Рішення

від 22.04.2008 по справі 3/155

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

3/155

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№  3/155

22.04.08

За позовом   Закритого акціонерного товариства Торговий дім «Інтерсервіс»

До                     1) Акціонерного комерційного банку «Інтерконтинентбанк»

                     2) Приватного підприємства «Сімург»

Про                      визнання недійсним договору забезпечення від 23.06.2004

Суддя Сівакова В.В.

Представники:

Від позивача            Ткаченко К.В. –по дов. № б/н від 31.03.2008

Від відповідача 1     не з'явились

Від відповідача 2     не з'явились

У засіданні брали участь

СУТЬ СПОРУ :

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги  Закритого акціонерного товариства Торговий дім «Інтерсервіс»про визнання договору забезпечення від 23.06.2004 укладеного між Закритим акціонерним товариством Торговий дім «Інтерсервіс», Акціонерним комерційним банком «Інтерконтинентбанк»та Приватним підприємством «Сімург»недійсним на підставі ст. 215 Цивільного кодексу України, оскільки суперечить ст. 41 Закону України «Про господарські товариства», ст. ст. 203, 241, 548 Цивільного кодексу України.

Відповідач 1 в судове засідання не з'явився, у письмовому відзиві на позовну заяву вважає, що сторони правомірно забезпечили виконання зобов'язань за кредитним договором № 220304-243 від 22.03.2004 порукою та уклали договір забезпечення від 23.06.2004 - відсутність вказівки в кредитному договорі на можливість забезпечення зобов'язань іншим договором, ніж визначено в кредитному договорі не є порушенням ч. 1 ст. 548 ЦК України. На момент укладання договору було чинне рішення загальних зборів акціонерів ЗАТ ТД «Інтерсервіс»від 02.09.2003, яким директору надано право на укладання таких угод. Сторонам правочину не було відомо, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 14.12.2005, яке залишене в силі постановою Вищого господарського суду України від 04.03.2008 у справі № 2-2364 (22-3864/06) вказане рішення загальних зборів ЗАТ ТД «Інтерсервіс»було визнане недійсним. Таких обставин на момент укладання спірного договору не існувало, а вони виникли лише у березні 2008 року, а тому позивач неправомірно посилається на них в позовній заяві. Норми закону визначають, що предметом договору поруки можуть бути дійсне чинне на момент укладення поруки зобов'язання. При цьому сторони, керуючись принципом диспозитивності, в положенні п. 1.1 договору передбачили забезпечення порукою зобов'язань, які не існують на момент укладання договору та можуть виникнути у майбутньому. Отже, на укладання такої редакції п.1.1 договору була воля всіх сторін угоди, а тому невідповідність таких норм ч. 1 ст. 553 ЦК України не є підставою для недійсності правочину. При укладанні п. 3.5. договору сторони виходили і принципу диспозитивності. Твердження позивача про те, що приписи ч. 1 ст. 559 ЦК Україні містять імперативні норми, які визначають, що порука припиняється у зв'язку із зміні зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності не мають значення, адже позивач підписався під спірним договором. Отже, на укладання такої редакції п.3.5 договору була воля всіх сторін угоди, а том; невідповідність таких норм ч.1 ст. 559 ЦК України не є підставою для недійсності правочину. Враховуючи викладене просить в задоволенні позову відмовити.

Відповідач 2 в судове засідання не з'явився, у письмовому відзиві на позовну заяву зазначає, що в мотивувальній частині рішення Господарського суду міста Києва по справі № 18/134 від 26.04.2006 зазначено, що «за своїм змістом договір солідарної відповідальності від 22.03.2004 № 24/03/04-16 та договір забезпечення від 23.062004, укладені між позивачем та відповідачами, є договорами поруки». Системне тлумачення умов кредитного договору від 22.03.2004 № 220304-243 дозволяє зробити висновок про те, що його виконання було забезпечено такими видами виконання зобов'язань як застава та порука в тому значенні, як їх розуміло цивільне законодавство станом на момент його укладення. Зазначає, що на момент укладання договору забезпечення від 23.06.2004 у ПП «СІМУРГ»не було жодних сумнівів щодо правомочності особи, яка підписала з боку позивача даний договір. Доказів зворотнього, позивачем на виконання ч. 3 ст. 92 ЦК України, не надано. Крім того, як відомо відповідачу 2 саме загальними зборами ЗАТ «Інтерсервіс»були надані відповідні повноваження особі, яка підписала договір забезпечення від 23.06.2004. Посилання на статтю 203 ЦК України, яка встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину вважає безпідставними оскільки аналіз кожного пункту цієї статті (з 1 по 6) свідчить про відсутність будь-яких порушень даної статті з боку ПП «СІМУРГ»при укладенні даного договору. Посилання позивача на невідповідність п. 3.5. договору забезпечення від 23.06.2004 та п.1.1. в частині «та можуть бути укладені у майбутньому.»ч. 1 ст.553, ч. 1 ст.559 ЦК України не можуть бути підставою визнання договору недійсним в цілому, оскільки діючим законодавством, зокрема: ч.1 ст. 217 ЦК України передбачена можливість того, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. Вважає, що оскільки рішенням Господарського суду міста Києва по справі № 18/134 від 26.04.2006 встановлено, що зобов'язання поручителя вважають припиненими, між  позивачем та відповідачем 2 спірні відносини відсутні, а тому просить провадження у справі припинити.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

22.03.2004 між Акціонерним комерційним банком «Інтерконтинентбанк»(Банк) та Приватним підприємством «Сімург»(Позичальник) було укладено кредитний договір № 220304-243.

Згідно п. 1.1. кредитного договору № 220304-243 від 22.03.2004 відповідно до положень та умов цього договору Банк відкриває Позичальнику відкличну кредитну лінію з лімітом кредитування 8 000 000,00 грн. на строк до 21 березня 2007 року для фінансування інвестиційного договору № 22/03-04-12 від 22.03.2004 з ЗАТ ТД «Інтерсервіс»на участь у будівництві офісно-житлово-розважального комплексу за адресою м. Київ, проспект Перемоги, 90/1, та поповнення обігових коштів, зі сплатою 21 відсоток  річних.

Відповідно до п. 2.1 кредитного договору № 220304-243 від 22.03.2004 забезпеченням зобов'язань за цим договором є застава майнових прав по інвестиційному договору № 22/03-04-12 від 22.03.2004 з ЗАТ ТД «Інтерсервіс»на участь в будівництві офісно-житлового комплексу за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 90/1 та договір солідарної відповідальності № 24/03/04-16 від 22.03.2004.

Одночасно із укладанням кредитного договору № 220304-243, 22.03.2004  між АКБ «Інтерконтинентбанк», ПП «Сімург»та ЗАТ «ТД «Інтерсервіс»було укладено договір № 24/03/04-16 солідарної відповідальності.

Відповідно до п. 1.1 договору солідарної відповідальності № 24/03/04-16 в порядку та на умовах, визначених цим договором, Поручитель (ЗАТ «ТД «Інтерсервіс») зобов'язується відповідати перед Кредитором (АКБ «Інтерконтинентбанк») за виконання Боржником (ПП «Сімург») своїх зобов'язань, що виникли за Кредитним договором № 220304-243 від 22.03.2004.

23.06.2004 між АКБ «Інтерконтинентбанк», ПП «Сімург»та ЗАТ «ТД «Інтерсервіс»було укладено договір забезпечення.

Відповідно до п. 1.1 договору забезпечення від 23.06.2004 в порядку та на умовах, визначених цим договором, Поручитель (ЗАТ «ТД «Інтерсервіс») зобов'язується відповідати перед Кредитором (АКБ «Інтерконтинентбанк») за виконання Боржником (ПП «Сімург») своїх зобов'язань, що виникли за Кредитним договором № 220304-243 від 22.03.2004 та всіма змінами і доповненнями до нього, які укладені та можуть бути укладені у майбутньому.

За своїм предметом договір забезпечення від 23.06.2004 є договором поруки.

Відповідно до п. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

В той же час, положення Кредитного договору № 220304-243 від 22.03.2004  не передбачають можливості забезпечення зобов'язань, що з нього виникають шляхом укладання договору поруки відмінного від договору солідарної відповідальності № 24/03/04-16 від 22.03.2004.

Таким чином, забезпечення зобов'язань шляхом укладання договору забезпечення від 23.06.2004 не передбачене ні законом, ні договором, а тому такий договір суперечить приписам ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Із матеріалів справи вбачається, що п. 1.1 договору забезпечення від 23.06.2004 сторони визначили обов'язок поручителя відповідати перед кредитором в тому числі за зобов'язання, які виникнуть із доповнень та змін до кредитного договору, що можуть бути укладені у майбутньому.

Тобто, з предмету спірного правочину вбачається, що його предметом є забезпечення зобов'язання, яке не існує на момент укладання договору поруки.

В той же час, норми ч. 1 ст. 553 Цивільного кодексу України передбачають, що предметом договору поруки може бути лише дійсне та чинне на момент укладення поруки зобов'язання.

За таких обставин, договір забезпечення від 23.06.2004 суперечить положенням ч.1 ст. 553 Цивільного кодексу України.

Судом встановлено, що пунктом 3.5 договору забезпечення від 23.06.2004 сторони визначили, що у випадку внесення змін та доповнень до Кредитного договору, цей договір буде забезпечувати виконання Боржником своїх зобов'язань відповідно до їх нової редакції. Для внесення будь-яких змін та доповнень до Кредитного договору Кредитору та Боржнику не потрібно отримувати попередню згоду Поручителя на внесення таких змін.

Норми п. 3.5 договору забезпечення від 23.06.2004 передбачають можливість внесення без згоди поручителя будь-яких змін до основного зобов'язання, яке забезпечене порукою, не пов'язуючи із такими діями припинення поруки.

Разом із цим, відповідно до ч. 1 ст. 559 Цивільного кодексу України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Таким чином, положення договору забезпечення від 23.06.2004 суперечать нормам ч. 1 ст. 559 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Згідно із абз. 1 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про господарські товариства»до компетенції загальних зборів належить затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства.

Спірний договір від імені ЗАТ «ТД «Інтерсервіс»підписав генеральний директор Євченко Є.Ю.

Відповідно до п. 25.9 Статуту ЗАТ «ТД «Інтерсервіс», в редакції чинній на момент укладення оспорюваного правочину, затвердженню загальними зборами підлягають договори, укладені директором на суму, що перевищує 50 000 дол. США.

Сума спірного правочину значно перевищує визначену статутом суму.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 14.12.2005, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 04.03.2008 р. у справі № 2-2364 (22-3864/06) визнано недійсним рішення загальних зборів ЗАТ «ТД «Інтерсервіс»від 02.09.2003 про надання генеральному директору ЗАТ «ТД «Інтерсервіс»права підпису угод на суму, яка перевищує 50 000 дол. США, без подальшого затвердження таких угод загальними зборами акціонерів.

Тобто, вказаними рішеннями суду визнано недійсним рішення загальних зборів ЗАТ «ТД «Інтерсервіс», яким генеральному директору надавалося право підпису угод на суму, що перевищує 50 000 дол. США, без затвердження таких угод загальними зборами.

Сторонами не надано доказів затвердження загальними зборами позивача спірного правочину чи надання генеральному директору ЗАТ «ТД «Інтерсервіс»прав його підпису.

Частиною 1 ст. 241 Цивільного кодексу України визначено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази схвалення правочину уповноваженим на це органом ЗАТ «ТД «Інтерсервіс», а тому договір забезпечення від 23.06.2004 суперечить ст.ст. 203, 241 Цивільного кодексу України.

Договір забезпечення від 23.06.2004 від імені ПП «Сімург»підписано директором Осипенко О.В.

Із довідки Головного міжрегіонального управління статистики у м Києві Державного комітету статистики України № 21-10/907 від 20.02.2008 вбачається, що станом на 23.06.2004 директором ПП «Сімург»була Христенко Олена Олександрівна.

За таких обставин суд приходить до висновку про укладання спірного правочину від імені ПП «Сімург»не уповноваженою особою за відсутності доказів його схвалення підприємством у наступному, що згідно ст.ст. 203, 241 Цивільного кодексу України є підставою для його недійсності.

За таких обставин, договір забезпечення від 23.06.2004 суперечить ст.ст. 203, 241, 548, 553, 559 Цивільного кодексу України та ст. 41 Закону України «Про господарські товариства».

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно із ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Наявність в правочині положень, що суперечать нормам Цивільного кодексу України є підставою для його недійсності незалежно від волі всіх сторін такого правочину, а тому посилання у відзиві АКБ «Інтерконтинентбанк»на наявність такої волі є безпідставним.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю, а договір забезпечення від 23.06.2004, укладений між АКБ «Інтерконтинентбанк», ПП «Сімург»та ЗАТ «ТД «Інтерсервіс»- визнанню недійсним з моменту укладання.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись  ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним з моменту укладання договір забезпечення від 23.06.2004, укладений між Закритим акціонерним товариством «Торговий дім «Інтерсервіс», Акціонерним комерційним банком «Інтерконтинентбанк»та Приватним підприємством «Сімург».

3. Стягнути з Акціонерного комерційного банку «Інтерконтинентбанк»(01034, м. Київ, вул. Воровського, 22, код 20015535) на користь Закритого акціонерного товариства «Торговий дім «Інтерсервіс»(03062, м. Київ, пр-кт. Перемоги, 90/1, код 24938998) 42 (сорок дві) грн. 50 коп. витрат по сплаті державного мита та 59 (п'ятдесят дев'ять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. Стягнути з Приватного підприємства «Сімург»(03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, 11, код 21623455) на користь Закритого акціонерного товариства «Торговий дім «Інтерсервіс»(03062, м. Київ, пр-кт. Перемоги, 90/1, код 24938998) 42 (сорок дві) грн. 50 коп.  витрат по сплаті державного мита та 59 (п'ятдесят дев'ять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

СуддяВ.В. Сівакова

Рішення підписано 23.04.2008