Постанова

від 06.05.2008 по справі 4/1233-10/190

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

4/1233-10/190

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

                                                                                                                                                                                                                  ПОСТАНОВА                                                                                                                                                                                                                            

06.05.08                                                                                           Справа  № 4/1233-10/190

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого судді          Гнатюк Г.М.

Суддів:          Кравчук Н.М.

Мирутенко О.Л.

розглянув апеляційну скаргу   Управління майном спільної власності Львівської обласної ради, м.Львів

на рішення Господарського суду Львівської області від 24.10.2007р.

у справі №4/1233-10/190

за позовом Приватного підприємства "Геник-С", м.Львів

до відповідача Львівського геріатричного пансіонату,  м.Львів

третя особа Управління майном спільної власності Львівської обласної ради, м.Львів

про стягнення 255765,42 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Лозинський І.Б. - представник, Дулик Є.С. - директор

від відповідача:  Шарко С.В. –представник, Кріль М.М. - представник

від третьої особи: Літинський І.В. - головний спеціаліст

від прокуратури: не з'явився

Присутнім учасникам процесу  роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22, 27 ГПК України. Заяв про відвід суддів та здійснення  фіксації судового процесу технічними засобами не поступало

                                   В с т а н о в л е н о:

Рішенням господарського суду Львівської області від 24.10.2007р. у справі       № 4/1233-10/190 (суддя Довга О.І.) за позовом Приватного підприємства "Геник-С", м.Львів до Львівського геріатричного пансіонату, м.Львів, третя особа Управління майном спільної власності Львівської обласної ради, м.Львів  повністю задоволено позовні вимоги про стягнення 255765,42 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Управління майном спільної власності Львівської обласної ради, м.Львів оскаржило його в апеляційному порядку оскільки вважає, що воно прийняте з порушенням норм  матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного  вирішенням справи, у зв'язку з чим просить рішення скасувати.

Причини відкладення розгляду справи викладено в попередніх ухвалах суду від 10.12.2007р., від 15.01.2008р., від 19.02.2008р., від 06.03.2008р.,  від 20.03.2008р. та від 08.04.2008 р.

В судовому засіданні 08.04.2008р. прокурор Прокуратури Львівської області звернувся із відповідною заявою про вступ у справу на стадії апеляційного оскарження на стороні Львівського геріатричного пансіонату.

В судових засіданнях представник скаржника Управління майном спільної власності Львівської обласної ради вимоги апеляційної скарги підтримав, а представник позивача вимоги апеляційної скарги заперечив.

Представники відповідача просять рішення скасувати з підстав, зазначених у відзиві на апеляційну скаргу.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та вислухавши доводи і заперечення представників сторін колегією суддів Львівського апеляційного господарського суду встановлено наступне:

   Виконкомом Червоноармійської Ради народних депутатів м.Львова 11.04.1989 р. було прийнято рішення № 287 «Про організацію на орендному підряді цеху по виробництву запасних частин із гуми та пластмас для об'єднання «АвтоВАЗ»при Львівському інтернаті  для  престарілих та інвалідів.

          Головою ради Дуликом Є.С. та Львівським будинком-інтернатом  для престарілих і інвалідів 14.04.1989 р.  укладено договір орендного підряду госпрозрахункового цеху № 1,  в умовах якого зазначено, що орендодавець зобов'язувався  передати в оренду будівлю площею          500 кв.м та земельну ділянку, відремонтувати будівлю, придбати необхідне устаткування, встановити його та запустити в експлуатацію. Строк дії цього договору з 01.02.1989 р. до 01.02.1994 р.

          16.01.1990 р., між зазначеними сторонами, було укладено ще один договір    № 1, яким було підтверджено повторно передання приміщення 500 кв.м та приміщення бувшого пташника. П.2 договору передбачено, що орендар зобов'язувався зробити ремонт приміщення, встановити вентиляцію, прокласти енергетичні комунікації та інші роботи за свій рахунок, оскільки у відповідача на той час були відсутні кошти  на проведення ремонту, який був необхідний для діяльності позивача по договору орендного підряду.

       Строк дії договору визначений сторонами до 31.12.1994 р. Даний факт сторонами не  заперечується.

          Оскільки між цими  ж сторонами було укладено новий договір від 16.01.1990 р. про це ж  приміщення,  то договір від 14.04.1989 р. втратив силу і всі правовідносини між сторонами регулювались останнім договором. Передача приміщення відбувалася після підписання другого договору, що не заперечується також сторонами.

          Цех добровільно вибув з приміщення у 1992 р. Ним було демонтовано та вивезено обладнання цеху і припинено діяльність, що не  заперечується позивачем та підтверджено матеріалами справи.

          Приватне підприємство «Геник-С», позивач у справі,  було     зареєстроване 30.03.2000 р. В статуті від 30.03.2000 р. даного підприємства   взагалі не вказано про правонаступництво і лише 30.11.2000 р. вносяться зміни і доповнення до Статуту, де в п.1.6 зазначається, що ПП «Геник-С»являється  правонаступником цеху пластмасово-гумових виробів, що діяв на підставі рішення  Червоноармійської райради народних депутатів м. Львова № 287 від 11.04.1989 р. на умовах орендного підряду при Львівському геріатричному інтернаті ( а.с. 16, 17 т.1).

          Як вбачається із матеріалів справи, виконком Червоноармійської Ради народних депутатів м. Львова прийняв рішення № 287 «Про організацію на орендному підряді цеху по виробництву запасних частин із гуми та пластмас для об'єднання «АвтоВАЗ»при Львівському інтернаті для перестарілих та інвалідів (в подальшому - цех), яким дозволив відкрити цех на орендному підряді згідно з положенням.

Матеріалами  справи підтверджується, що при винесенні виконкомом рішення, Положення про цех вже було і воно додавалося до рішення від 11.04.1989 р. і у своїй діяльності  цех повинен був  користуватись цим Положенням, а не Положенням від 14.04.1989 року, про оригінал якого скаржнику взагалі невідомо.

Львівський будинок-інтернат для перестарілих та інвалідів мав та має право займатись допоміжним господарством (розведення птиці, свиней, вироблення сільгоспкультур та інше), тому для певного виду діяльності і утворив названий вище цех.

В статутний фонд підприємства не входило і не могло ввійти майно орендного колективу, яке не було юридичною особою. Юридичною адресою ПП "Геник-С" вказано м. Львів, вул. Керченська, буд.13-а, кв.9 ( цех знаходився за адресою: вул. Медової Печери, 71).

Пункт 1.6. Статуту в якому Приватне підприємства "Геник-С" стало правонаступником орендного підряду - підприємства цеху пластмасово-гумових виробів, появився лише ЗО листопада 2002 року в зареєстрованих змінах до Статуту, але даний запис записаний з порушенням Постанови кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. N 740 «Про порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності».

        Згідно з Постановою КМУ № 311 від 05.11.91 р. «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць  (комунальною  власністю)», якою затверджено «Перелік державного майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), до власності областей», зокрема, віднесено будинки інтернати для престарілих та інвалідів.

На підставі цієї Постанови Львівською обласною радою народних депутатів прийнято Ухвалу № 288 від 12.03.1993 р., відповідно до якої будинок для проживання престарілих та інвалідів і допоміжні господарські приміщення відповідача передано в обласну комунальну власність (на даний момент - спільної власності територіальних громад Львівської обласної ради).

Відповідно до  наведеного, договір мав би  укладатись з власником приміщення, а саме з Львівською обласною радою, яка на сьогодні є таким власником. Проте, третій особі про названі вище правовідносини в 1990-1992 роках між позивачем та відповідачем стало відомо лише з 1997 року при зверненні позивача за отриманням відшкодування понесених витрат. При таких зверненнях достовірно встановлено про фактичне розірвання орендних відносин між позивачем та відповідачем, не залежно від того чи це Львівський геріатричний пансіонат чи Львівська обласна рада.

          Відповідно до ст. 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»право  на    відшкодування   орендареві   поліпшення   орендованого    майна виникає лише у разі розірвання договору оренди чи закінчення строку його дії. Отже при дії договору дана норма не діє, і  висновок суду  першої інстанції в даному випадку про  протилежне є неправомірним.

    Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду зазначає, що місцевим судом допущено помилки і при визначенні правовідносин в принципі, а саме: діяв не договір оренди, а договір орендного підряду, що мають суттєві відмінності між собою та регламентовані законодавством.

З 01.01.1990 року вступив в силу Закон СРСР «Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про оренду», яким ще більш глибше та детальніше регулювалися орендні відносини і зокрема орендного підряду (ст.ст.29,30).

Відповідно до договору орендного підряду орендний колектив бере на себе зобов'язання виробити і передати підприємству або за його вказівкою реалізувати іншим підприємствам чи громадянам передбачену в договорі продукцію (роботи, послуги).

При орендному підряді підприємство здійснює розрахунки з бюджетом, банком і вищестоящим органом у встановленому порядку за результатами діяльності підприємства в цілому.

Виробничу програму орендний колектив формує самостійно, з урахуванням зобов'язань, передбачених договором орендного підряду.

Виробнича діяльність цеху виконувалася не Дуликом Є.С., а за рішенням ради, оскільки Дулик Є.С. підпорядковувався раді і не міг сам приймати рішення і в наступному те, що він є засновником позивача не підтверджується розписками членів Ради цеху пластмасово-гумових виробів, а статутом приватного підприємства, де він виступає як окрема приватна особа (п.п. 3-12 Положення про цех та Статутом підприємства).

Доведеним є і факт прийняття гр. Дулика на роботу по трудовому договору наказом директора інтернату від 11.04.1989 року за № 26-А, а так само і інших працівників цеху.

Заявою від 06.07.2006 р. позивач уточнив свої позовні вимоги (т.1 а.с. 89-91)  та просить суд стягнути з відповідача 255765,48 грн. витрат, внесених на ремонт приміщення у 1990-1992 роках. При цьому, позивачем не заявлено клопотання про відновлення йому строку позовної давності, так як він вважає, що ним позовна давність  не пропущена, оскільки лише у  2005 р., тобто з дня прийняття постанови Львівським апеляційним господарським судом  по справі № 1/886-9/424 від 30.08.2005 р., він довідався про право,   так як за ним не було визнано право власності на приміщення пташника. При цьому позивач посилається на норми нового ЦК України 2003 р.

Задовольняючи в повному обсязі   заявлені вимоги, суд першої інстанції в своєму рішенні помилково посилався на цю ж  постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.08.2005 р. по справі № 1/886-9/424  та на норми ЦК України (2003 р.). При цьому зазначає, що про своє порушене право позивач довідався лише 30.08.2005 р. Хоча в матеріалах справи (а.с. 65,66 т.2) наявні листи-звернення позивача до різних інстанцій і в тому числі до третьої особи  про повернення йому затрачених на ремонт коштів.

Господарським судом в рішенні зазначено, що на виконання умов договору від 16.01.1990 р. позивач провів значні ремонтні роботи приміщення, внаслідок чого поніс значні витрати на цей ремонт, а відповідач дав на це свою згоду.

Однак, по договорах орендного підряду інтернат давав згоду на ремонт зазначеного курятника, а не на реконструкцію. Тому проведені роботи позивачем є незаконними і не можуть слугувати підставою для відшкодування йому витрат.

      Також колегія суддів вважає невірною оцінку, яку місцевий  суд надав  постанові від 30.08.2005 року Львівського апеляційного господарського суду (а.с.70, т.1) зазначивши, що понесення позивачем значних матеріальних затрат, вкладених у ремонт спірного об'єкта, може слугувати підставою для відшкодування таких і в силу ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась, або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а саме з дня винесення постанови.  Постановою від 30.08.2005 року Львівського апеляційного господарського суду питання про відшкодування витрат позивачу не досліджувалось взагалі. Клопотання позивача про зміну предмету позову і відшкодування витрат було відхилене.

        Позовна давність встановлена з даної категорії спорів у строк один рік. (ЦК України 2003 р.)

Всі докази, а саме, звернення (претензії, позови, заяви) до відповідача та третьої особи про повернення понесених позивачем витрат при проведенні реконструкції, наявні у даній справі  (а.с. 65,66 т.2) датуються ще 1998 роком.

    Щодо заяви  і відповідача і скаржника  третьої особи  про застосування позовної давності, то слід зазначити, що позивач дійсно     звернувся з позовом  після спливу строку позовної давності, встановленого ст.71            ЦК УРСР 1963 р., чинного на момент укладення договорів. Колегія суддів зазначає, що щодо позовної давності належить керуватися нормами саме  цього Кодексу, оскільки строк позовної давності, встановлений ст.71 ЦК УРСР (1963 р.), сплив до набрання чинності Цивільним кодексом України 2003 р. Згідно із ст.75, 80 ЦК УРСР 1963 р., позовна давність застосовується незалежно від заяви сторін, закінчення якої до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Крім того, позивачем взагалі не заявлялось клопотання про поновлення строку позовної давності.

          Таким чином, приватним підприємством «Геник-С»  пропущено строк позовної давності щодо  відшкодування витрат на ремонт приміщення в сумі  255765,48 грн.

Судом також не досліджувалось питання, що відсутнє і в самому рішенні, про правильність зробленого розрахунку позивачем, оскільки в оглянутих господарських справах розрахунки  різні та не підтверджені достатніми документами по справі (а.а.92,93 т.1).

Посилання позивача в заяві (а.с.90 т.1) на затрачені на ремонт кошти, а також на отриману для ремонту позику в  1989 році і сплачені відсотки, не знайшли документального підтвердження  для підставності їх відшкодування  позивачу.

З огляду на викладене, колегія судів Львівського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що господарським  судом Львівської області не досліджено обставин справи, не надано належної оцінки  доказам та прийнято помилкове  рішення, яке слід скасувати та прийняти нове рішення, яким в позовних вимогах відмовити.

Державне мито за розгляд апеляційної скарги, у відповідності до вимог ст.49 ГПК України, покласти на  позивача.

          Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 ГПК України Львівський апеляційний господарський суд –

                                        ПОСТАНОВИВ:

         1. Апеляційну скаргу Управління майном спільної власності Львівської обласної ради -  задоволити.

2. Рішення господарського суду Львівської   області  від 24.10.2007 р.   у справі №  4/1233-10/190 –скасувати. Прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог  Приватного підприємства «Геник-С», м.Львів про стягнення 255765,42 грн. з Львівського геріатричного пансіонату

2.  Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Матеріали справи № 4/1233-10/190  повернути в господарський суд Львівської   області.

Головуючий  - суддя                                                 Г.Гнатюк

Суддя                                                                        Н.Кравчук

Суддя                                                                      О.Мирутенко