Постанова

від 15.06.2011 по справі 1/4/5022-42/2011

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

1/4/5022-42/2011

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.06.11                                                                                 Справа  № 1/4/5022-42/2011

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді                                                            Кордюк Г.Т.

суддів                                                                                Гриців В.М.

                                                                                Хабіб М.І.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ваврик і Компанія»ЛТД № 66/03 від 25.03.2011 року

на рішення господарського суду Тернопільської  області від 11.03.2011 року

у справі № 1/4/5022-42/2011

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Крокус РВ», м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ваврик і Компанія»ЛТД, м. Чортків Тернопільської області

про стягнення 54 625,27 грн. боргу з урахуванням десяти процентів річних та встановленого індексу інфляції, 3498,02 грн. пені, 41032,50 грн. штрафних санкцій

За участю представників сторін:

від позивача –не з'явився

від відповідача –Ляшок В.В.

Права та обов'язки сторін, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України роз'яснено, заяви про відвід суддів не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходило, тому протокол судового засідання ведеться з дотриманням вимог ст.81-1 ГПК України без забезпечення повного фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 15.06.2011 року у справі № 1/4/5022-42/2011 змінено склад колегії, замість суддів Краєвська М.В. та Мурська Х.В. введено суддів Гриців В.М. та Хабіб М.І.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 11.03.2011 року у справі № 1/4/5022-42/2011 (суддя Чопко Ю.О.) позовні вимог ТзОВ «Крокус РВ»задоволено частково: стягнуто з ТзОВ «Ваврик і Компанія»ЛТД на користь ТзОВ «Крокус РВ»заборгованість в розмірі 48 999,60 грн., 3 074,85 грн. інфляційних втрат, 3 498,02 грн. пені, 2 550,82 грн. 10% річних, 588,23 грн.. державного мита та 138,83 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. У задоволенні решти позовних вимог –відмовлено.

При винесенні рішення, суд першої інстанції виходив із того, що позивач протоколу розбіжностей до договору поставки №КР-319 від 14.07.2010 року не підписав, однак, відрядив до відповідача товар обумовлений в договорі, а тому позивач погодився на умови договору з врахуванням протоколу розбіжностей, тобто, здійснив прийняття (акцепт) зустрічної пропозиції відповідача. Відтак, договір поставки вважається укладеним та початковий текст договору і протокол розбіжностей регулюють спірні правовідносини сторін; відповідачем не подано жодних доказів, які б свідчили про погашення заявлених  сум позову, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача 48 999,60 грн., 3 074,85 грн. інфляційних втрат, 3 498,02 грн. пені, 2 550,82 грн. 10% річних, підлягають до задоволення як такі, що доведені позивачем належними і допустимими доказами і неоспорені відповідачем. Крім цього, судом першої інстанції відмовлено у стягненні з відповідача 41 032,50 грн. штрафу за прострочення виконання зобов'язання, оскільки договір поставки, з врахуванням протоколу розбіжностей, не передбачає сплату жодних штрафних санкцій понад подвійну облікову ставку НБУ.

ТзОВ «Ваврик і Компанія»ЛТД подано апеляційну скаргу № 66/03 від 25.03.2011 року, в якій просить рішення суду скасувати та припинити провадження у справі, оскільки судом першої інстанції порушено і неправильно застосовано норми матеріального і процесуального права та висновки господарського суду першої інстанції не відповідають обставинам справи. Зокрема, скаржник зазначає, що позивач, отримавши від відповідача протокол розбіжностей від 20.07.2010 року до договору поставки №КР-319 від 14.07.2010 року не вичинив жодних дії, передбачених ст. 181 Господарського кодексу України; сторонами не досягнуто істотних умов договору, оскільки позивачем нараховані штрафні санкції, відповідно до п. 5.3 договору в запропонованій ним редакції, у видаткових накладних не зазначено на підставі якого договору вони видавались, перша поставка відбулась з 50 % передоплатою, що не відповідає вимогам п. 4.4. договору. Крім цього, скаржник, вважає, що позивачем не подано жодного доказу, який би свідчив про те, що товар поставлявся саме на виконання договору поставки №КР-319 від 14.07.2010 року.

ТзОВ «Крокус РВ»в судове засідання участь уповноваженого представника не забезпечив, відзиву на апеляційну скаргу не подав, про причини неявки не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду судового засідання, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення (долучені до матеріалів справи).

Судом апеляційної інстанції встановлено наступне:

Матеріали справи містять договір поставки № КР-319 від 14.07.2010 року (а.с. 20-23), який підписаний ТзОВ «Ваврик і Компанія» ЛТД з протоколом розбіжностей від 20.07.2010 року (а.с. 54). Згідно з умовами п. 1.3 договору поставки позивач (постачальник) зобов'язався в порядку та на умовах визначених у цьому договорі, поставити та передати у власність відповідача (покупця) товар –харчову продукцію, а покупець зобов'язався в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та сплатити за нього грошову суму, згідно цього договору.

Відповідно до п.п. 4.4, 4.11 договору, покупець зобов'язався сплатити постачальнику вартість продукції на умовах відстрочки платежу протягом 1 (одного) календарного дня шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок останнього. Загальна сума договору складається з усіх сум накладних виданих на товар, поставлений згідно договору.

Строк дії договору встановлений з дня його підписання сторонами і до 31 грудня 2010 року, а у випадку несвоєчасного виконання сторонами своїх договірних обов'язків –до повного виконання ними прийнятих на себе зобов'язань (п. 8.1).

Позивач згідно видаткових товарно-транспортних накладних №РН-0000290 від 15.07.2010р., №РН-0000335 від 20.07.2010р., №РН-0000499 від 02.08.2010р., №РН-0000497 від 02.08.2010р., №РН-0000549 від 04.08.2010р. поставив харчову продукцію, а відповідач на підставі генеральної довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей отримав її.

Однак, відповідач оплату за поставлений товар провів частково, в зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 48 999,60 грн.

Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, заслухавши пояснення представника відповідача, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу відповідача слід задоволити частково, виходячи з наступного:

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Предметом позову є матеріально правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.

Предмет позову повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально –правових відносин.

Підставою позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що стверджують позов, зокрема факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які регулюють спірні відносини, їх виникнення, зміну припинення.

Із матеріалів справи вбачається, що предметом позову є вимога позивача щодо виконання відповідачем зобов'язань, яке виникло в силу договору № КР-319 від 14.07.2010 року, сплатити вартість отриманої по накладних продукції, а підставою позову –невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо оплати отриманого товару.

Задовольняючи вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості та штрафних санкцій, місцевий господарський суд виходив з того, що продавець за договором –ТзОВ «Крокус РВ», отримавши від покупця –ТзОВ «Ваврик і Компанія» ЛТД протокол розбіжностей від 20 липня 2010 року до договору № КР-319 від 14.07.2010 року його не підписав, а відрядив до покупця автомобіль з обумовленим в договорі товаром, тим самим погодився на умови договору з врахуванням протоколу розбіжностей, тобто здійснив прийняття зустрічної пропозиції покупця. Відтак, в силу ч. 2 ст. 642 Цивільного кодексу України, договір вважається укладеним і зобов'язання сторін є такими, що виникли із договору № КР-319 від 14.07.2010 року з протоколом розбіжностей.

З таким висновком колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується, виходячи з наступного:

Відповідно до ст. 642 ЦК України, відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано умовах є відмовою від одержаної пропозиції і водночас новою пропозицією особі, яка зробила попередню пропозицію.

При отриманні відповіді про згоду укласти договір на інших умовах застосовуються правила ч. 2 ст. 642 ЦК України (коментар до ст. 646 ЦК України під редакцією проф.. Ротань В.Г.).

Одержавши договір № КР-319 від 14.07.2010 року, покупець –ТзОВ «Ваврик і Компанія»ЛТД підписав його з протоколом розбіжностей та направив ТзОВ «Крокус РВ», що є відмовою від одержаної пропозиції і водночас новою пропозицією особі, яка зробила попередню пропозицію.

Відповідно до ч. 1 ст. 642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

За змістом наведеної норми, згода на пропозицію укласти договір має бути повною (приймаються всі умови оферти) і беззастережно. Прийняття пропозиції із виключенням із неї певних умов, або із застереженням щодо певних умов кваліфікується як відмова від пропозиції та нова пропозиція (ст. 646 Цивільного кодексу України).

Як вбачається із матеріалів справи, покупець одержавши договір від постачальника, протоколом розбіжностей від 20 липня 2010 року виключив із тексту договору пункти 2.3.4, 2.3.6 та пункти 2.3.3, 5.3, 5.4, 5.11 прийняв із застереженнями, а тому його дії кваліфікуються як відмова від оферти та нова пропозиція.

Відповідно до ч. 2 ст. 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Законом, а саме ч. 6 ст. 181 Господарського кодексу України, встановлено, що у разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).

Матеріали справи не містять згоди постачальника у письмовій формі про погодження умов, зазначених в протоколі розбіжностей, а тому договір відповідно є неукладеним (таким, що не відбувся).

Частина 6 ст. 181 ГК України є імперативною, а тому не надає право вибору стороні договору.

Висновки місцевого господарського суду щодо вчинення постачальником конклюдентних дій, які свідчать про прийняття ним пропозиції, викладеної в протоколі розбіжностей, зроблено при неповному з'ясуванні обставин справи та не узгоджується із приписами ч. 6 ст. 181 ГК України.

Відповідно до ч. 8 ст. 181 ГК України, у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Крім того, матеріали справи свідчать, що дії постачальника по поставці продукції відбулись не у відповідності із умовами, які містить договір № КР-319 від 14.07.2010 року, а саме поставка продукції відбувалась без замовлення покупця, без укладення сторонами специфікації, яка є невід'ємною частиною договору, про що підтверджено представником відповідача в судовому засіданні, що така не укладена (п. 1.3, 2.1.1), розрахунки проводились не у відповідності до п. 4.4 договору. Також, даний факт підтверджується видатковими накладними, рахунок-фактурами та податковими накладними, наданими представником відповідача, в яких відсутні посилання на договір укладений між сторонами, а відповідно до платіжних доручень (долучені до матеріалів справи), оплата за товар здійснювалась згідно рахунків. А тому апеляційна інстанція вважає, що місцевий господарський суд прийшов до помилкового висновку, що дії постачальника по поставці продукції свідчать про прийняття ним пропозиції укласти договір на умовах визначених в протоколі розбіжностей, як і невірно прийшов до висновку, що початковий текст договору і протокол розбіжностей регулюють спірні відносини.

Однією з підстав, з яких виникають цивільні права і обов'язки, встановлені ст. 11 ЦК України, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Стаття 629 ЦК України визначає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріали справи свідчать, що поставка товару ТзОВ «Крокус РВ»була позадоговірною, оскільки відбувалась не на виконання умов договору № КР-319 від 14.07.2010 року, що не відбувся, а на умовах усної домовленості між сторонами.

Поставлений позивачем товар по накладних, був частково оплачений покупцем на суму 295 720,41 грн., що підтверджується долученими відповідачем копіями платіжних доручень та оборотно-сальдовою відомістю позивача (а.с. 25). Борг відповідач за отриманий товар на день подання позову не сплатив та становить 48 999,50 грн., який підлягає стягненню в примусовому порядку.

Щодо вимог позивача про стягнення 3 498,02 грн. пені, 41 032,50 грн. штрафу, апеляційна інстанція вважає безпідставними, оскільки у зв'язку з неукладеністю між сторонами договору, вищенаведена відповідальність не наступає.

В зв'язку з наведеним, не підлягають стягненню з відповідача і 10 % річних, встановлених п. 5.2 договору.

У зв'язку з відсутністю виставленої вимоги про оплату боргу в сумі 48 999,50 грн., не настає обов'язок боржника виконати зобов'язання в семиденний термін з дня пред'явлення вимоги (ч. 2 ст. 530 ЦК України), а тому він не вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання, за яке відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, кредитор вправі нарахувати інфляційні втрати та три відсотки річних. Нараховані позивачем інфляційні втрати в сумі 3074,85 грн. за серпень та вересень місяць 2011 року до задоволення не підлягають.

Враховуючи наведене, судова колегія приходить до висновку, що рішення господарського суду слід скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити частково.

Відповідно до ст. 49 ГПК України пропорційно задоволеним вимогам відшкодовуються судові витрати.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103 –105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1.          Апеляційну скаргу ТзОВ «Ваврик і Компанія» ЛТД № 66/03 від 25.03.2011 року задоволити частково.

2.          Скасувати рішення господарського суду Тернопільської області від 11.03.2011 року у справі № 1/4/5022-42/2011 повністю.

3.          Прийняти нове рішення.

Стягнути з ТзОВ «Ваврик і компанія ЛТД»(48500, Тернопільська область, м. Чортків, вул. Гранична, 14А, ідентифікаційний код 21154931) на користь ТзОВ «Крокус РВ (01103, м. Київ, бульвар Дружби Народів, 10, ідентифікаційний код 36757295) заборгованість в розмірі 48 999,60 грн., 489,99 грн. державного мита та 115,64 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині позовних вимог  та відшкодування судових витрат –відмовити.

4.          Стягнути з ТзОВ «Крокус РВ (01103, м. Київ, бульвар Дружби Народів, 10, ідентифікаційний код 36757295) на користь ТзОВ «Ваврик і компанія ЛТД»(48500, Тернопільська область, м. Чортків, вул. Гранична, 14А, ідентифікаційний код 21154931) 150,07 грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги.

5.          Доручити місцевому господарському суду видати відповідні накази.

6.          Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в порядку та строки, встановлені ст.ст. 109, 110 ГПК України.

7.          Справу направити в місцевий господарський суд.

Головуючий - суддя                                                            Кордюк Г.Т..

суддя                                                                                          Гриців В.М.

суддя                                                                                          Хабіб М.І.