Постанова

від 28.09.2006 по справі 02/60-92а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

43010, м. Луцьк, пр. Волі, 54 а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"28"

вересня 2006 р.

Справа

№ 02/60-92А.

від 28.09.2006р.                                                   

справа № 02/60-92А

Господарський суд

Волинської області у складі: судді Костюк С.В.,

при секретарі судового

засідання Сур'як О.Г.

за участю представників

сторін:

від позивача: Таран О.П.,

довіреність № 120 від 19.05.06

від відповідачів:1):

ОСОБА_1, адвокат

          2): н/з

Розглянув справу

за позовом Луцької  об'єднаної державної податкової інспекції

до: 1) Приватного

підприємця ОСОБА_2

      2) Приватного підприємства «Гарбо»

про визнання угод

недійсними

Відповідно до п. 6

розділу УІІ Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного

судочинства України, спір розглядається за нормами КАС України.

Запис розгляду справи

здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного

комплексу „Діловодство суду”.

В судовому засіданні

сторонам роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст.49, 50 КАС України;

заяви про відвід судді відповідно до ст.27 КАС України не поступило.

Суть спору: Луцька ОДПІ

звернулась з адміністративним позовом про визнання недійсними усних угод

купівлі-продажу між підприємцем ОСОБА_2 та ПП "Гарбо", оформлених

видатковими накладними та податковими накладними НОМЕР_1 та НОМЕР_2 на загальну

суму 7333,67грн., в т.ч. ПДВ на суму 1222,28грн. та застосувати наслідки

визнання господарського зобов'язання недійсним, 

передбачені ст.208 ГП України - стягнути зі сторін в доход держави все

одержане за зобов'язаннями.

          Обгрунтовуючи заявлену вимогу позивач

зазначає, що оспорювані угоди укладені з метою завідомо суперечною інтересам

держави та суспільства, оскільки рішенням Луцького міськрайонного суду від

31.01.2006р. встановлено, що директор та засновник ПП "Гарбо" Побігай

В.А. лише здійснив державну реєстрацію підприємства, після чого всі документи

за грошову винагороду передав невстановленій особі, ніякого відношення до

фінансово-господарської діяльності підприємства засновник не мав. Зазначеним

рішенням визнано недійсними з моменту реєстрації статут ПП "Гарбо" та

свідоцтво ПДВ №02813120 від 18.03.2002р. з моменту його видачі. При правовому

обґрунтуванні заявленої вимоги ОДПІ посилається на Закон України "Про

податок на додану вартість", статтю 92 ЦК України та судову практику по

розгляду даної категорії спорів Верховного суду України та Вищого

господарського суду України.

          Представник підприємця ОСОБА_2

(відповідача 1) в судовому засіданні вимоги Луцької ОДПІ заперечує вказуючи, що

господарські договори між ПП "Гарбо" та СПД ОСОБА_2 на поставку лісу

укладені за правилами Цивільного кодексу України з врахуванням  особливостей Господарського кодексу України,

тобто чинних нормативно-правових актів. При укладенні угод СПД ОСОБА_2 -

покупцю не було відомо про фіктивне підприємство продавця і  в його обов'язки перевіряти це не входило. В

Постанові Вищого господарського суду від 19.12.2002р. №03/351-02 зазначено, що

перерахування податку до бюджету - суто податкове зобов'язання, яке не

стосується договірних відносин між сторонами і за яке настає відповідальність у

порушника відповідно до податкового законодавства, а не веде до визнання

недійсним договору та до цивільно-правової відповідальності. При зверненні до

суду позивачем допущено процесуальні порушення, 

оскільки на час звернення та під час розгляду адміністративної справи

рішення Луцького міськрайонного суду, на яке посилається Луцька ОДПІ, не набрало

законної сили.

          Також зазначає, що позивачем порушено

вимоги ст.106 ч.5 та ст.107 КАС України в частині ненадіслання копій документів

долучених до позовної заяви.

          ПП "Гарбо" (відповідач 2)

пояснення на позов не представив, ухвали суду про відкриття провадження в

адміністративній справі та про відкладення розгляду справи повернулись на

адресу суду без вручення адресату.

          З представлених суду матеріалів

вбачається наступне :

          Між ПП "Гарбо" та

підприємцем ОСОБА_2 були укладені усні угоди на поставку лісу половника,

оформлені накладними та податковими накладними НОМЕР_2 на суму 2040,84грн., в

т.ч. ПДВ 340,14грн. та НОМЕР_1 на суму 5292,83грн., в т .ч. ПДВ 882,14грн.,

всього на суму 7333,67грн., в т.ч. ПДВ - 1222,28грн. (а.с. 23-25). Згідно

податкової декларації за березень 2004р. ПП ОСОБА_2 ПДВ в сумі 1222,28грн. було

віднесено до податкового кредиту (а.с. 8-9). Розрахунки за товар проводились

шляхом перерахування коштів 19.03.2004р. та 30.03.2004р. на рахунок ПП

"Гарбо" в Волинській філії АТ "Кредит Банк (Україна)" (а.с.

39-40).

          Луцька ОДПІ звернулась до суду з

адміністративним позовом про визнання недійсними усних угод купівлі-продажу між

ПП "Гарбо" та ПП ОСОБА_2 на підставі статті 207 ЦК України та

застосувати наслідки передбачені ст.208 ЦК України у вигляді стягнення із

сторін в дохід держави все отримане за угодами.

          Заслухавши пояснення представників

сторін, оцінивши наявні по справі докази у їх сукупності, керуючись

Конституцією та законами України, господарський суд дійшов висновку, що позовні

вимоги підставні та підлягають задоволенню.

При цьому суд виходив з

такого:

Відповідно до ч.1 ст. 207

Господарського Кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає

вимогам закону, або вчинено з метою , яка завідомо суперечить інтересам держави

і суспільства, може бути  на вимогу

однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом

недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч.1 ст.208

ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як  таке, що 

вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і

суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання

зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все

одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною

з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все

належне з неї  першій стороні на

відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе

одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або

належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход

держави.

Згідно з п.6 постанови

Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978 р. №3 із змінами , внесеними

постановами від 25.12.1992 р. №13 та від 25.05.1998 р. №15 „Про судову практику

в справах про визнання угод недійсними” при розгляді справ про визнання угоди

недійсною на підставі ст.49 ЦК УРСР  дія

цієї норми поширюється на угоди, які укладені з метою, завідомо суперечною

інтересам держави і суспільства, тобто порушують основні принципи існуючого

суспільного ладу. До них, зокрема, належать угоди, спрямовані на приховування

фізичними та юридичними особами від оподаткування доходів.

Відповідно до п.7.3

постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 25.07.2002 р. №1056

„Про заходи щодо забезпечення однакового і правильного застосування

законодавства про податки” доказами спрямованості умислу суб'єкта оспорюваних

угод на приховування від  оподаткування прибутків

та доходів можуть бути, зокрема, надані податковими органами відомості про

відсутність підприємства, організації (сторони угоди) за юридичною та фактичною

адресою, про визнання недійсними в установленому чинним законодавством порядку

установчих  (статутних)  документів, про неподання податкової

звітності до органів державної податкової служби, про скасування державної  реєстрації суб'єкта підприємницької

діяльності  та інше.

Як вбачається з

матеріалів справи, Луцькою ОДПІ встановлено, що між відповідачами у даній

справі було укладено усні угоди оформлені накладними НОМЕР_2, НОМЕР_1  та податковими накладними на отримання лісу

половника на загальну суму 7333,67 грн., в т.ч. ПДВ 1222,28грн.

Розрахунки за товар

проведено шляхом перерахування коштів на р/р ПП «Гарбо». Підприємцем ОСОБА_2

суму ПДВ по угодах включено до податкового кредиту згідно податкової декларації

за березень 2004 року. ПП «Гарбо» сума ПДВ по даних господарських операціях до

бюджету не сплачувалась і в податкових деклараціях не відображалась як

податкове зобов'язання.

Зазначене свідчить про

повне виконання сторонами оспорюваних угод.

Між тим, згідно рішення

Луцького міськрайонного суду від 31.01.2006р., за позовом Луцької ОДПІ до гр.

ОСОБА_3 та виконавчого комітету Луцької міської ради визнано недійсними з

моменту державної реєстрації статут ПП «Гарбо» від 06.03.2002р. та свідоцтво

платника ПДВ № 02813120 від 18.03.2002р. з моменту його видачі.

Судом встановлено, що

директор та засновник ПП "Гарбо" Побігай В.А. лише здійснив державну

реєстрацію підприємства, після чого всі документи за грошову винагороду передав

невстановленій особі, ніякого відношення до фінансово-господарської діяльності

підприємства засновник не мав.

Відповідно до ч.1 ст.72

Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим

рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало

законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть

участь  ті самі особи або особа, щодо

якої встановлено ці обставини.

Таким чином, відповідно

до ст.72 КАС України зазначене рішення Луцького міськрайонного суду від

31.01.2006р з цивільної справи  має

преюдиціальне значення і є обов'язковим 

для господарського суду щодо фактів, які 

встановлені судом і мають значення 

для вирішення спору, оскільки в сукупності з іншими фактами щодо намірів

і характеру діяльності  ПП «Гарбо»

свідчить про характер мети, з якою укладались від імені засновника  підприємства Побігая В.А. спірні угоди

Виходячи з того, що

матеріалами справи доведено , що при укладенні спірних угод ПП

"Гарбо" діяло з умислом приховати від оподаткування прибутки та не

сплатити до бюджету  податок на додану

вартість, враховуючи норми чинного законодавства України і практику Вищого

господарського та Верховного судів України щодо перегляду справ в касаційному

порядку з аналогічним предметом спору, суд вважає, що угоди купівлі-продажу між

ПП "Гарбо" та ПП ОСОБА_2 слід визнати недійсними на підставі ст.207

Господарського кодексу України, а оскільки вони є виконаними повністю -

застосувати наслідки визнання їх недійсними відповідно до ст.208 Господарського

кодексу України.

Керуючись ст.ст.207,208

Господарського кодексу України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від

28.04.1978 р. №3 із змінами , внесеними постановами від 25.12.1992 р. №13 та

від 25.05.1998 р. №15 „Про судову практику в справах про визнання угод

недійсними”, ст.ст.69,71,79,86,117,158-160 КАС України, господарський суд

п о с т а н о в и в:

1. Позов задоволити.

2. Визнати недійсними

усні угоди купівлі-продажу між Приватним підприємством «Гарбо» та підприємцем

ОСОБА_2, оформлені видатковими та податковими накладними НОМЕР_2 та НОМЕР_1 на

суму 7333 грн. 67 коп.

3. Стягнути з Приватного

підприємства «Гарбо» та підприємця ОСОБА_2 в доход держави по 7333 грн. 67 коп.

з кожного - все отримане за угодами.

Відповідно до ст.254

Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили

після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку

заяву не було подано.

На постанову в 10-денний

строк з дня виготовлення її повного тексту може бути подано заяву про

апеляційне оскарження. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції

подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана в 10-денний строк без попереднього подання

заяви.

Суддя                                                                                         

С.В.Костюк

Дата виготовлення повного

тексту

постанови 03.10.2006р.

Суддя                                                            

Костюк С.В.