Рішення

від 07.06.2011 по справі 45/212-3/112

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  45/212-3/112

07.06.11

За позовом    Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Купець»

До                      Державного комітету України з державного матеріального резерву  

                       (відповідач-1)

                       Державного підприємства «Ресурспостач»(відповідач-2)

Про                        зобов‘язання вчинити дії

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін

Від позивача          ОСОБА_1  –по дов. №б/н від 01.04.2011

Від відповідача-1  ОСОБА_2 –по дов. № б/н від 13.04.2011

Від відповідача-2  ОСОБА_3 –по дов. № 122 від 01.03.2011

                               ОСОБА_4 –по дов. № 24 від 17.01.2011

Суть спору :

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Купець»про зобов‘язання Державного комітету України з державного матеріального резерву  усунути загрозу, яка виходить від небезпечної продукції - вивезти небезпечну продукцію «м’ясо свинини заморожене другої категорії у пів тушах», виробник Іспанія ES-10.10709/ZCE, в кількості 2499,8 кг. термін придатності до 23.09.2009, що зберігається за адресо: м. Київ, вул. С.Сагайдака, 114-А, ВАТ «Холодокомбінат № 3»; зобов’язання Державного комітету України з державного матеріального резерву вивезти небезпечну продукцію «м’ясо свинини заморожене другої категорії у пів тушах», виробник Іспанія ES-10.10709/ZCE, в кількості 2499,8 кг. термін придатності до 23.09.2009, що зберігається за адресо: м. Київ, вул. С.Сагайдака, 114-А, ВАТ «Холодокомбінат № 3».

Рішенням Господарського суду міста Києва № 45/212 від 13.10.2010 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням Господарського суду міста Києва № 45/212 від 13.10.2010 позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

Постановою Київського апеляційного господарського суду № 54/212 від 26.01.2011 рішення Господарського суду міста Києва  № 45/212 від 13.10.2010 залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими постановою  Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2011 та рішенням Господарського суду міста Києва від 13.10.2010 у справі № 45/212 позивач  звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою.

Постановою Вищого господарського суду України № 45/212 від 12.04.2011 рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2010 та постанову  Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2011 у справі № 45/212 скасовано, справу передано до Господарського суду міста Києва на новий розгляд.

Матеріали справи № 45/212 були отримані Господарським судом міста Києва 21.04.2011 та згідно автоматизованої системи документообігу суду 22.04.2011 передані на новий розгляд судді Сіваковій В.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2011 справі присвоєно номер 45/212-3/112 та призначено її до розгляду на 05.05.2011.

  Позивачем 04.05.2011 до відділу діловодства суду подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій просить суд зобов‘язати відповідача-1 та відповідача-2 усунути загрозу, яка виходить від небезпечної продукції - «м’ясо свинини заморожене другої категорії у пів тушах», виробник Іспанія ES-10.10709/ZCE, в кількості 2499,8 кг. термін придатності до 23.09.2009, що зберігається за адресо: м. Київ, вул. С.Сагайдака, 114-А, ВАТ «Холодокомбінат № 3»; зобов’язати відповідача-1 та відповідача-2 вивезти небезпечну продукцію «м’ясо свинини заморожене другої категорії у пів тушах», виробник Іспанія ES-10.10709/ZCE, в кількості 2499,8 кг. термін придатності до 23.09.2009, що зберігається за адресою: м. Київ, вул. С.Сагайдака, 114-А, ВАТ «Холодокомбінат № 3».

Відповідач-1 у поданих в судовому засіданні 05.05.2011 письмових поясненнях просить в позові відмовити, оскільки на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 12.03.2008 №190-2 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.04.2008 №592-р між відповідачем-1 та відповідачем-2 було укладено договір комісії від 07.04.2008 № 44юр-2008. Відповідно до умов договору комісії відповідач-2 прийняв на себе зобов'язання за дорученням Комітету вчиняти від свого імені, але за рахунок Комітету правочини, направлені на здійснення закупівлі через товарні біржі та закладення до державного резерву м'яса іноземного походження. Згідно із приймальними актами по формі № Р-16 та договору відповідального зберігання від 23.05.2008 № 48зб TOB «Торговий дім «Купець»прийняло на відповідальне зберігання м‘ясопродукцію державного резерву. Пунктом 1.3 договору визначено, що товар, який передається замовником на зберігання, відповідно до умов договору, не переходить у власність зберігача, а є власністю Державного комітету України з державного матеріального резерву з дати видачі приймального акту форми р-16. Відповідно до п.4.3 сторони погоджуються, що видача Зберігачем приймального акту форми р-16 є підтвердженням факту приймання Зберігачем товару на відповідальне зберігання до державного резерву відповідно до Закону України «Про державний матеріальний резерв», пунктом 4 статті 11 якого підприємства, установи і організації всіх форм власності, яким встановлені мобілізаційні та інші спеціальні завдання, зобов'язані забезпечити розміщення, зберігання, своєчасне освіження, заміну, а також відпуск матеріальних цінностей із державного резерву згідно із зазначеними завданнями власними силами. Освіження запасів державного резерву - відпуск матеріальних цінностей з державного резерву у зв'язку із закінченням встановленого терміну зберігання матеріальних цінностей, тари, упаковки, а також внаслідок виникнення обставин, які можуть призвести до псування або погіршення якості продукції до закінчення терміну її зберігання, за умови одночасної або наступної поставки і закладення до державного резерву тієї ж кількості аналогічних матеріальних цінностей в установленому Кабінетом Міністрів України порядку. Частиною 3 пункту 12 цього Порядку встановлено, що освіження матеріальних цінностей державного резерву, що знаходяться у відповідальних зберігачів, а також заміна їх продукцією аналогічного асортименту та якості здійснюються ними самостійно без залучення додаткових бюджетних коштів. Підтвердженням освіження матеріальних цінностей державного резерву є подання до Держкомрезерву акта освіження форми № Р-17, на якому мають бути зазначені найменування, кількість, ціна та вартість м'яса, що відпускається та закладається. Натомість позивач зазначає, що термін зберігання м'яса, яке він зберігає, закінчився, але жодного разу не здійснив його освіження і акту форми № Р-17 від на адресу Комітету не надіслав. Разом з тим, відповідач неодноразово повідомляв позивача (листи від 06.03.08 № 426/1-4-09. від 10.03.08 № 1014/0/4-09, від 20.03.09 № 1303/0/4-09, від 30.03.09 № 1542/0/4-09, від 17.04.09 № 2062/0/4-09, від 24.04.09 № 2186/0/4-09, від 20.10.09 № 5559/0/4-09, від 15.12.09 № 6914/0/4-09) про порядок освіження матеріальних цінностей державного резерву, що знаходяться у нього на відповідальному зберіганні. Крім того, посилання позивача на Закон України «Про безпечність та якість харчових продуктів»є безпідставним, оскільки відповідно до ст. 12 Закону України «Про державний матеріальний резерв»державний резерв матеріальних цінностей є недоторканим і може використовуватись лише за рішення Кабінету Міністрів України, тому відповідач не має права виконати вимоги позивача щодо утилізації м‘яса державного резерву, яке знаходиться у нього на зберіганні.

Відповідачем-2 в судовому засіданні 05.05.2011 подано письмові пояснення, в яких відповідач-2 просить в позові відмовити з аналогічних підстав, що й відповідач-1.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 45/212-3/112 від 05.05.2011, в зв‘язку з необхідністю витребування додаткових доказів, розгляд справи було відкладено на 07.06.2011.

Представником відповідача-1 в судовому засіданні 07.06.2011 подано клопотання про заміну відповідача-1 на державне агентство резерву України. Клопотання мотивовано тим, що відповідно до указу Президента України від 09.12.2010 № 1085/2010 Державний комітет України з державного матеріального резерву реорганізовано у Державне агентство резерву України, яке є правонаступником Держкомрезерву. Також, даним указом Президента України визначено, що центральні органи виконавчої влади, на які цим Указом покладені функції з реалізації державної політики у відповідній сфері, виконують повноваження у визначених сферах компетенції відповідних органів, що ліквідуються згідно з цим Указом. Тобто, Державне агентство резерву України забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного матеріального резерву.

Розглянувши подане клопотання суд відзначає наступне

Відповідно до ст. 25 Господарського процесуального кодексу України в разі вибуття однієї із сторін у спірному або встановленому рішенням господарського суду правовідношенні внаслідок реорганізації підприємства чи організації господарський суд здійснює заміну цієї сторони її правонаступником, вказуючи про це в рішенні або ухвалі. Усі дії, вчинені в процесі до вступу правонаступника, є обов’язковими для нього в такій же мірі, в якій вони були б обов’язковими для особи, яку він замінив. Правонаступництво можливе на будь-якій стадії судового процесу.

Процесуальне правонаступництво - це перехід процесуальних прав і обов'язків сторони у справі до іншої особи у зв‘язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні.

Процесуальне правонаступництво випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони матеріального правовідношення її правонаступником) і відображає зв'язок матеріального і процесуального права. У кожному конкретному випадку для вирішення питань можливості правонаступництва господарському суду слід аналізувати відповідні фактичні обставини, передбачені нормами матеріального права.

Частина 1 статті наводить єдину підставу процесуального правонаступництва - внаслідок реорганізації підприємства чи організації.

Згідно Указу Президента України № 1085/2010 від 09.12.2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади»утворено Державне агентство резерву України, реорганізувавши Державний комітет України з державного матеріального резерву.

Пунктом 5 даного Указу установлено, що міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, що утворюються шляхом реорганізації інших центральних органів виконавчої влади, є правонаступниками органів, які реорганізуються.

Заявником подано до суду копію довідки Відділу статистики у Шевченківському районі м. Києва АБ № 157488  про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України Державного агентства резерву України, виданої 15.02.2011.

Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується правонаступництво Державного комітету України з державного матеріального резерву  у Державне агентство резерву України, господарський суд вважає доцільним здійснити процесуальне правонаступництво відповідача-1.

Позивач в судовому засіданні 07.06.2011 позовні вимоги з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог підтримав повністю.

Відповідач-1 та відповідач-2 в судовому засіданні 07.06.2011 проти задоволення позовних вимог з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог заперечували повністю.

В судовому засіданні 07.06.2011, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача і відповідачів, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов‘язків, зокрема, є договори та інші правочини.

З матеріалів справи вбачається, що 07.04.2008 між Державним комітетом України з державного матеріального резерву та Державним підприємством «Ресурспостач»був укладений договір № 44-юр-2008, за умовами якого останній прийняв на себе зобов‘язання за дорученням Комітету вчиняти від свого імені, але за рахунок Комітету правочини, направлені на здійснення закупівлі через товарні біржі та закладення до державного резерву м‘яса іноземного походження не більше 25 тис. тонн щомісячно.

23.05.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Купець»(зберігач) та Державним підприємством «Ресурспостач»(замовник) укладено договір № 48зб відповідального зберігання  (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору (в редакції додаткової угоди від 11.08.2008) відповідач-2 передає м’ясо (товар), а позивач зобов’язувався прийняти і власними засобами та за плату зберігати  за адресою: м. Київ, вул. Білецького, 34 та Вінницька область, м. Гайсин, вул. Плеханова, 26 товар, переданий йому відповідачем 2 відповідно до актів прийому-передачі, що додаються і повернути товар у схоронності відповідачеві 2, у тій же кількості та якості та/або передати товар відповідно до письмового розпорядження про відпуск відповідача 1, встановленої форми.

Згідно п. 1.2. договору зберігач приймає товар від замовника за якістю і кількістю, відповідно до вимог встановлених п. 1.1. договору та відповідними інструкціями Держкомрезерву України. У разі відповідності товару встановленим вимогам, зберігач оформлює (виписує) та надає замовнику приймальний акт форми Р-16. Під час приймання товару зберігачем обов‘язкова присутність повноважного представника замовника та/або іншої особи уповноваженої замовником.

Згідно п. 1.3. договору  товар, що передається відповідачем 2 на зберігання, відповідно до умов договору, не переходить у власність зберігача, а є власністю відповідача-1 з дати видачі приймального акту форми Р-16.

Сторони погодились, що видача зберігачем - позивачем приймального акту форми Р-16 є підтвердженням факту приймання позивачем товару на відповідальне зберігання відповідно до Закону України «Про державний матеріальний резерв»(п. 4.3. договору).

06.10.2008 складено приймальний акт (зберігальне зобов’язання № 17) за формою Р-16 про закладення м’яса свинини замороженого 2 категорії у півтушах (гост 7724-77) вагою 20.013 тонн.

Головне управління ветеринарної медицини у м. Києві за результатами обстеження позивача складено акт обстеження підприємства від 05.05.2010, в якому встановлено що у позивача знаходиться на зберіганні м’ясо свинини заморожене другої категорії у півтушах, виробник Іспанія ES-10.10709/ZCE, в кількості 2499,8 кг. термін придатності якої встановлено 12 місяців при температурі –18С дата «вжити до»яких минула.

Листом від 20.05.2010 № 298 Головне управління ветеринарної медицини у м. Києві повідомило позивача про те, що термін придатності вказаної продукції сплив 23.09.2009. згідно Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів»обіг харчових продуктів, дата споживання «Вжити до»яких минула, забороняється. Така продукція може бути утилізована на спеціалізованому атестованому підприємстві або використана в корм непродуктивним тваринам після термічної обробки під наглядом лікаря ветеринарної медицини та з дотриманням вимог чинного законодавства.

Позивач звернувся до відповідача-1 з листом № 287 від 21.05.2010 (вимога про усунення загрози майну та здоров’ю), в якому вимагав усунути загрозу життю, здоров’ю, майну фізичної особи та майну юридичної особи, вивести небезпечну продукцію з місця зберігання.

Листом від 25.06.2010 № 372 (претензією) позивач вдруге звернувся до відповідача-1, в якій вимагав усунути загрозу життю, здоров’ю, майну фізичної особи та майну юридичної особи, вивести небезпечну продукцію та оплатити вартість зберігання небезпечної продукції з місця зберігання та сплатити фактичну вартість зберігання небезпечної продукції.

Умовами п. 5.4. договору передбачено, що на правовідносини по зберіганню матеріальних цінностей державного резерву, поширюється дія Закону України «Про державний матеріальний резерв»та інше спеціальне законодавство.

Закон України «Про державний матеріальний резерв»(далі - Закон) визначає загальні принципи формування, розміщення, зберігання, використання, поповнення та освіження (поновлення) запасів державного матеріального резерву (далі - державний резерв) і регулює відносини в цій сфері. 

Згідно ст. 1 Закону державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом. У складі державного резерву створюється незнижуваний запас матеріальних цінностей (постійно підтримуваний обсяг їх зберігання).

До складу державного резерву входять:

мобілізаційний резерв - запаси матеріально-технічних та сировинних ресурсів, призначених для забезпечення розгортання виробництва військової та іншої промислової продукції, ремонту військової техніки та майна в особливий період, розгортання у воєнний час робіт по відновленню залізничних та автомобільних шляхів, морських та річкових портів, аеродромів, ліній і споруд зв'язку, газо-, нафтопродуктопроводів, систем енерго- і водопостачання для організації безперебійної роботи промисловості, транспорту і зв'язку, подання медичної допомоги;

запаси сировинних, матеріально-технічних і продовольчих ресурсів для забезпечення стратегічних потреб держави;

запаси матеріально-технічних ресурсів для виконання першочергових робіт під час ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та для виконання інших заходів, передбачених законодавством.

Стаття 2 Закону визначає наступні терміни:

відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву - зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву;

освіження запасів державного резерву - відпуск матеріальних цінностей з державного резерву у зв‘язку із закінченням встановленого терміну зберігання матеріальних цінностей, тари, упаковки, а також внаслідок виникнення обставин, які можуть призвести до псування або погіршення якості продукції до закінчення терміну її зберігання, за умови одночасної або наступної поставки і закладення до державного резерву тієї ж кількості аналогічних матеріальних цінностей в установленому Кабінетом Міністрів України порядку;

Згідно п.п. 1, 2 ст. 11 Закону запаси матеріальних цінностей державного резерву розміщуються на підприємствах, в установах і організаціях, спеціально призначених для зберігання матеріальних цінностей державного резерву. Розміщення і будівництво на території України підприємств, установ, організацій та інших об‘єктів системи державного резерву здійснюються в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Частина запасів матеріальних цінностей державного резерву може зберігатися на промислових, транспортних, сільськогосподарських, постачальницько-збутових та інших підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності на договірних умовах.

Відповідно до п. 3 ст. 11 Закону перелік підприємств, установ і організацій усіх форм власності, що виконують відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, номенклатура та обсяги їх накопичення визначаються мобілізаційними та іншими спеціальними планами.

Відповідно до п. 10 Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1997 № 1129 (далі - Порядок), матеріальні цінності вважаються закладеними до державного резерву після підписання акта про їх прийняття, розміщення на місце постійного зберігання та оформлення відповідних бухгалтерських документів складського обліку.

Загальні положення про зберігання регулюються параграфом 1 глави 66 Цивільного кодексу України.

Стаття 936 Цивільного кодексу України визначає, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов‘язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.  Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов‘язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому. Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб‘єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування.

Відповідно до ст. 937 Цивільного кодексу України договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу.  Договір зберігання, за яким зберігач зобов‘язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання.     Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем. Прийняття речі на зберігання при пожежі, повені, раптовому захворюванні або за інших надзвичайних обставин може підтверджуватися свідченням свідків. Прийняття речі на зберігання може підтверджуватися видачею поклажодавцеві номерного жетона, іншого знака, що посвідчує прийняття речі на зберігання, якщо це встановлено законом, іншими актами цивільного законодавства або є звичним для цього виду зберігання.

Необхідність укладання договору зберігання матеріальних цінностей держрезерву визначено пунктом 4 Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затверджений постановою Кабінету Міністрів України 08.10.1997 № 1129, згідно з яким розміщення запасів матеріальних цінностей державного резерву здійснюється Державним комітетом України з державного матеріального резерву на підприємствах, в установах і організаціях системи державного резерву, а також на інших підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності на договірних умовах.

Враховуючи вищенаведене та  умови укладеного між сторонами договору, з моменту прийняття позивачем на зберігання товару за приймальним актом форми Р-16 вказаний товар належить до матеріального резерву, а правовідносини між позивачем та відповідачем-1 щодо прийнятого на зберігання товару регулюються нормами цивільного законодавства з урахуванням особливостей передбачених Законом України «Про державний матеріальний резерв».

Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону підприємства, установи і організації всіх форм власності, яким встановлені мобілізаційні та інші спеціальні завдання, зобов‘язані забезпечити розміщення, зберігання, своєчасне освіження, заміну, а також відпуск матеріальних цінностей із державного резерву згідно із зазначеними завданнями власними силами.

Згідно п. 4 ст. 12 Закону відпуск із державного резерву матеріальних цінностей, що підлягають освіженню (поновленню) і зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях системи державного резерву провадиться за рішенням центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом. Такий відпуск провадиться на конкурсних засадах. Кошти, отримані внаслідок такої реалізації, спрямовуються на придбання та закладення до державного резерву аналогічних матеріальних цінностей.

Освіження (поновлення) матеріальних цінностей державного резерву, що знаходяться на зберіганні на підприємствах, в установах і організаціях (відповідальних зберігачів), а також заміна їх на продукцію аналогічного асортименту та якості здійснюється ними самостійно без залучення додаткових коштів. 

Згідно п. 12 Порядку відпуск матеріальних цінностей із державного резерву, що зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях системи державного резерву, у зв‘язку з їх освіженням і заміною за рішеннями Держкомрезерву здійснюється згідно з планами освіження, які розробляються і затверджуються цим Комітетом за всією номенклатурою закладених матеріальних цінностей.

Матеріальні цінності, що мають короткі терміни зберігання, сезонний характер закладення, довготерміновий цикл виготовлення, а також матеріальні цінності, закупівля яких здійснюється за імпортом, освіжуються (замінюються) в основному з розривом у часі за спеціальними планами освіження, погодженими Кабінетом Міністрів України, із спрямуванням одержаних від їх реалізації коштів на закупівлю та закладення свіжих (нововироблених) матеріальних цінностей. В інших випадках у разі неможливості одночасного закладення матеріальних цінностей до державного резерву замість тих, що підлягають освіженню або заміні, відпуск здійснюється згідно з актами Кабінету Міністрів України з визначенням термінів їх закладення.

Освіження матеріальних цінностей державного резерву, що знаходяться у відповідальних зберігачів, а також заміна їх продукцією аналогічного асортименту та якості здійснюються ними самостійно без залучення додаткових бюджетних коштів.

Відповідач-1 неодноразово повідомляв позивача про необхідність освіження спірного товару та про порядок його проведення, підтвердженням чого є копії листів з доказами їх направлення позивачу за № 426/1/4-09 від 06.03.2009, № 1014/0/4-09 від 10.03.2009, № 1303/0/4-09 від 20.03.2009, № 1542/0/4-09 від 30.03.2009, № 2186/0/4-09 від 24.04.2009, № 5559/0/4-09 від 20.10.209, № 6914/0/4-09 від 15.12.2009.

Підтвердженням освіження матеріальний цінностей державного резерву є подання до відповідача-1 акта освіження за формою № Р-17, яка разом з цими листами направлялась позивачу.

Проте, позивач доказів вчинення освіження закладеного м’яса не надав, що спричинило сплив строку придатного майна, яке ним зберігалося.

Стаття 12 Закону України «Про державний матеріальний резерв»встановлює, що державний резерв матеріальних цінностей є недоторканним і може використовуватися лише за рішенням Кабінету Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Обов’язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких вона звернувся до господарського суду з позовними вимогами.      

З огляду на вищевикладене, позові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Купець»не обґрунтовані та задоволенню не підлягають повністю.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись  ст. ст. 25, 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Здійснити процесуальне правонаступництво відповідача-1 - Державного комітету України з державного матеріального резерву його правонаступником Державним агентством резерву України.

2. В позові відмовити повністю.

Суддя

Сівакова В.В.

Рішення підписано 14.06.2011.