Постанова

від 13.04.2011 по справі 16/142-10

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.04.2011                                                                                           № 16/142-10

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Лосєва  А.М.

суддів:            Іваненко  Ю.Г.

          Разіної  Т.І.

при секретарі:           Семенович А.В.

за участю представників

позивача:                 Косинський В.С. – директор; ОСОБА_1 – дов. б/н від 15.03.2011р.;

відповідача:          ОСОБА_2 – дов. б/н від 10.02.2011р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Прометей”  

на Рішення                      Господарського суду Київської області

від                               07.12.2010р.

у справі                    №16/142-10 (суддя Христенко О.О.)

за позовом              Закритого акціонерного товариства „Укртракс”  

до                             Товариства з обмеженою відповідальністю „Прометей”

про                                   стягнення 69 461,47 грн.

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство “Укртракс” (далі - позивач) звернулось до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Прометей” (далі –відповідач) заборгованості за договором №15/099 від 15.09.1999р. у сумі 69 461,47 грн. (з них: основний борг - 53 955,28 грн., пеня - 4 872,25 грн., 3% річних - 2 410,52 грн., інфляційні втрати - 8 223,42 грн.), обґрунтовуючи свої вимоги тим, що заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх грошових зобов’язань за договором.

Відповідач відзиву на позов не надав, явку повноважних представників у судове засідання не забезпечив, у зв’язку з чим місцевий господарський суд розглядав справу  за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу.

Рішенням Господарського суду Київської області від 07.12.2010р. у справі              №16/142-10 позов було задоволено частково.

Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду Київської області від 07.12.2010р. у справі №16/142-10 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Вимоги апеляційної скарги мотивовані тим, що судом не було з’ясовано обставини, які мають суттєве значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, відповідач наголошував на тому, що він не був належним чином повідомлений про місце, дату та час судового розгляду, у зв’язку з чим був позбавлений можливості захищати свої права та інтереси. Окрім того, відповідач зазначав про те, що сума заборгованості, яку просить стягнути позивач, є значно меншою, оскільки відповідачем було перераховано позивачу грошові кошти у більшому розмірі, ніж вказано в оскаржуваному судовому рішенні, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями. Також відповідач наголошував на тому, що у червні-липні 2009 року він звертався до позивача з листами, в яких просив відключити його від послуг супутникового зв’язку, які надавались позивачем, і з 03.07.2009р. відповідач не отримував від позивача ці послуги.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.03.2011р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду судовому засіданні на 23.03.2011р.

В судовому засіданні 23.03.2011р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 30.03.2011р.

25.03.2011р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшли письмові пояснення по справі та клопотання про залучення до справи додаткових доказів (платіжних доручень №661 від 11.01.2009р., №855 від 02.07.2009р., №865 від 06.07.2009р., №241 від 22.07.2009р., №996 від 22.07.2009р., №1037 від 29.07.2009р., №1130 від 06.08.2009р., №1137 від 07.08.2009р., №1179 від 11.08.2009р., №1220 від 17.08.2009р., №1356 від 26.08.2009р.), які не подавались суду першої інстанції, оскільки відповідач не приймав участі у розгляді справи Господарським судом Київської області.  

У зв’язку з перебуванням головуючого судді Лосєва А.М. на лікарняному, справу №16/142-10 було знято зі складу справ, призначених до розгляду в судовому засіданні на 30.03.2011р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2011р. справу було призначено до розгляду на 13.04.2011р., відповідача зобов’язано надати рахунок №200309/03 від 20.03.2009р., на який міститься посилання в платіжних дорученнях, доданих до клопотання від 24.03.2011р.

В судовому засіданні 13.04.2011р. представник відповідача надав письмові пояснення по справі та заявив клопотання про витребування від позивача рахунку-фактури №200309 від 20.03.2009р., зазначаючи про те, що названий рахунок-фактури у відповідача відсутній.

Представники позивача заперечували проти клопотання відповідача щодо витребування рахунку-фактури, посилаючись на те, що позовні вимоги ґрунтуються на заборгованості по тих Актах наданих послуг та виставлених рахунках, які не були оплачені відповідачем. Натомість рахунок-фактури №200309 від 20.03.2009р., про який зазначає відповідач, оплачений останнім і на нього позивач в своєму позові не посилався.

Оскільки рахунок-фактура, про витребування якого відповідачем заявлено клопотання, не має відношення до суті спору, колегія суддів вирішила відмовити в задоволенні вищезгаданого клопотання відповідача.

Представник відповідача у судовому засіданні 13.04.2011р. підтримав апеляційну скаргу, просив суд Рішення Господарського суду Київської області від 07.12.2010р. у справі №16/142-10 скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові.  

Представники позивача у судовому засіданні 13.04.2011р. подали додаткові письмові пояснення по справі та відзив на апеляційну скаргу, в яких заперечували проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просили в задоволенні скарги відмовити та залишити без змін оскаржуване Рішення місцевого господарського суду як таке, що прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

15.09.1999р. між позивачем та відповідачем, як замовником, було укладено договір №15/099 (далі - Договір) (том справи – 1, аркуші справи – 23-29).

Згідно з Договором (розділ 2) позивач зобов’язався надавати, а відповідач отримувати на умовах, які визначені в додатку 1, програмні засоби системи Euteltracs і її послуги для забезпечення передачі/прийому буквено-цифрової інформації в напрямках „диспетчер замовника – водій”, „водій - диспетчер замовника” і „водій – водій”;  інформацію про автомобілі відповідача, оздоблені засобами системи Euteltracs: місце розташування, пройдену за запрошуваний відрізок часу ділянку маршруту і пройдений маршрут в цілому, групування автомобілів замовника в запрошуваному районі або поблизу запрошуваного пункту.

В п.п.2.2, 2.3 Договору передбачено строк його дії тривалістю в 3 роки. При цьому, строк дії Договору подовжується автоматично на кожен подальший рік, якщо одна із сторін не повідомляє письмово другу про інше за 1 місяць до закінчення терміну дії Договору. Одностороннє розірвання договору неможливе. Будь-яка із сторін може припинити дію Договору письмово повідомивши про це іншу сторону не менше, ніж за 6 місяців. Дія Договору припиняється після повних розрахунків і прийняття двостороннього акту.

В п.п.3.2.2 Договору та Додатками до нього передбачено оплата за користування послугами зв’язку в гривні за курсом Національного банку України на день оплати.

Відповідач оплачує щомісячну абонплату авансовим платежем на початку кожного місяця відповідно до Додатку №1. Оплата рахунків повинна здійснюватись протягом 3-х днів з дати його отримання на банківські реквізити позивача, які вказані в рахунку. У випадку, якщо замовник не згоден з рахунком, від повинен надати свої претензії позивачу протягом 5-ти календарних днів, після виставлення рахунку. Наявність претензій не є підставою для порушення вказаного в п.4.2 терміну оплати платежу (п.п.4.2-4.4 Договору).

Уклавши Додатки №1 від 31.12.1999р., №2 від 01.06.2000р., №3 від 27.06.2001р., №3а від 25.01.2002р., №4 від 29.04.2002р., №5 від 28.11.2002р., №6 від 14.08.2003р., №7 від 24.10.2003р. до Договору, сторони погодили подальшу його дію договору та вартість послуг.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач зазначав про те, що відповідач неналежним чином виконував свої договірні зобов’язання в частині повної та своєчасної сплати вартості наданих йому послуг, внаслідок чого виникла заборгованість. За період з січня по вересень 2009 року позивач надав відповідачу послуги на загальну суму 60 156,11 грн., з яких відповідачем оплачено лише 6 200,83 грн. Претензій щодо якості наданих послуг зв’язку від відповідача до позивача не надходило.                          

Позивач звернувся до відповідача з претензією №1 від 01.07.2010р., в якій вимагав сплатити борг. Однак заборгованість відповідачем погашена не була.

Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку сплатити заборгованість, окрім вимог про стягнення суми основного боргу, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню, інфляційні втрати та 3% річних.

Господарський суд Київської області позовні вимоги задовольнив частково, зазначивши про те, що позивачем невірно визначено період, з якого розпочалось прострочення відповідача.

Апеляційний суд погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх обґрунтованими та такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст. 901 Цивільного кодексу України).

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ст. 903 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники  господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов,  визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

В процесі судового розгляду було встановлено, що на виконання умов Договору позивач надавав відповідачу послуги супутникового зв’язку, при цьому будь-які зауваження щодо обсягів або якості послуг з боку відповідача були відсутні. Зокрема, за період з січня по вересень 2009р. позивачем надано послуги, загальна вартість яких становить 60 156,11 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи рахунки-фактури та акти здачі-приймання виконаних робіт (том справи – 1, аркуші справи – 31-44, 94-100).

Відповідач лише частково розрахувався з позивачем за надані ним послуги, перерахувавши 6 200,83 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками (том справи – 1, аркуші справи – 45-51).

Станом на дату звернення з позовом до суду та прийняття оскаржуваного судового рішення заборгованість відповідача становила 53 955,28 грн.

Доказів оплати повної вартості наданих позивачем послуг відповідач суду не надав.

Посилання відповідача на те, що сума заборгованості є значно меншою ніж зазначено в позові та рішенні місцевого господарського суду у даній справі, оскільки судом не враховано платежів, здійснених відповідачем у спірному періоді згідно з платіжними дорученнями №661 від 11.01.2009р., №855 від 02.07.2009р., №865 від 06.07.2009р., №241 від 22.07.2009р., №996 від 22.07.2009р., №1037 від 29.07.2009р., №1130 від 06.08.2009р., №1137 від 07.08.2009р., №1179 від 11.08.2009р., №1220 від 17.08.2009р., №1356 від 26.08.2009р., копії яких додані до клопотання відповідача від 24.03.2011р. (том справи – 1, аркуші справи – 149-161) не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки позовні вимоги ґрунтуються на рахунках, які не були оплачені відповідачем, а платіжні доручення, про які зазначає відповідач були враховані при здійсненні розрахунку суми заборгованості.

Твердження відповідача в апеляційній скарзі про те, що з липня 2009 року він не отримував від позивача послуг за спірним Договором, оскільки в червні-липні 2009 року відповідач звертався до позивача з листами, в яких просив відключити його від послуг супутникового зв’язку також не може бути прийнято судом до уваги, оскільки в порушення вимог ст. 33 Господарського процесуального кодексу України відповідач не надав суду вищезгаданих листів або будь-яких інших належних та допустимих доказів на підтвердження відмови від отримання послуг позивача.

Відносно посилання на те, що наявні в справі копії Актів здачі-приймання робіт підписані лише частково, апеляційний господарський суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що підписання сторонами актів здачі-приймання виконаних робіт умовами спірного Договору взагалі не передбачено і є виключно ініціативою позивача. Натомість, в Договорі чітко визначено обов’язок відповідача самостійно сплачувати абонентську плату щомісячно авансовим платежем на початку кожного місяця.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов’язань в частині повної та своєчасної оплати вартості наданих позивачем послуг, що призвело до виникнення заборгованості у сумі 53 955,28 грн., у зв’язку з чим апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість та підтвердженість позовних вимог про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 53 955,28 грн. за наступні періоди: лютий 2009р., квітень-червень 2009р., серпень-вересень 2009р.

Відповідно до п.4.5 Договору у разі несплати відповідачем рахунків на протязі 3-х календарних днів, нараховується пеня у розмірі 0,3% від розміру простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки в ході судового розгляду було підтверджено прострочення відповідачем грошового зобов’язання, нарахування пені, інфляційної складової боргу та 3% річних також є обґрунтованим.

Відповідно до п.4.5 Договору, у разі несплати відповідачем рахунків на протязі 3-х календарних днів, нараховується пеня у розмірі 0,3% від розміру простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Однак, як вірно зазначив в своєму рішенні місцевий господарський суд, при здійсненні розрахунку вимог про стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат та 3% річних позивач визначив період прострочення, за який нараховується пеня, з 19.04.2010р. по 19.10.2010р., період нарахування інфляційної складової боргу з лютого 2009р. по вересень 2010р., а 3% річних - з 14.02.2009р. по 19.10.2010р., тоді як з умов спірного Договору неможливо визначити конкретну дату оплати місячної абонентської плати відповідачем, тому в даному випадку підлягають застосуванню норми ч.2 ст. 530 Цивільного кодексу України, згідно з якою у разі, якщо строк (термін) виконання боржником обов‘язку не встановлений або визначений моментом пред‘явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов‘язок у семиденний строк від дня пред‘явлення вимоги, якщо обов‘язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як уже зазначалось вище, позивач звернувся до відповідача з претензією №1 від 01.07.2010р. з вимогою про сплату заборгованості, яка була отримана відповідачем 02.07.2010р., про що свідчить відповідні відмітки на повідомленні про вручення поштового відправлення (том справи – 1, аркуші справи – 54-55).

Таким чином, період прострочення необхідно обліковувати, починаючи саме з 10.07.2010р. За розрахунком апеляційного господарського суду, який збігається з розрахунком суду першої інстанції, з відповідача підлягає стягненню пеня у сумі 2 405,81 грн., нарахована  за період з 10.07.2010р. по 19.10.2010р., інфляційні втрати у розмірі 1 039,00 грн., нараховані за період з липня 2010р. по вересень 2010р. та 3% річних у сумі 452,34 грн., нараховані за період з 10.07.2010р. по 19.10.2010р.

В задоволенні решти вимог позов задоволенню не підлягає як необґрунтований та документально не підтверджений.

Відносно посилання відповідача на порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, зокрема, неналежне повідомлення відповідача про дату та час судового розгляду, внаслідок чого були порушені права відповідача на участь у судовому засіданні, подання доказів, тощо, апеляційний господарський суд вважає за необхідне наголосити на наступному.

Відповідно до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України, повне рішення та ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особам, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.

Згідно з положеннями п.3.5.11 “Інструкції з діловодства в господарських судах України”,  затвердженої Наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002р. №75, (із змінами та доповненнями), перший (підписаний) примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі.

Сторонам справи та у відповідних випадках – іншим учасникам процесу, установам, організаціям, надсилається решта примірників процесуального документа, засвідчених відміткою, складеною зі слів “Згідно з оригіналом”, назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує примірник, її ініціалів та прізвища. Підпис працівника служби діловодства або іншої відповідальної особи (секретар суду, відповідальний секретар суду, інші працівники, які входять до складу судових палат, відділів тощо), що засвідчує примірник документа, скріплюється відповідною (не гербовою) печаткою суду так, щоб відбиток печатки охоплював останні кілька літер назви посади та початок підпису особи, що засвідчує документ. Засвідчувальна відмітка розміщується нижче реквізиту документа “Підпис”.

На звороті у лівому нижньому куті першого примірника процесуального документа, який залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

З матеріалів справи вбачається, що ухвала Господарського суду Київської області про порушення провадження у справі №16/142-10 від 28.10.2010р. та ухвала від 23.11.2010р. про відкладення розгляду справи були направлені на адресу сторін у встановлений ст. 87 Господарського процесуального кодексу України строк, що підтверджується відповідною відміткою Відділу документального забезпечення Господарського суду Київської області на зворотному боці зазначених ухвал. Окрім того, в матеріалах справи наявні поштові повідомлення про вручення відповідачу ухвали Господарського суду Київської області про порушення провадження у справі №16/142-10 від 28.10.2010р. та ухвали від 23.11.2010р. про відкладення розгляду справи, про що свідчить підпис та дата особи, яка отримала дану ухвалу суду (том справи – 1, аркуші справи – 2, 103).

При цьому необхідно зазначити, що до повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Згідно з положеннями ст. 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

З наявних у матеріалах справи доказів, зокрема, довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (том справи - 1, аркуші справи – 56-64) вбачається, що місцезнаходженням відповідача (юридичною адресою) є саме та адреса, яка була вказана позивачем в позовній заяві. Належних та допустимих доказів на підтвердження внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України як станом на час розгляду справи місцевим господарським судом, так і на час перегляду рішення апеляційним господарським судом відповідач не надав.

Діюче законодавство України, зокрема Господарський процесуальний кодексу України, не зобов'язує сторону у справі, в даному випадку позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони у справі в разі, якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі ст. 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах. В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно із законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Аналогічна позиція викладена в Інформаційних листах Вищого господарського суду України від 02.06.2006р. №01-8/1228 „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році”, від 14.08.2007р. №01-8/675 „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року”, від 18.03.2008р. №01-8/164 „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році”, від 13.08.2008р. №01-8/482 „Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року”.

За таких обставин, твердження відповідача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права є необґрунтованим.

Окрім того, апеляційний суд вважає звернути увагу на те, що згідно з ч.2 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Натомість, посилаючись на позбавлення можливості приймати участь під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані до апеляційної скарги, ані до додаткових пояснень відповідачем не надано доказів на спростування факту наявності заборгованості, яка виникла внаслідок порушення умов Договору в частині здійснення оплати наданих позивачем послуг, що й було підставою для звернення позивача з позовом до суду та нарахування пені, інфляційних збитків, 3% річних, у зв’язку з чим твердження відповідача про прийняття місцевим господарським судом неправильного рішення у даній справі є невмотивованим та безпідставним.

В ст. ст. 32, 34 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на спростування обставин, викладених у позові, тоді як згідно з ч.1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що Рішення Господарського суду міста Київської області від 07.12.2010р. у справі №16/142-10 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

У зв’язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за її подання і розгляд покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Прометей” залишити без задоволення, а Рішення Господарського суду Київської області від 07.12.2010р. у справі №16/142-10 – без змін.

2. Матеріали справи №16/142-10 повернути до Господарського суду Київської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена  до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя                                                                      Лосєв  А.М.

Судді                                                                                          Іваненко  Ю.Г.

                                                                                          Разіна  Т.І.

19.04.11 (відправлено)