Постанова

від 16.04.2009 по справі 9/31-08

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

9/31-08

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65  тел.(8-0412) 48-16-02

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 "16" квітня 2009 р.                                                          Справа №  9/31-08

Житомирський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого   судді                                                  Ляхевич А.А.

суддів:                                                                        Вечірка І.О

                                                                                    Зарудяної Л.О.

при секретарі                                                             Кузнєцовій Г.В. ,

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився,

від відповідача: - Відкритого акціонерного товариства "Вінницьке обласне підприємствоавтобусних станцій 10599": Сергійчук О.І. - представника за довіреністю від 02.12.2008р.,

- Відкритого акціонерного товариства "Вінниччина-Авто": Сенюти І.В. - представника за

                                                                                                 довіреністю від 10.01.2008р.,

розглянувши апеляційні скарги Відкритого  акціонерного  товариства "Вінниччина-Авто", (м. Вінниця), Відкритого акціонерного товариства "Вінницьке обласне підприємство автобусних станцій 10599", (м. Вінниця )

на рішення господарського суду Вінницької області

від "27" травня 2008 р. у справі № 9/31-08 (суддя Балтак О.О.)

за позовом Дочірнього підприємства "Спеціалізоване ремонтно-будівельне підприємство "Ліфт-3", м. Київ  

до

- Відкритого акціонерного товариства "Вінницьке обласне підприємство автобусних станцій 10599", м. Вінниця

- Відкритого акціонерного товариства "Вінниччина-Авто", м. Вінниця

про визнання договору недійсним

з оголошеною в судовому засіданні 19.03.2009р. перервою до 16.04.2009р. згідно ст. 77 ГПК України

 ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 27.05.2008р. усправі №9/31-08 задоволено позов Дочірнього підприємства "Спеціалізоване ремонтно-будівельне підприємство "Ліфт-3" м.Київ до Відкритого акціонерного товариства "Вінницьке обласне підприємство автобусних станцій 10599", Відкритого акціонерного товариства "Вінниччина-Авто".

Визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу павільйону автостанції в м.Липовець Вінницької області від 28.12.2007р., укладений ВАТ "Вінницьке обласне підприємство автобусних станцій 10599" та ВАТ "Вінниччина-Авто" та застосовано щодо договору наслідки недійсності передбачені ч.1 ст.216 ЦК України.

Зобов'язано ВАТ "Вінниччина-Авто" повернути ВАТ "Вінницьке обласне підприємство автобусних станцій 10599" приміщення автостанції в м.Липовець Вінницької області придбане за договором купівлі-продажу від 28.12.2007р.

Зобов'язано ВАТ "ВОПАС 10599" повернути ВАТ "Вінниччина-Авто" 44046 грн., отриманих в якості плати за приміщення автостанції в м.Липовець Вінницької області, продане за договором купівлі-продажу від 28.12.2007р.

Стягнуто з відповідачів на користь позивача по 42,50 грн. витрат з державного мита та по 59 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідачі звернулись до господарського суду з апеляційними скаргами, у яких просять скасувати оскаржене рішення та прийняти нове, яким відмовити у позові.

Апеляційна скарга ВАТ "Вінниччина-Авто" мотивована тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, визнано встановленими обставини, які не були доведені та мають значення для справи, висновок суду не відповідає обставинам справи, судом невірно застосовано норми матеріального права.

Особа, що подала апеляційну скаргу, зокрема, зазначила, що:

- неправомірним є висновок місцевого господарського суду, що ВАТ "ВОПАС 10599" не мав належного обсягу дієздатності на момент вчинення оспорюваного правочину від 28.12.2007р. через заборону відчуження майна згідно ухвали господарського суду Вінницької області від 28.12.2008р. у справі №9/5-08, оскільки відсутні докази, що зазначена ухвала судом була винесена раніше ніж укладено оспорюваний договір, а також судом не враховано той факт, що на момент прийняття оскарженого рішення ухвалу від 28.12.2007р. у справі №9/5-08 було скасовано постановою Вищого господарського суду України від 03.04.2008р.;

- порушення місцевим господарським судом норм матеріального права, на думку скаржника, полягає у тому, що суд не врахував положення ч.2 ст.39 Закону України "Про господарські товариства", якою встановлено порядок  та форми зменшення статутного фонду акціонерного товариства, а тому висновок суду, що рішення ВАТ "ВОПАС 10599" про укладення договору відчуження є одночасно рішенням про зменшення його статутного фонду та порушення останнім п. "б" ч.5 ст.41 Закону України "Про господарські товариства" є помилковим;

- не ґрунтуються на чинному законодавстві висновки суду, що укладенням оспорюваного правочину порушено законний інтерес позивача як акціонера, який полягає у стабільності та прибутковості діяльності акціонерного товариства. Окрім того, згідно ст.5 Закону України "Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" право на участь в управлінні, одержання доходу тощо, які випливають з іменних цінних паперів, можуть бути реалізовані з моменту внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів.

В засіданні суду представником ВАТ "Вінниччина-Авто", як і представником       ВАТ "ВОПАС 10599" підтримано доводи даної апеляційної скарги.

Аналогічні мотиви для скасування оскарженого рішення викладені в апеляційній скарзі ВАТ "ВОПАС 10599".

ВАТ "ВОПАС 10599" у власній скарзі додатково зазначає, що:

- місцевим господарським судом помилково ототожнено  поняття "зменшення статутного фонду" і "реалізація збиткових основних фондів", а також поняття "інтересів конкретного міноритарного акціонера" і "охоронюваних законом прав на прийняття участі у діяльності товариства через голосування";

- на момент укладення та нотаріального посвідчення договору від 28.12.2007р. відсутність заборони відчуження об'єкту купівлі-продажу підтверджується довідкою №817897-1412 з Єдиного реєстру заборон від 28.12.2007р. та витягом №16370424 Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 28.12.2007р.;

- помилковим є висновок суду першої інстанції, що укладенням договору порушено законний інтерес позивача як акціонера ВАТ "ВОПАС 10599", який полягає у стабільності та прибутковості підприємства, оскільки відчужено  було збиткове приміщення Липовецької автостанції, віддалене від центру населеного пункту, а натомість придбані приміщення для автостанції в центрі м.Липовець за ціною на 20378 грн. нижчою. В результаті даного відчуження  замість збитків Липовецька автостанція стала приносити прибуток;

- чинним законодавством акціонер не наділений суб'єктивним правом щодо здійснення повноважень власника майна товариства, тому помилковою є позиція позивача, покладена в основу оскарженого рішення, що будь-які дії щодо відчуження приміщення спірної автостанції в м.Липовець є зменшенням статутного фонду (капіталу) і для цього необхідно було скликати загальні збори ВАТ "ВОПАС 10599";

- зі змісту ст.ст.1,18,37 Закону України "Про виконавче провадження" випливає, що наявність ухвали суду про застосування заходів забезпечення позову є лише правом стягувача звернути цю ухвалу суду до виконання в порядку, передбаченому даним Законом, окрім того, виконавче провадження підлягає закінченню у випадку скасування рішення суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документу. З врахуванням наведеного, положень ст.122 ГПК України та того факту, що ухвалу про забезпечення позову від 28.12.2007р. у справі №9/5-08 було скасовано Постановою ВГСУ від 03.04.2008р. тобто до прийняття оскарженого рішення, ухвала господарського суду Вінницької області від 28.12.2007р. у справі №9/5-08 втратила чинність і на неї не вправі був посилатись суд першої інстанції в оскарженому рішенні.

Доводи даної апеляційної скарги підтримано в засіданні суду представником як ВАТ "ВОПАС 10599", так і ВАТ "Вінниччина-Авто".

Позивач, повідомлений належним чином про час та місце розгляду апеляційної скарги (про що свідчить реєстр рекомендованої кореспонденції ЖАГС від 06.02.2009р. та зміст листа позивача від 19.03.2009р.), не скористався належним йому процесуальним правом на направлення в судове засідання представника та письмового відзиву.

Натомість, на адресу апеляційного господарського суду 19.03.2009р. від позивача надійшло клопотання від 19.03.2009р. б/н, в якому представник ДП СРБУ "Ліфт-3" просить прийняти відмову від позову та припинити провадження у справі.

Судова колегія за таких обставин вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу по суті за відсутності представника позивача.

Заслухавши пояснення представників відповідачів, дослідивши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

26.02.2008р. Дочірнє підприємство "Спеціалізоване ремонтно-будівельне підприємство "Ліфт-3" звернулось до господарського суду Вінницької області з позовною заявою про визнання недійсним договору купівлі-продажу автостанції в м.Липовець укладеного між ВАТ "ВОПАС 10599" та ВАТ "Вінниччина-Авто" 28.12.2007р. та застосування щодо даного правочину наслідків недійсності правочину, передбачених ст.216 ЦК України.

Як зазначалось вище, рішенням господарського суду Вінницької області від 27.05.2008р. даний позов було задоволено з посиланням на те, що оспорюваний договір укладено з порушенням прав та законних інтересів позивача як акціонера відповідача 1 без наявності достатньої цивільної дієздатності для такого укладення, оскільки на момент укладення договору відчуження майна ВАТ "ВОПАС 10599" було заборонено ухвалою від 28.12.2007р. у справі №9/5-08, а продаж автостанції, на думку суду, є зменшенням статутного фонду (капіталу) Відповідача 1, рішення про що може бути прийнято виключно загальними зборами останнього.

Однак, з наведеним висновком суду першої інстанції апеляційний господарський суд погодитись не може.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.12.2007р. ВАТ "ВОПАС 10599" та ВАТ "Вінниччина-Авто" було укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі - павільйону Липовецької автостанції площею 211,5 м.кв., розташованої за адресою м.Липовець, вул. Леніна, 121 (а.с.119, т.1).

Згідно п.2.1 договору сторони погодили ціну об'єкту продажу - 44046 грн.

Як зазначено у п.1.4  договору відсутність заборони відчуження об'єкту, що відчужується  за цим договором, підтверджується Довідкою №817900 - 1412 з Єдиного реєстру заборон від 28.12.2007р. та витягом №16370075 з з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 28.12.2007р.

Договір нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Липовецького районного нотаріального округу Кобзар С.В. 28.12.2007р.

Зі змісту статуту ВАТ "ВОПАС 10599", затвердженого загальними зборами акціонерів ВАТ "ВОПАС 10599", протокол №7 від 20.04.2004р., зареєстрованого реєстраційною палатою Вінницької міської ради, Наказ №306-р від 13 травня 2004р. (а.с.75-92 т.1) вбачається, що питання відчуження майна  що не перевищує 50% від усього майна товариства, відносяться до компетенції правління товариства (п.11.3, 10.2). Згідно п.12.5 Статуту спостережна рада товариства погоджує проведення операцій розпорядження нерухомим майном товариства, балансова вартість якого перевищує суму, еквівалентну 50 мінімальних зарплат.

Згідно довідки ВАТ "ВОПАС 10599" №260 від 31.03.2008р. та його балансу станом на 31.12.2007р. (а.с.125-126, т.1) вартість основних засобів останнього за ринковими цінами становила 51 млн. грн., водночас приміщення павільйону автостанції було продано за 44046 грн.

Той факт, що відчуження павільйону автостанції здійснено згідно наведених положень статуту ВАТ "ВОПАС 10599", який не суперечить нормам чинного законодавства, підтверджує витяг з протоколу №81 засідання правління ВАТ "ВОПАС 10599" від 21.12.2006р. та протокол  №43 засідання спостережної ради ВАТ "ВОПАС 10599" від 02.04.2007р. (а.с.64-67, т.3).

Судовою колегією враховується наступне.

Частина 1 статті 16 Цивільного кодексу України від 16.01.2003р. наділяє кожну особу правом на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 ЦК України, серед яких, зокрема, визнання правочину недійсним і наведений у даній частині норми перелік не є вичерпним, оскільки, як передбачено абз.2 ч.2 ст.16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

За загальним правилом угода, визнана недійсною, вважається такою з моменту її укладення, а отже, при визнанні її недійсною вона не породжує для сторін прав та обов'язків на майбутнє та вона не є підставою для виникнення, зміни чи припинення правовідносин. Таким чином, відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства має оцінюватися господарським судом згідно законодавства, яке діяло на момент укладення спірної угоди.

Предметом розгляду даної справи є визнання недійсним договору від 28.12.2007р. Отже, для підстав визнання його недійсним слід застосовувати положення Цивільного кодексу України від 16.01.2003р., який набрав чинності з 01.01.2004р.

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978р. №3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Як встановлено ч.1 ст.203 ЦК України зміст  правочину  не може суперечити цьому Кодексу,  іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа,  яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення  учасника  правочину  має  бути  вільним   і відповідати його внутрішній волі (ч.ч. 2,3 ст.203 ЦК України).

Згідно з ч.4 ст.203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Крім того, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5 ст.203 ЦК України).

Загальні підстави недійсності правочину встановлені ст.215 ЦК України.

Так, згідно ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є  недодержання  в  момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

За приписами ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське   зобов'язання,   що  не  відповідає  вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Слід зазначити, що обраний позивачем спосіб захисту його порушених прав передбачено чинним законодавством, оскільки, як ст.16 ЦК України, так і ст.20 ГК України передбачено такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарського зобов'язання); при цьому в силу ч.3 ст.215 ЦК України заперечувати дійсність правочину може не тільки його учасник, але й інша заінтересована особа.

Зі змісту ст.12 ГПК України (ч.4) випливає, що до компетенції господарських судів належать спори, предметом яких є вимоги учасників корпоративних відносин, тобто відносин, пов'язаних із здійсненням управління корпоративним утворенням або веденням його справ, про захист їх корпоративних прав способами, передбаченими законом.

Звертаючись до господарського суду, позивач вказує у позовній заяві предмет та підстави позову, тобто, самостійно визначає, яке його право, на його суб'єктивну думку порушено, та в який спосіб належить здійснити судовий захист порушеного права.

Натомість, вирішуючи спір, суд повинен з'ясувати наявність порушеного права позивача та відповідність обраного ним способу захисту порушеного права способам, визначеним у законодавстві.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначених законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Судовою колегією встановлено, що позивач звернувся з матеріально-правовою вимогою про захист його порушених корпоративних прав на управління майном підприємства як акціонера, шляхом визнання недійсною угоди, укладеної, на його думку, всупереч чинному законодавству.

Згідно ч.3 ст.167 Господарського кодексу України корпоративними відносинами є відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. При цьому, корпоративними правами, в силу ч.1 цієї норми, є права особи,  частка  якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що  включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Права учасника товариства, яким також є акціонер, визначені ст.10 Закону України "Про господарські товариства", відповідно до якої учасник товариства має право, зокрема, брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом.

Аналогічні права учасника товариства визначені і ст.116 ЦК України, ст.88 ГК України.

Як передбачено ст.ст.12, 23 Закону України "Про господарські товариства", ст.319 ЦК України, товариство є власником майна, переданого йому засновниками та учасниками у власність та самостійно володіє, користується та розпоряджається цим майном через органи управління товариством.

Згідно рішення Конституційного суду України від 01.12.2004р. №18-рп/2004 у справі №1-10/2004 акціонер може захищати свої безпосередні права чи охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання самим акціонерним товариством, учасником якого він є, органами чи іншими акціонерами цього товариства.

Порядок судового захисту порушених будь-ким, у тому числі третіми особами, прав чи охоронюваних законом інтересів акціонерного товариства, які не можуть вважатись тотожними простій сукупності індивідуальних охоронюваних законом інтересів його акціонерів, визначається законом.

Згідно п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008р. №13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" акціонери (учасники) господарського товариства не вправі звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших акціонерів (учасників) господарського товариства та самого товариства поза відносинами представництва, а також обґрунтовувати свої вимоги порушенням прав інших акціонерів (учасників) товариства.

Як зазначено у п.51 наведеної вище Постанови Пленуму Верховного Суду України, законом не передбачено право акціонера (учасника) господарського товариства звертатися до суду за захистом прав та охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва. На цій підставі господарським судам належить відмовляти акціонерам (учасникам) господарського товариства в задоволенні позову про укладення, зміну, розірвання чи визнання недійсними договорів та інших правочинів, вчинених господарським товариством. Спори цієї категорії є підвідомчими (підсудними) господарським судам незалежно від їх суб'єктного складу на підставі п.4 частини першої статті 12 ГПК України, якщо акціонер (учасник) господарського товариства обґрунтовує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав.

Згідно п.2.1.1 Рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 28.12.2007р. №04-5/14 "Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин" - законодавством не передбачено право акціонера звертатись до суду за захистом прав акціонерного товариства, крім випадків, коли він уповноважений на це відповідним акціонерним товариством, або якщо таке право надається йому статутом акціонерного товариства.

Отже, суди у вирішенні спорів за позовами акціонерів про захист прав акціонерного товариства, в тому числі про визнання недійсними угод, укладених товариством, повинні досліджувати, чи уповноважений акціонер на представництво акціонерного товариства. Відсутність такого повноваження може бути підставою для відмови у позові.

За змістом статуту ВАТ "ВОПАС 10599" (розділ 5) його акціонери не наділені такими повноваженнями.

Згідно наданих в судовому засіданні пояснень представники ВАТ "ВОПАС 10599" (протокол від 16.04.2009р.) Дочірнє підприємство "Спеціалізоване ремонтно-будівельне підприємство "Ліфт-3" не уповноважувалось жодним чином на представництво інтересів товариства  у суді.

Докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

Наведене вище не було враховано місцевим господарським судом при прийнятті оскарженого рішення, що призвело до помилкового висновку суду щодо задоволення позову.

Суд також погоджується з доводами апеляційної скарги, що помилковим є висновок суду першої інстанції, що рішення щодо укладення договору є рішенням про зменшення статутного фонду (капіталу) відповідача 1, оскільки він не ґрунтується на чинному законодавстві.

Так, згідно ст.38 Закону України "Про господарські товариства" зменшення статутного фонду здійснюється шляхом зменшення номінальної вартості акцій або зменшення кількості акцій шляхом викупу частини акцій у їх власників з метою анулювання цих акцій.

Аналогічні положення містить ст.157 ЦК України.

З матеріалів справи не вбачається, що товариство вчинило перечислені вище дії, що свідчило б про факт зменшення статутного фонду, натомість, мало місце відчуження майна, власником якого згідно приписів ст.ст. 12, 23 Закону України "Про господарські товариства", ст.319 ЦК України є товариство.

Судом першої інстанції не враховано також, що відповідно до абзацу третього частини першої ст.5 Закону України "Про національну депозитарну  систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" право на участь в управлінні, одержання доходу тощо, які випливають з іменних цінних паперів, тобто посвідчуються цінними паперами, можуть бути реалізовані з моменту внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів.

Згідно довідки ТОВ "Реєстраційна компанія "Корта" №354 від 21.04.2008р. (а.с.135, т.1) в системі реєстру власників цінних паперів ВАТ "ВОПАС 10599" акціонеру юридичній особі  ДП СРБУ "Ліфт-3" особовий рахунок відкрито 15.01.2008р., в той час як відчуження майна відбулось 28.12.2007р.

Згідно п.33 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008р. №13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" при вирішенні спорів, пов'язаних із формуванням та зміною розміру статутного капіталу господарського товариства, судом необхідно керуватися нижче наведеним. Якщо акти приймання-передачі та положення установчих документів товариства не передбачають застережень про те, що внеском учасника до статутного капіталу товариства є майнові права, у тому числі право користування майном, то майновий внесок учасника до статутного (складеного) капіталу є об'єктом права власності товариства.

У даному випадку такі застереження відсутні як в Статуті ВАТ "ВОПАС 10599", так і в договорах купівлі-продажу цінних паперів, укладених позивачем у справі та актах прийому-передачі до них (а.с.145-152, т.1).

Докази наявності таких застережень у будь-якій формі позивачем не надано суду.

Окрім того, ухвала господарського суду Вінницької області від 28.12.2007р. у справі №9/5-08, на яку посилався місцевий суд в оскарженому рішенні скасована Постановою ВГСУ від 03.04.2008р. (а.с.127, т.1) до прийняття судового акту у справі №9/31-08.

Відповідно до роз'яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення" зі змінами та доповненнями, рішення є законним  тоді,  коли  суд,  виконавши  всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини,  вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і   правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Оскільки у даному випадку судом першої інстанції допущено невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права, оскаржене рішення підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову у позові, а апеляційні скарги відповідачів - задоволенню.

Судові витрати покладаються на позивача.

  Керуючись ст.ст.101,103-105  Господарського процесуального кодексу України, Житомирський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні  скарги  Відкритого  акціонерного  товариства "Вінниччина-Авто" (м. Вінниця), Відкритого акціонерного товариства "Вінницьке обласне підприємство автобусних станцій 10599"  (м. Вінниця )  -  задовольнити.

2. Рішення господарського суду Вінницької області від 27 травня  2008 р. у справі № 9/31-08 -  скасувати.

Прийняти нове рішення.

У позові відмовити.

3. Справу № 9/31-08 повернути до  господарського суду Вінницької  області.

 Головуючий - суддя:                                                              Ляхевич А.А.

 судді::

                                                                                           Вечірко І.О  

                                                                                           Зарудяна Л.О.  

 віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу

3,4 - відповідачам

5 -в наряд