Постанова

від 28.02.2008 по справі 32/603

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

32/603

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 28.02.2008                                                                                           № 32/603

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Іваненко  Я.Л.

 суддів:            Гарник Л.Л.

          Пантелієнка  В.О.

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача -Даниленко І.І., дов. №4 від 16.01.2008 року

 від відповідача - Власенко В.В., дов. б/н від 15.10.2007 року

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товриство з обмеженою відповідальністю "Сінтера"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 18.01.2008

 у справі № 32/603 (Хрипун О.О.)

 за позовом                               Товариство з обмеженою відповідальністю "Спецпромбудсервіс"

 до                                                   Товриство з обмеженою відповідальністю "Сінтера"

 третя особа відповідача            

 третя особа позивача                      

 про                                                  стягнення 56000,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

 Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.01.2008 року у справі№ 32/603 позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Спецпромбудсервіс” (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Сінтера” (далі – відповідач) про стягнення 56000,00грн. заборгованості задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю „Сінтера” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Спецпромбудсервіс” 56000,00 грн. основного боргу, 560,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2008 року у справі №32/603 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Свої вимоги мотивує тим, що при прийнятті рішення суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального права, вважає висновки, викладені у рішенні місцевого суду, такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.02.2008 року вказану апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 28.02.2008 року. Цією ж ухвалою сторін було зобов'язано надати суду оригінали документів, що стосуються суті спору, а позивача – відзив на апеляційну скаргу.

          Розпорядженням заступника Голови Київського апеляційного господарського суду №01-23/3/52 від 26.02.2008р. здійснено заміну у складі колегії суддів – судді Лосєва А.М. на суддю Гарник Л.Л. та передано справу №32/603 для подальшого апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Я.Л. Іваненко, суддів В.О. Пантелієнка, Л.Л. Гарник.

В судовому засіданні 28.02.2008р. представником відповідача було надано для огляду оригінал рахунку-фактури №1 від 20.04.2006р., а представником позивача – оригінали опису вкладення від 02.02.07р. та фіскального чеку №1805 від 02.02.07р. про відправку відповідачеві претензії №1 (вих.№6) від 01.02.2007р.

Відзиву на апеляційну скаргу ТОВ „Спецпромбудсервіс ” не надало.

Представник відповідача підтримав вимоги, викладені в апеляційній скарзі, а представник позивача просив рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2008 року залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Спецпромбудсервіс” звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю „Сінтера” 56000,00 грн. у зв'язку з невиконанням відповідачем обов'язку по передачі оплаченого товару. Позовні вимоги мотивовані тим, що на виконання усної домовленості позивач перерахував на рахунок відповідача 56000,00грн. в рахунок оплати за сировину, а відповідач, в свою чергу, зобов'язання по передачі оплаченого товару не виконав. Тому, оскільки відповідач в семиденний строк з дня отримання претензії №1 (вих.№6) від 01.02.07р., що була направлена позивачем в порядку ст. 530 ЦК України, не виконав вимогу щодо передачі оплаченого товару, позивач відмовляється від договору купівлі-продажу волокна і вимагає повернення сплачених коштів у розмірі 56000,00грн.

У відзиві на позовну заяву та в апеляційній скарзі відповідач проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що між сторонами були узгоджені умови поставки продукції, а саме, протягом 12 місяців з моменту отримання від позивача заявки на поставку. Втім, як зазначає відповідач, заявки чи будь-якої іншої вимоги про поставку оплаченого товару останній від позивача не отримував, як і не отримував претензії №1 (вих.№6) від 01.02.07р.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції послався у рішенні на ч. 1, 2 ст. 206 ЦК України, зазначивши у рішенні, що позивачем, на виконання договору купівлі-продажу, укладеного в усній формі, виконано обов'язок по здійсненню оплати за обумовлений усним договором товар, в той час як відповідач обумовлений усним договором товар позивачеві не передав.

Колегія суддів вважає вказаний висновок місцевого господарського суду таким, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства і не відповідає обставинам справи та не підтверджується належними та допустимими доказами з наступних мотивів.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.04.2006р. відповідачем був виставлений позивачеві рахунок-фактура  №1 від 20.04.2006 р. на загальну суму 56000,00 грн. – передоплата за ватин.   

Позивач вищевказаний рахунок-фактуру сплатив повністю, що підтверджується платіжним дорученням №49 від 21.04.2006 року.

Як і будь-які інші цивільні та господарські правовідносини, зобов'язання виникають при наявності певних юридичних фактів. Ці факти або певні їх сукупності називаються підставами виникнення зобов'язання. Відповідно до ст. 174 Господарського Кодексу України господарські зобов'язання виникають, зокрема, безпосередньо з господарського договору, інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання. В силу п.п. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, підставами ж виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво– чи багатосторонні правочини називаються договорами. Статтею 208 ЦК України передбачено, що правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

За змістом ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялись сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Зазначеній статті кореспондує і ст. 181 ГК України, згідно з частиною першою якої допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Отже, якщо договір укладається у спрощеній формі, слід враховувати, що у документах, якими обмінюються сторони, мають міститися всі істотні умови договору певного виду.

Рахунок-фактура №1 від 20.04.2006р., який містить найменування товару – ватин, кількість товару – 25000м, вартість товару – 56000,00грн. та умови поставки – протягом 12 місяців з моменту надходження заявки за узгодженим між сторонами графіком, та платіжне доручення №49 від 21.04.2006р. про перерахування позивачем на рахунок відповідача 56000,00грн. з призначенням платежу „оплата за сировину, згідно рахунку –фактури №1 від 20.04.2006р.” свідчать про укладення між сторонами договору купівлі-продажу у спрощеній письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Тобто, такими діями позивач прийняв на себе обов'язок оплатити товар (згідно рахунку), а відповідач передати (поставити) його після оплати.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про неузгодження сторонами строків поставки продукції через не підтвердження позивачем факту отримання від відповідача рахунку-фактури № 1 від 20.04.2006 саме такого змісту, а відповідачем, в свою чергу, не підтвердження отримання позивачем рахунку-фактури № 1 від 20.04.2006 в тій редакції, яка була надана до суду як доказ, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач сплатив відповідачу 56 000,00 грн. за сировину саме згідно рахунку-фактури № 1 від 20.04.2006., що вбачається з призначення платежу, зазначеного у платіжному дорученні № 49 від 21.04.2006р. Посилання на зазначений рахунок міститься також у претензії №1 (вх.№6) від 01.02.07р., в пропозиції №2 (вх.№41) від 07.06.07р. та, безпосередньо, в позовній заяві. Будь-яких інших рахунків-фактур, які були б підставою перерахування позивачем коштів в розмірі 56000,00грн., останнім надано не було.

У зв'язку із зазначеним, після належного виконання позивачем своїх зобов'язань щодо оплати товару згідно виставленого відповідачем  рахунку-фактури, у відповідача виникло зобов'язання передати позивачу оплачений товар на умовах, що були погоджені сторонами.

Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За змістом частини першої та  частини сьомої статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

В силу ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Крім того, стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. В силу ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у це строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно ч.2 ст.530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається з рахунку-фактури № 1 від 20.04.2006р. відповідач зобов'язався поставити ватин в кількості 25 000 м на загальну суму 56 000,00 грн. протягом 12 місяців з моменту надходження заявки за узгодженим між сторонами графіком. Отже, такому обов'язку відповідача передує обов'язок позивача надіслати відповідну заявку на поставку сировини.

Будь-яких доказів звернення до відповідача з відповідною заявкою чи будь-якою іншою вимогою про поставку оплаченого товару або ж узгодження відповідного графіку поставки позивачем надано не було.

Проте, позивач стверджує, що ним, в порядку ст. 530 ЦК України, направлено відповідачеві вимогу про виконання зобов'язання щодо передачі оплаченого товару, посилаючись при цьому, в якості доказу надіслання такої вимоги, на претензію №1 (вих.№6) від 01.02.2007р. з вимогою протягом 10 днів з дня її отримання передати у власність сировину на загальну суму 56000,00грн. та пропозицію №2 07.06.2007р про розірвання договору і повернення перерахованих за товар коштів.

Втім, як вбачається з претензії №1 (вих.№6) від 01.02.2007р., остання не містить вимоги щодо передачі оплаченого товару. Натомість, у зазначеній претензії ТОВ „Спецпромбудсервіс” повідомляє відповідача про відсутність у позивача потреби в сировині та вимагає повернути сплачені ним кошти в розмірі 56000,00грн. Більше того, як вбачається з опису вкладення до цінного листа від 02.02.07р. та фіскального чеку №1805 від 02.02.07р. про відправку відповідачеві претензії №1 (вих.№6) від 01.02.2007р., оригінали яких було надано представником позивача апеляційному суду для огляду в судовому засіданні, зазначену претензію було направлено відповідачеві за адресою: м. Київ, пр-т. М. Бажана, в той час, як місцезнаходженням відповідача є: м. Київ, пр-т. М. Бажана, 26 оф.95.

Відповідно п.4 ч.3 ст.129 Конституції та ст. 33 ГПК України, позивач  повинен довести ті факти, на підставі яких пред'явлено позов. Сторони  вільні у наданні господарському суду доказів і доведення їх переконливості. Проте, вирішуючи питання щодо доказів, суд враховує інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи  інститут допустимості засобів доказування, претензія №1 (вх.№6) від 01.02.2007р. з вимогою перерахувати сплачені кошти в розмірі 56000,00грн., не  може бути належним доказом пред'явлення відповідачеві вимоги про передачу оплаченого товару, в розумінні  ст. 530 ЦК України.

З огляду на вищенаведене, у суду відсутні  підстави вважати, що відповідач порушив зобов'язання щодо поставки товару, оскільки, у зв'язку з непред'явленням йому заявки на поставку оплаченого товару або ж вимоги про виконання обов'язку щодо передачі товару, у встановленому законом порядку,  у останнього  не виникло обов'язку здійснити таку передачу.

Таким чином, твердження позивача, покладені в основу позовних вимог, не можна вважати доведеними та такими, що відповідають фактичним обставинам справи. Позивачем не доведено порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань, не наведено достатньо обґрунтованих підстав для стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 56000,00грн., а отже, відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

За наведених обставин, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю „Сінтера” підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції належить скасувати з вищенаведених мотивів, а в позові позивачеві слід відмовити в повному обсязі.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

 1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Сінтера” задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2008 року у справі № 32/603 скасувати в повному обсязі і постановити нове рішення, яким позивачу в позові відмовити повністю.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Спецпромбудсервіс” (09700, м. Богуслав, вул. Озерна, 10/2, код 23581896) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Сінтера” (01001, м. Київ, пр-т. М. Бажана, 26, оф. 95, код 34001143) 280,00грн. (двісті вісімдесят грн. 00 коп.) державного мита за подання апеляційної скарги.

Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

4. Матеріали справи № 32/603 повернути до Господарського суду міста Києва.

 Головуючий суддя                                                                      Іваненко  Я.Л.

 Судді                                                                                          Гарник Л.Л.

                                                                                          Пантелієнко  В.О.

 04.03.08 (відправлено)