Рішення

від 22.08.2006 по справі 21/226

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

21/226

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№  21/226

22.08.06

За позовом                    Товариства з обмеженою відповідальністю «Творче об'єднання «Ангажемент»

До                              Державного підприємства «Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості»

Про                              стягнення 70 000 грн.

та за зустрічним позовом про визнання недійсною додаткової угоди до договору

Суддя Л.В.Прокопенко

Представники:

Від позивача         Крутько М.Д. –п/к (дов. від 22.03.06 р.)

Від відповідача    Ядловський І.І. –п/к (дов. від 2-10/1.6-2144 від 05.04.06 р.)

Обставини справи:

Позовні вимоги заявлені про стягнення 70 000 грн. за неналежне виконання зобов'язань за договором №6 від 18.02.04 р.

Ухвалою від 17.05.06 р. розгляд справи відкладено.

Відповідач надав відзив на позов, у якому просить суд припинити провадження у справі на тій підставі, що між сторонами вже вирішувався той самий спір.

В судовому засіданні 30.05.06 р. оголошено перерву.

Ухвалою суду від 21.06.06 р. прийнято до розгляду зустрічний позов про визнання недійсною укладеної додаткової угоди №1 від 21.06.05 р. до договору №6 від 18.02.04 р. та часткову відмову від договору.

В судовому засіданні 20.06.06 р. оголошено перерву.

Ухвалою суду від 04.07.06 р. розгляд справи відкладено.

Ухвалою заступника Голови суду від 20.07.06 р. заяву відповідача про відвід судді Шевченка Е.О. залишено без задоволення, справу передано на розгляд судді Прокопенко Л.В.

Ухвалою від 26.07.06 р. суддя Прокопенко Л.В. прийняла справу до свого провадження.

02.08.06 р. представником позивача подано заяву про збільшення позовних вимог до 105 000 грн.

В судовому засіданні 10.08.06 р. оголошено перерву для виготовлення повного тексту рішення.

Ознайомившись з матеріалами справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -

ВСТАНОВИВ:

18.02.04 р. між сторонами укладено договір №6 на виконання робіт, відповідно до умов якого відповідач як замовник доручив, а позивач як виконавець зобов'язався прийняти роботи (переклад інформаційного наповнення каталогу на російську та англійську мови, верстка та друк каталогу, присвяченого фіналу Всеукраїнського конкурсу якості продукції (товарів, робіт, послуг) –«100 кращих товарів України») та оплатити їх.

21.06.05 р. між сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору, відповідно до якої викладено у новій редакції розділ 2 та змінено і доповнено розділ 4 договору.

Згідно п. 4.1 договору вартість робіт, зазначених у п. 2.1 договору, становить 350 000 грн. та ПДВ 70 000 грн., що становить 420 000 грн., вартість робіт, зазначених у п. 2.2 та 2.3 договору - 87 500 грн. та ПДВ –17 500 грн., що становить 105 000 грн.

14.07.05 р. сторонами підписано акт приймання виконаних робіт.

Відповідач здійснив часткову оплату робіт у розмірі 420 000 грн., що відповідає вартості робіт, зазначеній у п. 2.1 договору.

Вартість робіт згідно п. 2.2 та п. 2.3 договору здійснюється таким чином: щомісячно відповідач сплачує не пізніше 5 числа кожного місяця суму у розмірі 8 750 грн. протягом 12 календарних місяців, починаючи з серпня 2005 р. Аналогічні положення закріплені в акті виконаних робіт.

Станом на 23.03.06 р. жодного перерахування коштів відносно сплати суми 105 000 грн. відповідачем не зроблено.

Таким чином, станом на 23.03.06 р. заборгованість становить 70 000 грн.

Станом на 05.08.06 р. заборгованість відповідача становить 105 000 грн., у зв'язку з чим позивачем збільшено позовні вимоги.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив з таких підстав.

У 2005 р. позивач вже звертався до суду за стягненням заборгованості за договором №6, і рішенням від 20.05.05 р. №22/179 з відповідача присуджено до стягнення 285 260 грн., тобто, провадження по справі підлягає припиненню на підставі п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Заперечуючи позов, відповідач подав зустрічну позовну заяву про визнання недійсною додаткової угоди №1 до договору №6 від 18.02.04 р. та про часткову відмову від договору з таких підстав.

Відповідач стверджує, що позивачем не виконувалися роботи згідно пп. 2.2 та 2.3 договору щодо перекладу та друку каталогу англійською та російською мовами.

21.06.06 р. між сторонами укладається додаткова угода №1 до договору, де встановлюється зобов'язання відповідача здійснити тільки переклад, редагування і верстку каталогу без його друку. Зазначені зобов'язання мали бути виконані у строк до 18.04.04 р., що є неможливо та згідно ст. 234 ЦК України є фіктивною умовою.

На момент укладення додаткової угоди №1 вже давно був проведений не лише І-й Всеукраїнський конкурс, а й ІІ-й у березні 2005 р., тому у відповідача не було і не могло бути зацікавленості у виконанні робіт за додатковою угодою.

За твердженням відповідача, ця угода була укладена внаслідок злонавмисної домовленості представників сторін.

Оскільки роботи з перекладу російською та англійською мовами та друк каталогу позивач згідно пп. 2.2, 2.3 договору не виконав, відповідач вважає, що він вправі відмовитися від цих робіт на підставі ст. 849 ЦК України.

Позивач заперечив проти зустрічних позовних вимог з таких підстав.

Відповідно до положень п. 5.1 первісного договору №6 від 18.02.04 р. роботи мали бути виконані у строк до 18.04.04 р., але за умови виконання п. 4.2 договору, тобто, здійснення 100% оплати роботи, що виконується, до 15.04.04 р. у розмірі 786 000 грн.

Відповідач вчасно оплату не провів, чим порушив умови договору, тому згідно п. 4.3 договору у випадку порушення строків фінансування позивач не несе відповідальності за строки виконання робіт.

Після 18.04.04 р. від позивача до відповідача не надходило заяв про відмову від виконання договору внаслідок втрати для відповідача доцільності виконання п. 2.2, 2.3 договору.

Також позивач стверджує, що роботи, зазначені у п. 2.2, 2.4 додаткової угоди до договору виконані були саме до 18.04.04 р., але відповідач відмовився документально їх прийняти, оскільки зі свого боку не виконав зобов'язання з оплати.

Укладена додаткова угода №1 спрямована на створення правових наслідків, тому не може бути визнана недійсною як удавана.

Відповідно до додаткової угоди №1 сторони погодили за виконання п. 2.2, 2.3 сплатити 105 000 грн., тоді як за первісним договором –366 000 грн., тобто на 261 000 грн. менше, тому твердження про намір позивача отримати державні кошти є безпідставним.

Крім того, згідно умов додаткової угоди позивачу надана відстрочка у виконанні зобов'язання, не передбачено застосування штрафних санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання.

Також позивач зазначає, що відповідач мав право відмовитися від виконання робіт протягом строку їх виконання, тоді як станом на день подачі зустрічного позову роботи вже були виконані.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтовані та підлягають  задоволенню, тоді як зустрічні позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають  задоволенню  з таких підстав.

В якості підстави для визнання додаткової угоди №1 від 21.06.05 р. недійсною відповідач наводить ст. 234 ЦК України –визнання правочину недійсним як фіктивного.

Як доказ фіктивності відповідачем наведено той факт, що строк виконання позивачем зобов'язання за договором №6 від 18.02.04 р. встановлено до 18.04.04 р., тоді як додаткова угода № 1 укладена 21.06.05 р., тобто, на час, коли зобов'язання вже мало бути виконане.

Суд не може погодитися з цим твердженням.

Відповідно до умов договору №6 від 18.02.04 р. встановлено термін виконання робіт –до 18.04.04 р. (п. 5.1), але згідно договору зі спливом зазначеного терміну сторони договору не пов'язують втрату інтересу до виконання зобов'язання.

Навпаки, відповідно до п. 4.3 договору передбачене звільнення позивача від відповідальності за невчасне виконання зобов'язання у випадку невиконання відповідачем обов'язку з фінансування робіт, п. 7.1 договору передбачає дію договору до виконання сторонами своїх прав та обов'язків.

Позивачем доведено належним чином, що не заперечується і відповідачем, що зобов'язання з фінансування робіт виконано неналежним чином, а саме: 12.03.04 р. –133 200 грн., 24.11.04 р. –1 540 грн., за рішенням №22/179 –285 260 грн., при цьому, зазначена сума сплачувалася частинами протягом 2005 р.

Так як згідно договору №6 від 18.02.04 р. зобов'язання з виконання робіт поставлене в залежність від фінансування робіт, яке, в свою чергу, проводилося з затримкою, то станом на 21.06.05 р. між сторонами продовжувалися договірні відносини, тому підстав вважати додаткову угоду №1 укладеною фіктивно немає.

Крім того, в акті виконаних робіт від 14.07.05 р. підтверджено факт виконання зобов'язань згідно пп. 2.2, 2.3 додаткової угоди №1 саме на цю дату, тобто, станом на 21.06.05 р. зобов'язання ще не було виконано і продовжувало існувати.

За таких обставин також не може вважатися обґрунтованим твердження відповідача про те, що позивачем фактично не виконано роботи згідно пп. 2.2, 2.3 додаткової угоди, так як в акті чітко вказано про те, що результат робіт передано замовнику на електронному носії, акт підписано повноважними представниками сторін, завірено їх печатками.

Таким чином, у суду відсутні підстави ставити під сумнів факт виконання робіт за пп. 2.2, 2.3 додаткової угоди, так як твердження відповідача спростовуються актом, що підписаним його ж представником.

Стосовно покликання відповідача на недотримання сторонами при оформленні акту вимог Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Мінфіну від 16.05.96 р. №99, суд зазначає наступне.

Факт недотримання вимог Інструкції може свідчити про неналежне ведення бухгалтерського обліку, але не може спростувати факт, зазначений у акті, щодо передачі відповідачу інформації.

Питання щодо доцільності чи недоцільності для відповідача укладати додаткову угоду №1 не може бути предметом оцінки суду і бути підставою для висновків про відповідність угоди законодавству, так як відповідач як юридична особа самостійно приймає рішення про укладення договорів та їх зміст.

Так як станом на дату подачі зустрічного позову 20.06.06 р. позивачем виконано свої обов'язки згідно пп. 2.2, 2.3 договору, і відповідач прийняв це виконання, то він позбавлений права відмовитися від договору в цій частині.

Ст. 849 ЦК України надає таке право замовнику лише до завершення робіт, про що свідчить зміст статті.

У зв'язку з вищенаведеним зустрічні позовні вимоги не підлягають до задоволення.

Стосовно первісних позовних вимог суд зазначає наступне.

Відповідно до пп. 2, 3 додаткової угоди №1 від 21.06.05 р. сторони домовились про вартість робіт за виконання пп. 2.2, 2.3 договору та порядок розрахунків, а саме, оплата робіт, зазначених у п. 2.2 та 2.3 даного Договору здійснюється щомісячно не пізніше 5 числа кожного місяця по 8 750 грн. протягом дванадцяти календарних місяців, починаючи з серпня 2005 р.

Виконання сторонами своїх зобов'язань згідно додаткової угоди продубльовано в акті виконаних робіт від 14.07.05 р.

Таким чином, починаючи з серпня 2005 р., по серпень 2006 р. по 5 число кожного місяця відповідач зобов'язаний щомісяця сплачувати по 8 750 грн., тобто, станом на день винесення рішення відповідач зобов'язаний сплатити всю погоджену суму –105 000 грн.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України зобов'язання мають виконуватися належним чином, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Окремо суд зазначає, що документи, на підставі яких у відповідача виникло зобов'язання з оплати 105 000 грн., підписані генеральним директором Задирайко В.Г., який діяв як керівник юридичної особи в межах своїх повноважень.

Твердження про наявність злонавмисної угоди між ним і представником позивача не може бути доведене в рамках господарської справи. У випадку наявності підстав для висновку про зловживання генеральним директором своїми повноваженнями при укладенні додаткової угоди №1 та підписанні акту виконаних робіт, відповідач має право звернутися до правоохоронних органів з метою порушення кримінальної справи та притягнення винної особи до кримінальної відповідальності.

У випадку наявності обвинувального вироку суду та встановлення факту укладення оскаржуваної угоди на зловживання службовим становищем, рішення по справі №21/226 може бути переглянуте за нововиявленими обставинами.

На підставі вищенаведеного та керуючись ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України, ст. ст. 49, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.          Позовні вимоги задовольнити.

2.          Стягнути з Державного підприємства «Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості»(03115, м. Київ, вул. Святошинська, 2, код ЄДРПОУ 32595752, п/р 260080257300 в АКБ «Брокбізнесбанк», МФО 300249) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Творче об'єднання «Ангажемент»(01004, м. Київ, вул. Горького, 3-А, код ЄДРПОУ 23734472, п/р 26002031257611 в Старокиївському відділенні Київської міської філії АКБ «Укрсоцбанк», МФО 322012) 105 000 грн. заборгованості, 1050 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

4.          В задоволенні зустрічного позову відмовити.

5.          Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом 10 днів з дня підписання.

      Суддя                                                                                          Л.В.Прокопенко