Постанова

від 17.05.2011 по справі 4/524

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.05.2011                                                                                           № 4/524

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Михальської  Ю.Б.

суддів:            Отрюха  Б.В.

          Тищенко  А.І.

за участю представників сторін:

від позивача                   ОСОБА_1. – за дов. № 83 від 02.02.2011  

від відповідача     ОСОБА_2 - дов. № 03/2/30 від 10.01.2011

розглянувши апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Броварський завод пластмас»

на рішення          Господарського суду міста Києва від 03.02.2011

у справі          № 4/524 (суддя Борисенко І.І.)

за позовом          Закритого акціонерного товариства «Броварський завод пластмас»

до                           Публічного акціонерного товариства «ВіЕйБі Банк»

про                    визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство «Броварський завод пластмас» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про визнання недійсним іпотечного договору від 06.08.2009, укладеного між Закритим акціонерним товариством «Броварський завод пластмас» та Відкритим акціонерним товариством Всеукраїнський Акціонерний Банк.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.02.2011 у справі № 4/524 у задоволенні позовних вимог Закритого акціонерного товариства «Броварський завод пластмас» відмовлено повністю.

Вищезазначене рішення суду мотивовано тим, що оскільки відсутні визначені законом підстави для визнання договору недійсним, з заявлених позивачем підстав позовні вимоги задоволенню не підлягають.  

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням Господарського суду міста Києва, Закрите акціонерне товариство «Броварський завод пластмас» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2011 у справі № 4/524 та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги позивача.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення судом першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, неповно з’ясовані обставини, що мають значення для  справи та висновки суду викладені у рішенні не відповідають дійсним обставинам справи.

Представник відповідача письмового відзиву на апеляційну скаргу не надав, однак у судовому засіданні проти її доводів заперечував та просив рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2011 у справі № 4/524 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія встановила наступне:

06 серпня 2009 року між Відкритим акціонерним товариством Всеукраїнський Акціонерний Банк (правонаступником якого є відповідач у справі, іпотекодержатель) та Закритим акціонерним товариством «Броварський завод пластмас» (позивач у справі, іпотекодавець) було укладено іпотечний договір (надалі – Договір), відповідно до умов якого іпотекодавець з метою забезпечення виконання позичальниками основного зобов’язання, що випливає з Кредитного договору, цим передає в іпотеку, а іпотекодержатель приймає в іпотеку предмет іпотеки, а саме:

- комплекс, що розташований за адресою: Київська область, м. Бровари, вул. Незалежності, 53 (Предмет іпотеки № 1), що належить іпотекодавцю на підставі Договору про поділ комплексу, посвідченого приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу ОСОБА_3. за реєстровим № 854 від 14.07.2009, право власності зареєстроване за іпотекодавцем в Комунальному підприємстві Броварської міської ради «Броварське бюро технічної інвентаризації» 22.07.2009 про що зроблено запис у книгу                 № 1/4, номер запису:1303, реєстраційний номер 27849215;

                    - Гуртожиток, загальною площею 4883,7 кв.м., що знаходиться за адресою: Київська область, м. Бровари, вул. Незалежності, буд. 3б, та належить іпотекодавцю на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії ССІ № 515820, виданого 22.07.2009 Виконавчим комітетом Броварської міської ради, на підставі рішення № 28 від 21.01.2003 та рішення № 341 від 14.07.2009, право власності зареєстроване за іпотекодавцем в Комунальному підприємстві Броварської міської ради «Броварське бюро технічної інвентаризації» 22.07.2009 про що зроблено запис у книгу № 1/4 номер запису, 1304, реєстраційний номер 27851842 (Предмет іпотеки № 2).

Предмет іпотеки –1 розташований на земельній ділянці, що передана іпотекодавцю у постійне користування, що підтверджується актом на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 001177 виданого Броварською міською Радою народних депутатів Київської області України  08.07.1998, зареєстрований в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 82, та актом на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 001942 виданого Броварською міською Радою народних депутатів Київської області України 22.01.1999, зареєстрований в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 141.

Позивач вважає, що іпотечний договір від 06.087.2009 не відповідає чинному законодавству, а тому має бути визнаний недійсним.

Як вбачається з позовної заяви, позивач посилається на те, що Статут  Закритого акціонерного товариства «Броварський завод пластмас» (в редакції від 18.08.2008), відповідно до якого «...товариство створюється з метою здійснення підприємницької діяльності та одержання прибутку від цієї діяльності» та згідно пункту 1 статті 207 Господарського кодексу України, яким встановлено, що «... господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін визнано судом недійсним повністю або в частині». За твердженням позивача, іпотека істотно обмежує права власності останнього, з його укладенням позивач не може ефективно (а отже прибутково) використовувати свою власність: передати в оренду за пристойну ціну будь-якому орендатору; здійснити іншу діяльність, яка вимагає перепланування приміщення під той чи інший господарський проект з метою отримання прибутку, і т. і, крім того, Договір суперечить положенням Закону щодо оплатності договору: з тексту іпотечного договору ніяким чином не вбачається наявність компенсуючих механізмів щодо підприємницьких втрат з підписанням цього правочину;  іпотечний договір не був спрямований на отримання хоча би будь-якої дохідності. Укладенням такого правочину було позбавлено позивача будь-якого економічного сенсу та підприємницької доцільності; кредитні кошти за кредитними угодами отримувались виключно Позичальниками і були скеровані лише на фінансування їхніх підприємницьких проектів; про збитковість укладення вказаного правочину, за твердженням позивача можуть, зокрема, слугувати звіти про фінансові результати (форма № 2) позивача за 2007, 2008, 2009 роки та 9 місяців 2010 року, які свідчать, що господарська діяльність позивача є збитковою, а тому, на думку позивача, вищевказане дає підстави для твердження, що укладений правочин/договір іпотеки суперечить спеціальній правосуб'єктності (статутним цілям діяльності позивача), в силу чого повинен бути визнаним недійсним.

Згідно статті 202, частини 2 статті 203, статей 205, 207, 237  Цивільного кодексу  України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов‘язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується  особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою; представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов‘язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Статтею 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до пункту 1.2. Договору предметом іпотеки забезпечується зобов’язання позичальника у розмірах, зазначених у Кредитному договорі, що складається з суми кредиту, процентів за користування кредитом, можливих штрафних санкцій, комісії, відшкодування збитків, витрат по зверненню стягнення на предмет іпотеки, а також в Договорі про відкриття  акредитиву.        

Закрите акціонерне товариство «Броварський завод пластмас» виступило майновим поручителем за кредитними договорами.

Згідно статті 1 Закону України «Про іпотеку», майновим поручителем є особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника.

У відповідності до частин 1, 2 статті 11 Закону України «Про іпотеку» майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов'язанням.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що твердження позивача про обов'язковість відплатності будь-якого договору спростовується пунктом 5 статті 626 Цивільного кодексу України.

Так, згідно пункту 5 статті 626 Цивільного кодексу України договір є відплатним якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

У даному випадку інше встановлено Договором, укладеним між сторонами та Законом України «Про іпотеку».

Крім того, після задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває прав кредитора за основним зобов'язанням та може отримати відшкодування від боржника, за якого він поручився.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з розділу «Визначення термінів» Договору заставна не випускається і не оформлюється.

Згідно пункту 2.7. Договору у випадку виконання позичальниками зобов'язань за Кредитним договором не в повному обсязі, іпотека зберігає силу в повному об'ємі.

Позивачем не наведено обставин, з якими закон пов’язує визнання угоди недійсною.

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Підприємництво здійснюється на основі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику (стаття 44 Господарського кодексу України).

Вищезазначений принцип співпадає з такою ознакою підприємницької діяльності, як ризиковий характер, і передбачає покладання всього тягаря несприятливих наслідків підприємницької діяльності безпосередньо на підприємця.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають, оскільки відсутні визначені законом підстави для визнання Іпотечного договору недійсним, а останній укладено відповідно до положень чинного законодавства України.

Заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає рішення суду по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга позивача - Закритого акціонерного товариства «Броварський завод пластмас» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Броварський завод пластмас» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2011 у справі № 4/524 залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2011 у справі № 4/524 залишити без змін.

Матеріали справи № 4/524 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя                                                                      Михальська  Ю.Б.

Судді                                                                                          Отрюх  Б.В.

                                                                                          Тищенко  А.І.