Постанова

від 09.04.2008 по справі 32/617

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

32/617

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 09.04.2008                                                                                           № 32/617

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Зеленіна  В.О.

 суддів:            Рєпіної  Л.О.

          Синиці  О.Ф.

 при секретарі:           Голюк Н.І.

 За участю представників:

 Від позивача – Кармазін О. А. – по довіреності.

Від відповідача 1 – Соловйов К. М. – по довіреності.  

 Від відповідача 2 – Шикеринець Р. І. – по довіреності.  

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтернафтотрейд"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 25.02.2008 р.

 у справі № 32/617 (Хрипун О.О.)

 за позовом                               ВАТ "Укрнафта"

 до                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтернафтотрейд"

                                                  Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

 про                                                  визнання права власності.

та за зустрічним позовом ТОВ “Інтернафтотрейд”

до ВАТ “Укрнафта”

третя особа – ДК “Укртрансгаз” НАК “Нафтогаз України”

про визнання права власності на природний газ.

ВСТАНОВИВ:

ВАТ “Укрнафта” звернулося до Господарського суду м. Києва з позовомдо ТОВ “Інтернафтотрейд” про визнання за ВАТ “Укрнафта” права власності на підготовлений природний газ загальним обсягом 47 429 000 куб. м., який був видобутий під час дії договору про спільну діяльність № 6/25 від 04.09.1998 р. на Мільківському родовищі в період з 01.10.2005 р. по 19.04.2006 р. включно, та який знаходиться на зберіганні в підземних сховищах ДК “Укртрансгаз”.

03.12.2007 р. позивач звернувся до Господарського суду м. Києва з заявою про збільшення позовних вимог та просить, крім того, зобов'язати ДК “Укртрансгаз” протягом п'ятнадцяти календарних днів з дня набрання законної сили судовим рішенням у даній справі підписати з ВАТ “Укрнафта” станом на дату набрання судовим рішенням у даній справі законної сили “Акт приймання-передачі природного газу для зберігання в ПГС”, що був видобутий під час дії договору про спільну діяльність № 6/25 від 04.09.1998 р., закачаний до підземних сховищ газу в період з 01.10.2005 р. по 19.04.2006 р. загальним обсягом 47 429 000 куб. м., та який є власністю ВАТ “Укрнафта”.

18.01.2008 р. ТОВ “Інтернафтотрейд” було подано зустрічну позовну заяву, в якій останній просить визнати за ТОВ “Інтернафтотрейд” право власності на природний газ загальним обсягом 23 240 210 куб. м., який був видобутий на підставі договору про спільну діяльність № 6/25 від 04.09.1998 р. на Мільківському родовищі в період з 01.10.2005 р. по 19.04.2006 р., який знаходиться на зберіганні в підземних сховищах газу, що становить 49 % від 47 429 000 куб. м. природного газу, видобутого на підставі договору про спільну діяльність № 6/25 від 04.09.1998 на Мільківському родовищі в період з 01.10.2005 р. по 19.04.2006 р.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 25.02.2008 р. у справі               № 32/617 первісний позов був повністю задоволений, у зустрічному позові було повністю відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ТОВ “Інтернафтотрейд” звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить його частково скасувати та прийняти нове рішення, яким:

визнати за ТОВ “Інтернафтотрейд” право власності на природний газ загальним обсягом 23 240,210 тис. м. куб., який був видобутий на підставі договору про спільну діяльності за № 6/25 від 04.09.1998 р. на Мільківському родовищі в період з 01.10.2005 р. по 19.04.2006 р., який знаходиться на зберіганні в підземних сховищах газу, що становить 49 % від 47 429 тис. м. куб. природного газу видобутого на підставі договору про спільну діяльність за № 6/25 від 04.09.1998 р. на Мільківському родовищі в період з 01.10.2005 р. по 19.04.2006 р.;

визнати за ВАТ “Укрнафта” право власності на природний газ загальним обсягом 24 188,79 тис. м. куб., який був видобутий на підставі договору про спільну діяльність за № 6/25 від 04.09.1998 р. на Мільківському родовищі в період з 01.10.2005 р. по 19.04.2006 р., який знаходиться на зберіганні в підземних сховищах газу, що становить 51 % від 47 429 тис. м. куб. природного газу видобутого на підставі договору про спільну діяльність за № 6/25 від  04.09.1998 р. на Мільківському родовищі в період з 01.10.2005 р. по 19.04.2006 р.;

стягнути з ВАТ “Укрнафта” на користь ТОВ “Інтернафтотрейд” відшкодування судових витрат по сплаті державного мита в розмірі 25 500,00 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення в розмірі 118,00 грн.

Скаржник вважає, що рішення Господарського суду м. Києва від 25.02.2008 р. у справі 32/617 є таким, що не відповідає нормам матеріального права передбачених Цивільним Кодексом України, змісту правовідносин, визначених договором, фактичним обставинам, вимогам справедливості та неупередженості суду, визначеним у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод підписаної в Римі 04.11.1950 р., та положень статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який учинено в Парижі 20.03.1952 р. та ратифіковано Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.03.2008 р. було порушено апеляційне провадження у справі № 32/617, розгляд справи був призначений на 09.04.2008 р.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу та відзив ВАТ “Укрнафта” на неї, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 04.09.1998 р. між ЗАТ “Інтернафтотрейд” та ВАТ “Укрнафта” був укладений договір № 6/25 про спільну діяльність з освоєння та розробки газоконденсатних покладів Мільківського газоконденсатного родовища без створення юридичної особи. 30.01.2004 р. ЗАТ “Інтернафтотрейд” та ТОВ “Інтернафтотрейд” був укладений договір купівлі-продажу (уступки) частки участі у вище згаданому договорі про спільну діяльність, внаслідок чого ТОВ “Інтернафтотрейд” набуло прав і обов'язків учасника договору про спільну діяльність № 6/25 від 04.09.1998 р.

Ліцензія (спеціальний дозвіл) на користування надрами Мільківського родовища № 1597 від 05.10.1998 р. видана ВАТ “Укрнафта” в особі нафтогазовидобувного управління “Чернігівнафтогаз”, яке є структурним підрозділом позивача за первісним позовом.

Предметом договору про спільну діяльність № 6/25 від 04.09.1998 р. визначено спільна діяльність учасників з ведення спільної виробничої діяльності, крім іншого, по видобутку і реалізації газу та конденсату в процесі освоєння родовища для отримання прибутку.

Згідно з п. 10.2 і 10.3 договору про спільну діяльність № 6/25 від 04.09.1998 р. базові вуглеводні є власністю позивача, а понадбазові оприбуткуються на балансі спільної діяльності.

Згідно з п. 13.1 цього ж договору майно, створене у процесі спільної діяльності, складає їх спільну власність. Пунктом 13.4 договору встановлено, що прибуток від реалізації буде розподілятися таким чином: позивач – 51 %, відповідач-1 – 49 %, а пунктом 11.3 договору було передбачено, що учасники несуть поточні витрати, пов'язані із здійсненням спільної діяльності, оплата повинна була здійснюватись із спільного рахунку. Згідно з п. 6.1.1 договору про спільну діяльність № 6/25 від 04.09.1998 р. учасники зобов'язані дотримуватись положень договору.

Відповідно до п. 11.1 зазначеного договору на відповідача-1 було покладено функції з обліку коштів і майна, операцій по спільній діяльності, витрат по її здійсненню, а також визначено особою, відповідальною за сплату податків і зборів, що також встановлено рішенням Господарського суду м. Києва від 11.11.2005 р. у справі № 22/609.

Пунктом 4.1 договору про спільну діяльність № 6/25 від 04.09.1998 р. встановлено, що позивач є оператором спільної діяльності.

У пункті 1.4 додаткової угоди № 1 від 14.11.2002 р. до договору про спільну діяльність  № 6/25 від 04.09.1998 р. сторони погодили, що видобуті з відремонтованих свердловин нафта, газ, конденсат в межах базових обсягів, які визначаються статтею 10 договору, зараховуються на баланс НГВУ “Чернігівнафтогаз”. На баланс спільної діяльності зараховуються вуглеводні, видобуті понад базові обсяги.

Згідно з п. 1.2 додаткової угоди № 2 від 14.11.2002 р. до зазначеного договору НГВУ “Чернігівнафтогаз” зобов'язалося та здійснювало операції з експлуатації свердловин, збір, транспортування і підготовку вуглеводневої сировини в загальному технологічному циклі відповідних операцій, що не заперечується скаржником. Як вбачається з пункту 1.4 цієї угоди, зазначені вище роботи виконуються НГВУ “Чернігівнафтогаз” на компенсаційній основі шляхом оплати із спільного рахунку, а їх вартість не є внеском до майна спільної діяльності.

Згідно з п. 2.2 зазначеної угоди НГВУ “Чернігівнафтогаз” зобов'язалося виконати та виконало відповідні роботи власними силами, а також із залученням інших структурних підрозділів позивача, що не заперечується скаржником. Пунктом 2.3 додаткової угоди № 1 від 14.11.2002 р. до договору про спільну діяльність № 6/25 від 04.09.1998 р. конкретизовано перелік операційних послуг, які виконувались НГВУ “Чернігівнафтогаз”: здійснення видобутку; внутрішньопромисловий збір вуглеводнів; промислова підготовка нафти, конденсату і газу; транспортування нафти, конденсату і газу на технологічні установки Гнідинцівського ГПЗ (структурний підрозділ позивача); підготовка нафти, конденсату і газу на технологічних установках Гнідинцівського ГПЗ; прийом та зберігання товарної нафти; ремонт обладнання. Згідно з п. 5.2 цієї ж угоди розрахунки за надані операційні послуги здійснюються щомісячно до 25 числа місяця наступного за звітним шляхом перерахування коштів із спільного рахунку на рахунок НГВУ “Чернігівнафтогаз”.

Колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що під час дії договору про спільну діяльність № 6/25 від 04.09.1998 р. на структурні підрозділи позивача, як оператора спільної діяльності, було покладено виконання всього комплексу робіт від підняття на поверхню вуглеводневої сировини до її підготовки до стандартних умов.

Водночас, рішенням Господарського суду м. Києва у справі № 22/609 від 11.11.2005 р., яке було залишене без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2006 р. та Вищого господарського суду України від 27.06.2006 р., договір про спільну діяльність № 6/25 від 04.09.1998 р. було розірвано у зв'язку з істотним порушенням його умов з боку ТОВ “Інтернафтотрейд”. Ухвалою Верховного Суду України від 20.07.2006 р. було відмовлено в порушенні провадження з перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 27.06.2006 р.

Так, зі змісту рішення Господарського суду м. Києва у справі № 22/609 від 11.11.2005 р. вбачається, що протягом 2004 – 2005 років відповідач-1 жодного разу не з'явився на засідання зборів учасників договору про спільну діяльність № 6/25 від 04.09.1998 р. та без поважних причин ухилявся від участі у веденні спільних справ, що порушує пункт 22.2 договору про спільну діяльність № 6/25 від 04.09.1998 р. щодо гарантій не вживати дії, які можуть зашкодити цілям і завданням договору. У цьому ж рішенні також встановлено, що відповідач-1 не вчиняє дії по проведенню розрахунків з позивачем за надані учасникам договору про спільну діяльність № 6/25 від 04.09.1998 р. операційні послуги, що істотно порушує умови договору щодо спільних витрат під час спільної діяльності.

Згідно ч. 1 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Зі змісту постанови Київського апеляційного суду від 19.04.2006 р. у справі 22/609 вбачається, що за період з дати прийняття рішення суду першої інстанції до дати прийняття постанови суду апеляційної інстанції, встановлені судом першої інстанції обставини не змінилися, тобто за цей період відповідач-1 участі у спільних справах та фінансуванні витрат не брав, розрахунки з позивачем за надані операційні послуги не проводились.

Крім того, у своїх зверненнях від 04.10.2006 р. № 193 та від 04.10.2007 р. № 135 відповідач-1 сам зазначив, що спільна діяльність фактично була припинена починаючи з 01.10.2005 р.

Розглядаючи обставини виробництва спірної продукції у період з 01.10.2005 р. по 19.04.2006 р. суд встановив наступне. Як підтверджується листами ДК “Укртрансгаз” № 9357/64-04 від 09.08.2006 р., № 6252/64 від 23.05.2006 р., № 5319-64-04 від 27.04.2006 р., № 504/64-04 від 16.01.2006 р. під час дії договору про спільну діяльність № 6/25 від 04.09.1998 р. до підземних сховищ ДК “Укртрансгаз” було закачано природного газу: у жовтні 2005 р. – 5 309 000 куб. м., у листопаді 2005 р. – 6 211 000 куб. м., у грудні 2005 р. – 6 458 000 куб. м., у січні 2006 р. – 9 014 000 куб. м., у лютому 2006 р. – 8 136 000 куб. м., у березні 2006 р. – 7 873 000 куб. м., у квітні  2006 р. – 4 428 000 куб. м. газу, а всього 47 429 000 куб. м. товарного природного газу, видобутого в період дії договору про спільну діяльність № 6/25 від 04.09.1998 р., який, як встановлено судом під час розгляду справи, до цього часу знаходиться в ПСГ. Закачаний до ПСГ товарний газ оформлений відповідачем-2 як газ невизначеного власника. За цей же період під час дії договору про спільну діяльність № 6/25 від            04.09.1998 р. було видобуто та підготовлено 3 384 тон нафти з конденсатом, що підтверджується залученими до справи первинними документами. Вище наведене сторонами не спростовується.

Як вбачається із залучених до справи помісячних розрахунків видобутого газу і конденсату, інформації щодо діяльності НГВУ “Чернігівнафтогаз” за договором про спільну діяльність № 6/25 від 04.09.1998 р., актів про виконання операційних послуг, балансів видобутого газу, зазначені обсягу газу та нафти видобуті із свердловин позивача № 52, № 67, № 68. Ці свердловини були передані позивачем на окремий баланс спільної діяльності згідно з актами, які залучені до справи.

Крім того, судом встановлено, що на підставі дослідження помісячних розрахунків видобутого газу і конденсату, інформації щодо діяльності НГВУ “Чернігівнафтогаз” за договором про спільну діяльність № 6/25 від 04.09.1998 р., актів, балансів природного газу, рахунків, заяви відповідача-1 № 135 від 04.10.2007 р., в період з 01.10.2005 р. по 19.04.2006 р. всі роботи по видобутку вуглеводневої сировини, її транспортуванню, підготовці природного газу, конденсату, нафти до товарних позицій та послуги із зберігання нафти з конденсатом були виконані/надані структурними підрозділами позивача – НГВУ “Чернігівнафтогаз” та Гнідинцівським ГПЗ, що підтверджується і відповідачем-1 у відзиві на позовну заяву. Таким чином, суд вважає встановленим той факт, що всі вище наведені роботи на Мільківському родовищі були виконані, а спірні обсяги товарного природного газу були вироблені у зазначений вище період позивачем, за його рахунок та з використанням його виробничих потужностей, що не спростовується відповідачем-1.

Як в сукупності свідчить факт знаходження газу в ПСГ, залучені до справи вище згадані первинні документи, в тому числі розрахунки, акти, рахунки, баланси газу, згруповані у таблиці перелік виконаних робіт та їх вартість з відомостями про оплату, лист позивача № юр-1374 від 18.08.2006 р., за період з 01.10.2005 р. по 31.12.2005 р. позивачем були понесені витрати на суму 1 530 161,74 грн. з ПДВ у зв'язку з виконанням на Мільківському родовищі робіт по видобутку нафти, конденсату і газу, їх підготовкою до стандартних умов, транспортуванням, зберіганням нафти під час дії договору про спільну діяльність № 6/25 від 04.09.1998 р.

Також судом встановлено, що на підставі дослідження первинних документів (розрахунки видобутого газу та конденсату, інформація щодо видобутку, акти, рахунки, баланси газу, тарифи, лист позивача № юр-2223 від 18.10.2007 р.) з урахуванням знаходження спірного газу в ПСГ, за період з 01.01.2006 р. по 19.04.2006 р. за рахунок позивача та силами його виробничих підрозділів на Мільківському родовищі, під час дії договору про спільну діяльність № 6/25 від 04.09.1998 р., фактично було виконано робіт по видобутку нафти, конденсату і газу, їх підготовкою до стандартних умов, транспортуванням, зберіганням вуглеводнів на загальну суму 3 475 928,42 грн. з ПДВ.

Крім того, судом встановлено, що у період з 01.10.2005 р. по 19.04.2006 р. позивач із власного рахунку сплатив до Державного бюджету рентну плату за конденсат у загальній сумі         3 983 255,04 грн., за природний газ у сумі 1 528 449,60 грн., видобуті на Мільківському родовищі під час дії договору про спільну діяльність № 6/25 від 04.09.1998 р., а всього 5 511 704,64 грн. Вище наведене підтверджується залученими до справи податковими розрахунками ВАТ “Укрнафта”, платіжними дорученнями та зведеною інформацією у формі довідки.

Відповідно до вимог статей 1137 та 360 Цивільного Кодексу України учасники договору про спільну діяльність мають покривати витрати, пов'язані із здійсненням спільної діяльності.

Разом з цим, відповідач-1, підтверджуючи, що всі роботи від видобутку до підготовки спірної продукції до стандартних умов були виконані позивачем, не надав доказів своєї участі у період з 01.10.2005 р. по 19.04.2006 р. у створенні спірного майна та здійсненні спільної діяльності, участі у сплаті зазначених платежів, хоча, як свідчать матеріали справи та неодноразові вимоги позивача, відповідач-1 володів повним обсягом необхідної інформації.

Сукупність встановлених вище судом обставин, наявні докази та пояснення сторін дають суду підстави для висновку, що передбачені договором про спільну діяльність № 6/25 від 04.09.1998 р. обов'язки відповідач-1 не виконував, участі у спільній діяльності та у створенні спірного майна в цей період не приймав, всі роботи, пов'язані з видобутком, збором, транспортуванням та підготовкою вуглеводневої сировини до стандартних умов виконувались силами та за рахунок виробничих потужностей позивача та його грошових коштів. Тобто, з 01.10.2005 р. фактично спільна діяльність не здійснювалась.

Обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що вироблена у період з 01.10.2005 р. по 19.04.2006 р. на Мільківському родовищі продукція (природний газ, нафта, конденсат) не може вважатися такою, що вироблена в результаті спільної діяльності учасників договору про спільну діяльність № 6/25 від 04.09.1998 р., а фактичні обставини дають підстави для висновку, що вище перерахована продукція, в тому числі спірний обсяг природного газу, фактично видобута та підготовлена до стандартних умов споживання за рахунок позивача, в результаті власної, самостійної діяльності позивача, як особи, що має дозвіл на користування надрами та не має права припиняти цю ліцензовану діяльність, крім встановлених законодавством випадків.

Відповідно до статті 1132 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) беруть зобов'язання, зокрема, спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети. Згідно ч. 1 статті 1134 ЦК України спільною частковою власністю є та продукція, що вироблена у результаті спільної діяльності. Відповідно до пункту 6.3 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 28.04.1995 р. № 02-5/302 (з наступними змінами) спільну (часткову) власність учасників договору про сумісну діяльність складає майно, створене в результаті їх сумісної діяльності.

Частиною 3 статті 355 ЦК України встановлено, що право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Підставою виникнення права спільної часткової власності є юридичні факти, з якими закон пов'язує виникнення правовідносин спільної часткової власності. Відповідно до статті 331 ЦК України первісною підставою виникнення права спільної часткової власності може бути юридичний факт вироблення продукції у результаті спільної діяльності.

Місцевий господарський суд обґрунтовано прийняв доводи позивача про те, що саме спільні дії та спільна діяльність учасників договору, належне виконання всіма учасниками договору про спільну діяльність комплексу їх обов'язків та функцій за договором про спільну діяльність № 6/25 від 04.09.1998 р., а не формальна наявність цього договору, є підставою виникнення права спільної часткової власності на вироблену продукцію. У результаті виконання учасниками договору про спільну діяльність № 6/25 від 04.09.1998 р. комплексу їх обов'язків, у них виникає право спільної часткової власності на створену (вироблену) продукцію.

Таким чином, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, правові підстави вважати спірний обсяг природного газу таким, що набув статус спільного майна під час дії договору про спільну діяльність № 6/25 від 04.09.1998 р. – відсутні. В даному випадку приписи ст. 1134 ЦК України, на яку посилається відповідач-1 у зустрічному позові як на підставу виникнення права спільної часткової власності на спірний обсяг газу, не можуть бути застосовані з огляду на встановлені судом фактичні обставини та фактичне припинення спільної діяльності з 01.10.2005 р.

Враховуючи те, що спірна продукція фактично вироблена в результаті власної виробничої діяльності позивача, за його рахунок і з використанням його виробничих потужностей, суд відзначає наступне. Підставою для набуття права власності є створення майна (вироблення продукції) у процесі підприємницької діяльності. Відповідно до положень пункту 2 ч. 1 статті 115 ЦК України господарське товариство є власником продукції, виробленої в результаті господарської діяльності товариства. Згідно з ч. 1 ст. 144 Господарського Кодексу України майнові права та майнові обов'язки суб'єкта господарювання можуть виникати внаслідок створення майна з підстав, не заборонених законом. В результаті сукупності дій вище згаданих підрозділів позивача, який діє на підставі Ліцензії (спеціального дозволу) на користування надрами, спірні обсяги природного газу були видобуті та підготовлені на засобах виробництва позивача до стандартних умов і кваліфікуються як новий об'єкт (нова річ), а тому за правилом статті 331 ЦК України, особа, яка фактично виготовила продукцію, в даному випадку позивач, набуває право власності на неї.

При цьому, враховуючи те, що спільна діяльність фактично не здійснювалась у період з 01.10.2005 р. по 19.04.2006 р., згідно з приписами ч. 2 ст. 10 Закону України “Про нафту і газ” та п. 2 ч. 1 ст. 24 Кодексу про надра, в даному конкретному випадку, нафта, конденсат і газ, видобуті користувачем нафтогазоносних надр в цей період на Мільківському родовищі, тобто позивачем, належать користувачу нафтогазоносними надрами і він має право розпоряджатися видобутими корисними копалинами на власний розсуд.

Розглядаючи у взаємозв'язку з вище наведеним доводи ТОВ “Інтернафтотрейд” у зустрічному позові, які на думку відповідача-1 спростовують доводи позивача, суд вважає за необхідне відзначити наступне. Наполягаючи на тому, що спірний обсяг газу набув статусу спільного майна, відповідач-1 вважає, що підставою для цього є те, що в цей період договір про спільну діяльність № 6/25 від 04.09.1998 р. ще не був розірваний, а, отже, йому належить право власності на частку в обсязі газу. ТОВ “Інтернафтотрейд” також відзначає, що під час дії договору про спільну діяльність № 6/25 від 04.09.1998 р. ним внесено інвестиції на суму 14 448 847,00 грн., що, на його думку, підтверджується позивачем у договорі від 30.01.2004 р. про продаж частки участі у договорі про спільну діяльність № 6/25 від 04.09.1998 р. між ЗАТ “Інтернафтотрейд” та ТОВ “Інтернафтотрейд”. На думку відповідача-1, це свідчить про те, що вуглеводні, видобуті у вище зазначений період за участю спільних свердловин, є спільною власністю у зв'язку з чим просить визнати за ним право власності на 49 % цього газу.

В обґрунтування своїх вимог ТОВ “Інтернафтотрейд” посилається, зокрема, на приписи статті 359 ЦК України, згідно з якою плоди, продукція та доходи від використання майна, що є у спільній частковій власності, надходять до складу спільного майна і розподіляються між співвласниками відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Проте, підстави набуття права спільної часткової власності під час дії договору про спільну діяльність регулюються спеціальними нормами статті 1134 ЦК України. Зокрема, як вже було зазначено вище, спільною частковою власністю учасників договору є: внесене учасниками майно, вироблена у результаті спільної діяльності продукція, одержані від такої діяльності плоди і доходи, якщо інше не встановлено договором або законом. Водночас, як вже зазначалося вище, спірна продукція вироблена в результаті власної виробничої діяльності позивача, а не спільних дій сторін договору про спільну діяльність № 6/25 від 04.09.1998 р.

Колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що положення статті 359 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних відносин з огляду на наступне.

Гірничим Законом України від 06.10.1999 р. № 1127-ХІV визначено, що свердловина – це циліндрична гірнича виробка, створена бурами або іншими буровими інструментами, що з урахуванням інших фактичних обставин, дає підстави для висновку, що свердловини не виробляють продукцію. В даному випадку свердловини є допоміжним знаряддям, по якому вуглеводнева сировина лише піднімалася силами НГВУ “Чернігівнафтогаз” з надр на поверхню, після чого в загальному технологічному процесі НГВУ “Чернігівнафтогаз” здійснювався збір вуглеводневої сировини, її транспортування та підготовка до стандартних умов на Гнідинцівському ГПЗ позивача за допомогою його робочої сили та сукупності технологічного обладнання, яке забезпечує виконання комплексу технологічних операцій, в тому числі транспортування вуглеводнів до Гнідинцівського ГПЗ та їх підготовку на цьому заводі до стану, придатного до споживання. Зазначене підтверджується матеріалами справи, первинними документами та додатками до договору про спільну діяльність № 6/25 від 04.09.1998 р. Підняття вуглеводневої сировини по свердловинах № 52, № 67, № 68 на поверхню, як і, наприклад, можливе використання транспорту для переміщення певної речі, саме по собі не призводить до набуття права власності на таку річ, оскільки ця дія, виконана в даному випадку силами НГВУ “Чернігівнафтогаз”, є лише переміщенням певної сировини у загальному технологічному процесі і не свідчить про вироблення готової продукції. Лише формальна наявність договору про спільну діяльність № 6/25 від 04.09.1998 р. не може бути підставою виникнення права спільної часткової власності на вироблену позивачем продукцію.

Договір від 30.01,2004 р., на який посилається ТОВ “Інтернафтотрейд” в обґрунтування внесення інвестицій містить застереження, що ВАТ “Укрнафта” не підтверджує розмір частки ЗАТ “Інтернафтотрейд” у складі майна спільної діяльності у грошовому виразі, а, отже, посилання ТОВ “Інтернафтотрейд” на це як на доказ є безпідставним. Інших доказів в обґрунтування своїх доводів або на спростування доводів позивача, відповідач-1 не надав.

Заперечуючи проти первісного позову, відповідач-1 висловив незгоду з вартістю понесених позивачем витрат під час дії договору про спільну діяльність № 6/25 від 04.09.1998 р., незгоду зі своїм обов'язком приймати участь у покритті витрат, неналежним, на його думку, оформленням документації по видобутку газу. Відповідач-1 вважає, що вартість послуг перевищує рівень фактичних витрат у зв'язку з передачею газу на промислові потужності Гнідинцівського ГПЗ, а, отже, в нього був відсутній обов'язок щодо участі у покритті цих витрат.

Місцевий господарський суд обґрунтовано відхилив доводи відповідача-1 стосовно перевищення позивачем вартості операційних послуг, оскільки відповідач-1 не надав доказів своєї участі у створенні спірного майна, яке створене внаслідок власної діяльності позивача та питання щодо вартості послуг не впливає на встановлення даного факту.

Згідно статті 1136 ЦК України, відповідач-1 мав право на отримання інформації за договором про спільну діяльність № 6/25 від 04.09.1998 р. та, як особа, що здійснювала бухгалтерський та податковий облік спільної діяльності, не надав доказів того, що він був обмежений у доступі до первинних документів. Обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що відповідач-1 як особа, що здійснювала податковий і бухгалтерський облік результатів спільної діяльності, володів всім необхідним комплексом інформації, яка була необхідна для участі у здійсненні спільної діяльності, участі в якій у зазначений період він не приймав.

Відповідач-1 не був обмежений у можливості приймати участь у здійсненні спільної діяльності та прийнятті фінансової участі у витратах.

Що стосується доводів відповідача-1 про те, що можливість розпорядження коштами на спільному рахунку була обмежена у зв'язку з винесенням ухвали Господарського суду м. Києва від 28.04.2006 р. у справі № 18/265, то, як вбачається зі змісту згаданої ухвали, заборона стосувалась вчинення певних дій без згоди ВАТ “Укрнафта” і, таким чином, відповідач-1 мав можливість у будь-який час звернутися до позивача та отримати необхідну згоду.

Враховуючи вище викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про те, що первісні позовні вимоги про визнання за позивачем права власності на весь обсяг спірного природного газу є обґрунтованими, доведеними належними доказами, а тому підлягають задоволенню.

Оскільки в цій частині первісний позов підлягає задоволенню, відповідно у суду відсутні правові підстави для задоволення зустрічного позову.

Що стосується вимог позивача за первісним позовом до ДК “Укртрансгаз” про зобов'язання підписати акти закачки газу в підземні сховища газу, то колегією береться до уваги наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ДК “Укртрансгаз” у зазначений вище період здійснювало зберігання газу в ПСГ відповідно до ліцензії № 867406 від 25.02.2005 р., виданої Національною комісією регулювання електроенергетики України. Тарифи на закачування, зберігання та відбір природного газу, встановлюються НКРЕ.

Зі змісту вище згаданих листів ДК “Укртрансгаз” вбачається, що відповідач-2 обліковує спірний обсяг природного газу в ПСГ як газ “невизначеного власника”, чим фактично, як зазначає позивач, не визнає право власності позивача на спірний обсяг газу, який фактично зберігається у відповідача-2. В свою чергу це, як зазначає позивач, унеможливило добровільне підписання ДК “Укртрансгаз” актів приймання-передачі належних позивачу обсягів газу до ПСГ, як то передбачалось пунктом 2.10 договору зберігання газу № 29/298-Г/115-381 від 27.05.2005 р. (сезон зберігання 2005 – 2006 років), укладеного між ДК “Укртрансгаз” та ВАТ “Укрнафта”.

Згідно з п. 2.10 цього договору обсяг газу, який передається при його закачуванні у відповідному місяці оформлюється актом, який підписуються до 15 числа місяця наступного за місяцем закачування. Згідно з п. 9.1 договору зберігання газу № 29/298-Г/115-381  від        27.05.2005 р. він поширює свою дію на відносини сторін, які склалися з 16.04.2005 р. і діє в частині зберігання газу до 15.04.2006 р. Згідно п. 2.13 цього договору, якщо на момент завершення відбору газу, 15.04.2006 р., в ПСГ знаходиться залишок газу, сторони зобов'язуються до 15.05.2006 р. скласти акт про обсяг залишку газу в ПСГ.

Аналогічний порядок підписання актів був визначений і пунктом 2.10 договору зберігання газу № 116-377 від 07.06.2006 р. (сезон зберігання 2006 – 2007 років) між ДК “Укртрансгаз” та ВАТ “Укрнафта”. Згідно з п. 9.1 договору зберігання газу № 116-377 від 07.06.2006 р., він поширює свою дію на відносини сторін, які склалися з 16.04.2006 р. і діє в частині зберігання газу до            15.04.2007 р.

Згідно з п. 2.10 договору зберігання газу № 116-377 від 07.06.2006 р. акти за квітень      2006 р. сторони складають протягом 5-ти днів з моменту укладання даного договору. Згідно з п. 2.12 зазначеного договору у випадку, якщо по завершенню сезону 2005 – 2006 років в ПСГ залишилась невикористана частина газу ВАТ “Укрнафта”, останнє залишає його в ПСГ відповідача-2 на зберігання в сезоні 2006 – 2007 році. Протягом 5-ти днів з дати укладання зазначеного договору сторони підписують акт про залишки газу в ПСГ. Згідно з п. 2.13 цього ж договору у випадку, якщо на момент завершення періоду відбору,           15.04.2007 р., в ПСГ залишилась невикористана частина газу ВАТ “Укрнафта”, сторони складають до 15.05.2007 р. акт про обсяг залишку.

Позивач зазначає, що за відсутності цих актів, він не має можливості розпоряджатися природним газом, оскільки має підтвердити потенційним покупцям наявність відповідних обсягів газу у ПСГ саме цими актами. Форма цих актів встановлена у додатку № 8 до наказу НАК “Нафтогаз України” від 26.03.2001 р. № 79 “Про затвердження Порядку доступу до газотранспортної системи”.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до вимог статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог пункту 2.2.4 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності із зберігання природного газу, затверджених постановою НКРЕ від 30.09.2005 р.         № 855, ліцензіат не має права прямо або опосередковано заважати або протидіяти іншим суб'єктам ринку природного газу, що здійснюють операції з природним газом. Згідно з пунктом 3.4.8 цих умов, ліцензіат зобов'язаний здійснювати облік природного газу, що закачується до підземного сховища газу або відбирається із підземного сховища газу. Згідно з переліком підприємців, що займають монопольне становище на загальнодержавному ринку, складеним Антимонопольним комітетом України за № 31-29/04-904 від 12.03.1999 р., ДК “Укртрансгаз” є суб'єктом природних монополій.

Частиною 1 ст. 10 Закону України “Про природні монополії”, суб'єкти природних монополій зобов'язані дотримуватися умов та правил здійснення підприємницької діяльності.

Враховуючи те, що позивач є власником природного газу, видобутого у період дії договору про спільну діяльність № 6/25 від 04.09.1998 р. з 01.10.2005 р. по 19.04.2006 р. та приймаючи до уваги вище наведене, з урахуванням приписів ст. 11 ЦК України, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що вимоги позивача до відповідача-2 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки природний газ фактично знаходиться у відповідача-2 на зберіганні, що підлягає оформленню шляхом підписання відповідних актів. Не підписання цих актів обмежує правомочності позивача, який має право вільно та без обмежень розпоряджатися належною йому власністю, але не може підтвердити факт знаходження газу в ПСГ відповідними актами та, відповідно, поставити газ відповідним споживачам, що є порушенням приписів ст. 319 ЦК України та не допускається відповідно до положень ст. 321 ЦК України.

Скаржник не довів й суду апеляційної інстанції, що вироблена у період з 01.10.2005 р. по 19.04.2006 р. на Мільківському родовищі продукція (природний газ, нафта, конденсат) є такою, що вироблена в результаті спільної діяльності учасників договору про спільну діяльність № 6/25 від 04.09.1998 р.

Що стосується доводів скаржника про те, що суд не витребував у позивача баланси газу, а  у Прилуцької ОДПІ докази сплати зборів за користування надрами, то зазначені баланси були  залучені до зустрічного позову скаржника, а докази сплати збору, в разі їх наявності, могли бути надані самим скаржником, який згідно договору про спільну діяльність був особою, уповноваженою на сплату податків і зборів. Водночас, наявність інформації ОДПІ чи її відсутність не впливає на встановлення того факту, що спірна продукція вироблена в результаті власної виробничої діяльності позивача.

У своїй апеляційній скарзі скаржник стверджує, що під час розгляду справи 15.02.2008 р. зі сторони ТОВ “Інтернафтотрейд” було подано клопотання про витребування доказів, які мали додаватися до позовної заяви ВАТ “Укрнафта”, які відсутні у розпорядженні ТОВ “Інтернафтотрейд” та не направлялись на адресу останнього з копією позовної заяви, як цього вимагає ст. 57 ГПК України. З матеріалів справи вбачається, що провадження у справі було порушене 23.11.2007 р., рішення у справі було винесене 25.02.2008 р., отже, скаржник мав змогу ознайомитись з матеріалами справи.

Враховуючи  викладене вище, судова колегія вважає, що рішення Господарського суду  м. Києва від 25.02.2008 р. у справі № 32/617 відповідає матеріалам справи та чинному законодавству, а тому підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України,  Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Інтернафтотрейд” на рішення Господарського суду м. Києва від 25.02.2008 р.  у справі   № 32/617 – залишити без задоволення.

2.          Рішення Господарського суду м. Києва від 25.02.2008 р.  у справі   № 32/617 – залишити без змін.

3.          Матеріали справи № 32/617 повернути Господарському суду         м. Києва.

 Головуючий суддя                                                                      Зеленін  В.О.

 Судді                                                                                          Рєпіна  Л.О.

                                                                                          Синиця  О.Ф.

 08.05.08 (відправлено)