Постанова

від 18.03.2008 по справі 3/498

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

3/498

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 18.03.2008                                                                                           № 3/498

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Губенко Н.М.

 суддів:            Барицької  Т.Л.

          Ропій  Л.М.

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача - Корнійко В.В. (довіреність № 3061/01-р від 21.11.2006);

 від відповідача - повідомлений, але не з'явився;

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Кант ЛТД"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 13.12.2007

 у справі № 3/498 (Сівакова В.В.)

 за позовом                               Голосіївської районної в м.Києві ради

 до                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Кант ЛТД"

 про                                                  виселення з нежилого приміщення

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду м.Києва від13.12.2007 у справі №3/498 позов задоволено повністю. Виселено відповідача з приміщень окремо стоячої споруди по вул. Заболотного академіка, 156/2, загальною площею 297,30 кв. м. та зобов'язано передати вказане приміщення позивачу. Стягнуто з відповідача на користь позивача 85,00 грн. витрат по сплаті держмита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав до Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в позові. При цьому відповідач стверджує, що отримав повідомлення позивача про не продовження договору оренди 25.10.2006, а тому відповідач вважає, що відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України ”Про оренду державного та комунального майна” спірний договір оренди вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Також відповідач посилається на те, що підтвердженням продовження договору оренди є те, що відповідач після 31.08.2006 продовжував вносити плату за оренду приміщення, а позивач її приймав.

Крім того, відповідач зазначає, що господарським судом першої інстанції порушено положення ст. 79 ГПК України, оскільки відповідач у своїй заяві про зупинення провадження у справі зазначав, що в провадженні Київського апеляційного адміністративного суду знаходиться справа № 2а-337/07 про скасування п. 2.41. п. 2. рішення Голосіївської районної в м. Києві ради від 31.05.2007 № 13/14 у частині надання спірного нежитлового приміщення в оренду ТОВ ”Золота миля”, в провадженні Голосіївського районного суду м. Києва знаходиться справа про визнання рішення частково незаконним та скасування, тобто, зазначеними судами розглядаються спори між тими ж сторонами та стосовно того ж предмету. Таким чином, господарський суд першої інстанції до вирішення зазначених спорів по суті не мав можливості повно та всебічно розглянути дану справу.

Позивач надав відзив на апеляцій скаргу, в якому просив залишити рішення господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з підстав викладених у рішенні господарського суду першої інстанції.

18.03.2008 через канцелярію Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання, в якому останній просив відкласти розгляд справи у зв'язку з неможливістю представника відповідача бути присутнім у судовому засіданні через хворобу, при цьому зазначив, що у представника також знаходяться всі оригінали документів та нові докази, які не були надані до господарського суду першої інстанції, але мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Представник позивача заперечував проти задоволення клопотання відповідача.

Розглянувши заявлене відповідачем клопотання, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у його задоволенні, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних інтересів другої сторони.

18.03.2008 відповідач вдруге подав клопотання про відкладення розгляду справи через неможливість явки представника відповідача в судове засідання.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Отже, Київський апеляційний господарський суд зазначає, що розумність тривалості провадження по судовій справі повинна бути оцінена в світлі обставин справи та з огляду на наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів, а також предмет спору. Відповідно до аналізу приписів ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається в першу чергу на відповідні суди.

Стаття 102 ГПК України зазначає, що апеляційна скарга (подання) на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня надходження справи разом з апеляційною скаргою (поданням) в апеляційну інстанцію.

Тоді як відповідно до ст. 112 ГПК України господарський суд може переглянути прийняте ним судове рішення, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд не вважає за необхідне вдруге відкладати розгляд апеляційної скарги по даній справі, тому як розгляд апеляційної скарги обмежений процесуальними строками, зокрема ст. 102 ГПК України, а таке відкладення призведе лише до необґрунтованого затягування розгляду даної справи, оскільки судом апеляційної інстанції не встановлено неможливості розгляду даної справи за відсутності представника відповідача.

При розгляді апеляційної скарги апеляційним господарським судом були заслухані пояснення представника позивача, досліджені наявні матеріали справи та встановлено наступне.

Позивач звернувся до господарського суду першої інстанції з позовом про виселення відповідача із займаного ним нежитлового приміщення в будинку № 31-А по вул. Героїв Дніпра в м. Києві, загальною площею 481,80 кв. м. та повернення зазначеного приміщення позивачу.

Рішенням господарського суду першої інстанції позовні вимоги задоволено повністю.

Апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення господарського суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, 31.08.2001 між Державною адміністрацією Московського району м. Києва та відповідачем було укладено типовий договір оренди нежитлового приміщення (далі договір оренди), відповідно до умов якого, Державна адміністрація Московського району м. Києва, як орендодавець, передала на підставі розпорядження голови держадміністрації Московського району м. Києва від 22.08.2001 № 1121 п. 2.6. та ордеру № 208-2001 від 22.08.2001, а відповідач, як орендар, прийняв в користування на умовах оренди нежитлове приміщення, яке є комунальною власністю Московського району м. Києва, за адресою: вул. Заболотного, 156/2, площею 297,3 кв. м. (п. 1.).

Рішенням Київської міської ради від 27.01.2001 № 208/1642 ”Про формування комунальної власності територіальних громад районів м. Києва” було затверджено перелік об'єктів комунальної власності територіальних громад районів м. Києва, в тому числі, Голосіївського, згідно із яким, приміщення по вул. Заболотного, 156/2 у м. Києві було передане до комунальної власності територіальної громади Голосіївського району м. Києва.

Згідно із п. 8 рішення Київської міської ради № 3/1437 ”Про районні у місті Києві ради” від 06.09.2001, районні у м. Києві ради, утворені згідно з цим рішенням, відповідно до законодавства України є правонаступниками прав і обов'язків в частині майна, переданого новоутвореним територіальним громадам відповідно до нового адміністративно-територіального устрою м. Києва.

Із вищевикладеного слідує, що Голосіївська районна у м. Києві рада (далі позивач) стала правонаступником прав і обов'язків отриманого майна, в тому числі, і в частині нежитлового приміщення по вул. Заболотного, 156/2 у м. Києві, загальною площею 297,3 кв. м., яке є предметом договору оренди.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України ”Про оренду державного та комунального майна” термін договору оренди визначається за погодженням сторін.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного та Господарського кодексів України до відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним та Господарським кодексами України, їх положення застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ними чинності.

Враховуючи, що правовідносини між сторонами не припинилися, а продовжували існувати після набрання чинності 01.01.2004 Цивільним та Господарським кодексами України, то відповідно до Прикінцевих і перехідних положень Цивільного кодексу України та Прикінцевих положень Господарського кодексу України при розгляді даного спору застосовуються також норми цих Кодексів.

Відповідно до ч. 6 ст. 283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ч. 4 ст. 284 ГК України передбачено, що сторони по договору визначають строк його дії.

Пунктом 5.1. договору оренди сторони визначили, що термін дії договору встановлений з 31.08.2001 по 31.08.2006.

Приписами ч. 2 ст. 17 Закону України ”Про оренду державного та комунального майна” передбачено, що договір оренди вважається продовженим якщо жодна із сторін цього договору протягом місяця після закінчення терміну його дії не звернеться до іншої сторони із заявою про його припинення або внесення до нього змін.

Згідно із ч. 4 ст. 284 ГК України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Відповідно до ст. 764 ЦК України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Дослідивши наявні в матеріалах справи документи, апеляційний господарський суд встановив, що позивач 07.08.2006 направив на адресу відповідача повідомлення від 31.07.2006 за № 270/10-Р/13 про не продовження договору оренди, в якому повідомив відповідача про закінчення 31.08.2006 терміну дії договору оренди та зазначив, що не має наміру продовжувати договір оренди на новий термін, а також просив звільнити орендоване приміщення.

Пунктом 5.5. договору оренди передбачено, що даний договір припиняється у випадку, зокрема, закінчення терміну дії договору.

Частиною 2 ст. 26 Закону України ”Про оренду державного та комунального майна” та ст. 291 ГК України також передбачено, що договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Виходячи із викладеного, апеляційний господарський суд приходить до висновку про те, що договір оренди припинив свою дію 31.08.2006 у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено.

Відповідно до ст. ст. 2, 3 Закону України ”Про оренду державного та комунального майна” правовою підставою користування комунальним майном є договір оренди.

Згідно із ч. 1 ст. 67 ГК України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Отже, як випливає із вищенаведених норм, правовою підставою користування певним майном є відповідний договір оренди.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України ”Про оренду державного та комунального майна” та п. 1 ст. 785 ЦК України у разі закінчення строку дії договору оренди орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди; у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Пунктом 5.2 договору оренди передбачено, що в разі відмови орендодавця продовжити термін оренди, відповідач повинен звільнити приміщення згідно із умовами п. 2.15. цього договору.

Згідно із п. 2.15. договору оренди при достроковому закінченні дії договору або після закінчення його терміну дії, за умови відсутності згоди сторін на його продовження, відповідач зобов'язаний у 15-денний строк здати приміщення експлуатуючій організації з усіма зробленими поліпшеннями, які не можна відокремити без шкоди для приміщення.

Як свідчать матеріали справи відповідач, в порушення вищенаведених норм, після закінчення терміну договору оренди не звільнив спірне приміщення та не передав його в установленому законодавством і зазначеним договором оренди порядку позивачу, а продовжував користуватися ним, не маючи на це жодних правових підстав, що, відповідно, і послужило підставою для звернення позивача до господарського суду першої інстанції для захисту своїх прав та інтересів.

Таким чином, оскільки у зв'язку з припиненням дії договору оренди у відповідача відсутні підстави перебування у спірному приміщенні, а відповідно до ст. ст. 2, 3 Закону України ”Про оренду державного та комунального майна” правовою підставою користування майном, що перебуває у комунальній власності є договір оренди, то господарський суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив вимогу позивача про виселення відповідача із спірного приміщення.

Твердження відповідача про те, що він отримав повідомлення про не продовження договору оренди лише 26.10.2006, а тому відповідач вважає, що відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України ”Про оренду державного та комунального майна” спірний договір оренди вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором, апеляційний господарський суд не бере до уваги, оскільки позивачем до позовної заяви додані належним чином завірені копії опису вкладення у цінний лист форми 107 та фіскального чеку № 9655 від 07.08.2006, згідно із якими позивач 07.08.2006 направив на адресу відповідача лист № 270/10-Р/13 від 31.07.2006, яким повідомив відповідача про припинення дії договору оренди саме у строки визначені ч. 2 ст. 17 Закону України ”Про оренду державного та комунального майна”. Крім того, апеляційний господарський суд зазначає, що чинним законодавством, зокрема, ч. 2 ст. 17 Закону України ”Про оренду державного та комунального майна” та ст. 764 ЦК України, встановлений саме строк, протягом якого повинно бути направлене повідомлення орендарю про відсутність наміру на продовження договору оренди, при цьому час одержання такого повідомлення не має істотного значення.

Посилання відповідача на те, що підтвердженням продовження договору оренди є те, що відповідач після 31.08.2006 продовжував вносити плату за оренду приміщення, а позивач її приймав, не приймаються апеляційним господарським судом до уваги, оскільки чинним законодавством не передбачено продовження терміну дії договору оренди у разі здійснення оплати за фактичне користування приміщенням після припинення дії договору оренди, а відповідач сплачує саме плату за фактичне користування спірним приміщенням.

Щодо посилання відповідача на те, що господарським судом першої інстанції були порушені норми процесуального права, а саме ст. 79 ГПК України, оскільки відповідач у своїй заяві про зупинення провадження у справі зазначав, що в провадженні Київського апеляційного адміністративного суду знаходиться апеляційна скарга на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 30.10.2007 у справі № 2а-337/07 про скасування п. 2.41. п. 2. рішення Голосіївської районної в м. Києві ради від 31.05.2007 № 13/14 у частині надання спірного нежитлового приміщення в оренду ТОВ ”Золота миля”, тобто, зазначеними судами розглядаються спори між тими ж сторонами та стосовно того ж предмету, а тому господарський суд першої інстанції до вирішення зазначених спорів по суті не мав можливості повно та всебічно розглянути дану справу, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Як свідчать матеріали справи, предметом розгляду справи Голосіївським районним судом м. Києва є позов про скасування рішення Голосіївської районної ради м. Києва від 31.05.2007 № 13/14 у частині надання нежитлового приміщення по вул. Академіка Заболотного, 156/2 в оренду ТОВ ”Золота миля”.

Із матеріалів даної справи вбачається, що предметом розгляду даної справи є позов про виселення відповідача із нежитлового приміщення по вул. Академіка Заболотного, 156/2 у зв'язку із закінченням терміну дії договору оренди, укладеного із відповідачем.

Наведене дає підстави вважати, що апеляційна скарга на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 30.10.2007 у справі № 2а-337/07 про скасування п. 2.41. п. 2. рішення Голосіївської районної в м. Києві ради від 31.05.2007 № 13/14 у частині надання спірного нежитлового приміщення в оренду ТОВ ”Золота миля”, що розглядається Київським апеляційним адміністративним судом жодним чином не пов'язана із даною справою про виселення відповідача із нежитлового приміщення у зв'язку із закінченням терміну дії договору оренди.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд вважає, що господарським судом першої інстанції правомірно було відмовлено відповідачу в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі.

Таким чином, апеляційний господарський суд не вбачає обставин, які б свідчили про порушення господарським судом першої інстанції при прийнятті рішення норм процесуального права.

Враховуючи викладене, немає підстав визнати доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, переконливими та такими, що спростовують висновки господарського суду першої інстанції, а тому апеляційний господарський суд вважає, що при прийнятті рішення господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку відповідно до ст. 43 ГПК України та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Згідно із п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 29.12.1976 ”Про судове рішення” із змінами, внесеними постановами Пленуму від 24.04.1981 № 4, від 25.12.1992 № 13, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Оскаржене рішення цим вимогам відповідає, а тому скасуванню чи зміні не підлягає.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1.Рішення Господарського суду м.Києва від13.12.2007 у справі №3/498 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Матеріали справи № 3/498 повернути до Господарського суду м. Києва.

 Головуючий суддя                                                                      Губенко Н.М.

 Судді                                                                                          Барицька  Т.Л.

                                                                                          Ропій  Л.М.