4 кв.м. при їх нотаріальному посвідченні, або здійснення її пізніше, відповідачами 3 та 4, які є сторонами цих договорів, суду не представлено.                      

Інші доводи та заперечення сторін не мають суттєвого значення для справи й не впливають на  висновки суду.

Суд вважає, що спір виник унаслідок неправильних дій відповідачів, а тому судові витрати у справі на підставі ст.49 ГПК України покладає на належних відповідачів.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1, 2, 12, 24, 33, 43, 49 та 84 ГПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (79025,       АДРЕСА_1, ДРФО НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Редакція «Галицькі контракти»(79035, м. Львів, вул. Зелена, 109, ЄДРПОУ 13796035) вартість частини спожитих неподільних комунальних послуг з електропостачання, теплопостачання та водопостачання в приміщеннях 5-го поверху будинку 109 по вул. Зеленій у    м. Львові загальною площею 1008,4 кв.м. за період з 16 липня 2008 року по 31 травня 2010 року в сумі 110416,01 грн., а також 1104,09 грн. державного мита та 172,39 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Стягнути з Приватного малого підприємства «Зільник»(79035, м. Львів, вул. Зелена, 109, ЄДРПОУ 13806302) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Редакція «Галицькі контракти»(79035, м. Львів, вул. Зелена, 109, ЄДРПОУ 13796035) вартість частини спожитих неподільних комунальних послуг з електропостачання, теплопостачання та водопостачання в приміщеннях 5-го поверху будинку 109 по вул. Зеленій у м. Львові загальною площею 886,2 кв.м. за період з 01 червня 2007 року по 15 липня 2008 року в сумі 38753,07 грн., а також 407,33 грн. державного мита та 63,60 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.         

4. У решті частині позову відмовити.

5.  Накази видати відповідно до вимог  ст. 116 ГПК України.

         Суддя                                                                                                     Довга О.І.

  Згідно частини 3 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його підписання до Львівського апеляційного господарського суду через господарський суд Львівської області.