Постанова

від 26.09.2006 по справі 20-12/415

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

20-12/415

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

26 вересня 2006 р.                                                                                   № 20-12/415  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:                              Плюшка І.А.

Суддів:                                               Панченко Н.П., Самусенко С.С.

Розглянувши у відкритому

судовому засіданні касаційну

скаргу          Спільного українсько-російського підприємства “УкрРосСинтез”

на рішення           господарського суду м. Севастополя від 21.06.2006 року

на постанову          Севастопольського апеляційного господарського суду від 17.07.2006 року

у справі          №20-12/415

за позовом           Закритого акціонерного товариства “Севгорснаб”

до          1. Управління капітального будівництва севастопольської міської державної адміністрації;

          2. Спільного українсько-російського підприємства “УкрРосСинтез”;

треті особи:          1. Севастопольське міське управління земельних ресурсів;

                                               2. Севастопольська міська рада;

3. Севастопольська міська державна адміністрація.

про           визнання дій відповідачів неприпустимим впливом та стягнення матеріальної шкоди.

та за зустрічним позовом          Спільного українсько-російського підприємства “УкрРосСинтез”

до          Закритого акціонерного товариства “Севгорснаб”

про           спонукання звільнити зайняту земельну ділянку площею 1,5 м2, по вул.. Терещенко, 12 поновлення довгочасових межових знаків, спонукання усуненню перешкод в здійсненні права користування та розпорядженням майном заборони відповідачу здійснити дії, які перешкоджають здійсненню будівельних робіт, в'їзду-виїзду транспорту на при будинкову територію.

За участю представників:

-          позивача – не з'явилися

-          відповідача – Спільного українсько-російського підприємства “УкрРосСинтез” -Малий Олексій Сергійович (дов. від 16.08.2006 року)

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м. Севастополя від 21червня 2006 року у справі №20-12/415 позов Закритого акціонерного товариства “Севгорснаб” до Спільного українсько-російського підприємства “УкрРосСинтез” (СУРП “УкрРосСинтез”) та Управління капітального будівництва Севастопольської міської державної адміністрації було задоволено частково, зокрема: було визнано дії СУРП “УкрРосСинтез” недопустими діяннями, зобов'язано останнє перенести металеву фігурну огорожу на бетоновану (підпірну) стіну, розташовану на відстані 2,8 метрів від відмостки адміністративної будівлі по вул.. Терещенко, 14-а та визнано на відповідній відстані межу між землеволодіннями ЗАТ “Севгорснаб” та СУРП “УкрРосСинтез”, стягнено з  СУРП “УкрРосСинтез” на користь ЗАТ “Севгорснаб” матеріальну шкоду в розмірі 10000,00 грн. та судові витрати. В задоволені зустрічного позову  СУРП “УкрРосСинтез” до ЗАТ “Севгорснаб” відмовлено.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 17 липня 2006 року у справі №20-12/415 відповідне рішення господарського суду м. Севастополя від 21.06.2006 року було змінено, викладено в новій редакції п.п. 5, 6 резолютивної частини рішення, зокрема: стягнено з  СУРП “УкрРосСинтез” на користь ЗАТ “Севгорснаб” матеріальної шкоди 20000,00 грн. та державне мито в сумі 370,00 грн., 31,78 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. У позові ЗАТ “Севгорснаб” до Управління капітального будівництва Севастопольської місцевої державної адміністрації в частині солідарного стягнення відшкодування матеріальної шкоди у сумі 20 000,00 грн. відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями Спільне українсько-російське підприємство “УкрРосСинтез” (Скаржник) звернулося в порядку касаційного оскарження судових рішень до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати відповідні судові акти з мотивів порушення та неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет повноти їх встановлення судом першої і апеляційної інстанцій та правильності застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів, дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги, з наступних підстав.

Згідно з частиною 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені господарськими судами першої та апеляційної інстанції чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Правова оцінка обставин та достовірності доказів по справі є виключною прерогативою першої та апеляційної інстанції.

Відповідно до встановлених судами першої та апеляційної інстанції фактичних обставин справи, ЗАТ “Севгорснаб” є власником будівлі, яка розташована на вул.. Терещенко, 14-А, що підтверджено свідоцтвом на право власності №1244 Р від 25.06.2001 року, земельна ділянка відведена під відповідну будівлю Севастопольською міською державною адміністрацією відповідно до договору оренди №75 від 08.10.1996 року. 24.01.2000 року розпорядженням Севастопольської міської адміністрації №142-р було затверджено проект відведення земельної ділянки площею 0,1224 га, розташованої по вул. Терещенко –вул. С.Ценського, та надано управлінню капітального будівництва Севастопольської міської державної адміністрації в тимчасове користування на строк до 01.01.2005 року для будівництва житлового будинку. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що між ЗАТ “Севгорснаб” та управлінням капітального будівництва “Севастопольської міської державної адміністрації” і Спільним українсько-російським підприємством “УкрРосСинтез”, що є балансоутримувачем будівлі, яка знаходиться на земельній ділянці за адресою вул.. Терещенко, 12, виник спір щодо прав на користування прилеглою територією, яка з'явилася між будівлю ЗАТ “Севгорснаб” та підпірною стінкою, що зведена СУРП “УкрРосСинтез”.

Досліджуючи обставини справи, судом першої інстанції також встановлено, що ЗАТ “Севгорснаб” не надало суду доказів, що підтверджували б права останнього на спірну земельну ділянку. Однак при цьому, судом помилково застосовані норми ст.ст. 20, 25 Закону України “Про землеустрій”, оскільки правові підстави визначення правомірності володіння земельними ділянками та підтвердження відповідних прав землекористування, визначені ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України (далі –ЗК України). Вирішуючи питання про наявність прав на землю у СУРП “УкрРосСинтез” суди першої та апеляційної інстанції виходили з встановлених законом підстав виникнення прав на землю (ст. 82 ЗК України), однак документами, що свідчать про наявність чи відсутність прав на землю є, згідно ст. 126 ЗК України, державні акти на право приватної власності на земельну ділянку чи право постійного землекористування, або договір оренди земельної ділянки, отже, не дивлячись на відповідні положення закону, суди неправомірно прийшли до висновку щодо порядку встановлення правових підстав наявності прав на земельну ділянку та не встановили в повній мірі обсяг повноважень сторін щодо використання спірної земельної ділянки.

Вирішуючи справу по суті, суд першої інстанції також дійшов висновку, що відповідно до положень ст. 49 Закону України “Про власність” володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом, третейським судом, в результаті чого суд прийшов до висновку про перебування у власності ЗАТ “Севгорснаб” такого майна як тротуарна плитка, бетонні сходи, фігурна металева огорожа (паркан), які зруйновано відповідачами та перенесено. Однак судом не враховано, що відповідно до ст. 21 Закону України “Про власність” підставами виникнення права приватної власності юридичної особи є добровільне об'єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств і об'єднань; передача державних підприємств в оренду; викуп колективами трудящих державного майна; перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства; безоплатна передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу, державних субсидій; пожертвування організацій і громадян, інших цивільно-правові угод. З огляду на встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи як на мотиви обґрунтування правомірності застосування норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень, колегією суддів не вбачається зокрема, встановлення господарським судом м. Севастополя законодавчо визначених підстав та доказів виникнення (існування) права власності ЗАТ “Севгорснаб” на спірне майно.

Знаходить підтвердження на думку колегії суддів касаційної інстанції, посилання Скаржника щодо неправильності застосування норм ст. ст. 95,  212 ЗК України в частині безпідставності висновку щодо не входження спірної земельної ділянки площею 0,04 га до площі земельної ділянки наданої під будівництво багатоквартирного житлового будинку, оскільки самовільно зайнятими земельними ділянками є ділянки які, згідно ст. 212 ЗК України, займаються землекористувачами без достатніх правових підстав. Підставами володіння земельними ділянками згідно ст. 125 ЗК України є одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державна реєстрація. Право оренди згідно ч. 2 ст. 125 ЗК України оформляється договором оренди та його державною реєстрацією. Згідно змісту ст.ст. 118, 123 ЗК України при оформленні права власності чи права користування земельною ділянкою обов'язковим є розроблення проекту відведення земельної ділянки, який включає в себе межі земельної ділянки її розмір та місцезнаходження. Отже приймаючи відповідне рішення, суди першої та апеляційної інстанції повинні виходити з того, що правомірність користування земельною ділянкою поширюється на ті земельні ділянки, розмір та основні характеристики яких відображені в плані земельної ділянки, який є невід'ємною частиною, зокрема договору оренди земельної ділянки.

При дослідженні обставин справи та застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права для вирішення справи по суті, відповідними судовими інстанції було допущено порушення порядку застосування норми ст. 1166 ЦК України, оскільки з матеріалів справи та встановлених у оскаржуваних судових рішень фактичних обставин не вбачається доведеності вини та причинного зв'язку між діями СУРП “УкрРосСинтез” та шкодою завданою ЗАТ “Севгорснаб”.  Відповідно до змісту ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана дією чи бездіяльністю майну чи немайновим правам юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Таким чином, судам першої та апеляційної інстанції при вирішенні справи по суті необхідно більш повно встановити обставини, які б свідчили про протиправність діяння заподіювача шкоди, характер наслідків протиправних дій та причинний зв'язок між діями чи бездіяльністю та завданою шкодою чи збитками.

Переглянувши оскаржувані судові рішення, колегія суддів касаційної інстанції, знаходить також неправильність та порушення норм матеріального права судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення, з огляду на наступне. Відповідно до резолютивної частини оскаржуваного рішення від 21 червня 2006 року, судом було визнано дії СУРП “УкрРосСинтез” по відношенню до ЗАТ “Севгорснаб” по самовільному знищенню майна та переносу металевої фігурної огорожі  недопустимим діянням, яке порушує законні права суміжного землекористувача. Однак, ст. 16 ЦК України, не передбачає в якості одного із способів судового захисту порушених прав та законних інтересів особи –визнання дій недопустимими. У зв'язку з чим, колегія суддів вважає, що приймаючи рішення суди повинні виходити не з констатації обставин правопорушення, а застосовувати пов'язані з відповідними обставинами способи захисту порушених прав та законних інтересів особи, що є метою судового захисту.

Інші посилання скаржника викладені в касаційній скарзі, на думку колегії суддів призводять до встановлення фактичних обставин справи та дослідження доказів, що не були встановлені та досліджені судами першої та апеляційної інстанції. Встановлення таких фактичних обставин справи призведе до порушення касаційною інстанцією норм процесуального права, а саме положень ст. ст. 1117 ГПК України, якою встановлені межі касаційного перегляду.

Згідно роз'яснень пленуму Верховного Суду України викладених в п. 1 постанови від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення”, обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні. Законним рішення є тоді, коли суд, дотримавшись всіх вимог процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Переглянувши в касаційному порядку оскаржувані судові акти на предмет порушення та недотримання норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку про допущення судами першої та апеляційної інстанції порушень норм процесуального права, у наслідок чого прийняті відповідними судовими інстанціями судові акти підлягають скасуванню.

Відповідно до вище викладеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111, Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

          1. Касаційну скаргу Спільного українсько-російського підприємства “УкрРосСинтез”          задовольнити частково.

          2.   Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 17.07.2006                                     року та рішення господарського суду м. Севастополя від 21.06.2006 року скасувати.

          3. Справу №20-12/415 передати на новий розгляд до господарського суду м.Севастополя..

Головуючий суддя                                                                       І. Плюшко

Судді:                                                                                                 Н. Панченко

                                                                                                                       С. Самусенко