Постанова

від 15.05.2008 по справі 5/642

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

5/642

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 15 травня 2008 р.                                                                                    № 5/642  

                Вищий  господарський  суду  України  в складі колегії

суддів:Грейц К.В. –головуючого,Бакуліної С.В.,Глос О.І.,

розглянувши касаційнускаргуЗАТ "Страхова компанія "ВЕСКО"

на  постановувід 04.02.2008

Луганського апеляційного господарського суду

у справі  господарського суду Луганської області № 5/642

за позовомДочірнього підприємства "Украгротрейд"

доЗАТ "Страхова компанія "ВЕСКО"

простягнення  10226,70 грн.

за участю представників:-    позивача     -    відповідача

Архипова В.В. (дов. № 28/12 від 28.12.2007)Соболь О.М. (дов. № 148-08/6від 29.01.2008)

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Луганської області від 23.11.2007 (суддя Закропивний О.В.), залишеним без змін постановою від 04.02.2008 Луганського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі головуючого судді  Якушенко Р.Є., суддів Бородіної Л.І., Іноземцевої Л.В.), позовні вимоги задоволенні, стягнуто з ЗАТ "Страхова компанія "ВЕСКО" на користь Дочірнього підприємства "Украгротрейд" 10226,70 грн. компенсації витрат, пов'язаних з відшкодуванням позивачем шкоди особам, потерпілим від дорожньо-транспортної пригоди.

Судові акти вмотивовано приписами ст. 990 Цивільного кодексу України, ст. 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", умовами укладеного між сторонами договору страхування та доведеністю невиконання вказаних умов страхування відповідачем, який, не зважаючи на вирок Красноармійського міськрайонного суду в Донецькій області від 24.11.2006, який вступив в законну силу і яким визначено розмір шкоди, здійснив виплату страхового відшкодування потерпілим особам не в повному розмірі на підставі замовленого ним експертного висновку, а не висновку експерта, яким керувався суд при визначенні розміру шкоди.

ЗАТ "Страхова компанія "ВЕСКО", не погоджуючись з судовими актами у справі, в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що судами першої та апеляційної інстанції були порушені та неправильно застосовані норми матеріального права, а саме п. 1.8 ст. 1, п. 22.1 ст. 22, ст. 30, п. 37.4, ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", ч. 14 ст. 9 Закону України "Про страхування", ст. 988 Цивільного кодексу України, пп. 8.2 п. 8 Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003, пп. 4.3.32, 4.3.33 п. 4.3 ст. 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", а також норми процесуального права, зокрема, ч. 3 ст. 35, ст. 4, ст. 42 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до розпорядження в.о. Голови судової палати Вищого господарського суду України від 15.05.2008 № 02-12.2/163 розгляд скарг у даній справі здійснюється у постійному складі колегії: головуючого судді Грейц К.В., суддів Бакуліної С.В., Глос О.І.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що між сторонами укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів строком на один рік з 15.04.2005 по 14.04.2006, що підтверджується полісом № ВА/0565814, згідно  якого страховиком є відповідач у справі, страхувальником є Дочірнє підприємство "Украгротрейд" (особа, цивільно-правова відповідальність, якої застрахована цим полісом), інші особи, цивільно-правова відповідальність яких застрахована - водії Сумськой Е.В. та Мазуренко В.В., забезпечений транспортний засіб тип с2, модель VOLVO FН1242Т,  номерний знак 12658АР, ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю (на одного потерпілого) 51000 грн., за шкоду, заподіяну майну (на одного потерпілого) 25500 грн., франшиза 510 грн.

Як встановлено судами, 03.03.2006 на 696 км автодороги Київ-Луганськ-Ізваріно, на території Красноармійського району Донецької області, сталась ДТП за участю автомобіля "VOLVO FН 1242Т" д/н 12658 АР з напівпричепом ROYEN S39Т ЗРGS д.н. 13448АМ під керуванням водія Дочірнього підприємства "Украгротрейд" Сумського Е.В. та автомобіля "МЕРСЕДЕС-БЕНЦ-208Д" д/н АН3106АР, що належить Дибровій К.М., під керуванням водія Джебженяка М.М.

Вироком Красноармійського міськрайонного суду в Донецькій області від 24.11.2006 винним у вчиненні ДТП визнано Сумського Е.В. та стягнуто з Дочірнього підприємства "Украгротрейд" на користь Дібрової К.М. вартість ремонтно-відновлювальних робіт автомобіля в сумі 23490,84 грн. та на користь Джебженяка М.М. витрати на лікування в сумі 1543,13 грн. та моральну шкоду в розмірі 5000 грн.

З врахуванням здійснених відповідачем виплат страхового відшкодування, а саме: 1342,52 грн. в рахунок відшкодування шкоди, спричиненої Джебженяку М.М. у зв'язку з пошкодженням його здоров'я, 2167,50 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди та 12954,75 грн. в рахунок відшкодування шкоди, заподіяної Дібровій К.М. у зв'язку з пошкодженням її автомобілю "MERSEDES-BENZ- 208D" д/н AH3106AP, позивач, на виконання зазначеного вироку, сплатив Джебженяку М.М. різницю між сумою, визначеною до відшкодування судом, і сумою, фактично відшкодованою страховиком, а саме: 2125 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди та 10226,70 грн. шкоди, заподіяної у зв'язку з пошкодженням автомобілю.

Вважаючи, що визначена судом сума шкоди 23490,84 грн. має бути відшкодована страховиком повністю згідно з умовами укладеного між сторонами договору страхування і в межах ліміту відповідальності за шкоду, заподіяну майну - 25500 грн. (на одного потерпілого), позивач, посилаючись на приписи  ст. ст. 35, 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", вимагає компенсувати йому виплачену на користь Джебженяка М.М. суму 10226,70 грн.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки визначили підставою виплати страхового відшкодування у спірній сумі вирок Красноармійського міськрайонного суду в Донецькій області від 24.11.2006, яким було визначено вартість ремонтно-відновлювальних робіт на основі експертного висновку від 27.04.2006 № 33, наданого Експертним бюро "Кибенко і К0" за постановою старшого слідчого Красноармійського МРВ УМВС України в Донецькій області, в той час, коли відповідач при визначенні суми страхового відшкодування керувався висновком від 25.03.2006 № 2797, наданим на його замовлення експертом Тюричевим С.М.

Втім, висновки судів попередніх інстанцій про підставність і ґрунтовність позовних вимог колегія суддів вважає суперечливими, передчасними і такими, що не ґрунтуються на повно встановлених обставинах, які мають значення для правильного вирішення спору у справі.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі вже встановлених фактичних обставин справи. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно ст. 1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"  страхувальниками є юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу, а треті юридичні та фізичні особи, життю, здоров'ю та/або майну яких внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортним засобом заподіяна шкода, цивільно-правову відповідальність за яку несе власник цього транспортного засобу, визнаються потерпілими.

Статтею 22 вищезазначеного Закону передбачено, що страховик при настанні страхового випадку відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. Відповідно до цього Закону потерпілим, які є юридичними особами, страховиком відшкодовується виключно шкода, заподіяна майну. Потерпілому відшкодовується також моральна шкода, передбачена пунктами 1, 2 частини другої статті 23 Цивільного кодексу України. Така шкода відшкодовується у встановленому судом розмірі відповідно до вимог статті 23 Цивільного кодексу України. При цьому страховик відшкодовує не більше ніж 5 відсотків ліміту, визначеного у пункті 9.3 статті 9 цього Закону. Різницю між сумою відшкодування, визначеною судом, та сумою, яка має бути відшкодована страховиком, сплачує особа, яку визнано винною у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди.

           За приписами ст. ст. 28, 29, 30 Закону шкода, заподіяна в результаті  дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов'язана, зокрема, з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу, у зв'язку з чим відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку,  встановленому законодавством. При цьому, транспортний засіб вважається  фізично  знищеним,  якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим та власник транспортного  засобу  згоден  з  визнанням  його  фізично знищеним.   Ремонт  вважається  економічно  необґрунтованим,  якщо

передбачені  згідно  з  експертизою,  проведеною  відповідно  до законодавства,  витрати на ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди. Якщо власник транспортного засобу не згоден з визнанням транспортного засобу фізично знищеним, йому  відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати по евакуації транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до ст. 35 - 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" для отримання страхового відшкодування особа, яка має право на відшкодування, подає страховику відповідну заяву з доданням відповідних документів, після розгляду яких страховик приймає рішення про виплату страхового відшкодування, якщо особа, яка має право на отримання відшкодування, не задоволена рішенням страховика щодо виплати страхового відшкодування, вона має право, зокрема, подати позов до суду щодо відшкодування шкоди у встановленому законом порядку. Виплата страхового відшкодування здійснюється протягом одного місяця з дня отримання страховиком визначених статтею 35 документів або в строки та в обсягах, визначених рішенням суду. Страховик здійснює компенсацію витрат страхувальника або особи, відповідальність якої застрахована, у разі, коли такі витрати здійснюються за згодою страховика. Якщо страхувальник або особа, відповідальність якої застрахована, здійснили такі витрати без попереднього погодження з страховиком, страховик має право відмовити у компенсації таких витрат або зменшити їх розмір з урахуванням вимог законодавства України про порядок відшкодування такої шкоди.

Отже, з системного аналізу зазначених норм Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" слід дійти висновку, що відповідач, як страховик, має  виплатити страхове відшкодування саме потерпілим особам і в обсягах, визначених судом, а компенсація ним витрат позивача, як страхувальника, можлива лише у разі, коли ці витрати здійснені за його попередньою згодою.

Разом з тим, з огляду на викладене, колегія суддів вважає, що пред'явлення і задоволення судом позову про зобов'язання ЗАТ "Страхова компанія "ВЕСКО" здійснити відшкодування на користь Дочірнього підприємства "Украгротрейд" шкоди, завданої ним потерпілим особам і сплаченої їм з вирахуванням і з-за недостатності фактичного страхового відшкодування, відбулось без зазначення достатніх правових підстав.

Крім того, колегія суддів зазначає, що цивільне законодавство не передбачає принципу регресного відшкодування страховиком страхувальникові сплачених потерпілому сум, а, навпаки, згідно, зокрема, ст. 1194 Цивільного кодексу України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхового відшкодування для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням.

Таким чином, судами попередніх інстанцій не встановлено обставин дотримання позивачем вимог п. 37.4 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" щодо попереднього погодження з відповідачем виплат, здійснених потерпілим особам, при цьому, посилання позивача на обов'язковість виконання ним вироку Красноармійського міськрайонного суду Донецької області суду від 24.11.2006 не може скасовувати таке погодження щодо страховика і впливати на коло прав і обов'язків останнього, адже, він не приймав участі у справі, розглянутій Красноармійським міськрайонним судом Донецької області, отже, з метою правильного вирішення спору судам попередніх інстанцій, за умови наявності законодавчих чи договірних підстав позову, слід було встановити чи відповідає визначений відповідачем розмір страхового відшкодування вимогам Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а не вироку суду, адже, заперечення відповідача проти позовних вимог аналогічного змісту залишились не спростованими.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Резолютивна частина рішення повинна містити чіткі та безумовні висновки, що ґрунтуються на аналізі та оцінці фактичних обставин, викладених у його мотивувальній частині, та відповідати застосованим до спірних відносин нормам права.

Однак, в порушення цих приписів та вимог ст. 84 ГПК України судами попередніх інстанцій не встановлена наявність чи відсутність обставин, які входять до предмету доказування і з якими закон, на який посилається позивач, пов'язує настання у відповідача такої відповідальності за порушення договірних та/або встановлених законом зобов'язань як відшкодування (компенсація) витрат позивача, пов'язаних зі сплатою особі, потерпілій внаслідок ДТП, що сталась з вини його працівника, 10226,70 грн. шкоди, заподіяної у зв'язку з пошкодженням автомобілю.

Таким чином, не встановлення судами попередніх інстанцій зазначених обставин, які мають суттєве значення у справі, та відсутність їх правової оцінки є порушенням вимог ч. 1 ст. 43 ГПК України, що виключає можливість висновку суду касаційної інстанції щодо правильності застосування норм матеріального права при вирішенні спору.

З огляду на викладене, відповідно до п. 3 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне скасувати судові акти попередніх інстанцій, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення зазначених обставин і надання їм належної правової оцінки з врахуванням всіх вищезазначених вказівок цієї постанови.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Луганського апеляційного господарського суду від 04.02.2008 у справі господарського суду Луганської області № 5/642 та рішення від 23.11.2007 у цій справі скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду Луганської області.

Касаційну скаргу ЗАТ "Страхова компанія "ВЕСКО" задовольнити частково.

Головуючий суддя                                                                     К.В.Грейц                                                                            

Судді                                                                                                    С.В.Бакуліна                                                                                                          

                                                                                         О.І.Глос