Постанова

від 24.05.2011 по справі 2а/0570/5054/2011

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД



Україна  

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

 24 травня 2011 р.                                                             справа № 2а/0570/5054/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови:  11 год. 05 хв.

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді  Абдукадирової К.Е.

при секретарі          Окрибелашвілі В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу   

за позовом Малого спільного підприємства «Біона», с. Глинка

до Державної податкової інспекції у Старобешівському районі Донецької області

про скасування повністю, як незаконного та необґрунтованого повідомлення – рішення № 0002122350/0 від 06.10.2010р. Державної податкової інспекції у Старобешівському районі Донецької області про визначення податкового зобов’язання і нарахування штрафних санкцій

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 – за дов. від 2 березня 2011 року   

від відповідача: ОСОБА_2  – за дов. від 24 вересня 2010 року   

                                                               ВСТАНОВИВ:

Малим спільним підприємством «Біона» заявлено позов до Державної податкової інспекції у Старобешівському районі Донецької області про скасування повністю, як незаконного та необґрунтованого повідомлення – рішення № 0002122350/0 від 06.10.2010р. Державної податкової інспекції у Старобешівському районі Донецької області про визначення податкового зобов’язання і нарахування штрафних санкцій.

Позивач уточнив позовні вимоги та просив суд визнати недійсним податкове повідомлення – рішення № 0002122350/2 від 15.02.2011р. Державної податкової інспекції у Старобешівському районі Донецької області про визначення податкового зобов’язання і нарахування штрафних санкцій.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на безпідставність нарахування податковим органом податкових зобов’язань з податку на додану вартість спірним податковим повідомленням-рішенням в сумі 33 466,23 грн., у т. ч. основного платежу - 22 310,82 грн. та штрафних санкцій  в сумі 11 155,41 грн., оскільки податковим органом помилково встановлено порушення позивачем пп. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Зазначає, що висновки податкового органу, про встановлення ознак нікчемності правочинів на підставі ст.ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, що зроблені за результатами зустрічних перевірок ТОВ «Пандорра» та  ТОВ «Фірма Гранш» є безпідставними.

Позивач зазначає, що під час перевірки були надані первинні документи, на підставі яких були проведені господарські операції – податкові накладні, виписки банку, реєстри отриманих та виданих податкових накладних, видаткові накладні на придбання матеріалів. Закон України «Про податок на додану вартість» не передбачає відповідальність платника податків за дії інших платників податків та не ставить в залежність право на податковий кредит і відшкодування ПДВ від результатів зустрічних перевірок. Враховуючи викладене, позивач просить суд задовольнити позов.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.

Відповідач проти позовних вимог заперечує, вказавши на те, що спірне податкове повідомлення-рішення прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства. Так, згідно довідки ДПІ у Київському районі м. Донецька від 27.07.2010р. № 7672/7/15-1  про неможливість проведення перевірки ТОВ «Пандорра», підприємство не знаходиться за юридичною адресою, відсутні основні засобі, складські приміщення, виробничі потужності, на підприємстві працює 1 людина. Згідно листа ДПІ у Київському районі м. Донецька від 12.11.2010р. № 11898/10/29-013 ТОВ «Пандорра» 01.09.2010р. виключено з реєстру платників ПДВ. Згідно електронних відомостей державного реєстратора 18.10.2010р. внесений запис про припинення юридичної особи у зв’язку з визнанням її банкрутом.

Згідно довідки ДПІ у Кіровському районі м. Донецька від 22.07.2010р. № 423/15-213/36559791 про неможливість проведення перевірки ТОВ «Фірма Гранш» підприємство не знаходиться за юридичною адресою, відсутні основні засобі, складські приміщення, виробничі потужності, відсутні відомості про кількість працюючих.

Зазначені обставини свідчать про проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов’язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з  метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру.

Відповідач зазначає, що до перевірки були надані документи по взаємовідносинам з ТОВ «Пандорра» та ТОВ «Фірма Гранш»: накладні, виписки банку, реєстри отриманих та виданих податкових накладних, виписки банку. Але не надані документи, що посвідчують транспортування товарів: договори перевезення, товарно-транспортні накладні, довіреності, що є свідченням здійснення безтоварних операцій.

Зазначене свідчить про нікчемність правочинів, відповідно до ч. 1, 5 ст. 203, п.п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, які не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з їх недійсністю. Тому вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.  

Мале спільне підприємство «Біона» зареєстроване як юридична особа Старобешівською райдержадміністрацією Донецької області 11.03.1993р., включене до ЄДРПОУ за номером 20399553, станом на 15.09.2010р. перебуває на податковому обліку у ДПІ у Старобешівському районі, є платником ПДВ, згідно свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ № 100014718 від 23.07.2007р. (арк. справи 29 – 31).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України органи державної влади зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності визначені Законом України «Про державну податкову службу в Україні».

Серед прав, наданих податковим органом Законом України «Про державну податкову службу в Україні», який був чинний на момент проведення перевірки, передбачено здійснення планових та позапланових виїзних перевірок. Підстави та порядок проведення органами державної податкової служби планових та позапланових виїзних перевірок визначені статтею 11-1 цього Закону.

Так, відповідно до п. 1 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі).

Отже, документальна невиїзна перевірка проводиться лише на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів).

Проведення документальної невиїзної перевірки з питань взаємовідносин з іншими платниками податків законом не передбачено.

Як зазначено в акті перевірки, перевірка проводилась, зокрема, на підставі п. 1, 5 ст. 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»  (арк. справи 10).

Суд зазначає, що пунктами 1, 5 ст. 11-1 цього Закону регулюються підстави здійснення позапланової виїзної перевірки.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що документальна невиїзна  перевірки проведена без дотримання вимог чинного законодавства, проте, оскільки фактично перевірка була проведена і за її наслідками складений акт, який став підставою прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, суд вважає за доцільне здійснити аналіз наявності чи відсутності порушень з боку позивача норм податкового законодавства.

У період з 15.09.2010р. по 24.09.2010р. ДПІ у Старобешівському районі здійснена невиїзна документальна перевірка позивача з питань взаємовідносин з  ТОВ «Пандорра» за лютий 2010р., ТОВ «Шильда» за квітень 2010р., ТОВ «Фірма Гранш» за травень 2010р., наслідки якої викладені в акті перевірки від 24.09.2010р. № 397/23-0/20399553 (арк. справи 10 – 21).

За результатами перевірки керівником податкового органу 06.10.2010р. згідно із пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4, пп. 17.1.3. п. 17.1. ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000р. № 2181-ІІІ за порушення пп. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. № 168/97-ВР, прийняте податкове повідомлення-рішення № 0002122350/0, яким позивачу визначена сума податкового зобов’язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 33 466,23 грн., у тому числі 22 310,82 грн. – за  основним платежем та 11 155,41 грн. – за  штрафними санкціями (арк. справи 9).

В результаті оскарження податкового повідомлення-рішення від 06.10.2010р.№ 0002122350/0 в адміністративному порядку, рішенням ДПІ у Старобешівському районі від 26.11.2010р. № 15576/10/25-013 скарга позивача залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення – без змін.

За наслідками розгляду первинної скарги ДПІ у Старобешівському районі прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.11.2010р. № 0002122350/1 (арк. справи 60).

Позивач оскаржив податкове повідомлення-рішення до ДПА в Донецькій області. Рішенням ДПА в Донецькій області від 31.01.2011р. № 1683/10/25-113-1 скарга позивача залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення – без змін.

За наслідками розгляду повторної скарги ДПІ у Старобешівському районі прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.02.2011р. № 0002122350/2 (арк. справи 74), яке є предметом оскарження в даній справі.

Перевіркою встановлено наступне. Згідно довідки ДПІ у Київському районі м. Донецька № 7672/7/15-1  від 27.07.2010р. про неможливість проведення перевірки ТОВ «Пандорра» (арк. справи 69, 70), підприємство не знаходиться за юридичною адресою. Остання податкова звітність з ПДВ подана за лютий 2010р., останній розрахунок комунального податку наданий за 2010р., декларації з податку на прибуток за 2009р. та І квартал 2010р. відсутні. Основні засоби відсутні. Додаток К1 до декларації з податку на прибуток не надавався. Згідно довідки форми 1ДФ на підприємстві працює 1 людина, яка враховуючи обсяг декларуємих доходів, не могла здійснювати такий об’єм робіт.

Згідно листа ДПІ у Київському районі м. Донецька від 12.11.2010р. № 11898/10/29-013 ТОВ «Пандорра» 01.09.2010р. виключено з реєстру платників ПДВ. Згідно електронних відомостей державного реєстратора 18.10.2010р. внесений запис про припинення юридичної особи у зв’язку з визнанням її банкрутом (арк. справи 63).

Згідно довідки ДПІ у Кіровському районі м. Донецька від 22.07.2010р. № 423/15-213/36559791 про неможливість проведення перевірки ТОВ «Фірма Гранш» (арк. справи 67, 68) підприємство не знаходиться за юридичною адресою, відсутні основні засобі, складські приміщення, виробничі потужності, відсутні відомості про кількість працюючих.

До перевірки були надані первинні документи, що посвідчують взаємовідносини з ТОВ «Пандорра»: податкова накладна за лютий 2010р., виписки банку, реєстри отриманих та виданих податкових накладних, договір постачання б/н від 01.10.2009р.

Також до перевірки надані первинні документи, що посвідчують взаємовідносини з ТОВ «Фірма Гранш»: податкова накладна за травень 2010р., виписки банку, реєстри отриманих та виданих податкових накладних, договір постачання б/н від 04.05.2010р.

Зазначені документи містяться в матеріалах справи (арк. справи 93 – 103).

Судом встановлено, що позивач отримав за договором б/н від 01.10.2009р. від ТОВ «Пандорра» 17 т проволоки Ф5мм вартістю 93 840,00 грн., у т. ч. ПДВ – 15 640,00 грн., на підтвердження чого позивачем від ТОВ «Пандорра» було отримано видаткову накладну № 240215 від 24.02.2010р., податкову накладну від 24.02.2010р. № 240215 на суму 15 640,00 грн. ПДВ (арк. справи 99 – 100).

Позивач отримав за договором б/н від 04.05.2010р. від ТОВ «Фірма Гранш» 200 т краски – епоксі-поліефірної RAL 9016 та 75.м.кв пластику акр.3мм D Satin загальною вартістю 40 042,92 грн., у т. ч. ПДВ – 6 670,82 грн., на підтвердження чого позивачем від ТОВ «Фірма Гранш» було отримано видаткову накладну № 45600 від 04.05.2010р., податкову накладну від 04.05.2010р. № 45600 на суму 6 670,82 грн. ПДВ (арк. справи 93 – 98).

Зазначені суми (всього - 22 310,82 грн.) по податковим накладним, виписаним ТОВ «Пандорра» та ТОВ «Фірма Гранш» включені до податкового кредиту та відображена в реєстрі отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до декларації з ПДВ, що підтверджується матеріалами перевірки.

Розрахунки за отримані товари проведені позивачем у повному обсязі, що підтверджується випискою із банківського рахунку (арк. справи 145 – 160).

Приймання товару підтверджується актами про приймання матеріалів форми № 7 (арк. справи 177 – 184), товар оприбутковано книзі складського обліку (арк. справи 139 – 142).

Відповідно до розділу 3 договорів з ТОВ «Пандорра» та ТОВ «Фірма Гранш» (арк. справи 102, 103), передача товару проводиться на складі покупця (в с. Глінки) або за домовленістю. Товар вважається прийнятим по кількості відповідно до товарно-транспортних документів. Для отримання товару покупець направляє свого представника з довіреністю.

Отже, згідно умов договору отримання товару можливе силами покупця.

Між тим, в акті перевірки зазначено, що договори перевезення, товарно-транспортні накладні, довіреності до перевірки не надані у зв’язку з їх відсутністю.

На підприємстві ведеться журнал з реєстрації довіреностей (арк. справи 143 – 144), який свідчить про те, що матеріальні цінності від ТОВ «Пандорра» та ТОВ «Фірма Гранш» на підставі довіреностей.

 Порядок використання довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей врегульовано Інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 р. № 99, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12.06.1996р. за № 293/1318.

Відповідно до п.п. 3., 6., 13. цієї Інструкції бланки довіреностей (додаток 1) видаються після їх реєстрації у Журналі реєстрації довіреностей (додаток 2), який має бути пронумерований, прошнурований та скріплений печаткою і підписами керівника і головного бухгалтера підприємства. Нумерація виданих протягом року довіреностей є наскрізною.

Довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей.

Довіреність, незалежно від строку її дії, залишається у постачальника при першому відпуску цінностей. У разі відпуску цінностей частинами на кожний частковий відпуск складається накладна (акт приймання-здачі або інший аналогічний документ) з поміткою на ній номера довіреності та дати її видачі. В цих випадках один примірник накладної (або документа, що її заміняє) передається одержувачу цінностей, а другий - додається до залишеної у постачальника довіреності і використовується для спостереження і контролю за відпуском цінностей згідно довіреності, а також для проведення розрахунків з одержувачем.

Тобто, якщо покупець отримав від постачальника цінності він залишає  довіреність постачальнику, при цьому сторони оформляють документ, який посвідчує передання цінностей.

За таких обставин, суд не приймає посилання відповідача на відсутність у позивача довіреностей під час перевірки, оскільки довіреності після фактичного отримання цінностей передаються постачальнику і не повинні зберігатися у покупця.

Щодо відсутності товарно-транспортних накладних, суд зазначає, що вони є обов’язковими лишу у випадку, коли вантажні перевезення здійснюються на договірних умовах, що встановлено п. 1  постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2009р. № 207, якою затверджено Перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні.

Крім того, стосовно доводів відповідача щодо необхідності наявності товарно-транспортних накладних у спірних правовідносинах, суд виходить з того, що відповідно до п. 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. № 363, на який посилається відповідач в акті перевірки, товарно-транспортна накладна – єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Наказом Міністерства транспорту України, Міністерства статистики України від  29.12.1995 р. № 488/346 затверджені типові форми первинного обліку роботи вантажного автомобіля, зокрема «Товарно-транспортна накладна», ф. N 1-ТН.

Пунктом 1 Указу Президента України від 03.10.1992 р. № 493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» встановлено, що з 1 січня 1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.

В свою чергу, наведений наказ не було у встановленому порядку зареєстровано в Міністерстві юстиції України.

Інструкція про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи, затверджена наказом Міністерства статистики України, Міністерства транспорту України від 07.08.1996 року № 228/253, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 28.08.1996 р. за N 483/15, якою було передбачено, що товарно-транспортна накладна - типова форма N 1-ТН є документом суворої звітності, згідно з висновком Міністерства юстиції України від 15.05.2006 р. № 10/68 рішення про державну реєстрацію вказаного наказу скасовано та 31.05.2006 року наказ виключено з Державного реєстру нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади.

Також наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 22.05.2006 р. № 493 були внесені зміни до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 і зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568, а саме п. 11.2 Правил виключено, яким було передбачено, що товарно-транспортні накладні і дорожні листи вантажного автомобіля належать до документів суворої звітності, які виготовляються друкарським способом з обліковою серією та номером. Форма і порядок заповнення цих документів Замовником і Перевізником визначаються відповідними нормативними актами.  

Крім того, в матеріалах справи міститься аудиторський висновок ТОВ «Аудиторська фірма «Міжнародний колегіум аудиту» за період з 01.02.2010р. по 31.05.2010р. (арк. справи 110), яким встановлено, що господарські операції з ТОВ «Пандорра» та ТОВ «Фірма Гранш» підтверджуються відповідними первинними  бухгалтерськими документами, які відображені у бухгалтерському обліку позивача та на їх підставі достовірно сформована податкова звітність.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Конституції України  правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

З огляду на реальний характер операцій, за наслідками виконання яких позивачем було сформовано оспорюваний податковий кредит, відсутність товарно-транспортних накладних не може бути підставою для позбавлення платника податків (позивача у справі) права на податковий кредит з податку на додану вартість, оскільки наявність цих документів не пов’язано з датою виникнення права платника податків на податковий кредит з податку на додану вартість, яка визначається  пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Про порушення позивачем даної норми відповідач у висновках акту перевірки не зазначає.

В акті перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що відсутність у ТОВ «Пандорра» і ТОВ «Фірма Гранш» трудових ресурсів, необхідних умов для здійснення господарської діяльності, відсутність основних фондів, технічного персоналу, складських приміщень, транспортних засобів свідчить про те, що угоди, укладені ними мають ознаки нікчемності відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 203, п.п. 1,2 ст. 15, ст. 288 Цивільного кодексу України та не спричиняють реального настання правових наслідків відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України.

Статтями 626, 629 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України, господарською діяльністю вважається діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Перевіркою не встановлено наявність розумних економічних або інших причин (ділової мети) придбання послуг. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, а не виключно чи переважно за рахунок формування податкового кредиту та валових витрат для інших суб'єктів підприємницької діяльності.

Метою правочинів, що укладаються при веденні господарської діяльності, є отримання доходу, тому позивач як суб'єкт господарської діяльності, повинен спрямовувати свою господарську діяльність на досягнення економічних результатів та отримання прибутку.

Податковим органом зроблено висновок, що позивач здійснював безтоварні операції, внаслідок чого вчинені правочини не спричини реального настання наслідків всупереч п. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є  недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою,  п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин,  якщо його  недійсність  встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому  разі  визнання  такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із статтею 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу,  іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної  Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно з частиною 1 статті 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з частиною 1 статті 203, частиною 2 статті 215 ЦК України є нікчемним, визнання такого право чину недійсним судом не вимагається.

Предметом доказування в цій справі в частині правомірності прийняття відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення є доведення обставини укладення позивачем нікчемних правочинів з ТОВ «Пандорра» та ТОВ «Фірма Гранш».

Суд враховує, що аналіз реальності господарської операції повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Відповідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України, суб'єктами      господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за  своїми  зобов'язаннями  в  межах  цього майна,  крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно з частиною 2 статті 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання є, зокрема, господарські організації  -  юридичні  особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені  відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

Частиною 4 статті 55 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання -  господарські  організації, які діють на основі права власності,  права господарського відання чи оперативного  управління,  мають  статус  юридичної   особи, що визначається цивільним законодавством та цим Кодексом.

Статтею 80 ЦК України визначено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Згідно з частиною 4 статті 87 ЦК України, юридична особа вважається створеною  з дня її державної реєстрації.

Відповідно до частини 2 статті 104 ЦК України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Статтею 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» визначено, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб -   підприємців (далі -  Єдиний  державний  реєстр) - автоматизована  система  збирання, накопичення, захисту, обліку та надання  інформації про юридичних  осіб та фізичних осіб – підприємців.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців», відомості про юридичну особу  або  фізичну  особу  - підприємця   включаються  до  Єдиного державного реєстру шляхом внесення  записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних  карток та  відомостей, що надаються  юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.

Судом досліджено довідки з Єдиного державний реєстру юридичних осіб та  фізичних осіб  - підприємців ТОВ «Пандорра» та ТОВ «Фірма Гранш» (арк. справи 111 – 119). З довідок вбачається, що зазначені підприємства під час здійснення операцій з постачання товарів та складення первинних документів були зареєстровані як юридичні особи.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню  до  Єдиного державного реєстру, були внесені  до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути  використані  в  спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Таким чином, судом встановлено, що постачальники позивача – ТОВ «Пандорра» та ТОВ «Фірма Гранш» на час здійснення господарських операцій були юридичними особами, а як наслідок мали право здійснювати господарську діяльність.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його  недійсність  прямо  не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно із ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Згідно з ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими  засобами  доказування,  крім  випадків,  коли  щодо  таких обставин не виникає спору.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до ст. 1 цього Закону, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно зі ст. 3 цього ж Закону метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Як встановлено судом, операції з постачання товару від ТОВ «Пандорра» та ТОВ «Фірма Гранш» підтверджується належним чином оформленими видатковими накладними, рахунками, актами про приймання матеріалів, журналом обліку довіреностей, податковими накладними. Оприбуткування товару підтверджується записами у книзі складського обліку матеріалів.

Суд не приймає посилання відповідача на те, що зустрічними перевірками (довідками) не встановлено наявність необхідних умов для здійснення господарської діяльності, оскільки з довідок не вбачається, що податковим органом були досліджені будь-які первинні документи та в судовому засіданні не підтверджено доводи про відсутність поставки товарів.

Суд враховує, що відповідачем при обґрунтуванні обставини нікчемності правочинів порушені вимоги пп. 2.3.4. п. 2.3. Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005р. № 327, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.08.2005р. за № 925/11205. Згідно з вказаним підпунктом цього порядку не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання (наприклад, "приховування об'єкта оподаткування", "розкрадання", "привласнення", "описка" тощо).

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Обставини,  які  за  законом  повинні  бути  підтверджені певними засобами доказування,  не можуть підтверджуватися  ніякими іншими  засобами  доказування,  крім  випадків,  коли  щодо  таких обставин не виникає спору.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті  обставини,  на  яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта  владних  повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Посилання відповідача на нікчемність правочинів, тобто їх укладення без наміру створення цивільно-правових наслідків, лише з метою отримання певної преференції, зокрема, права на формування податкового кредиту, не знайшли свого підтвердження.

Відповідачем не було доведено, що сторони, укладаючи господарські зобов’язання, мали умисел на укладення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди – покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов’язку здійснювати контроль за дотриманням постачальником вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку до бюджету і в подальшому за можливі дії порушника.

Крім того суд зазначає, що наявність тієї обставини, що контрагенти позивача не надавали відповідну податкову звітність не є свідченням того, що ТОВ «Пандорра» та ТОВ «Фірма Гранш» не мали достатніх трудових ресурсів, складських приміщень, транспортних засобів та виробничих потужностей. Інших доказів відсутності достатніх виробничих ресурсів позивачем не надано. Таким чином, відсутні підстави вважати, що зазначені підприємства не могли здійснювати операції з постачання продукції та надання послуг.

Відповідно до підпункту 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Таким чином, визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи – платника податку.

Правильність формування платником податків податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання товару (послуг) з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних товару (послуг).

Підпунктом 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з підпунктом 7.5.1. пункту 7.5. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з абзацами 1, 3 підпункту 7.2.3 пункту 7.2. статті 7 цього Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов’язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Судом встановлено, що ТОВ «Пандорра» та ТОВ «Фірма Гранш», як постачальниками послуг складені податкові накладні. На момент складення податкових накладних ТОВ «Пандорра» та ТОВ «Фірма Гранш» були зареєстровані платниками податку на додану вартість, що підтверджується довідками ДПІ у Кіровському районі м. Донецька та ДПІ у Київському районі м. Донецька (арк. справи 67 – 70).

ТОВ «Пандорра» було виключено з реєстру платників ПДВ (19.10.2010р.) вже після надання позивачу податкових накладних (24.02.2010р.).

Податкові накладні отримані позивачем, тобто у відповідності до пп. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», позивач має право  на формування податкового кредиту.

Таким чином, висновок відповідача про порушення позивачем п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7  Закону  України  «Про податок на додану вартість», внаслідок чого позивачем завищено податковий кредит з податку на додану вартість в сумі 22 310,82 грн. є неправомірним.

Відповідно до п.17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» штрафні санкції у розмірах, визначених цією статтею, накладаються на платника податків за порушення податкового законодавства.

У зв’язку з тим, що позивачем не було порушено вимог податкового законодавства в частині формування податкового кредиту, застосування до нього штрафних санкцій в сумі 11 155,41 грн. є безпідставним.

На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що відповідачем в судовому засіданні не доведено, що оскаржуване податкове  повідомлення – рішення було прийнято законно, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони,  яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально  підтверджені  судові  витрати  з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

                                                  ПОСТАНОВИВ:

Позов Малого спільного підприємства «Біона» до Державної податкової інспекції у Старобешівському районі Донецької області про визнання недійсним податкового повідомлення – рішення № 0002122350/2 від 15.02.2011р. Державної податкової інспекції у Старобешівському районі Донецької області про визначення податкового зобов’язання і нарахування штрафних санкцій – задовольнити.

Визнати недійсним податкове повідомлення – рішення № 0002122350/2 від 15.02.2011р. Державної податкової інспекції у Старобешівському районі Донецької області про визначення податкового зобов’язання і нарахування штрафних санкцій.

Присудити з Державного бюджету України на користь Малого спільного підприємства «Біона» витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп.      

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 24 травня 2011 року. Постанова у повному обсязі складена 27 травня 2011 року.

У разі подання апеляційної скарги, постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постановою за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі відкладення складання постанови у повному обсязі, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною 4 статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя                                                                                      Абдукадирова К.Е.