Рішення

від 27.05.2008 по справі 9/31-08

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

9/31-08

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця,  Хмельницьке шосе, 7  тел. 66-03-00, 66-11-31       http://vn.arbitr.gov.ua

І м е н е м     У к р а ї н и

РІШЕННЯ

27 травня 2008 р.           Справа 9/31-08

за позовом:Дочірнього підприємства "Спеціалізоване ремонтно-будівельне управління "Ліфт-3" (03168, вул. Героїв Дніпра, 36-б, м. Київ/ представник Василик Віталій Валентинович (01034, вул. Олеся Гончара,33, оф. 1, м. Київ))   

до:Відкритого акціонерного товариства "Вінницьке обласне підприємство автобусних станцій 10599" (21036, вул. Хмельницьке шосе, 4, м. Вінниця)

до: Відкритого акціонерного товариства "Вінниччина -АВТО" (21001, вул. Ватутіна, 172, м. Вінниця)  

про визнання договору недійсним

Головуючий суддя     Балтак О.О.     

Cекретар судового засідання Муравей А.В.

Представники

          позивача :         Василик В.В. - представник за довіреністю

          відповідача 1: Годецький І.Ю. - представник за довіреністю              Сергійчук О.І. - представник за довіреністю

           вілаовідача 2:  Сенюта І.В.  - представник за довіреністю

                                     Момот В.М. - представник за довіреністю

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Дочірнє підприємство "Спеціалізоване ремонтно -будівельне управління  „Ліфт-3” (Позивач) звернулось до господарського суду Вінницької області із позовною заявою про визнання недійсним договору купівлі-продажу автостанції, яка знаходиться в м. Липовець Вінницької області по вул. Леніна, 121 (Автостанція), укладеного 28.12.2007 р. між ВАТ „Вінницьке обласне підприємство автобусних станцій 10599” (Відповідач 1) та ВАТ „Вінничина-Авто” (Відповідач 2).

Свої позовні вимоги Позивач обгрунтовує тим, що Договір укладено Відповідачем 1 в період дії заборони на відчуження його майна, встановленої ухвалою господарського суду Вінницької області по справі 9/5-08 (далі – Ухвала № 9/5-08). Також Позивач вказує на те, що укладення Договору віднесено до виключної компетенції загальних зборів Відповідача 1, тому відсутність рішення таких зборів є ще одним підтвердженням того, що Договір укладено за відсутності достатньої компетенції голови правління та спостережної ради Відповідача 1 на таке укладення. Право на звернення до суду із позовом Позивач обгрунтовує порушенням його прав та законних інтересів як акціонера Відповідача 1, зокрема, права на участь в управління Відповідачем 1 та законного інтересу щодо стабільної, законної роботи Відповідача 1, наслідком чого є відсутність зменшення ліквідності та цінності акцій Відповідача 1.

Відповідач 1 проти позову заперечує, вказуючи на те, що укладення Договору не порушило прав та законних інтересів Позивача, який на момент такого укладення не мав статусу акціонера, а також на те, що Ухвала № 9/5-08 не набула законної сили для Відповідача 1 та Відповідача 2 станом на 28.12.2007 р. Детальна мотивація заперечень Відповідача 1 наведена у його відзиві та письмових поясненнях по справі.

Відповідач 2 проти позову заперечує, вказуючи на те, що укладення Договору не порушило прав та законних інтересів Позивача, який на момент такого укладення не мав статусу акціонера, на те, що Відповідач 2 є добросовісним набувачем Автостанції,  а також на те, що Ухвала № 9/5-08 не набула законної сили для Відповідача 1 та Відповідача 2 станом на 28.12.2007 р. Детальна мотивація заперечень Відповідача 2 наведена у його відзиві та письмових поясненнях по справі.

У судових засіданнях по Справі 9/33-08  15.05.2008 р., 20.05.2008 р. та 27.05.2008 р. сторони підтримали свої вимоги і заперечення, в останньому із яких оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, ознайомившись із позиціями представників сторін та заслухавши їх, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем 1 та Відповідачем 2 28.12.2007 р. було укладено Договір, що підтверджується його текстом, копія якого наявна у матеріалх справи, а також не заперечується сторонами Договору.

Судом також встановлено, що 28.12.2007 р. господарським судом Вінницької області було винесено Ухвалу 9/5-08, якою було задоволено заяву Позивача про забезпечення позову шляхом заборони Відповідачу 1 вчиняти будь-які дії, що призведуть до відчуження або передачі у користування належного ВАТ „ВОПАС 10599” майна іншим особам.

Ухвала № 9/5-08 винесена в порядку ст.ст. 66, 67 ГПК України після подачі Позивачем позову та є ухвалою про вжиття заходів до забезпечення позову, а не ухвалою про вжиття запобіжних заходів, на що вказує Відповідач 2 у своїх письмових поясненнях.

Суд не погоджується із висновками Відповідача 2 про те, що днем початку дії встановленої Ухвалою № 9/5-08 заборони є ніби-то або дата отримання такої ухвали поштою Відповідачами 1 та 2, або дата відкриття виконавчого провадження щодо виконання цієї ухвали.

Ці твердження Відповідача 2 не грунтуються на положеннях чинного законодавства, що врегульовують відносини щодо вжиття заходів до забезпечення позову у господарському процесі. Так, відповідно до положень ст.ст. 66-67 ГПК України, положень п. 5 Роз'яснень ВАСУ „Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову” від  23.08.94 р. N 02-5/611, Ухвала набуває законної сили з моменту її винесення, адже направляється відповідним судом після її винесення органам державної виконавчої служби, особам, яким заборонено вчиняти певні дії. На те, що відповідна ухвала набирає чинності негайно, з дати її винесення, підтверджується вказівкою на необхідність її направлення до органів виконавчої служби, які виконують виключно судові рішення, що набрали законної сили.

Господарський процесуальний кодекс України, як і будь-який інший нормативно-правовий акт (в тому числі – Закон України „Про виконавче провадження”), не ставить момент набрання чинності Ухвалою 9/5-08 в залежність від отримання її примірника будь-якою особою, в тому числі – особами, щодо яких вжито заходів до забезпечення позову, тобто Відповідачами 1 та 2, або від відкриття органами державної виконавчої служби відповідного виконавчого провадження. Відповідно до положень ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Отже, Ухвала 9/5-08 набула чинності та стала обов'язковою для виконання по всій території України з 28.12.2007 р.

Ухвала 9/5-08 набирає законної сили та є обов'язковою для виконання з моменту її винесення, який відповідає вказаній в такій ухвалі даті – 28.12.2007 р., при цьому ані повідомлення відповідних осіб, ані відкриття відповідного виконавчого провадження для набрання Ухвалою 9/5-08 законної сили чинним законодавством не передбачено, а тому не є потрібним.

Також необхідно вказати, що на чинність Ухвали 9/5-08 та відсутність у зв'язку із цим у Відповідача 1 правосуб'єктності щодо відчуження спірного майна 28.12.2007 р. жодним чином не вплинуло відсутність відкритого виконавчого провадження щодо виконання такої ухвали станом на 28.12.2007 р. Так, відповідно до положень ст.ст. 1, 2 Закону України „Про виконавче провадження” органи державної викнавчої служби здійснюють примусове виконання судових рішень, які набрали законної сили. Отже, діяльність зазначених органів жодним чином не впливає на набрання вказаними судовими рішеннями, в тому числі – Ухвалою 9/5-08, законної сили. Крім того, жодним нормативно-правовим актом не визначено право особи, щодо якої прийнято обов'язкове судове рішення – Ухвалу 9/5-08, не виконувати таке рішення до вікриття відповідного виконавчого провадження.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про наявність на момент укладення Договору встановленої Ухвалою 9/5-08 заборони на укладення такого Договору, що є підставою для визнання його недійсним на підставі ч. 2 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України, Вказаними нормами ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є відсутність у його сторони (сторін) в момент вчинення  такого правочину необхідного обсягу цивільної дієздатності, якою є здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати.   Так, Ухвалою 9/5-08 Відповідач 1 був обмежений у можливості самостійно здійснювати своє право власності на належне йому майно, в тому числі – на Автостанцію, шляхом реалізації такої правопочності власника, як розпорядження таким майном. Отже, з дати винесення Ухвали 9/5-08 Відповідач 1 не мав права продавати Автостанцію, тому що не мав належного обсягу цивільної дієздатності,  яка була обмежена в частині права розпорядження Автостанцією будь-яким способом, в тому числі – шляхом укладання договору купівлі-продажу.

Доводи Відповідачів 1 та 2 щодо того, що Ухвала 9/5-08 була скасована 3 квітня 2008 р. Вищим господарським судом України, не впливають на її чинність станом на 28.12.2007 р., адже відповідно положень ч. 3 ст. 111-11 ГПК України постанова ВГСУ набирає законної сили з дня її прийняття, тобто станом на 28.12.2007 р. Ухвала 9/5-08 була чинною та встановловлювала обов'язкову для Відповідача 1 заборону на продаж Автостанції.

В судовому засіданні по Справі представниками Відповідача 1 та Відповідача 2 заявлялись позиції, відповідно до яких моментом набуття Позивачем статусу акціонера Відповідача 1 слід визнати момент реєстрації Позивача як акціонера Відповідача 1 в реєстрі власників іменних акцій Відповідача 1, який ніби-то мав місце після відчуження Автостанції, а тому ніби-то жодні права Позивача як акціонера Відповідача 1 таким відчуженням не порушені.

Наведена позиція Відповідачів 1 та 2 є помилковою та такою, що не відповідає чинному законодавству.

Так, слід розмежовувати момент набуття права власності на акції, який є одночасно моментом набуття статусу акціонера відповідного товариства з усіма правами та законними інтересами такого акціонера, та передбачений абз. 3 ч 1 ст. 5 Закону України „Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” момент виникнення можливості реалізовувати права, які випливають з іменних цінних паперів, що виникає з моменту внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів.

Так як законодавство про цінні папери не містить спеціальних норм щодо набуття права власності на випущені в документарній формі прості іменні акції, набуття Позивачем права власності на акції та прав акціонера Відповідача 1, тобто – відповідної корпоративної правоздатності, в силу положень ч. 2 ст. 194 та ст. 334 ЦК України має місце в момент передачі відповідних акцій на підставі укладеного у встановленій чинним законодавством формі відповідного договору. Позивач набував право власності на акції Відповідача 1 внаслідок їх придбання для Позивача ЗАТ „Шукач”, яке діяло на підставі договору субкомісії № Б 78; Б 87-2007 від 23.10.2007 р., укладеного з ТОВ „Компанія „Українські фінанси”, яке діяло на виконання договору комісії № Б 77 від 22.10.2007 р., укладеного з Позивачем. Відповідно до положень ст. 1018 ЦК України майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента. Отже, всі придбані ЗАТ „Шукач” акції Відповідача 1 є власністю Позивача з моменту їх придбання ЗАТ „Шукач”, яке як субкомісіонер придбавало такі акції для Позивача. Окремі договори купівлі-продажу акцій Відповідача 1, наприклад – з гром. Панченко В.В., за якими Позивачем набуто у власність такі акції, та акти-приймання-передачі до них, на підставі яких придбані акції передавались субкомісіонеру, який діяв в інтересах Позивача, було укладено ще 21 листопада 2007 р., тобто до укладення спірного Договору. Отже, саме з 21.11.2007 р. Позивач є акціонером Відповідача 1 і його права як акціонера могли бути порушені Відповідачем 1. Судом відхиляються доводи Відповідачів 1 та 2 щодо того, що права акціонера виникли у Позивача з моменту отримання ним відповідного сертифікату акцій Відповідача 1, так як слід розмежовувати поняття „документ, що підтверджує права власності на цінні папери”, яким є відповідний сертифікат акцій, і „документ, з отриманням якого виникає право власності на цінні папери”. Так, термін „підтверджувати”, що вживається в ч. 4 ст. 5 Закону України „Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” щодо відповідного сертифікату, означає, що закон не пов'язує момент виникнення права власності на акції з моментом отримання сертифікату, який може бути виданий після набуття вказаного права власності.

З огляду на викладене, суд погоджується із позицією Позивача щодо того, що відсутність у Позивача можливості реалізовувати свої права акціонера через відсутність відповідних змін в реєстрі власників іменних цінних паперів Відповідача 1 станом на 28.12.2007 р. не означає відсутності у Позивача на цю дату права власності на акції Відповідача 1 та статусу акціонера Відповідача 1, а лише означає неможливість реалізовувати ним відповідні права. Водночас, відсутність можливості реалізувати права (корпоративна дієздатність) не виключає можливості порушення таких прав та можливості їх захисту, адже у Позивача наявна корпоративна правоздатність. З огляду на викладене, суд доходить до висновку про наявність у Позивача статусу акціонера Відповідача 1 з 21.11.2007 р., а тому – і станом на 28.12.2007 р.

Суд вважає необгрунтованими посилання Відповідачів 1 та 2 на рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 р. (далі – Рішення КСУ) у справі № 18-пр щодо відсутності порушень прав та законних інтересів Позивача та щодо відсутності у Позивача права на заявлення позовних вимог по справі.

Так, Відповідач 2 зазначав про те, що ніби-то Рішення КСУ встановлює можливість звернення акціонера лише за належним уповноваженням акціонерного товариства, акціонером якого він є, а так як у Позивача немає відповідного уповноваження Відповідача 1, Позивач не має права на задоволення його позову по Справі. Суд погоджується з Позивачем, що таке твердження не грунтується на положеннях Рішення КСУ з огляду на наступне. П. 4.2. мотивувальної частини Рішення КСУ, на який Відповідач 2 посилається як на підставу свого твердження, містить далеко не виключний перелік можливих випадків звернення акціонера до суду та підстав такого звернення, а є вказівкою лише на окремий випадок можливого звернення.

Цей пункт, яким передбачено, що „Законодавство України (статті 110, 112, 113 Цивільного процесуального кодексу України, стаття 28 Господарського процесуального кодексу України та інші) не виключає й можливості звернення акціонера до суду за захистом охоронюваних законом інтересів акціонерного товариства, учасником якого він є, але за належно оформленим уповноваженням цього товариства або якщо таке право надається йому статутом останнього”, є не імперативним (загальнообовязковою та такою, що не допускає будь-яких відступів), а рекомендаційною (диспозитивним), на що вказує вжите КСУ формулювання „не виключає можливості”.

П. 4.2. Рішення КСУ стосується виключно випадку звернення акціонера до суду за захистом охоронюваних законом інтересів акціонерного товариства, учасником якого він є, а тому цей пункт не може бути застосований у Справі, предметом розгляду по якій є не захист Позивачем порушених прав Відповідача 1, а захист Позивачем порушених Відповідачем 1 прав Позивача.

Судом встановлено, що підставами звернення Позивача із позовом по Справі є порушення його права як акціонера на участь в управлінні Відповідачем 1. Суд погоджується з тим, що рішення щодо укладення Договору, яке є одночасно рішенням про зменшення статутного фонду (капіталу) Відповідача 1, було прийнято неуповноваженим на таке прийняття органом – правлінням Відповідача 1, що порушує положення п. „б” ч. 5 ст. 41 Закону України „Про господарські товариства”, яким визначено, що питання зменшення статутного капіталу (фонду) акціонерного товариства є виключною компетенцією загальних зборів акціонерів такого товариства. Внаслідок зазначеного було порушено право Позивача на участь в управлінні справами Відповідача 1, передбачене п. „ а” ч. 1 ст. 10 Закону України „Про господарські товариства” та ч. 1 ст. 116 ст. ЦКУ, так як Позивач був позбавлений можливості приймати участь як акціонер Відповідача 1 на загальних зборах останнього та голосувати на них з питання відчуження Автостанції.

Суд погоджується з тим, що відчуження Автостанції є фактично зміною розміру статутного фонду Відповідача 1, що обгрунтовується наступним.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 17 Закону України „Про приватизацію державного майна” як в чинній на момент створення Відповідача 1 – березень 1997 р., так і на даний час, редакціях, передбачає, що до статутного капіталу товариства, яке створюєтьсґ внаслідок приватизації державного майна, зданого в оренду, вноситься державне майно, здане в оренду. В судових засіданнях представники Відповідача 1 підтвердили, що Автостанція входила до переліку майна, зданого в оренду на момент створення Відповідача 1 в процесі приватизації.

Відповідач 1 як акціонерне товариство було створено саме шляхом приватизації Вінницького обласного орендного підприємства автомобільних станцій 10599, отже, до статутного фонду (капіталу) Відповідача 1 було внесене все майно, яке перебувало в оренді, в тому числі - приміщення спірної Автостанції.

З огляду на викладене, суд погоджується із позицією Позивача щодо того, що будь-які дії щодо відчуження приміщення спірної Автостанції є зменшенням статутного фонду (капіталу) Відповідача 1, рішення про яке може бути прийнято виключно загальними зборами акціонерів Відповідача 1.

Також суд вважає, що укладенням Договору порушено законний інтерес  Позивача як акціонера, який полягає у стабільності та прибутковості діяльності Відповідача 1,  високу ліквідність акцій Відповідача 1, які порушуються внаслідок:

- незаконності дій Відповідача 1 щодо невиконання ухвали № 9/5-08 при укладенні спірного договору, що порушує стабільність його діяльності;

- відчуження спірного майна за низькою ціною без згоди на те акціонерів Відповідача 1 та всупереч наявній судовій забороні на таке відчуження негативно позначається на ліквідності та цінності акцій Відповідача 1, адже своїми незаконними діями Відповідач 1 створює відповіну негативну репутацію як правопорушника, а також особи, яка порушує права власних акціонерів та в якій акціонери фактично позбавлені можлиовсті брати участь в прийнятті  рішень, на  які акціонери мають право відповідно до чинного законодавства.

Отже, суд погоджується із Позивачем щодо того, що його звернення до Суду із позовом по Справі було здійснено на підставі положень п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК України, якою передбачено, що господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів. Спір по Справі між Позивачем та Відповідачем 1 є саме корпоративним, адже укладення Договору Відповідачем 1 порушує права Позивача як акціонера Відповідача 1 щодо управління діяльністю Відповідача 1. Отже, звернення Позивача із позовом по Справі з вимогами до Відповідача 1 є законним та таким, що прямо дозволяється вказаним положенням ГПК України.

Суд не погоджується із аргументами Відповідача 2 щодо наяності у нього статусу добросовісного набувача Автостанції з наступних підстав. В обгрунтовування своєї позиції Відповідач 2 наводить положення ст. 388 Цивільного кодексу України та використовує термін „віндікація”. Ст. 388 ЦКУ, а також власне віндікаційний позов або позов про витребування майна з чужого незаконного володіння  не заявлявся по справі та не є предметом розгляду по ній, що вказує на відсутність будь-якого відношення цієї норми Цивільного кодексу України  до предмету спору по справі.

Суд погоджується із доводами Позивача, що предметом позову по справі є вимоги щодо визнання недійсним правочину – договору, та застосування щодо такого договору наслідків недійсності, передбачених ЦКУ. Ці правовідносини врегульовані пар. 2 гл. 16 ЦКУ, тоді як відносини щодо витребування майна з чужого незаконного володіння регламентовані нормами гл.29 ЦКУ (яка до предмету спору по Справі не має жодного відношення). Предметом спору по Справі є вимога щодо визнання недійсним договору і застосування наслідків такої недійсності, тобто інша вимога, аніж витребування майна з чужого незаконного володіння.

Аналіз положень ст. 388 ЦКУ дає підстави для висновку, що нею надається право власнику витребувати належне йому майно від особи (добросовісний набувач), яка не знала і не могла знати про те, що особа, яка відчужила таке майно, не мала права на таке відчуження.

Тому суд вважає обгрунтованими доводи Позивача щодо того, що, добросовісний набувач може бути лише в тих відносинах, в яких одночасно:

-          заявлено вимогу про витребування майна з чужого незаконного володіння;

-          вимогу щодо витребування майна з чужого незаконного володіння заявлено власником майна, що витребовується;

-          майно, що витребовується з чужого незаконного володіння, було відчужено не власником такого майна, а будь-якою третьою по відношенню до власника особою.

Жодної із перелічених вище обов'язкових підстав виникнення відносин про витребування майна з чужого незаконного володіння у відносинах, які є предметом спору по Справі, немає, а тому  будь-яка особа, в тому числі - Відповідач 2, не може виступати в спірних правовідносинах в статусі добросовісного набувача Автостанції.

На підставі викладеного, суд доходить висновку про те, що Договір укладено Відповідачем 1 з порушенням прав та законних інтересів Позивача як акціонера Відповідача 1, без наявності достатньої цивільної дієздатності для такого укладання. Так як, по-перше, на момент укладення Договору його укладення було заборонено Ухвалою № 9/5-08, яка набрала законної сили та була обов'язковою для виконання, а, по-друге, продаж Автостанції є зменшенням статутного капіталу (фонду) Відповідача 1, рішення про що може бути прийнято виключно загальними зборами Відповідача 1, тоді як будь-який інший орган управління Відповідача 1 не має права приймати таке рішення.  Тому позовні вимоги Позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

          Керуючись  ст. ст. 49, 82 - 85, 115 ГПК України, -

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити.

Визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу  павільону автостанції в м. Липовець Вінницької області від 28.12.2007 р., укладений Відкритим акціонерним товариством „Вінницьке обласне підприємство автобусних станцій 10599”, код ЄДРПОУ 03115815, та Відкритим акціонерним товариством „Вінничина-Авто”, код ЄДРПОУ 03112811, посвідчений 28.12.2007 р. приватним нотаріусом Кобзар С.В. зареєстровано в  реєстрі за № 3519 вчинених нотаріальних дій, та застосувати щодо такого договору наслідки недійсності, передбачені ч. 1 ст. 216 ЦК України.

Зобов'язати Відкрите акціонерне товариство „Вінничина-Авто” 21001 м. Вінниця вул. Ватутіна, 172 код ЄДРПОУ 03112811, повернути Відкритому акціонерному товариству „Вінницьке обласне підприємство автобусних станцій 10599” 21000 м. Вінниця вул.  Хмельницьке шосе , 4 фактична адреса м. Вінниця вул. Київська, 8 код ЄДРПОУ 03115815, приміщення автостанції в м. Липовець Вінницької області, придбане за договором купівлі-продажу від 28.12.2007 р., посвідченому 28.12.2007 р. приватним нотаріусом Кобзар С.В., зареєстровано в реєстрі вчинених нотаріальних дій за № 3519

Зобов'язати Відкрите акціонерне товариство „Вінницьке обласне підприємство автобусних станцій 10599” 21000 м. Вінниця вул. Хмельницьке шосе, 4, фактична адреса: 21000 м. Вінниця вул Київська, 8 код ЄДРПОУ 03115815, повернути відкритому акціонерному товариству „Вінничина-Авто” 21001 м. Вінниця вул. Ватутіна, 172 код ЄДРПОУ 03112811, суму коштів в розмірі 44046 грн., отриману в якості плати за приміщення автостанції в м. Липовець Вінницької області, яке було продане за договором купівлі-продажу від 28.12.2007 р., посвідченому 28.12.2007 р. приватним нотаріусом Кобзар С.В., зареєстровано в реєстрі вчинених нотаріальних дій  за  №3519.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Вінницьке обласне підприємство автобусних станцій 10599” юридична адреса: м. Вінниця вул. Хмельницьке шосе, 4 фактична адреса: 21000 м. Вінниця вул. Київська, 8 код ЄДРПОУ 03115815, на користь Дочірнього підприємства „Спеціалізоване ремонтно-будівельне управління „Ліфт-3” 03168 м. Київ вул. Героїв Дніпра, 36 -  б код ЄДРПОУ 32000462, суму державного мита в розмірі 42,50 грн., суму витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу справи в розмірі 59 грн.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Вінничина-Авто” 21001 м. Вінниця вул. Ватутіна, 172 код ЄДРПОУ 03115815, на користь Дочірнього підприємства „Спеціалізоване ремонтно-будівельне управління „Ліфт-3” 03168 м. Київ вул. Героїв Дніпра, 36 - б  код ЄДРПОУ 32000462, суму державного мита в розмірі 42,50 грн., суму витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу справи в розмірі 59 грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Суддя                                             Балтак О.О.

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України  02 червня 2008 р.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу

3 - відповідачу1

4 - відповідачу2