Постанова

від 18.05.2011 по справі 3/376

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.05.2011                                                                                           № 3/376

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Калатай  Н.Ф.

суддів:            Пашкіної С.А.

          Синиці  О.Ф.

при секретарі:           Кулачок О.А.

з участю представників:

від позивача                    ОСОБА_1 – представник за довіреністю № 18-208/223-841 від 18.01.2011

                              ОСОБА_2.– представник за довіреністю № 18-208/3878-17112 від 14.09.2009

від відповідача:          ОСОБА_3 – представник за довіреністю № 28030-09/9 від 10.09.2010

розглянувши у відкритому судовому засіданні    

апеляційну скаргу          Міністерства фінансів України

на рішення                      господарського суду міста Києва  від 10.02.2011 року

у справі                     № 3/376 (суддя Сівакова В. В.)

за позовом                    Національного банку України

до                                        Міністерства фінансів України

про                               стягнення 190977 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення основного боргу в сумі 146232,45 грн. за договором №28000-04/43 від 02.04.2007 року, пені в сумі 27241,92 грн., збитків від інфляції в сумі 12981,60 грн. та 3 % річних в сумі 4521,03 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва  від 10.02.2011 року, повний текст якого підписаний 14.02.2011 року, у справі № 3/376 позов задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача основний борг в сумі 146232,45 грн., пеню в сумі 17349,57 грн., збитки від інфляції в сумі 12981,60 грн. та 3 % річних в сумі 4521,03 грн., в задоволенні решти вимог відмовлено.

Рішення суду ґрунтується на тому, що матеріалами справи підтверджується факт прострочення відповідачем виконання зобов’язання  по оплаті наданих за умовами спірного договору послуг.

Часткове задоволення  вимог про стягнення пені ґрунтується на тому, що позивачем при їх розрахунку не враховано приписів ч. 6 ст. 232 ГК України, якою встановлено, що  нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов‘язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов‘язання мало бути виконано.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, Міністерство фінансів України звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 10.02.2011 року у справі № 3/376 та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що судом першої інстанції при прийнятті оспорюваного рішення не прийнято до уваги те, що позивач фактично визнав, що 05.05.2009 року є датою припинення спірного договору (лист № 46-05-001/682-9860), а отже, послуги, які позивач надавав в період після 05.05.2009 року, надані ним з власної ініціативи, з чого слідує, що позивач не має права вимагати плати за такі послуги.

Крім того, відповідач посилається на те, що, враховуючи той факт, що оплата послуг, наданих за умовами спірного Договору, здійснювалася із загального фонду бюджету, спірні правовідносини необхідно класифікувати як бюджетні.

Ухвалою від 15.03.2011 року колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя – Пашкіна С. А., судді Калатай Н. Ф., Синиця О. Ф.  апеляційну скаргу  Міністерства фінансів України прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Розпорядженням  голови суду № 01–23/1/3 від 19.04.2011 справу № 3/376 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Калатай Н.Ф., суддів Баранця О.М.,  Пашкіної С. А.

Розпорядженням виконуючого обов’язки  голови суду № 01–23/1/1 від 17.05.2011 справу № 3/376 передано  на  розгляд  колегії  суддів  у   складі  головуючого  судді Калатай Н. Ф., суддів Пашкіної С. А., Синиці О. Ф.

Під час розгляду справи сторонами був висловлений намір врегулювати спір в позасудовому порядку, з огляду на що відповідачем в судових засіданнях 30.03.2011 року та 20.04.2011 року заявлялись клопотання про відкладення розгляду справи, які задовольнялись.

В судовому засіданні  18.05.2011 року позивачем повідомлено про недосягнення між сторонами згоди щодо врегулювання спору в позасудовому порядку.

В судовому засіданні  18.05.2011 року представник відповідача надав поясненнях по суті спору, в яких апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі та просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В судовому засіданні  18.05.2011 року представник позивача надав поясненнях по суті спору, в яких проти задоволення апеляційної скарги заперечив та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно яким апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.

02.04.2007 року позивач та відповідач уклали договір № 28000-04/43 (далі Договір), за умовами якого відповідач доручає, а позивач приймає на себе зобов'язання через Групу управління проектами міжнародних кредитних ліній при Національному банку України (ГУП НБУ) виконувати від імені відповідача функції з технічного обслуговування та нагляду за функціонуванням Кредитної лінії та Позики на інституційний розвиток (ПІР) в межах прав і обов‘язків, визначених у цьому договорі.

Договір укладено на виконання угоди про позику від 23.06.2006 року, підписаною між Україною та Міжнародним банком Реконструкції та Розвитку щодо надання Україні позики у сумі 150000000 доларів США для реалізації Проекту розширення доступу до ринків фінансових послуг.

Згідно п. 6.2 Договору, він вступає в дію з моменту вступу в дію угоди про позику і діє до дати завершення функцій ГУП НБУ за проектом ЄБРР, а саме до 31.12.2010 року. Строк дії Договору може бути подовжено за взаємною згодою сторін. Закінчення строку дії Договору не звільняє сторони від відповідальності за неналежне виконання своїх обов’язків.

Згідно ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Абзацом 4 п. 6.4 Договору сторони передбачили можливість дострокового припинення Договору за письмовою угодою між сторонами, підписаною уповноваженими представниками сторін і скріпленою печатками сторін.

Як слідує з матеріалів справи, листом  № 31-25050-06-10/12919 від 08.05.2009 року (т. 1 а.с. 19) відповідач повідомив позивача про те, що у зв‘язку з рішенням відповідача щодо призупинення фінансування уповноважених банків у рамках Угоди про позику, відповідач пропонує позивачу достроково розірвати Договір та провести розрахунки за період з 05.11.2008 року по 05.05.2009 року, які вважати остаточними, а дію Договору – припиненою з 05 травня 2009 року відповідно до абзацу 4 пункту 6.4 Договору.

Листом № 46-05-001/682 від 20.05.2009 року (т. 1 а.с. 24) позивач повідомив відповідача про те, що згідно з абзацом 4  п. 6.4 Договору дострокове припинення дії Договору має бути оформлено письмовою угодою між сторонами, в зв’язку з чим запропонував відповідачу  підготувати відповідну додаткову угоду та передати належним чином оформлені примірники для підписання з боку позивача. Крім того, позивач звернув увагу відповідача, що до моменту укладення вищевказаного додаткової угоди  чи до визначеної ним іншої дати припинення дії Договору позивач продовжуватиме здійснювати технічне обслуговування та нагляд за функціонуванням Кредитної лінії відповідно до умов Договору.

Відповідач листом № 31-25050-06-10/16182 від 17.06.2009 року (т. а.с. 20)  надіслав позивачу проект додаткової угоди про припинення дії Договору з проханням підписати його та повернути для підписання відповідачу. Як слідує зі змісту зазначеної додаткової угоди, копію якої долучено позивачем до матеріалів справи (т. 1 а. с. 21), датою припинення Договору відповідач визначив 05.05.2009 року і запропонував позивачу, згідно п. 3.1.18 Договору, розпочати підготовку первинних документів уповноважених банків, пов’язаних з реалізацією проекту «Розширення доступу до ринків фінансових послуг».

Листом № 31-25050-07-10/17488 від 30.06.2009 року (т. 1 а.с. 22)  відповідач повідомив позивача про припинення фінансування Кредитної лінії та ПІР Світовим банком з 20.06.2009 року, а також про те, що з 01.07.2009 року відповідач самостійно здійснюватиме технічне обслуговування, яке за умовами Договору здійснював позивач.

Позивач направив відповідачу лист № 46-05-001/934-13205 від 13.07.2009 року (т. 1 а.с. 25), зі змісту якого слідує, що позивач погодився вважати датою припинення дії Договору 01.07.2009 року, та просив оплатити послуги, надані за умовами Договору за період з 05.05.2009 року по 01.07.2009 року, у розмірі 19 139,12 долар США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на 01.07.2009 (7,6405 гривень за 1 долар США) становить 146232,45 грн., у тому числі ПДВ 24 372,08 грн. До вказаного листа позивачем додано проект Додаткового договору щодо дострокового припинення дії договору та акт приймання наданих послуг.

Листом № 46-05-002/1081-16157 від 27.08.2009 року (т. 1 ас. 29) позивач звернув увагу відповідача на необхідність якнайшвидшого підписання надісланих документів і здійснення належних розрахунків з позивачем з метою усунення невизначеності у правовідносинах сторін та попередження виникнення спірних питань.

Листом № 46-05-001/1288-18577 від 06.10.2009 року (т. 1 а.с. 30) позивач  просив підписати додатковий договір, акт приймання наданих послуг та здійснити розрахунки за Договором та попередив відповідача, що у випадку подальшого затягування вчинення дій, необхідних для врегулювання спірних відносин, буде вимушений вжити визначених законодавством заходів для припинення дії Договору та стягнення належної позивачу суми винагороди у судовому порядку.

Листом № 31-25050-06-10/27902 від 16.10.2009 року (т.1 а.с.23) відповідач повідомив позивача про зміни у керівному складі та перерозподіл обов‘язків між керівництвом відповідача, у зв‘язку з чим запропонував внести зміни до проекту додаткового договору та акту приймання наданих послуг, зазначивши підписантом з боку відповідача іншого заступника Міністра фінансів України, та просив повторно надіслати відповідні документи на підписання. Будь-яких інших зауважень чи пропозицій до вказаних документів відповідачем наведено не було.

Листом № 46-05-001/1406-19936 від 26.10.2009 року (т. 1 а.с.31) позивач направив відповідачу змінені примірники додаткового договору та акту приймання наданих послуг для підписання.

Як слідує з матеріалів справи, позивач в подальшому неодноразово звертався до відповідача з вимогами щодо підписання додаткового договору, акту приймання наданих послуг та розрахунків за них (листи  № 46-05-001/1641-22707 від 08.12.2009 року; № 46-05-001/433-3757 від 13.03.2010 року; № 46-04-001/1354-16236 від 20.09.2010 року), проте зазначений додатковий договір та акт відповідачем підписано не було, кошти за спірні послуги також перераховані не були, що стало причиною звернення позивач із даним позовом до суду.

Враховуючи, що сторонами не надано доказів дотримання встановленої Договором форми щодо припинення дії Договору (укладення відповідної додаткової угоди), колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність доказів припинення Договору.

Відповідно до ст. 901 ЦК України строк договору про надання послуг, до яких відноситься спірний Договір, встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 1 ст. 903 ЦК України встановлено, що, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно п. 1.2. договору за виконання функцій, передбачених розділом 3 договору, відповідач сплачує позивачу винагороду в порядку та розмірі, визначеному розділом 4 Договору.

Згідно п. 2.1.6 Договору відповідач зобов’язаний забезпечити своєчасне перерахування позивачу винагороди за здійснення функцій з технічного обслуговування та нагляду за функціонуванням Кредитної лінії та ПІР у порядку і розмірі, визначених у розділі 4 Договору.

Розділом 4 Договору визначена винагорода позивача:

- за здійснення технічного обслуговування та нагляду за функціонуванням кредитної лінії та ПІР відповідач сплачує позивачу винагороду в розмірі 0,75% річних від вибраної та неповерненої уповноваженими банками суми субкредитів (п. 4.1);

- позивач здійснює розрахунок винагороди на відповідну дату сплати відсотків уповноваженими банками на основі фактичної кількості днів, що минули з дати надання уповноваженому банку відповідного субкредиту або його часини, або від попередньої дати сплати відсотків уповноваженими банками, з розрахунку року в 360 днів, включаючи перший день, але не включаючи останній день  відповідному періоді нарахування відсотків. Не пізніше ніж за 10 календарних днів до кожної дати сплати відсотків Світовому банку позивач подає такий розрахунок до відповідача разом з актом приймання наданих послу та платіжним дорученням на перерахування коштів на відповідний рахунок позивача  (п. 4.2);

-  відповідач  перераховує суму винагороди позивачу до 30 травня і до 30 листопада кожного року дії Договору. Винагорода сплачується у гривні. При наданні субкредитів у доларах США розрахунок винагороди здійснюється за офіційним курсом Національного банку до долара США, встановленим на дату сплати відсотків уповноваженими банками (п. 4.3).

Згідно п. 4.2 Договору здійснення розрахунку розміру винагороди, що підлягає сплаті відповідачем, покладено на позивача.

З наданих позивачем копій актів приймання наданих послуг (т.1 а.с.13-18) та інших документальних доказів (т. 1 а.с. 50-114) слідує, що позивач протягом травня –червня 2009 року належним чином виконував взяті на себе за Договором зобов‘язання та виконував функції з технічного обслуговування та нагляду за функціонуванням Кредитної лінії та (ПІР) в межах прав і обов‘язків, визначених Договором.

Як вбачається з листа відповідача № 31-25050-07-10/17488 від 30.06.2009 року, зазначений факт ним не заперечується.

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається.

З огляду на досліджені обставини справи, факт наявності у відповідача заборгованості за надані за умовами Договору за період з 05.05.2010 по 01.07.2009 послуги у розмірі 146232,45 грн. належним чином доведений і відповідачем не спростований, а відтак, суд першої інстанції правомірно задовольнив вимоги позивача про стягнення з відповідача зазначеної суми.

Щодо вимог про стягнення з відповідача пені в сумі 27241,92 грн. слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки.

В силу ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п. 5.2 Договору, у разі несвоєчасного виконання зобов'язань, передбачених розділом 4 Договору, відповідач сплачу позивачу пеню виходячи із розміру подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу. Нарахування пені починається з робочого дня, що є наступним після останнього дня строку оплати і закінчується в день сплати позивачу суми основного боргу та неустойки.

Згідно п. 4.3 Договору, відповідач мав перерахувати спірну суму винагороди позивачу в строк до 30 листопада 2009 року, чого ним зроблено не було.

Частиною 6 статті 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Як слідує з розрахунку позивача, він нараховує пеню за період з 01.12.2009 року по 07.12.2010 року, в той час, як виходячи з положень ч. 6 ст. 232 ГК України та умов Договору,  період  нарахування пені має бути з 01.12.2009 року по 01.06.2010 року.

Як слідує з оспореного рішення, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність застосування до правовідносин з нарахування пені приписів ч. 6 ст. 232 ГК України, проте невірно визначив період, за який має нараховуватись пеня.

Враховуючи викладене вище, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідач пені підлягають задоволенню за уточненим розрахунком суду з в сумі 15029,89грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.

146232,45/100*20,5/365*183=15029,89

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків від інфляції в сумі 12981,60 грн. та 3 % річних в сумі 4521,03 грн. Рішення суду в цій частині залишається без змін.

Згідно роз’яснень Пленуму Верховного суду України, викладених в п.1 постанови від 29.12.1976 р. №11 «Про судове рішення», обґрунтованим визнається рішення», в якому повно відображені  обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Законним рішення є тоді, коли суд, встановивши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мало місце неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, тому рішення господарського суду міста Києва  від 10.02.2011 року у справі № 3/376 підлягає зміні, позов задовольняється частково - стягненню з відповідача на користь позивача підлягає основний борг в сумі 146232,45 грн., пеня в сумі 15029,89 грн., збитки від інфляції в сумі 12981,60 грн. та 3 % річних в сумі 4521,03 грн., в решті позову відмовляється. Судові витрати розподіляються пропорційно розміру задоволених майнових вимог.

З огляду на підстави зміни рішення суду першої інстанції, а також враховуючи вимоги, викладені  в апеляційній скарзі, апеляційна скарга Міністерства фінансів України задоволенню не підлягає, витрати за її подачу покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Міністерства фінансів України на рішення господарського суду міста Києва від 10.02.2011 у справі № 3/376 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 10.02.2011 у справі № 3/376 змінити.

3. Викласти п. 2 резолютивної частини рішення господарського міста Києва від 10.02.2011 у справі № 3/376  в наступній редакції:

          « 2. Стягнути з Міністерства фінансів України (м. Київ, вул. Грушевського, 12/2, ідентифікаційний код 00013480) на користь Національного банку України (м. Київ, вул. Інститутська, 9, ідентифікаційний код  00032106) 146232 (сто сорок шість тисяч двісті тридцять дві) грн. 45 коп. основного боргу, 15029 (п'ятнадцять тисяч двадцять дев’ять) грн. 89 коп. пені, 4521 (чотири тисячі п‘ятсот двадцять одну) грн. 03 коп. 3% річних та 12981 (дванадцять тисяч дев‘ятсот вісімдесят одну) грн. 60 коп. збитків від інфляції.»

4. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити господарському суду міста Києва.

5. Повернути до господарського суду міста Києва  матеріали справи № 3/376.

Головуючий суддя                                                                      Калатай  Н.Ф.

Судді                                                                                          Пашкіна С.А.

                                                                                          Синиця  О.Ф.