Постанова

від 02.06.2008 по справі 10/295-07

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

10/295-07

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" травня 2008 р.                                                           Справа № 10/295-07  

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., судді Барбашова С.В. ,  Плужник О.В.

при секретарі Чудновській І.І.

за участю представників сторін:

позивача - не з*явився

1-го відповідача -  Яценко В.В.

2-го відповідача - не з*явився

3-ої особи - не з*явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 1041С/3-7) на рішення господарського суду Сумської області від 11.04.08 р. по справі № 10/295-07

за позовом Державного підприємства "Сумський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою", м. Суми

до 1) ЗАТ Інституту "Сумипроект", м. Суми

2) Сумського міського комунального підприємства "Бюро технічної інвентраизації", м. Суми

3-я особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні першого відповідача - Регіональне відділення фонду державного майна України в Сумській області

про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння

встановила:

У червні 2007 р. позивач звернувся з позовною заявою до господарського суду  про визнання  за ним право спільної часткової власності на частину (373,50 кв. м.) цокольного поверху будинку за адресою: м. Суми, вулиця Кірова, 25 та зобов'язати відповідача - Закрите акціонерне товариство інститут „Сумипроект" передати йому приміщення цокольного поверху, загальною площею 153,08 кв. м. та  зобов'язати Сумське міське комунальне підприємство „Бюро технічної інвентаризації" зареєструвати за ним право власності на 1\2 частину (373,50 кв. м.) цокольного поверху будинку за адресою: м. Суми, вулиця Кірова, 25.

Рішенням господарського суду Сумської області від  11.04.2008 р. по справі № 10/295-07 (колегія суддів - головуючий суддя Мелафеєва І.В., суддя Резніченко О.Ю., суддя В.М. Моїсеєнко В.М.)  в задоволенні позову відмовленою, з посиланням на те, що право власності першого відповідача підтверджується свідоцтвом про право власності та минув строк позовної давності.      

Позивач з рішенням господарського суду не погоджується, вважає рішення господарського суду необґрунтованим, судом  не повно з'ясовані всі обставини, що мають значення для справи, просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

У апеляційній скарзі позивач зазначив, що факт продажу державного майна на підставі договору купівлі-продажу з додержаною процедурою, на який посилається відповідач, не був би порушенням нашого права власності якщо, по перше, як би  в оренду міг бути переданий лише господарський об'єкт з закінченим циклом виробництва продукції (робіт, послуг), окреме індивідуальне визначене майно державних підприємств, організацій. Станом на 1993 р. будівля за адресою: м. Суми, вул. Кірова, 25 не була господарським об'єктом з закінченим циклом виробництва продукції (робіт, послуг), та не була окремим індивідуально визначеним майном державного підприємства чи організації. Оскільки, станом на 1993 рік окрім частини приміщень які перебували у користуванні «Укрміськбудпроект», чи «Сумипроект»були приміщення які перебували у користуванні «Укрземироект», а також частина приміщень, якими ці державні організації користувались спільно, і ці дві державні організації мали свої власні цикли роботи. По - друге станом на 1993 рік викуп об'єкта оренди державного майна не допускався. А отже договір купівлі-продажу № 22 від 01.12.1993 року державного майна цілісного майнового комплексу за адресою: м. Суми, вул. Кірова, 25, який було укладено між Регіональним відділенням фонду державного майна України у Сумській області та Організацією орендарів Українського орендного підприємства інституту «Сумипроект»був укладений в супереч діючого на той час Закону. По - трете орган приватизації - РВ ФДМ України по Сумській області недотримав положень частини 4 статті 2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», що діяв станом на 1993 рік. Таким чином, знаючи, що за адресою: м. Суми, вул. Кірова, 25 в нежилому приміщеннях будинку, що є державною власністю, розміщується два державних чи заснованих на оренді державного майна підприємств, прийняв рішення про приватизацію цілісного майнового комплексу не закріпивши за названими співкористувачами займаних ними приміщень на праві повного господарського відання, оперативного управління або на договірних засадах.  Ні під час оренди і приватизації в 1993 році, ні після цього, ні «Сумипроект», ні Регіональне відділення фонду державного майна України у Сумській області не довели до нашого відома те, що цілісний майновий комплекс за адресою: м. Суми, вул. Кірова, 25 переходить з державної власності в приватну. Позивач також вважає, що він не  міг і не повинен був знати та перевіряти законність процедури продажу державного майна, оскільки це компетенція інших органів влади. Ті порушення, які стосувалися позивача виявилися лише за фактом порушення нашого права власності на протязі 2006-2007 р.р., а факт незаконного продажу державного майна з'ясувався лише 13.08.2008 р. Також, позивач не погоджується з посиланням суду першої інстанції на пропущений строк позовної давності, пов'язуючи його саме з договором від 01.12.1993 р.

Перший відповідач з обставинами, викладеними у апеляційній скарзі не погоджується, подав заперечення на апеляційну скаргу, вважає рішення господарського суду законним, обґрунтованим, прийнятим з додержанням норм матеріального права, посилаючись на те, що  рішенням господарського суду Сумської області від 07.11.2007 року по справі № 12/507-07 про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 21 від 01.12.1993 р. позивачу в задоволенні позовних вимог було відмовлено.  Постановою Харківського апеляційного господарського суду  від 22.01.2008 р. вказане рішення залишено без змін. Таким чином, договір купівлі-продажу державного майна № 21 від 01.12.1993 р., укладений між РВ ДМ України в Сумської області (продавцем) та організацією орендарів Українського орендного підприємства інституту «Сумипроект» є дійсним. Регіональним відділенням ФДМ України в Сумської області  для організації орендарів  Українського орендного підприємства інституту «Сумипроект»було видане свідоцтво про право власності від 02.03.1994 р. № 10, про те, що на підставі договору купівлі-продажу від 01.12.1993 р. № 21 їй передано у власність державне майно цілісного майнового комплексу Українського орендного підприємства інституту «Сумипроект», яке знаходиться за адресою: м. Суми, вул. Кірова,25. Відповідно до технічного паспорту на нежитлове приміщення, яке знаходиться в м. Суми, по вул. Кірова, 25, за першим відповідачем зареєстровано підвал (цокольний поверх), 1-V1 поверхи та горище.  

Відповідач вважає, що позивач звернувся до господарського суду за захистом свого порушеного права в термін, який  перебуває поза межами строку позовної давності, та без обґрунтованого клопотання про відновлення терміну пропущеного строку, а відповідно і без наведення поважних причин ( ст. 267 ЦК України.) Як правомірно зазначив суд у своєму рішенні від 11.04.2008 р. по справі № 10/295-07, позивачем не доведено та не надано доказів, що знаходячись в одному приміщенні з першим відповідачем з 1993 р. він не дізнався, та не повинен був дізнатися на протязі 14 років про наявність договору купівлі-продажу державного майна № 21 від 01.12.1993 р. та про порушення своїх прав.      

Позивач, другий відповідач та третя особа  у судове засідання не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, не з'явлення представника позивача,  другого відповідача та 3-ої особи не перешкоджає розгляду справи.                                            

Судова колегія, перевіривши матеріали справи, вислухавши представника 1- відповідача  встановила, що відповідно до п. 1.1 договору № 21 від 01.12.1993 року, укладеного між РВ ФДМ України по Сумській області (продавець) та організації орендарів Українського  орендного підприємства інституту «Сумипроект»(покупець), продавець продав, а покупець   купив   державне  майно   цілісного   майнового   комплексу Українського орендного підприємства інституту «Сумипроект», яке знаходиться за адресою: м. Суми, вул. Кірова, 25, майно підприємства включає в себе всі його активи й пасиви, інвентар, обладнання, устаткування та інше майно згідно з актом інвентаризації.

      Суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що Регіональне відділення ФДМ України по Сумській області свої листом № 2/2-296 від 10.12.2002 року надало перелік нерухомого майна, яке згідно зазначеного вище договору було передано організації орендарів орендного підприємства інституту «Сумипроект»у складі цілісного майнового комплекс, у переліку нерухомого майна зазначено Будинок проектної організації та гараж на 15 місць, які розташовані за адресою: м. Суми, вул. Кірова, 25.

На підставі укладеного договору купівлі-продажу державного майна та перетворення Українського орендного підприємства інституту «Сумипроект», ЗАТ Інститут «Сумипроект»зареєстрував в ДКП «Сумське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації»право власності на нежитлові приміщення, які розташовані за адресою: м. Суми, вул. Кірова, 25. Вказаний факт підтверджує реєстраційне посвідчення від 13.12.2002 року за № 1123.

Регіональним відділенням ФДМ України по Сумській області для організації орендарів Українського орендного підприємства інституту «Сумипроект»було видане свідоцтво про право власності від 02.03.1994 року № 10 про те, що на підставі договору купівлі-продажу від 01.12.1993 року № 21 їй передано у власність державне майно цілісного майнового комплексу Українського орендного підприємства інституту «Сумипроект», яке знаходиться за адресою: м. Суми, вул. Кірова, 25.

Суд першої інстанції правомірно встановив, що відповідно до технічного паспорту на нежитлове приміщення, яке знаходиться в м. Суми, вул. Кірова. 25, за першим відповідачем зареєстровано підвал, І-VI поверхи та горище.

Як свідчать матеріали справи, позивачу  достовірно відомо, що перший відповідач досить тривалий час  користувався і продовжує користуватись майном, яке, як вважає позивач, є спірним.

Суд першої інстанції обґрунтоване встановив, що відповідно до тристороннього підрядного договору № 870 на технічне обслуговування, ремонт ліфтів і диспетчерських систем від 19.03.1999 року замовником виступав ЗАТ інститут «Сумипроект», а користувачем - Сумська філія інституту землеустрою.

25.05.2007 року на адресу позивача була направлена пропозиція укласти договір оренди майна, а саме пасажирського ліфту, розташованого в приміщенні буд. Кірова, 25. В своєму листі-відповіді на пропозицію укласти договір від 04.06.2007 року № 592/01-08 позивач зазначив про те, що пропозиція укладення договору оренди пасажирського ліфту є недоцільною, крім того він фінансується за рахунок державних коштів, а отже не має змоги проводити капітальний ремонт невласних основних фондів.

Суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що позивач  підтвердив той факт, що ліфти не знаходяться в його власності, а також не перебувають у нього на балансі.

 Ухвалою суду від 26.09.2007 р. провадження у даній справі зупинялося до вирішення пов'язаної справи № 12/507-07 за позовом Державного підприємства "Сумський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою", м. Суми до відповідачів: 1 .Регіональне відділення фонду державного майна України в Сумській області, 2. Закритого акціонерного товариства інституту "Сумипроект", м. Суми про визнання недійсним договору купівлі-продажу, по суті у господарському суді Сумської області.

Рішенням господарського суду Сумської області від 07.11.2007 р. справа № 12/507-07 в позовних вимогах Дочірнього підприємства "Сумський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 21 від 01.12.1993 року було відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22.01.2008 р. рішення господарського суду Сумської області від 07.11.2007 р. по вказаній справі залишено без змін, зазначеною  постановою   встановлено, що строк позовної давності в три роки сплив до набрання чинності Цивільним кодексом України, а ДП "Сумський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" не доведено, що знаходячись в одному приміщенні з ЗАТ інститут "Сумипроект" з 1993 року він не дізнався та не повинен був дізнатись на протязі 14 років про наявність договору купівлі-продажу № 22 від 01.12.1993 року.

Частина 2 ст. 35 ГПК України визначає, що факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Статтею 71 ЦК УРСР (1963 року),  загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлений в три роки.

Суд першої інстанції  обґрунтовано встановив, що загальний строк позовної давності для позивача минув, а в  даному випадку, ще під час дії ЦК УРСР (1963 року) і до набрання чинності ЦК України (2003 року).

Згідно п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (2003 року) правила ЦК України (2003 року) про позовну давність застосовується до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

У відповідності до вимог ст. 75 ЦК УРСР (1963 року) позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін, а згідно ст. 80 ЦК УРСР (1963 року) закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.

Отже, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову в зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що договір купівлі-продажу державного майна № 21 від 01.12.1993 року, укладений між РВ ФДМ України в Сумській області (продавець) та організацією орендарів Українського орендного підприємства інституту "Сумипроект" (покупець), є дійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦК України спільною сумісною власністю є спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності. Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

З матеріалів справи вбачається, що за договором № 21 від 01.12.1993 року перший відповідач придбав у РВ ФДМ України в Сумській області державне майно цілісного майнового комплексу, що знаходиться за адресою: м. Суми, вул. Кірова, 25.

Частина 1 ст. 328 ЦК України визначає, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що  відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України першому відповідачу, як власникові, належать права володіння, користування та розпорядження придбаним за договором купівлі-продажу майном. Право власності першого відповідача підтверджується свідоцтвом про право власності № 10 від 02.03.1994 р., виданого Регіональним відділенням ФДМ України організації орендарів Українського орендного підприємства інституту "Сумипроект" про те, що на підставі договору купівлі-продажу від 01.12.1993 р. № 21 йому передається державне майно цілісного майнового комплексу Українського орендного підприємства інституту "Сумипроект", що знаходиться за адресою: м. Суми, вул. Кірова, 25, та реєстраційним посвідченням Сумського обласного об'єднаного бюро технічної інвентаризації від 13.12.2002 року за № 1123.   

Посилання позивача на порушення норм діючого законодавства  при укладанні договору оренди та приватизації  не доведені в судовому порядку.

Відповідно до вимог ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, що позивачем не виконано.

      Таким чином, рішення господарського суду відповідає нормам матеріального та процесуального права,  фактичним обставинам справи, а доводи позивача не можуть бути підставою для його скасування, керуючись  ст.ст. 71, 75 ЦК УРСР, ст.ст. 204, 317, 328, 368 ЦК України, ст.ст. 33, 35 , 101-105 ГПК України,

постановила:

Рішення господарського суду Сумської області від 11.04.2008 р. по справі № 10/295-07 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

         Головуючий суддя                                                                    Могилєвкін Ю.О.  

                                 Судді                                                                    Барбашова С.В.  

                                                                                                               Плужник О.В.  

Повний текст постанови підписано 30.05.2008 р.