Постанова

від 06.08.2009 по справі 4-558/09

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа №4-558/09

ПОСТАНОВА

06 серпня 2009 року суддя Приморського районного суду м. Одеси Іванов В.В., при секретарі Мариной Х.В., за участю прокурора Назаренко А.Я., адвоката ОСОБА_1, розглянувши в судовому засіданні в м. Одесі скаргу захисника ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_1 на постанову про порушення кримінальної справи № 502 слідчого по ОВС слідчого відділу УСБУ в Одеській області відносно ОСОБА_2 за ознаками злочину, передбачених, передбачених ч. 1 ст. 201, ч. 1, 3 ст. 358 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Адвокат ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на постанови слідчого по ОВС слідчого відділу УСБУ в Одеській області Нечипорука І.О. від 15.10.2008 року про порушення відносно ОСОБА_2 кримінальної справи №502 за ознаками складу злочину, передбаченого частиною 1 статті 201 КК України та від 23.10.2008 року про порушення кримінальної справи за ознаками складу злочину, передбаченого частинами 1 та 3 статті 358 КК України.

Скарга адвоката вмотивована тим, що на момент порушення відносно ОСОБА_2 кримінальної справи за ознаками складу злочину, передбаченого ч.1 статті 201 КК України, в матеріалах справи фактично не існувало доказів, які б підтверджували, що вона вчиняла умисні дії з переміщення товарів через митний кордон України з приховуванням від митного контролю у великих розмірах.

На думку захисника, в матеріалах справи не існує жодного доказу, який би свідчив про будь-яку причетність ОСОБА_2 (крім передачі пакету документів до митниці) до ввезення вантажу на митну територію України, переміщення його через митний кордон, будь яку особисту зацікавленість чи діяльність в інтересах третіх осіб.

За таких підстав, твердження слідчого про умисність дій ОСОБА_2 та їх спрямованість на переміщення вантажу, з приховуванням від митного контролю, є безпідставною вигадкою.

Захисник звертає увагу на той факт, що кримінальну справу порушено за ознаками закінченого складу злочину - ч.1 статті 201 КК України. Однак, митне оформлення товарів на теплоході «Ангара» не було завершено, тому що його припинили співробітники УСБУ по Одеській області. Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 03.06.2005 року №8 «Про судову практику у справах про контрабанду та порушення митних правил», після прийняття останньої митним органом добровільна відмова від вчинення цього злочину вже є неможливою. Якщо під час митного контролю в особи буде знайдено певні предмети, то такі дії слід вважати закінченим замахом на злочин, який не доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

Згідно статті 78 МК України, митне оформлення вважається завершеним після виконання митним органом митних процедур, визначених ним на підставі Митного Кодексу відповідно до заявленого митного режиму. Приймаючи до уваги, що митне оформлення було припинено на стадії митного контролю, переміщення не відбулося, товар митний кордон не перетнув.

За таких умов, порушення кримінальної справи за ознаками закінченого злочину суперечить нормам матеріального права, а саме ч.1 ст.201 КК України.

Крім цього, захисник стверджує, що ОСОБА_2 не мала акредитації у Білгород-Дністровській митниці у якості митного брокера, про що свідчить наявна у матеріалах справи Облікова картка №50/00/19/2005/000414 приватного підприємства «Ранер». Згідно даних цієї картки, повноваження на роботу з митницею мають виключно дві особи: ОСОБА_4 та ОСОБА_5, зразки підписів яких засвідчено у цій картці.

Отже, ОСОБА_2 обєктивно, в силу приписів митного законодавства України та підзаконних нормативних актів, не мала можливості представляти інтереси декларанта ПП «Ранер» в митних органах. Тобто, жодна з дій ОСОБА_2 не мала юридичного значення та не породжувала правових наслідків.

Більше того, наявні в матеріалах справи докази свідчать про те, що ОСОБА_2 не мала освіти та навичок митного брокера, жодного разу не була присутня при здійсненні митного оформлення товарів.

Посилання слідства на наявне в матеріалах доручення, ніби то видане ПП «Ранер» ОСОБА_2 є незаконним та юридично безграмотним, так як довіреність не має дати видачі та терміну дії. Згідно ж положень статті 247 ЦК України - довіреність, у якій не вказана дата її вчинення, є нікчемною.

Приписами статті 215 ЦК України встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Як наслідок цього, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

За таких обставин, ОСОБА_2 не мала ніяких повноважень згідно вказаного нікчемного доручення, не мала юридичної можливості вчиняти будь-які дії в інтересах ПП «Ранер» та не вчиняла їх.

Ці факти слідчим, до прийняття рішення про порушення кримінальної справи, не досліджувалися, свідченням інспекторів митниці ОСОБА_9 та ОСОБА_8 критичної оцінки не надано та їх правдивість не перевірено.

Отже, посилання слідчого на вказане доручення, як доказ причетності ОСОБА_2 до митного оформлення вантажу, є порушення вимог статті 65 КПК України, згідно якої слідчий оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, а ніякі докази для слідчого не мають наперед встановленої сили.

Також, наявні докази свідчать про те, що 18.09.2006 року ОСОБА_2 перебувала на території Білгород-Дністровського морського порту виключно як представник ТОВ «Астеліт», для зустрічі з керівництвом порту.

Про відсутність у неї повноважень для представництва інтересів декларанта чи власника вантажу свідчать і наявні в матеріалах справи пояснення посадових осіб Білгород-Дністровської митниці ОСОБА_12, ОСОБА_10, ОСОБА_11. Адже саме це, за їх словами, стало підставою для видалення ОСОБА_2 після початку огляду теплохода, з території порту.

Також слідством не надано критичної оцінки наявним у матеріалах справи копіям аркушів журналу реєстрації відвідувачів митного поста Білгород-Дністровський. На одному з аркушів вказаного журналу, напроти прізвища ОСОБА_2 явно видно виправлення тексту «фізична особа» на «юридична особа». Ким здійснено це виправлення слідством не перевірялось та критичної оцінки цьому доказу не надано.

Тобто, висновок про те, що товари умисно переміщувалися ОСОБА_2 на адресу ПП «Ранер» через митний кордон України, з приховуванням від митного контролю, не ґрунтується на матеріалах справи та є безпідставною вигадкою слідчого.

Стосовно порушення справи за ознаками складів злочинів, передбачених частинами 1 та 3 статті 358 КК України, захисник стверджує, що єдиним доказом вчинення цього злочину ОСОБА_2 слідчий вважає висновок судово-почеркознавчої експертизи №40 від 23.07.2008 року. Однак, виходячи з наявних матеріалів, що надані прокурором до суду, кримінальна справа №502 порушена тільки 15.10.2008 року.

Отже, вказана експертиза проведена до порушення кримінальної справи №502 відносно ОСОБА_2, що є грубим порушенням кримінально-процесуального законодавства.

Приймаючи до уваги, що призначення експертизи є слідчою дією, яка проводиться виключно після порушення кримінальної справи, вказана експертиза була проведена незаконно, а отже з порушенням кримінально-процесуального закону.

До проведення цієї експертизи слідчий не отримував від ОСОБА_2 вільні зразки почерку та підпису, умовно вільні та експериментальні зразки підпису та почерку, як цього вимагає кримінально-процесуальне законодавство та «Інструкція про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень», затверджена Наказом Міністерства юстиції України від 08.10.98 року №53/5.

Також слідчий не допитував ОСОБА_2 з приводу цих зразків почерку на предмет їх належності саме ОСОБА_2. За твердженням самої ОСОБА_2, на дослідження експерту були направлені не її зразки почерку та підписів.

Відповідно ж до статті 236-8 КПК України розглядаючи скаргу на постанову про порушення справи, суд повинен перевіряти законність джерел отримання даних, які стали підставою для винесення постанови про порушення справи.

Таким чином, приймаючи до уваги, що вказаний висновок експерта отримано з порушення процесуально законодавства, він не може розглядатися як належний та допустимий доказ наявності в діях ОСОБА_2 ознак інкримінованого злочину.

Крім цього, вказаному висновку судово-почеркознавчої експертизи №40 від 23.07.2008 року слідством не надано належної оцінки, з урахуванням приписів статті 65 КПК України, що б ґрунтувалася на всебічному, повному і обєктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.

Так, допитана 31.05.2007 року з предявленням оригіналів документів у якості свідка ОСОБА_4 пояснила, що вантажні митні декларації №501000000/6/005645, №501000000/6/005646, №501000000/6/005647, договір №AL 040906 від 04.09.2006 року, додаток №1 від 07.09.2006 року до цього договору, додатки №2 та 3 до цього ж договору, інвойс №01/15/09 від 07.09.2006 року, інвойси, листи та інші документи, необхідні для митного оформлення вантажу підписувала саме ОСОБА_4, а не ОСОБА_2.

Посилання на цей же факт міститься і у постанові слідчого від 22.05.2008 року про призначення судово-почеркознавчої експертизи.

Однак, згідно висновку судово-почеркознавчої експертизи №40, підписи на вказаних документах виконані не Ридван, а іншою особою. За таких обставин, кваліфікація експерта, що здійснював вказану експертизу, викликає сумніви, а сам висновок підлягає критичній оцінці у сукупності всіх матеріалів справи.

Інших належних та допустимих доказів причетності ОСОБА_2 до підробки вказаних документів в матеріалах справи не існує.

Крім цього, згідно протоколу про порушення митних правил №0084/50100/07 від 20.02.2007 року, всі документи, що стали підставою для митного оформлення вантажу на т/х «Ангара», який надійшов на адресу ПП «Ранер», подавала саме ОСОБА_4, а не ОСОБА_2 Тим більше, що допитана 31.05.2007 року у якості свідка ОСОБА_4 підтвердила, що вона є єдиним співробітником ПП «Ранер», других співробітників на підприємстві немає, у якості митного брокера у Білгород-Дністровській митниці акредитована саме вона, ОСОБА_2 такої акредитації не має.

Таким чином, на думку захисника, під час винесення постанов про порушення кримінальної справи №502, слідчим допущено грубі порушення норм кримінального та кримінально-процесуального законодавства, у тому числі, вимог статей 94 та 98 КПК України, справа порушена без наявності достатніх приводів та підстав, внаслідок чого вказані постанови підлягають скасуванню

ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснила, що злочинів, передбачених ч. 1 ст. 201, ч. 1, 3 ст. 358 КК України, вона не вчиняла та просила скасувати постанову про порушення кримінальної справи № 502 слідчого по ОВС слідчого відділу УСБУ в Одеській області відносно ОСОБА_2 за ознаками злочину, передбачених ч. 1 ст. 201, ч. 1, 3 ст. 358 КК України, як винесену незаконно, з порушенням ст.ст. 94, 98 КПК України.

Прокурор в судовому засіданні вимоги скарги не визнав та пояснив, що кримінальна справа порушена обгрунтовано, на підставі фактичних обставин, встановлених у ході перевірки та при наявності достатніх приводів та підстав, а також правомочною особою, тобто будь-яких порушень вимог ст.ст. 94, 95, 97-98 КПК України при порушені кримінальної справи допущено не було.

Заслухавши думку учасників судового розгляду, ретельно вивчивши матеріали скарги та надані суду матеріали, що були приводом та підставою для порушення кримінальної справи, перевіривши законність джерел отримання даних, які стали підставою для винесення постанов про порушення справи, вважаю, що скарга захисника ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_1 на постанову про порушення кримінальної справи № 502 слідчого по ОВС слідчого відділу УСБУ в Одеській області відносно ОСОБА_2 за ознаками злочинів, передбачених, передбачених ч. 1 ст. 201, ч. 1, 3 ст. 358 КК України, обґрунтована та підлягає задоволенню з наступних підстав.

Скарга на постанову органу дізнання, слідчого, прокурора про порушення кримінальної справи щодо конкретної особи чи за фактом вчинення злочину може бути подана до суду особою, інтересів якої стосується кримінальна справа, її захисником чи законним представником, з достатнім обґрунтуванням порушення прав та законних інтересів відповідної особи.

Суд приймає до розгляду скаргу на постанову про порушення кримінальної справи протягом усього часу перебування справи у провадженні органу дізнання, слідчого, прокурора до моменту закінчення досудового слідства.

У відповідності з ст.ст. 94, 98 КПК України, кримінальна справа може бути порушена тільки у тих випадках, коли є достатні дані, що вказують на наявність ознак злочину.

Кримінальна справа може бути порушена тільки при наявності реальних приводів та підстав, які прямо б вказували на наявність складу злочину визначених осіб.

Згідно з вимогами ч.1 ст. 98 КПК України, прокурор, при порушенні кримінальної справи, зобовязаний вказати приводи та підстави до її порушення.

Виходячи зі змісту ст.ст. 94-97 та ч. 13 ст. 236-8 КПК України, суд першої інстанції, здійснюючи судовий контроль за законністю порушення кримінальної справи, має перевірити чи є приводи та підстави, які вказують на ознаки злочину, чи достатньо даних для того, щоб розпочати процедуру досудового слідства та чи немає обставин, передбачених ст. 6 КПК України, які виключають провадження в кримінальній справі.

При цьому, на стадії досудового слідства, суд не повинен розглядати та вирішувати заздалегідь ті питання, які мають вирішуватися при розгляді кримінальної справи по суті.

Відповідно до вимог ст. 236-8 КПК України, суддя, розглядаючи скаргу на постанову про порушення кримінальної справи щодо конкретної особи, повинен перевірити, чи були у прокурора приводи та підстави для винесення зазначеної постанови, законність джерела отримання даних, що послугували підставою для прийняття рішення про порушення кримінальної справи, а також додержання при цьому вимог ст. 94, 97, 98 КПК України. Одночасно, цей закон забороняє суду розглядати і заздалегідь вирішувати ті питання, які маються вирішуватися судом при розгляді справи по суті.

В провадженні слідчого по ОВС слідчого відділу УСБУ в Одеській області Нечипорука І.О. знаходиться кримінальна справа №502, порушена відносно ОСОБА_2 за ознаками складів злочинів, передбачених ч.1 ст.201 КК України та ч.1, 3. статті 358 КК України.

При цьому, 15.10.2008 року вказаним слідчим, в процесі розгляду матеріалів справи №502, винесено постанову про порушення відносно ОСОБА_2 кримінальної справи за ознаками складу злочину, передбаченого частиною 1 статті 201 КК України, а 23.10.2008 року -постанову про порушення відносно ОСОБА_2 кримінальної справи за ознаками складу злочину, передбаченого частинами 1 та 3 статті 358 КК України.

Обидві вказані справи обєднані у одне провадження.

Постанова від 15.10.2008 року вмотивована тим, що 18.09.2006 року ОСОБА_2, маючи умисел на незаконне переміщення через митний кордон України з приховуванням від митного контролю товарів, що прибули до Білгород-Дністровського морського торгового порту, діючи на підставі доручення ПП «Ранер» замість декларанта ОСОБА_4, подала в митницю вантажні митні декларації №501000000/6/005645, №501000000/6/005646, №501000000/6/005647, договори, інвойси, листи та інші документи, необхідні для митного оформлення вантажу.

Раніше, до митного оформлення вантажу (більш точну дату слідством не встановлено) ОСОБА_2 виготовила договір №AL 040906 від 04.09.2006 року, додаток №1 від 07.09.2006 року до цього договору, додатки №2 та 3 до цього ж договору, інвойс №01/15/09 від 07.09.2006 року, на яких підробила підпис директора фірми «ABESCO LIMITED». В ході огляду вантажу встановлено, що фактична кількість та перелік товарів не відповідають поданим вантажним митним деклараціям, що перелічені вище. Вага не задекларованого вантажу становить приблизно 41, 5 тон. Факт підробки ОСОБА_2 товаро-супровідних документів підтверджується висновком судово-почеркознавчої експертизи №40 від 23.07.2008 року.

Ґрунтуючись на цих фактах, слідчий дійшов до висновку, що у діях ОСОБА_2 ним безпосередньо виявлено ознаки злочину, передбаченого ч.1 ст. 201 КК України.

Постанова від 23.10.2008 року вмотивована тим, що в період з 16 по 18 вересня 2006 року, ОСОБА_2, будучи представником ПП «Ранер» на підставі доручення, маючи умисел на контрабанду товарів у великих розмірах, доставлених 16.09.2006 року до Білгород-Дністровського морського торгового порту від фірми «ABESCO LIMITED» на адресу ПП «Ранер» на теплоході «Ангара», та будучи достовірно поінформованою про найменування та кількість товарів, що знаходяться на борту судна, підробила: договір №AL 040906 від 04.09.2006 року, додаток №1 від 07.09.2006 року до цього договору, додатки №2 та 3 до цього ж договору, інвойс №01/15/09 від 07.09.2006 року, вказавши в них неправдиві відомості стосовно кількості та найменування, а також підробила підпис директора цієї фірми. В подальшому виготовила від імені ПП «Ранер» вантажні митні декларації №501000000/6/005645, №501000000/6/005646, №501000000/6/005647 вказавши в них неправдиві відомості стосовно кількості та найменування товарів. Після цього подала всі ці підроблені документи до Білгород-Дністровської митниці у якості підстави для митного оформлення товарів. За даними слідства факт підробки ОСОБА_2 товаро-супровідних документів підтверджується висновком судово-почеркознавчої експертизи №40 від 23.07.2008 року.

Ґрунтуючись на цих фактах, слідчий дійшов до висновку, що у діях ОСОБА_2 ним безпосередньо виявлено ознаки злочину, передбаченого ч.1 та 3 статті 358 КК України.

Згідно положень статті 98 КПК України, при наявності приводів і підстав, зазначених у статті 94 цього Кодексу, слідчий зобовязаний винести постанову про порушення кримінальної справи, вказавши приводи і підстави до порушення справи, статтю кримінального закону, за ознаками якої порушується справа, а також подальше її спрямування.

Частина 2 статті 94 КПК України встановлює, що справа може бути порушена тільки в тих випадках, коли є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину.

Отже, єдиною підставою для порушення кримінальної справи стаття 94 КПК визначає: наявність у матеріалах достатніх даних, які вказують на наявність ознак злочину.

Тобто, у матеріалах справи, на момент її порушення, повинні міститися належні та допустимі докази, у розумінні статті 65 КПК України, що підтверджуюсь наявність всіх ознак складу злочину, а саме обєкту, субєкту, обєктивної та субєктивної сторони у діях особи.

Відсутність таких даних є безумовною підставою, передбаченою пунктом 2 статті 6 КПК України, яка виключає провадження в кримінальній справі.

Достатність даних, які вказують на наявність ознак злочину, законодавець визначає у статті 11 КК України, де зазначено, що - злочином є передбачене кримінальним кодексом суспільне небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене субєктом злочину.

Достатністю даних, що вказують на наявність ознак злочину у порушеній кримінальній справі, як це передбачено чинним Кримінально-процесуальним кодексом України, (відповідно до розяснень Верховного Суду України) вважається фактичне існування доказів, які підтверджують реальність всіх ознак складу злочину, передбаченого певною статтею, у діях певної особи.

Отже, виносити зазначені постанови слідчий мав підстави тільки у тому випадку, коли в матеріалах фактично існували докази (виключний перелік джерел яких визначений статтею 65 КПК України), які підтверджували існування в діях ОСОБА_2 всіх ознак складів інкримінованих злочинів, а саме: обєктивної та субєктивної сторони, обєкту та субєкту злочину.

Дослідивши надані прокурором матеріали, на підставі яких слідчим прийняті рішення про порушення відносно ОСОБА_2 кримінальних справ, суд дійшов висновку, що в них фактично не існувало належних та допустимих доказів, які б підтверджували реальне існування в її діях всіх ознак складів злочинів, передбачених ч.1 статті 201 та ч.1 та 3 статті 358 КК України.

В наданих прокурором матеріалах, на підставі яких слідчим прийняті рішення про порушення справ, містяться дві постанови про порушення кримінальних справ: від 15.10.2008 року та 23.10.2008 року, а також протоколи різноманітних слідчих дій від огляду місці події та речових доказів до протоколів допиту свідків та очних ставок.

Однак, всі зазначені слідчі дії датовані до 15.10.2008 року, тобто, до порушення оскаржуваної кримінальної справи. По якій кримінальній справі здійснювалися ці слідчі дії встановити неможливо, так як в матеріалах відсутні будь-які інші постанови про порушення справи.

За таких обставин, перевіряючи законність джерел отримання даних, які стали підставою для винесення оскаржуваних постанов, суд доходить до висновку, що ці наді отримані з порушенням норм кримінально-процесуального законодавства. А отже не могли бути підставою для прийняття оскаржуваних рішень.

Крім цього, кримінальну справу порушено за ознаками закінченого складу злочину, передбаченого ч.1 статті 201 КК України.

Однак, як видно з наявних матеріалів та не спростовується учасниками процесу, митне оформлення товарів на теплоході «Ангара» так і не було завершено, так як його припинили співробітники УСБУ по Одеській області.

Тим більше, що згідно статті 1 МК України:

- митний контроль - це сукупність заходів, що здійснюються митними органами в межах своєї компетенції з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку.

- митні процедури - операції, повязані із здійсненням митного контролю за переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон України, митного оформлення цих товарів і транспортних засобів, а також із справлянням передбачених законом податків і зборів.

Згідно статті 78 Митного кодексу України митне оформлення вважається завершеним після виконання митним органом митних процедур, визначених ним на підставі цього Кодексу відповідно до заявленого митного режиму.

Приймаючи до уваги, що митне оформлення товару було припинено співробітниками СБУ на стадії митного контролю, переміщення товару не відбулося, а отже товар митний кордон України не перетнув.

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 03.06.2005 року №8 «Про судову практику у справах про контрабанду та порушення митних правил»: якщо під час митного контролю в особи буде знайдено певні предмети, то такі дії слід вважати закінченим замахом на злочин, який не доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

За таких умов порушення кримінальної справи за ознаками закінченого складу злочину суперечить нормам частини 1 статті 201 КК України.

Наявні в матеріалах докази свідчать про те, що ОСОБА_2 не була співробітником декларанта ПП «Ранер», не надавала цьому підприємству ніяких послуг та його інтересів ніколи не представляла. Ці факти підтверджено директором ПП «Ранер» ОСОБА_4 у процесу її допиту у якості свідка 31.05.2007 року.

Крім цього, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 не мала акредитації у Білгород-Дністровській митниці у якості митного брокера. Про це свідчить, у тому числі наявна у матеріалах справи Облікова картка №50/00/19/2005/000414 приватного підприємства «Ранер», свідчення інспекторів митниці ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11.

Більше того, наявні в матеріалах справи докази свідчать про те, що ОСОБА_2 не мала освіти та навичок митного брокера, жодного разу не була присутня при здійсненні митного оформлення товарів у Б-Дністровському морському торгівельному порту.

Посилання слідства на наявне в матеріалах доручення, ніби то видане ПП «Ранер» ОСОБА_2 є юридично некоректним, так як довіреність не має дати видачі та терміну дії. Згідно ж положень статті 247 ЦК України - довіреність, у якій не вказана дата її вчинення, є нікчемною. Приписами статті 215 ЦК України встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Як наслідок цього, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

За таких обставин ОСОБА_2 не мала ніяких повноважень згідно вказаного нікчемного доручення, не мала юридичної можливості вчиняти будь-які дії в інтересах ПП «Ранер» та не вчиняла їх.

Отже, ОСОБА_2 обєктивно, в силу приписів митного законодавства України та підзаконних нормативних актів, не мала можливості представляти інтереси декларанта ПП «Ранер» в митних органах, тобто, жодна з дій ОСОБА_2 не мала юридичного значення та не породжувала правових наслідків.

Вважаю, цим фактам та обставинам слідчим не надано належної правової оцінки, як і не надано критичної оцінки свідченням інспекторів митниці ОСОБА_9 та ОСОБА_8.

Отже, на думку суду, посилання слідчого на вказане доручення, як на належний та допустимий доказ причетності ОСОБА_2 до митного оформлення вантажу, а отже існування у її діях ознак складу злочину, є порушенням вимог статті 65 КПК України.

Про відсутність у неї повноважень для представництва інтересів декларанта чи власника вантажу свідчать і наявні в матеріалах справи пояснення посадових осіб Білгород-Дністровської митниці. Адже саме це, за їх словами, стало підставою для видалення ОСОБА_2, після початку огляду теплохода, з території порту.

В матеріалах справи наявні данні, що свідчать про реальних власників цього вантажу та спростовують твердження слідчого про те, що вказаний вантаж переміщувала через митний кордон саме ОСОБА_2

В матеріалах справи не існує жодного належного та допустимого доказу, який би свідчив про будь-яку причетність ОСОБА_2 до ввезення вантажу на митну територію України, переміщення його через митний кордон, будь яку особисту зацікавленість чи діяльність в інтересах третіх осіб.

За таких підстав, твердження слідчого про умисність дій ОСОБА_2 та їх спрямованість на переміщення вантажу з приховуванням від митного контролю є бездоказовим припущенням.

Доказом вчинення ОСОБА_2 злочину, передбаченого частинами 1 та 3 статті 358 КК України слідчим зазначено висновок судово-почеркознавчої експертизи №40 від 23.07.2008 року.

Однак, як зазначалося вище, кримінальна справа №502 порушена тільки 15.10.2008 року. Інших постанов про порушення справи в матеріалах не існує. За таких обставин, суд вважає, що зазначена експертиза проведена з порушенням процесуального законодавства та не може бути належним та допустимим доказом наявності в діях ОСОБА_2 ознак інкримінованого складу злочину.

Тим більше, що згідно «Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень», затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 08.10.98 року № 53/5, для проведення досліджень слідчий повинен надати експертові вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки почерку (цифрових записів, підпису) особи, яка підлягає ідентифікації.

Перед приєднанням вільних та умовно-вільних зразків до матеріалів справи слідчий (суддя) повинен предявити їх особі, яка підлягає ідентифікації, а потім позначити кожний зразок, тобто указати, що це вільний зразок почерку (підпису) певної особи (указати її прізвище, імя, по батькові) та посвідчити це своїм підписом. У разі неможливості предявити зазначені зразки (смерть виконавця, відїзд тощо) як зразки слід надавати документи або інші папери, на яких рукописні тексти (підписи) достовірно виконані особою, щодо якої ставиться питання з ідентифікації її як виконавця досліджуваного рукопису (наприклад, заяву про отримання паспорта (форма N 1), паспорт, різного роду посвідчення, на яких є власноручний підпис, та ін.).

Із наданих матеріалів вбачається, що вказані вимоги слідчим також порушено, що викликає сумніви у достовірності висновку експерта.

Тим більше, що вказаному висновку судово-почеркознавчої експертизи №40 від 23.07.2008 року слідством не надано належної оцінки, з урахуванням приписів статті 65 КПК України, що б грунтувалася на всебічному, повному і обєктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.

Дійсно, допитана 31.05.2007 року з предявленням оригіналів документів у якості свідка ОСОБА_4 пояснила, що вантажні митні декларації №501000000/6/005645, №501000000/6/005646, №501000000/6/005647, договір №AL 040906 від 04.09.2006 року, додаток №1 від 07.09.2006 року до цього договору, додатки №2 та 3 до цього ж договору, інвойс №01/15/09 від 07.09.2006 року, інвойси, листи та інші документи, необхідні для митного оформлення вантажу підписувала саме ОСОБА_4. Посилання на цей факт міститься і у постанові слідчого від 22.05.2008 року про призначення судово-почеркознавчої експертизи. Однак, згідно висновку судово-почеркознавчої експертизи №40, підписи на вказаних документах виконані не Ридван, а іншою особою.

З урахуванням всіх наведених вище обставин, суд критично оцінює висновок вказаної експертиз у сукупності всіх матеріалів справи.

Таким чином, суд доходить висновку, що при порушенні кримінальної справи №502, було порушено вимоги ч.3 ст.62 Конституції України, ст.65 КПК України, п.19 Постанови ПВСУ №9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», так як маючи тільки необгрунтовані припущення про вчинення ОСОБА_2 контрабанди та підробки документів, вважаю, що на момент порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_2 не було достатніх для цього приводів та підстав та ці факти не встановлені наявними в матеріалах справи.

Отже, на момент порушення вказаної справи у слідчого були відсутні приводи та підстави, передбачені статтею 94 КПК України, для порушення вказаних справ.

З урахуванням зазначеного, керуючись вимогами ст. ст. 94, 97, 98, 236-7, 236-8 КПК України, ст. ст. 201, 358 КК України, -

ПОСТАНОВИВ:

Скасувати постанову слідчого по ОВС слідчого відділу УСБУ в Одеській області Нечи-порука І.О. від 15.10.2008 року про порушення відносно ОСОБА_2 кримінальної справи №502 за ознаками складу злочину, передбаченого частиною 1 статті 201 КК України.

Скасувати постанову слідчого по ОВС слідчого відділу УСБУ в Одеській області Нечи-порука І.О. від 23.10.2008 року про порушення відносно ОСОБА_2 кримінальної справи №502 за ознаками складу злочину, передбаченого частинами 1 та 3 статті 358 КК України.

Матеріали кримінальної справи №502 відносно ОСОБА_2 за ознаками складу злочинів, передбачених ч. 1 ст. 201 КК України, ч. 1 та 3 ст. 358 КК України, повернути прокурору Одеської області для організації і проведення додаткової перевірки.

Копію цієї Постанови надіслати прокурору Приморського району м. Одеси, ОСОБА_2 та її захиснику - адвокату ОСОБА_1

На постанову протягом семи діб з дня її винесення може бути подана апеляція до апеляційного суду Одеської області, подача апеляції не зупиняє виконання постанови.