Рішення

від 27.07.2009 по справі 2-2406/09

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 2-2406/09

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2009 року Приморський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Андрухіва В.В.

при секретарі Василенко М. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ТОВ «БІНОМ», третя особа - приватний нотаріус ОСОБА_8, про визнання договору купівлі-продажу недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2005 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до суду з даним позовом до ОСОБА_5, треті особи - ОСОБА_6, ОСОБА_7, про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежилих приміщень, розташованих за адресою: м. Одеса, пров.Ванний, 5, укладеного 20 травня 2005 року між ТОВ «БІНОМ» і ОСОБА_6, ОСОБА_7, та про зобов’язання ОСОБА_6 та ОСОБА_7 повернути нежилі приміщення за вказаною адресою, що складаються з магазинів № 7 і № 35 загальною площею 98, 3 кв. м -ТОВ «БІНОМ», вказуючи в обгрунтування своїх позовних вимог наступне.

Позивачі зазначали, що ОСОБА_5, являючись Генеральним директором ТОВ «БІНОМ», одноособово без відповідного рішення Зборів учасників ТОВ «БІНОМ» уклала договір купівлі-продажу нежилого приміщення, належного на праві колективної власності ТОВ «БІНОМ», з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 Позивачі, являючись учасниками Товариства, зазначають що згідно п. 3.14 Статуту товариства відчуження майна товариства може здійснюватись виключно на підставі рішення зборів учасників. Але спірний договір укладений Генеральним директором ТОВ «БІНОМ» з перевищенням повноважень - на підставі сфальсифікованого протоколу зборів учасників товариства від 19.05.2003 p., які взагалі не проводились, в цих зборах брали участь учасники, що володіють менш ніж 60 % голосів учасників товариства, тому вважають прийняте рішення незаконним, а укладений договір купівлі-продажу нежилих приміщень за відсутності згоди з боку всіх його співвласників -учасників товариства - недійсним.

Ухвалою суду від 20.03.2006 року в ході підготовки справи до судового розгляду вирішено питання про склад осіб, які беруть участь у справі, та залучено до участі у справі в якості співвідповідачів ТОВ «БІНОМ», ОСОБА_6, ОСОБА_7

Ухвалою суду від 06.01.2009 року за клопотанням представника позивачів та представника ОСОБА_9 до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів залучена приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_8, яка посвідчувала оспорювану угоду.

Представник позивачів в судовому засіданні 06.02.2009 р. надав до суду доповнення до позову, згідно яких просив суд: визнати недійсним договір купівлі-продажу нежилих приміщень, розташованих за адресою: м. Одеса, провулок Ванний, 5, укладений 20 травня 2003 року між ТОВ «БІНОМ» і ОСОБА_9 та ОСОБА_7, реєстровий № 223; зобов’язати ОСОБА_6 та ОСОБА_7 звільнити нежилі приміщення, що складаються з магазинів № 7 і № 35, загальною площею 98, 3 кв. м, розташованих у м. Одесі по Ванному провулку № 5, права власності на які у передбаченому законом порядку не було позбавлено ТОВ «БІНОМ».

У судовому засіданні позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та представник позивачів позовні вимоги підтримали повністю, підтвердивши викладені позивачами обставини, та наполягли на задоволенні позову.

Представник відповідача ОСОБА_9 позов не визнала, обгрунтовуючи свої заперечення проти позову наступним. Спірні нежилі приміщення належали на праві власності ТОВ «БІНОМ», а не його учасникам, тому при укладенні договору купівлі-продажу будь-які права та охоронювані законом інтереси позивачів не порушені. Установчими документами Товариства не передбачено, що прийняття рішення про відчуження нерухомого майна фізичним особам відноситься до компетенції Зборів Учасників Товариства, та не обмежені повноваження генерального директора на укладення договорів по відчуженню майна, а тому генеральний директор, ОСОБА_5, укладаючи спірний договір купівлі-продажу з покупцями -фізичними особами діяла в межах своїх повноважень, наданих статутом та установчим договором, а відтак відсутні підстави для визнання договору недійсним. Крім того, спірний договір посвідчений нотаріусом, яка повинна була встановити повноваження особи, яка діяла від імені товариства, укладаючи спірний договір, а відповідачі - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не зобов’язані перевіряти можливі обмеження повноважень керівника юридичної особи, зазначені в установчих документах, у порівнянні з передбаченими законодавством.

У зв’язку з чим представник відповідача ОСОБА_9 вважає, що позовні вимоги позивачів не підлягають задоволенню.

Представник відповідача ОСОБА_7 вимоги позивачів також не визнав, підтримавши заперечення, викладені представником ОСОБА_6

Відповідачі ОСОБА_5, представник ТОВ «БІНОМ» та третя особа нотаріус ОСОБА_8 в судове засідання не з’явилися, про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про що у справі є розписки, про поважність причини неявки суд не сповістили. Тому за згодою учасників судового розгляду, що з’явилися, суд ухвалив про розгляд справи у відсутності вказаних осіб.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2С, ОСОБА_3, ОСОБА_4 не підлягають задоволенню в повному обсязі, з наступних підстав.

Суд вважає, що спірні правовідносини, які випливають із договору від 20 травня 2003 p., регулюються нормами Цивільного кодексу УРСР (зі змінами) від 18.07.1963 р. про недійсність договорів, про юридичні особи та представництво, Законом України «Про власність» № 697-ХІІ від 07.02.1991 p., Законом України «Про господарські товариства» № 1576 - XII від 19.09.1991 p., Законом України «Про підприємства в Україні» № 887-ХІІ від 27.03.1991 p., Законом України «Про нотаріат» № 3425-ХП від 02.09.1993 р.

Судом встановлено, що 20 травня 2003 року між ТОВ «БІНОМ» (код ЄДРПОУ 24532405, м. Одеса, пров. Ванний, буд. 5), в особі генерального директора ОСОБА_5 (Продавець), та ОСОБА_6, ОСОБА_7 (Покупці) укладений договір купівлі-продажу, згідно п.п. 1, 2 якого Продавець продав, а Покупці купили в рівних частинах кожна нежитлові приміщення, що розташовані за адресою: м. Одеса, Ванний провулок, буд. № 5, які мають загальну площу 98, 3 кв. м та складаються з магазину № 7 та магазину № 35.

Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_8, зареєстрований в реєстрі за № 223.

На час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу установчими документами товариства з обмеженою відповідальністю згідно ст. 4 Закону України «Про господарські товариства» були установчий договір та статут.

Статут ТОВ «БІНОМ» (надалі - Товариство) діяв в редакції, що зареєстрована Виконкомом Київської районної ради народних депутатів м. Одеси, реєстраційний № 770 від 02.10.1996 p., зі змінами та доповненнями, зареєстрованими Київською районною адміністрацією м. Одеси за реєстраційними номерами: № 947 від 16.01.1997 р. та № р04056782Ю0010231 від 14.10.2002 р.

Установчий договір діяв зі змінами, внесеними додатковою угодою до установчого договору про створення та діяльність ТОВ «БІНОМ», посвідченими приватним нотаріусом ОСОБА_10 20.12.1996 p., зареєстрованими в реєстрі за № 1539. Змінами та доповненнями до Статуту та Установчого договору, що діяли на момент укладення спірного договору, не визначався обсяг повноважень виконавчого або вищого органу управління Товариством.

Судом встановлено, що на момент укладення спірного договору, позивачі -ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та відповідач ОСОБА_5 були учасниками ТОВ «БІНОМ» з частками в статутному фонді товариства 21, 1 %; 21, 1 %; 2, 23 %; 2, 23 %, та 21, 1 % - відповідно. Генеральним директором ТОВ «БІНОМ» була ОСОБА_5, призначена на посаду рішенням Зборів учасників від 09.09.1996 p., оформленого відповідним протоколом № 1.

Згідно положень п. 1.1 Статуту ТОВ «БІНОМ», Товариство створено за рішенням його учасників на підставі установчого договору, шляхом об’єднання часток майна та будівлі Товариства покупців магазинів № 7 та № 35 Виробничо-господарської асоціації «ФОНТАН», яке викуплене учасниками відповідно до договору купівлі-продажу № 1-1516 від 30.05.1996 р.

Матеріалами справи підтверджено, що нежитлові приміщення на момент їх відчуження за спірним договором належали Товариству на праві колективної власності на підставі дублікату свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення № 020096 від 23 липня 2002 року, виданого Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, дата видачі свідоцтва - 12.03.1997 р. Свідоцтво видане на підставі договору купівлі-продажу від 30.05.1996 р. № 1-1516.

З довідки-характеристики, виданої КП «ОМБТІтаРОН», копія якої надана до матеріалів справи приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, ОСОБА_11, яка посвідчила спірний договір купівлі-продажу, вбачається, що право власності на нежилі приміщення загальною площею 98, 3 кв. м (магазини № 7 та № 35) по пров. Ванному № 5 в м. Одесі, за ТОВ «БІНОМ» було зареєстровано в реєстровій книзі № 20 неж під реєстровим № 3135 за стр. 37.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про власність» об’єктами права власності господарського товариства, що є юридичною особою, є грошові та майнові внески його членів, а також майно, набуте внаслідок господарської діяльності, та інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом.

Зазначена норма цього Закону кореспондується з положеннями ст. 12 Закону України «Про господарські товариства», згідно з якою товариство є, зокрема, власником майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність, та з положеннями ч. 4 ст. 10 Закону України «Про підприємства в Україні», яка відносить грошові та матеріальні внески засновників підприємства до джерел формування майна підприємства.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що будь-яке майно, передане господарському товариству його учасниками як внесок чи набуте на підставах, не заборонених законом, стає власністю товариства, а не його окремих засновників (учасників).

Аналогічні положення містяться й у пункті 3.3 Статуту ТОВ «БІНОМ» та пункті 5.2. Установчого Договору ТОВ «БІНОМ», які визначають об’єкти власності, джерела отримання майна Товариства, якими є, зокрема, грошові та майнові внески учасників.

За змістом ч. 1 ст. 20 Закону України «Про власність», суб’єктами права колективної власності є господарські товариства, а не засновники цього товариства.

Тому доводи позивачів щодо порушення їх права власності на майно, що відчужене за спірним договором не засновані на законі.

За змістом ст. 62 Закону України «Про господарські товариства», виконавчий орган товариства з обмеженою відповідальністю - дирекція або директор - вирішує всі питання діяльності товариства за винятком тих, що відносяться до виключної компетенції зборів учасників. Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, установлених цим законом та установчими документами.

Згідно п. 7.1 Статуту Товариства виконавчим органом є дирекція, яку очолює генеральний директор.

Згідно положень п. 7.7 Статуту та п. 9.10 установчого договору ТОВ «БІНОМ» генеральний директор вирішує всі питання діяльності Товариства, за виключенням тих, що відносяться до виключної компетенції Зборів учасників; генеральний директор має право: розпоряджатись майном та засобами товариства в порядку та в розмірах, що визначені установчими документами; укладати угоди, договори на Україні та за її межами; вправі без довіреності здійснювати дії від імені товариства.

В пункті 1.8 Статуту ТОВ «БІНОМ» зазначено, що Товариство від свого імені може укладати з будь-якими особами будь-які не заборонені законодавством угоди, набувати майнові та немайнові права та нести обов’язки, бути позивачем та відповідачем в судах.

Відповідно до п. 3.14 Статуту, Товариство вправі продавати та передавати іншим підприємствам, організаціям та установам, обмінювати, здавати в оренду, надавати безоплатно в тимчасове користування та у позику, належні йому будівлі, споруди, устаткування, транспортні засоби, інвентар, сировину та інші матеріальні цінності, а також списувати їх з балансу тільки за рішенням Зборів Учасників.

За приписами ч. 5 ст. 10 Закону України «Про підприємства в Україні» (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), підприємство, якщо інше не передбачено чинним законодавством та його статутом, має право продавати і передавати іншим підприємствам, організаціям та установам, обмінювати, здавати в оренду, надавати в тимчасове користування або позику належні йому будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, інвентар, сировину та інші матеріальні цінності, а також списувати їх з балансу.

За змістом ч. 6 ст. 10 Закону України «Про підприємства в Україні», підприємству надається право, якщо інше не передбачено чинним законодавством або його статутом, продавати, передавати безоплатно, обмінювати, здавати в оренду громадянам засоби виробництва та інші матеріальні цінності.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про власність» колективний власник самостійно володіє, користується, розпоряджується об’єктами власності, які йому належать, право колективної власності здійснюють вищі органи управління власника (загальні збори, конференції, з’їзди тощо), які можуть покладати окремі функції по управлінню колективним майном на створені ними органи.

Пунктом 7.2 Статуту Товариства визначено, що вищим органом управління товариства є Збори Учасників.

Статті 59, 41 Закону України «Про господарські товариства», визначаючи обсяг компетенції зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю, не відносять вирішення питання про відчуження майна товариства до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю.

Як вбачається з пункту 7.4 Статуту та пункту 9.2 установчого договору ТОВ «БІНОМ», що визначають компетенцію Зборів учасників Товариства, зазначенні положення також не відносять до компетенції вищого органу ТОВ «БІНОМ» вирішення питання про розпорядження майном Товариства.

Отже, за наявності в п. 3.14 Статуту обмеження права товариства, зокрема, на відчуження нерухомого майна юридичним особам, відповідним рішенням Зборів учасників, установчими документами ТОВ «БІНОМ» не передбачені норми, якими вирішення цього питання віднесено до компетенції вищого органу Товариства.

При цьому згідно положень п. 1.3 Статуту Товариства, Статут та установчий договір ТОВ «БІНОМ» є документами, які доповнюють один одного, регламентують діяльність Товариства. При розходженні положень, які містяться в Статуті та Установчому договорі, діють положення, які містяться в останньому. За приписами п. 5.1 Установчого договору, Товариство здійснює володіння, користування, розпорядження власним майном, яке складається з основних фондів, оборотних засобів, інших матеріальних цінностей та фінансових ресурсів, відповідно до цілей своєї діяльності та призначенням майна.

В установчому договорі ТОВ «БІНОМ» відсутні положення, які відносять до компетенції Зборів учасників вирішення питання щодо відчуження майна Товариства.

Крім того, судом встановлено, що за спірним Договором купівлі-продажу ТОВ «БІНОМ», в особі генерального директора, ОСОБА_5, відчужило нерухоме майно товариства фізичним особам - громадянам, а не юридичним особам - «підприємствам, організаціям або установам», про які йдеться в пункті 3.14 Статуту Товариства, на положення якого в обгрунтування перевищення повноважень Генеральним директором ОСОБА_5 при укладенні спірного договору купівлі-продажу посилаються позивачі.

Отже, установчими документами ТОВ «БІНОМ» не встановлені обмеження прав ТОВ «БІНОМ» або генерального директора Товариства на відчуження майна товариства фізичним особам рішенням Зборів учасників.

Тому з огляду на положення п. 7.7 Статуту Товариства, які визначають компетенцію генерального директора Товариства, останній мав повноваження на укладення спірного договору купівлі-продажу без попереднього вирішення цього питання Зборами учасників, тобто спірний договір купівлі-продажу укладений з боку ТОВ «БІНОМ» генеральним директором ОСОБА_5 в межах її повноважень.

За таких обставин, суд вважає, що рішення Зборів засновників ТОВ «БІНОМ» від 19 травня 2003 року, оформлене відповідним протоколом № 4, яким вирішено відчужити спірні приміщення, та на незаконність та фальсифікацію якого позивачі посилаються, доводячи факт перевищення генеральним директором своїх повноважень при укладенні спірного договору, -не має правового значення для вирішення питання про законність укладеного договору купівлі-продажу генеральним директором ТОВ «БІНОМ».

Крім того, слід зазначити, що позивачами вимоги про визнання цього рішення Зборів учасників ТОВ «БІНОМ» недійсним не заявлялись.

Доводи позивачів відносно того, що при продажу за спірним договором нерухомого майна, яке було внеском до статутного фонду засновників ТОВ «БІНОМ», зменшився статутний фонд Товариства без відповідного рішення Зборів засновників, всупереч вимогам п. 4.2 Статуту Товариства - не засновані на законі.

Згідно положень ч. 4 ст. 10 Закону України «Про підприємства в Україні», ст. 12 Закону України «Про господарські товариства», п. 3.1 розділу III Статуту Товариства, товариство є власником майна, переданого йому засновниками.

Згідно ч. 2 ст. 13 Закону України «Про господарські товариства» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) вклад, оцінений у карбованцях, становить частку учасника та засновника у статутному фонді.

Продаж товариством з обмеженою відповідальністю належного йому майна не тягне за собою зміну розміру статутного фонду товариства. Крім того, як вбачається з оспорюваного договору купівлі-продажу, нежилі приміщення були продані Товариством за 22449 грн., що дорівнює статутному фонду ТОВ «БІНОМ».

Відмовляючи в задоволенні позову, суд також зазначає, що діючим на час виникнення спірних правовідносин законодавством України не були обмежені повноваження керівника товариства з обмеженою відповідальністю на укладання угод з третіми особами.

Згідно зі ст. 26 ЦК Української РСР юридична особа має цивільну правоздатність відповідно до встановлених цілей її діяльності, яка виникає з моменту затвердження і реєстрації її статуту.

Відповідно до ст. 29 ЦК Української РСР юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов’язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм законом або статутом.

Норма аналогічного змісту міститься в Цивільному кодексі України, який набув чинності з 1 січня 2004 року (ч. 1 ст. 92 ЦК України).

Згідно ст. 62 ЦК Української РСР угода, укладена однією особою (представником) від імені другої особи (яку представляють) в силу повноважень, що грунтуються на довіреності, законі або адміністративному акті, безпосередньо створює, змінює і припиняє цивільні права й обов’язки особи, яку представляють.

Спеціальним законом, який на час укладення спірного договору регулював діяльність господарських товариств, в тому числі товариства з обмеженою відповідальністю, був Закон України «Про господарські товариства», положеннями якого до компетенції вищого органу управління товариства з обмеженою відповідальністю не віднесено вирішення питання щодо відчуження майна товариства. Згідно з п. «і» ч. 5 ст. 41 Закону до компетенції загальних зборів віднесено затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті. Однак, навіть якщо таке обмеження було б закріплено в статуті товариства, наступне не затвердження загальними зборами товариства вже укладеного договору не тягне за собою його недійсність.

За приписами наведених норм, вирішення питання про розпорядження майном товариства не віднесено до виключної компетенції вищого органу товариства.

За загальним правилом, яке діяло й в момент укладення спірного договору, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи у порівнянні з законом, передбачені статутом конкретного товариства, у відносинах з третіми особами не мають юридичної сили, якщо третя особа не знала та не могла знати про такі обмеження.

Таку позицію висловив Верховний суд України, зазначивши в п. 42 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» № 13 від 24.10.2008 p.: «Зокрема, у відносинах з третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Це положення є гарантією стабільності майнового обороту і загальноприйнятим стандартом у світовій практиці, зокрема відповідно до Першої директиви 68/151/ЄЕС Ради Європейських співтовариств від 9 березня 1968 року». На дійсний час аналогічне положення закріплене в ч.3 ст. 92 ЦК України.

Враховуючи, що фізичні особи - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 уклали спірний договір з ТОВ «БІНОМ» в нотаріальної формі, саме нотаріусом згідно ст. 43, 44 Закону України «Про нотаріат» № 3425-ХІІ від 02.09.1993 (в редакції, що діяла на момент укладення спірного договору) при посвідченні угод з’ясовується дієздатність громадян і перевіряється правоздатність юридичних осіб, які беруть участь в угодах.

Згідно п. 32 «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженої наказом Міністерство юстиції України № 18/5 від 14.06.1994 (в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), при перевірці правоздатності юридичних осіб, які беруть участь в угоді, нотаріуси зобов’язані ознайомитись із статутом (положенням) юридичної особи і перевірити, чи відповідає нотаріальна дія, яка вчиняється, правам, наданим юридичній особі її статутом (положенням).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд також враховує наступне.

Як вбачається з установчих документів та змін до установчих документів ТОВ «БІНОМ», витребуваних судом з Відділу державних реєстраторів юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців виконавчого комітету Одеської міської ради, та довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 12.03.2009 р. № 3169023, після укладення спірного договору купівлі-продажу та станом до 12.03.2009 року зміни до Статуту ТОВ «БІНОМ» не зареєстровані. З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 3161115 станом на 11.03.2009 р. керівником ТОВ «БІНОМ» є ОСОБА_5, яка має право вчиняти юридичні дії від імені ТОВ «БІНОМ» без довіреності, у тому числі підписувати договори, обмеження щодо представництва від імені юридичної особи відсутні.

Враховуючи, що на дійсний час Статут ТОВ «БІНОМ» діє в тій же редакції, що й при укладенні спірного договору, відомості про відсутність обмежень керівника ТОВ «БІНОМ» щодо представництво інтересів від імені юридичної особи до теперішнього часу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, ще раз підтверджують відсутність таких обмежень на момент укладення спірного договору купівлі-продажу.

За змістом ч.3 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Позивачами не доведена наявність підстав для визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним та факт перевищення генеральним директором ТОВ «БІНОМ» своїх повноважень при укладенні спірного договору.

Враховуючи наведене, відсутні підстави для задоволення позову в частині зобов’язання ОСОБА_6 та ОСОБА_7 звільнити нежилі приміщення, що складаються з магазинів № 7 та № 35, загальною площею 98, 3 кв. м, розташованих у м. Одесі по Ванному провулку № 5.

Відмовляючи в задоволенні позову в повному обсязі, суд в порядку ч. 6 ст. 154 ЦПК України скасовує ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2006 року, якою в порядку забезпечення позову накладений арешт на нежилі приміщення, що складаються з магазина № 7 та магазина № 35, загальною площею 98, 3 кв. м, що розташовані за адресою: м. Одеса, провулок Ванний, буд. № 5.

Статтею 12 ГПК України зі змінами, внесеними Законом України від 15 грудня 2006 року № 483-V «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів» (далі - Закон № 483-V), визначено, що господарським судам підвідомчі справи, які виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов’язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.

Відповідно до п. 3 Прикінцевих положень Закону № 483-V, який набрав чинності з 29 грудня 2006 року, судові рішення у справах, передбачених п. 2 Прикінцевих положень цього Закону, які ухвалені судами до набрання чинності цим Законом і не набрали законної сили, можуть бути оскаржені до апеляційного господарського суду за місцезнаходженням господарського товариства в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, і в строки, визначені процесуальним законом, за правилами якого була розглянута справа чи постановлено рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 167 ГК України, корпоративними є права особи, частка якої визначена у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають, зокрема, правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією.

Отже, суд вважає, що даний спір виник між учасниками (засновниками) господарського товариства та самим товариством з приводу порушення корпоративних прав позивачів на участь в управлінні товариством.

Провадження по справі відкрито до набрання чинності Законом України № 483-V. Згідно п. 1 Інформаційно-методичного листа ВСУ від 06.02.2007 р. № 1-5/218, місцеві загальні суди після набрання чинності Законом України № 483-V від 15 грудня 2006 року завершують розгляд зазначених справ за заявами, провадження по яких відкрито до 29 грудня 2006 року, в порядку, передбаченому ЦПК України. Тому дана справа розглянута місцевим загальним судом в порядку, передбаченому ЦПК України.

Апеляційні скарги та справи за апеляційними скаргами, які після набрання чинності Законом № 483-V від 15 грудня 2006 року не розглянуті апеляційними загальними судами, передаються для розгляду відповідним апеляційним господарським судам виходячи з того, яким місцевим господарським судом підлягала б розгляду справа відповідно до положень Закону № 483 -V.

На підставі викладеного, керуючись ч. 1 ст. 3, ст. ст. 10, 11, 60, 154, 209, 212-215 ЦПК України, ст. ст. 26, 29, 48, 62 ЦК Української РСР, ч. 1 ст. 20, 30 Закону України «Про власність» № 697-ХІІ від 07.02.1991 p., ст. ст. 12, 13, 41, 59, 62 Закону України «Про господарські товариства» № 1576 - XII від 19.09.1991 р., ст. 10, ч. 2 ст. 16 Закону України «Про підприємства в Україні» № 887-ХІІ від 27.03.1991 р., ст. 43, 44 Закону України «Про нотаріат» № 3425-ХІІ від 02.09.1993 p., Прикінцевими положеннями Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів» № 483-V від 15.12.2006 р., суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ТОВ «БІНОМ», третя особа - приватний нотаріус ОСОБА_8, про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежилих приміщень, розташованих за адресою: м. Одеса, провулок Ванний, буд. № 5, укладеного 20 травня 2003 року між ТОВ «БІНОМ», з однієї сторони, і ОСОБА_6 та ОСОБА_7, з іншої сторони, а також про зобов’язання ОСОБА_6 та ОСОБА_7 звільнити нежилі приміщення, розташовані за адресою: м. Одеса, провулок Ванний, буд. № 5, - відмовити повністю.

Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2006 року про накладення арешту на нежилі приміщення, що складаються з магазина № 7 та магазина № 35, загальною площею 98, 3 кв. м, розташовані за адресою: м. Одеса, провулок Ванний, буд. № 5 (реєстраційний номер 2917057, контрольна сума Б4888764ДА) - скасувати.

Заяву про апеляційне оскарження рішення може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження рішення, якщо таку заяву не буде подано. Якщо буде подано заяву про апеляційне оскарження рішення, але апеляційна скарга не буде подана у двадцятиденний строк, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.