Постанова

від 19.07.2011 по справі 5015/2339/11

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

5015/2339/11

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_19.07.11                                                                                 Справа  № 5015/2339/11

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого судді                              Юрченка Я.О.

суддів                                                  Зварич О.В.

                                                            Якімець Г.Г.

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства «РПІКС», м.Львів

на рішення Господарського суду Львівської області від 26.05.2011р.

у справі № 5015/2339/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Еней-Пласт», м.Київ

до відповідача Приватного підприємства «РПІКС», м.Львів

про стягнення 65671,95 грн.

За участю представників:

позивача: не з'явився

відповідача: Локатир І.І., Рудик П.П.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 26.05.2011р. у справі № 5015/2339/11 задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Еней-Пласт»та стягнуто з Приватного підприємства «РПІКС»(юридична адреса: 79038, м.Львів, вул.Пасічна, 73/64; фактична адреса: 79035, м.Львів, вул.Кримська, 26А, код ЄДРПОУ 20836290) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Еней-Пласт»(02002, м.Київ, вул.Луначарського, 22-б, код ЄДРПОУ 31923658) 65671,95 грн. заборгованості, з яких: 44916,08 грн. основного боргу, 3433,30 грн. пені, 14018,47 грн. індексу інфляції, 3304,10 грн. 3% річних, а також 656,72 грн. державного мита та 236 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

При прийнятті рішення місцевий господарський суд виходив з приписів з приписів ст.ст.526, 530, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст.193, 229 Господарського кодексу України.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати з підстав неповного з'ясування обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в частині стягнення пені в розмірі 3433,30 грн., з мотивів у ній наведених. Зокрема апелянт покликається на те, що розмір належних до сплати штрафних санкцій надмірно великий, що відповідно до ч.1 ст.233 ГК України є підставою для його зменшення. Апелянт вважає також, що судом першої інстанції без врахування обмежень, встановлених ч.6 ст.232 ГК України, неправомірно визнано обґрунтованою і такою, що підлягає стягненню з відповідача, пеню в розмірі 3433,30 грн., оскільки станом на день прийняття рішення судом щодо стягнення неустойки (штрафу, пені) строк, передбачений в один рік, минув, тому що поставка за договором була здійснена позивачем, починаючи з 29.07.2008р.ю по 22.10.2008р.

На спростування доводів апеляційної скарги позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

Позивач також подав клопотання про розгляд справи без участі його уповноваженого представника. Вказане клопотання підлягає задоволенню.

Представники відповідача в судовому засіданні вимоги та доводи апеляційної скарги підтримали.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників відповідача, оцінивши наявні матеріали справи, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Еней-Пласт», м.Київ, звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до відповідача Приватного підприємства «РПІКС», м.Львів, про стягнення 65671,95 грн. заборгованості, з яких: 44916,08 грн. основного боргу, 3433,30 грн. пені, 14018,47 грн. індексу інфляції, 3304,10 грн. 3% річних, а також судових витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами у справі було укладено договір поставки № 01/06-10 від 01.06.2007р., за яким продавець (позивач) взяв на себе зобов'язання передати покупцю (відповідачу) право власності на стрічку сигнальну та колодязі кабельні, а покупець взяв на себе зобов'язання приймати та здійснювати оплаті цієї продукції на умовах договору. Номенклатура, кількість, ціна та загальна вартість поставленої продукції визначається за рахунками-фактурами на продукцію, які є невід'ємною частиною даного договору.

На підставі договору поставки № 01/06-10 від 01.06.2007р. ТзОВ «Еней-Пласт»поставило ПП «РПІКС»товар на суму 84916,08 грн. згідно з рахунками-фактурами № СФ-0000373 від 29.07.2008р., № СФ-0000488 від 17.09.2008р., № СФ-0000495 від 22.09.2008р., СФ-0000559 від 22.10.2008р. та видатковими накладними: № РН-0000314 від 29.07.2008р. на суму 5760 грн.;  №РН-0000467 від 23.10.2008р. на суму 3840 грн.; № РН-0000414 від 22.09.2008р. на суму 576 грн.; № РН-0000413 від 22.09.2008р. на суму 22422,02 грн.; № РН-0000466 від 22.10.2008р. на суму 52318,06 грн.

Факт отримання товару відповідачем підтверджується відповідними довіреностями № 498876 від 29.07.2008р., № 830241 від 22.10.2008р., № 173682 від 21.09.2008р., № 173678 від 18.09.2008р., № 173699 від 16.10.2008р., які видані Рудику П.П.

За умовами пункту 3.3 договору поставки № 01/06-10 від 01.06.2007р. відповідач зобов'язаний був здійснити 100% оплату вартості поставленої партії продукції на протязі двох календарних тижнів з моменту отримання продукції.

Відповідачем 22.10.2008р. частково погашено заборгованість на суму 40000 грн. На час подання позовної заяви заборгованість відповідача становила 44916,08 грн.

14.07.2010р. відповідачу була надіслана претензія за вих.№14-01/07/10 з проханням перерахувати на розрахунковий рахунок позивача суму основної заборгованості з урахуванням пені та штрафу. Відповідачем дана претензія отримана 19.07.2010р., про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення. Проте, відповіді на претензію не надіслано.

За прострочення виконання зобов'язання нараховано 3433,30 грн. пені (відповідно до п.7.3 договору), 14018,47 грн. індексу інфляції, 3304,10 грн. 3% річних.

Відповідно до ст.526 Цивільного Кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно з ч.1 ст.193 Господарського Кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Відповідно до ч.2 ст.193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст.229 ГК України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Частиною 2 ст.625 ЦК України, передбачено, що боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Доказів належного виконання грошового зобов'язання відповідно до умов договору відповідач суду не подав.

Відтак, вимога позивача про стягнення 44916,08 грн. основного боргу, 3433,30 грн. пені, 14018,47 грн. індексу інфляції є обґрунтованою, правомірно задоволена судом першої інстанції і апелянтом не оскаржується.

Згідно ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.546, 548 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, якщо це встановлено договором або законом.

З огляду на положення ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пункт 6 ст.231 ГК України визначає, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п.7.3 договору, за прострочення виконання своїх зобов'язань за даним договором, винна особа оплачує на користь справної сторони пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ (що діяла в період порушення зобов'язань) від суми заборгованості, за кожний день прострочення.

Пунктом 6 ст.232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошового зобов'язання, якщо інше не встановлено законодавством або договором, припиняється через 6 місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що пеня обрахована позивачем від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання по кожній простроченій накладній за кожен день прострочення виконання з врахуванням обмеження нарахування пені шестимісячним строком, встановленим ч.6 ст.232 ГК України.

Згідно з п.2 ст.258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки застосовується спеціальна, тривалістю в один рік, позовна давність. У п.3 ст.267 ЦК України зазначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Однак, матеріали справи не містять заяви відповідача про застосування позовної давності, як підстави для відмови у задоволенні вимог позивача про стягнення пені, заявлених за межами цього строку, відтак, стягненню підлягає вся сума нарахованої позивачем неустойки у розмірі 3304,10 грн., про що обґрунтовано дійшов висновку суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Відповідно до ст.233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов"язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов"язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов"язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до п.3 ст.83 ГПК України зменшення у виняткових випадках розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, є правом, а не обов'язком господарського суду.

Апелянтом не доведено наявності винятковості обставин, з якими законодавець пов'язує право суду на зменшення розміру штрафних санкцій.

Із змісту ст.617 ЦК України випливає, що відсутність у боржника необхідних коштів не звільняє особу, яка порушила зобов'язання, від відповідальності за порушення зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Виходячи з наведеного в сукупності та враховуючи, що доводами апеляційної скарги правомірності висновків суду першої інстанції щодо задоволення позову не спростовано, обставин, які відповідно до статті 104 ГПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції в порядку статей 33, 34 ГПК України апелянтом не доведено, а оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, таким, що прийнято у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, фактичними обставинами та матеріалами справи, апеляційний господарський суд підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачає.

Тому керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду Львівської області від 26.05.2011р. у справі № 5015/2339/11 залишити без змін, апеляційну скаргу Приватного підприємства «РПІКС», м.Львів - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи повернути до місцевого господарського суду.

Головуючий суддя                                                                      Юрченко Я.О.

Суддя                                                                                          Зварич О.В.

Суддя                                                                                          Якімець Г.Г.