Рішення

від 02.06.2011 по справі 47/153

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  47/153

02.06.11

За позовом      Заступника прокурора Дніпровського району міста Києва в інтересах держави в

                         особі Київської міської ради

До                      Комунального підприємства «Дніпро-парксервіс»Дніпровської районної в м. Києві

                         ради

Про                       зобов’язання звільнити земельну ділянку

                                                                                            Суддя Станік С.Р.

Представники:

Від позивача           ОСОБА_1 –представник за довіреністю (довіреність від 26.05.2011 р.)

Від відповідача      ОСОБА_2 –представник за довіреністю ( довіреність від 16.02.2011 р.);

Від прокуратури    Левко І.І. –посвідчення № 255 від 26.07.10 р.

На підставі статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 02.06.2011 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник прокурора Дніпровського району міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради до відповідача про зобов’язання останнього звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0, 26 га, яка використовується ним під розміщення автомобільної стоянки та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та повернути її Київській міській раді, привівши її у придатний для використання стан.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від  23.05.2011 р. було порушено провадження у справі № 47/153, розгляд справи було призначено на 02.06.2011 р.

В судовому засіданні 02.06.2011 прокурор викладені у позові в інтересах держави вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити. В обгрунтування поданого в інтересах держави позову прокурор наголошує на тому,  що відповідачем здійснюється використання земельної ділянки площею 0, 26  га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 у Дніпровському районі міста Києва під розміщення автомобільної стоянки без відповідних документів, що посвідчують право власності або користування  чи оренди земельної ділянки, що суперечить ст. ст. 125,126 Земельного кодексу України, що на думку прокурора згідно ст. 212 Земельного кодексу України є підставами для зобов’язання відповідача звільнити наведену вище земельну ділянку, повернути її Київській міській раді та привести її у придатний стан.

Київська міська рада направила свого представника в судове засідання 02.06.2011 р., представник Київської міської ради позовні вимоги підтримав, в обґрунтування поданого в інтересах держави позову наголосив на тому, що відповідачем здійснюється використання земельної ділянки площею 0, 20 га, яка використовується ним під розміщення автомобільної стоянки та знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 у Дніпровському районі міста Києва без документів, що посвідчують право власності або користування земельною ділянкою, що суперечить ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України, та є підстави для зобов'язання відповідача звільнити вказану земельну ділянку та привести її у придатний стан.

Відповідач в судове  засідання  02.06.2011 р. направив свого представника, який проти заявлених вимог заперечував, просив суд у позові відмовити. В обгрунтування  заперечень представник відповідача  посилався на  рішення Дніпровської районної у м. Києві ради за № 189, № 465 від 16.11.2007 р, 27.05.2010 р., в яких визначено Комунальне підприємство «Дніпро-парксервіс»єдиним оператором в Дніпровському районі м. Києва з наданням платних послуг з паркування та відстою автотранспортних засобів, та на рішення Господарського районного суду м. Києва за № 6/385 від 05.11.2009 р. та Вищого Господарського суду України  за № 6/385 від 14.04.2010 р., в яких встановлено, що  за відповідачем визнано право на виконання функцій єдиного оператора з надання платних послуг по відстою та зберіганню транспортних засобів в Дніпровському районі м. Києва на території, закріпленої за ним рішенням Дніпровської районної у м. Києві ради.

Розглянувши надані матеріали справи, заслухавши прокурора, представників позивача та відповідача, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.11.2009 в справі № 6/385, яке залишено без змін постановою Вищого господарського суду міста Києва від 14.04.2010, було визнано наявність у позивача права на виконання функцій єдиного оператора в Дніпровському районі міста Києва з надання платних послуг по відстою та зберіганню транспортних засобів в Дніпровському районі міста Києва згідно переліку.

Згідно статті 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

У рішенні від 25.07.2002 по справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Згідно рішення Дніпровської районної у місті Києві ради № 465 від 27.05.2010, було доповнено додаток № 1 до рішення Дніпровської районної ради від 29.09.2009 № 398 «Про затвердження єдиного реєстру місць нічного тимчасового відстою транспортних засобів на територіях адміністративно-територіально віднесених до Дніпровського району міста Києва»новими територіями для обслуговування паркувальних об’єктів. що функціонують в якості майданчиків для нічного паркування, відстою та зберігання автотранспорту, зокрема до зазначеного переліку було включено об’єкт по АДРЕСА_1.

Відповідно до акту перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства за № 08/89а від 25.10.2010 р., складеного державною екологічною інспекцією в м. Києві, встановлено, що на території земельної ділянки, що розташована за адресою : АДРЕСА_1, знаходиться автомобільна автостоянка, на якій здійснюється господарська діяльність по паркуванню автомобілів громадян, згідно двостороннього договору № 6-11 від 10.06.2010 р., укладеного між комунальним підприємством «Дніпро-парксервіс»та ФОП ОСОБА_3

Відповідно до Акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства за № 240/04 від 17.05.2011 р., складеного Головним управлінням земельних ресурсів, встановлено, що документи на  користування земельною ділянкою за адресою : АДРЕСА_1 у Дніпровському районі м. Києва у КП «Дніпро-парксервіс»- відсутні, також встановлено, що 29.09.2009 р. на підставі  рішення Дніпровської районної ради в м. Києві  за № 398,  КП Дніпро-парксервіс»дозволено влаштувати паркування автомобілів АДРЕСА_1. На підставі договору КП «Дніпро-парксервіс»передало тимчасову автостоянку за вказаною адресою СПД ОСОБА_3 Згідно бази даних автоматизованої системи ПК «Кадастр»земельна ділянка, на якій експлуатується автостоянка, обліковується за ЖРЕО-12. Документи, що посвідчують право власності чи право користування вказаною земельною ділянкою, в тому числі і на умовах оренди, згідно вимог ст. 125, 126 Земельного кодексу України КП «Дніпро-парксервіс»в головному управлінні земельних ресурсів не зареєстровані (відсутні), що є порушенням вимог земельного законодавства.

Згідно п. 5 Положення про державну інспекцію контролю за використанням і охороною земель, яке затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.02 № 1958, держінспекція в межах своєї компетенції має право звертатись до органів прокуратури щодо повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок.

Як зазначив прокурор у позові, управлінням Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель Головного управління Держкомзему у м. Києві відповідно до ст.ст. 187, 188 Земельного кодексу України та ст. 6 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19.06.2003, проведено перевірку законності використання земельної ділянки, що розташована АДРЕСА_1 у Дніпровському районі м. Києва, за результатами якої складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства № 240/04 від 17.05.2011 (далі –акт № 240/04 від 17.05.2011). Відповідачем  жодних правовстановлюючих документів на користування чи право власності вказаної земельної ділянки  - не надано.

Як зазначав прокурор у позові, матеріали перевірки за вищевказаними обставинами зайняття КП «Дніпро-парксервіс»земельної ділянки площею 0, 26 га за адресою: АДРЕСА_1 у Дніпровському районі міста Києва були направлені Державною інспекцією з контролю за використанням і охороною земель у м. Києві до прокуратури Дніпровського району міста Києва для вжиття заходів прокурорського реагування в порядку Закону України «Про прокуратуру».

Пунктом 5 статті 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, встановлених законом.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Відповідно  до ст. 2  ГПК України, господарський суд порушує справи, зокрема,  за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обгрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів, внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчинюються у відносинах між ними або державою.

Конституційний суд у рішенні від 08.04.1999 у справі №3-рн/99 (далі рішення Конституційного суду) вказав, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява, за статтею 2 Арбітражного процесуального кодексу України (зараз ГПК), є підставою для порушення справи в арбітражному суді.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до ст.13 Конституції України земля є об’єктом власності Українського народу, від імені якого права власності здійснюють органи державної влади та органи державної влади і місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 84 Земельного кодексу України в державній власності перебувають усі землі України, за винятком комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається та реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів АРК, Київської та Севастопольської міської Ради, районних державних адміністрацій у відповідності до закону.

Згідно зі ст. 9 Земельного кодексу України передача земельних ділянок у власність чи користування громадян чи юридичних осіб відноситься до повноважень Ради.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про столицю України місто-герой Київ», місцеве самоврядування у м. Києві здійснюється територіальною громадою міста, в тому числі, через Київську міську раду.

За вказаних підстав суд вважає, що прокурор вірно визначив Київську міську раду в якості органу, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, які є предметом розгляду.

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України  визначено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України юридичні громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Статтею 9 Земельного кодексу України встановлено, що розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування відноситься до повноважень Київської міської ради.

Відповідно до ст. 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров’я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об’єкти, визначені відповідно до закону як об’єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Згідно п. 5 ст. 16 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, від імені та в інтересах територіальних громад права суб’єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до статті 187 Земельного кодексу України контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.

Згідно з статтею 2 Закону України “Про державний контроль за використанням та охороною земель”, серед основних завдань державного контролю за використанням та охороною земель є забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України.

Відповідно до ст. 5 Закону України “Про державний контроль за використанням та охороною земель”, державний контроль за використанням та охороною земель здійснює спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

До повноважень державного інспектора у сфері державного контролю за використанням та охороною земель Закон України “Про державний контроль за використанням та охороною земель” (ст. 10) відносить, зокрема, можливість безперешкодно обстежувати в установленому законодавством порядку земельні ділянки, що перебувають у власності та користуванні юридичних і фізичних осіб, перевіряти документи щодо використання та охорони земель, складати акти перевірок.

Порядок проведення перевірок з питань використання земель та складання відповідних актів перевірок встановлюється Порядком планування та проведення перевірок з питань здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, затвердженим наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 12.12.2003 № 312.

Відповідно до п. 4.2. зазначеного Порядку при проведенні перевірки державний інспектор: установлює особу, яка є власником земельної ділянки чи землекористувачем; при встановленні факту зміни власника чи користувача об'єкта нерухомості уживає заходів для з'ясування особи фактичного власника чи користувача; установлює правомірність використання земельних ділянок іншими землекористувачами, яким вони не надані у власність чи користування; перевіряє наявність документів, що посвідчують право власності чи право користування земельною ділянкою; перевіряє дотримання режиму використання земельної ділянки відповідно до цільового призначення; уточнює відповідність місця розташування та меж земельної ділянки, мір ліній, визначених у документах, які посвідчують право користування земельною ділянкою, фактичним мірам ліній на місцевості.

Відповідно до п. 4.3. наведеного Порядку при виявленні порушення земельного законодавства державний інспектор: з'ясовує обставини та суть скоєного порушення земельного законодавства; установлює особу, яка здійснила порушення земельного законодавства; установлює, чи є в діях чи бездіяльності особи, яка вчинила порушення земельного законодавства, ознаки адміністративного правопорушення або склад злочину; обстежує земельну ділянку і встановлює, чи завдана юридичними чи фізичними особами шкода земельним ресурсам унаслідок їхньої господарської та іншої діяльності.

Відповідно до статті 123 Земельного кодексу України, юридична особа, зацікавлена в одержані земельної ділянки у користування із земель державної або комунальної власності звертається із відповідним клопотанням до сільської, селищної, міської ради.

Статтею 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Згідно зі статтею 126 Земельного кодексу України, вказане право посвідчується державним актом встановленої форми або договором, який реєструється відповідно до закону.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі»договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов‘язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно статті 1 Закону України “Про державний контроль за використанням та охороною земель”, самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Також, відповідно до листа-роз’яснення Держкомзему України від 11.11.2008 № 14-17-4/12991 “Щодо застосування терміну “Самовільне зайняття земельної ділянки”, згідно із вищезазначеним терміном не вважається самовільним зайняттям земельної ділянки, якщо орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування прийняв рішення про її передачу у власність або надання у користування (оренду). Даний перелік рішень є вичерпним. У разі використання земельної ділянки за наявності будь-яких інших рішень зазначених органів (наприклад про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки, про погодження місця розташування об’єкту тощо), дані дії слід кваліфікувати як самовільне зайняття земельної ділянки. У вищевказаному листі-роз’ясненні зазначено, що під “Вчиненням дій, які відповідно до закону є правомірними”, про що йдеться у визначенні терміну самовільне зайняття земельної ділянки”, слід розуміти укладання цивільно-правових угод, які передбачені чинним законодавством.

Статтею 212 Земельного кодексу України встановлено, самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними (ч. 1). Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки (ч. 2). Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду (ч. 3).

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Після  перевірки Головним управлінням земельних ресурсів земельної ділянки площею 0, 26 га, що розташована : АДРЕСА_1 в Дніпровському районі м. Києва, та встановлення факту відсутності будь-яких правовстановлюючих документів на користування, оренду чи володіння вказаною земельною ділянкою відповідачем не було звільнено земельну ділянку, що і стало підставою для звернення до суду міста Києва, вказана земельна ділянка звільнена та повернута у власність громади міста - не була, доказів протилежного  –суду станом на момент вирішення спору –не надано, як не надано доказів того, що орган, уповноважений на розпорядження землями територіальної громади міста Києва –Київська міська рада в порядку ст. ст. 9, 116, 125, 126 Земельного кодексу України приймала рішення про відвід  КП «Дніпро-парксервіс»зазначеної вище земельної ділянки.

Посилання відповідача на те, що право на використання земельної ділянки площею 0, 26 га  за адресою: АДРЕСА_1 у нього наявне внаслідок рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2009 в справі № 6/385, яке залишено без змін постановою Вищого господарського суду міста Києва від 14.04.2010, згідно якого було визнано наявність у нього права на виконання функцій єдиного оператора в Дніпровському районі міста Києва з надання платних послуг по відстою та зберіганню транспортних засобів в Дніпровському районі міста Києва згідно переліку – судом відхиляється, адже зазначеним рішенням встановлено лише право позивача на надання послуг,а надання їх на певній земельній ділянці має бути оформлено у встановленому законом порядку, зокрема у відповідності до ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України.

Таким чином, суд дійшов висновку, що оскільки відповідач фактично використовує земельну ділянку площею 0, 26 га  за адресою: АДРЕСА_1 під розміщення автомобільної стоянки без відповідних правовстановлюючих документів, які повинні бути видані відповідним органом місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду),  та за відсутності   правочину щодо такої земельної ділянки, а отже відповідач всупереч вимог ст. ст. 125,126 Земельного кодексу України самовільно займає земельну ділянку площею 0, 26 га за адресою: АДРЕСА_1, що згідно статті 212 Земельного кодексу України є підставами для зобов’язання відповідача звільнити наведену вище земельну ділянку та привести її у придатний стан.

З огляду на викладене, вимога прокурора, заявлена у позові в інтересах держави в особі Київської міської ради про зобов’язання відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0, 26 га, яка використовується ним під розміщення автомобільної стоянки та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 повернути її Київській міській раді, привівши її у придатний для використання стан –є законною, обґрунтовано, доведеною належними та допустимими доказами, а тому підлягає задоволенню.

Державне мито за вимогу немайнового характеру і судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ч. 3 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України,  підлягають стягненню з відповідача в дохід Державного бюджету України.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу  України, Господарський суд міста Києва, –

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити.

2. Зобов’язати Комунальне підприємство «Дніпро-парксервіс»Дніпровської районної у м. Києві ради  (ідентифікаційний код 32959821, місцезнаходження: 02094, м. Київ, бул. Праці, 1/1) звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею близько 0,26 га, розташовану на АДРЕСА_1 повернути її Київській міській раді (місцезнаходження: 01001 м.Київ, вул.. Хрещатик, 36; код 22883143), привівши її у придатний для використання стан.

3. Стягнути з Комунального підприємства «Дніпро-парксервіс»Дніпровської районної у м. Києві ради  (ідентифікаційний код  32959821, місцезнаходження: 02094,  м. Київ, бул. Праці, 1/1) в дохід Державного бюджету України  85 (вісімдесят п’ять) грн. 00 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. Видати наказ у відповідності до ст. 116 Господарського процесуального кодексу України.

5. Рішення  господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським  судом.

Суддя                                                                                                              С.Р. Станік

                                                                                     Дата складання повного тексту рішення –06.06.2011