Постанова

від 01.06.2011 по справі 4/162-10

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.06.2011                                                                                           № 4/162-10

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Пашкіної С.А.

суддів:            Калатай  Н.Ф.

          Синиці  О.Ф.

при секретарі:           Кулачок О.А.

За участю представників:

від позивача:           ОСОБА_1 – представник за довіреністю від 08.10.2010 року

від відповідача:           не з’явились  

від третьої особи:          не з’явились  

розглянувши у відкритому судовому засіданні    

апеляційну скаргу          Закритого акціонерного товариства «Українські вантажні кур’єри»

на рішення                      господарського суду Київської області від 25.10.2010

у справі                     № 4/162-10 (суддя Щоткін О. В.)

за позовом                    Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільверстоун»

до                                        Закритого акціонерного товариства «Українські вантажні кур’єри»

третя особа                    Товариство з обмеженою відповідальністю «БС Трейд»

про                              стягнення 2641445,82 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача, як поручителя третьої особи за договором поруки № 1 від 04.09.2009 року, основного боргу в сумі 2463829,40 грн. за поставлену позивачем третій особі  за умовами договору дистрибуції № 0409/2009 від 04.09.2009 року, але оплачену не в повному обсязі продукцію, пені в сумі 123198,49 грн. та збитків від інфляції в сумі 54417,93 грн.

Рішенням господарського суду Київської області  від 25.10.2010 року, повний текст якого підписаний 01.11.2010 року, позов задоволено повністю.

Рішення суду ґрунтується на тому, що позивачем належним чином доведено факт прострочення відповідачем свого обов’язку по оплаті поставленої третій особі продукції.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Закрите акціонерне товариство «Українські вантажні кур’єри»  звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 25.10.2010 року у справі № 4/162-10 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що судом першої інстанції при прийняття рішення не взято до уваги, що договір поруки № 1 від 04.09.2009 року укладений на забезпечення зобов’язань третьої особи перед позивачем не за договором  дистрибуції № 0409/2009 від 04.09.2009 року, а за зовсім іншим договором.

Крім того, відповідач зазначає, що розгляд справи в суді відбувся з порушенням норм процесуального права, оскільки відмова у задоволенні  клопотання відповідача про відкладення розгляду справи в суді призвело до порушення його конституційних прав щодо судового захисту.

Також, відповідач зазначає, що судом першої інстанції не прийнято до уваги той факт, що накладні, на які позивач посилається як на доказ підтвердження  факту поставки товару третій особі підписані не однією особою, як стверджує суд першої інстанції, а декількома, причому матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту надання третьою особою вказаним особам повноважень на отримання продукції від позивача.

Крім того, відповідач посилається на те, що позивачем не надано доказів  звернення до відповідача з вимогою щодо оплати спірної заборгованості.

Ухвалою від 18.11.2010 року колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя – Пашкіна С.А., судді Калатай Н. Ф., Синиця О. Ф. апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Українські вантажні кур’єри» прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Розпорядженням  голови суду № 01–23/1/12 від 14.12.2010 року справу № 4/162-10 передано  на  розгляд  колегії  суддів  у   складі  головуючого  судді Пашкіної С. А., суддів Калатай Н. Ф.,  Баранця О. М.  

Розпорядженням Голови суду № 01–23/1/3 від 18.01.2011 року справу № 4/162-10 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Пашкіної С.А., суддів Калатай Н.Ф., Синиці О. Ф.

Ухвалою від 19.01.2011 року провадження у справі зупинено  до вирішення господарським судом міста Києва справи № 21/123 за позовом Закритого акціонерного товариства «Українські вантажні кур’єри» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільверстоун», третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «БС Трейд» про визнання недійсним договору та набрання законної сили рішенням суду у цій справі.

Ухвалою від 16.05.2011 року провадження у справі поновлено.

Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, представник позивача проти апеляційної скарги заперечив.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, з урахуванням правил ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно яким апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.

04.09.2009 року позивач та третя особа уклали договір дистрибуції № 0409/2009 (далі Договір 1), відповідно умов якого третя особа купує у позивача продукцію як незалежний контрагент і продає її від власного імені, за свій рахунок та на власний ризик.

Пунктом 10.1 Договору 1 встановлено, що третя особа зобов’язана  здійснювати оплату в українських гривнях банківським переказом на рахунок позивача, зазначений в Договорі 1 в позовному обсязі не пізніше 120 календарних днів від дати поставки продукції на склад третьої особи.   

На виконання умов Договору позивач поставив третій особі продукцію на загальну суму 3279475,03 грн., що підтверджується доданими до матеріалів справи належним чином засвідченими копіями видаткових накладних  від 24.09.2009 року №038499 на суму 500949,33 грн. (строк оплати 22.01.2010 року), від 24.09.2009 року №038501 на суму 244009,15 грн. (строк оплати 22.01.2010 року), від 29.10.2009 року №038502 на суму 42970,73 грн. (строк оплати 26.02.2010 р.), від 06.11.2009 року №038504 на суму 162693,50 грн. (строк оплати 06.03.2010 року), від 27.11.2009 року №038505 на суму 187866,79 грн. (строк оплати 27.03.2010 року), від 14.12.2009  №038509 на суму 482658,29 грн. (строк оплати 13.04.2010 р.), від 25.12.2009 року №038510 на суму 18710,21 грн. (строк оплати 24.04.2010 року), від 14.01.2010 року №038512 на суму 565004,16 грн. (строк оплати 14.05.2010 року), від 08.02.2010 року №038513 на суму 481760,93 грн. (строк оплати 08.06.2010 року) від 11.02.2010 року №038514 на суму 60213,31 грн. (строк оплати 11.06.2010 року) (а.с.27-36).

На виконання умов Договору 1 третя особа позивачу перерахувала кошти в сумі 283000 грн., що підтверджується доданими до матеріалів справи виписками за банківського рахунку позивача (а.с. 78-107).

Крім того, третя особа повернула позивачу частину продукції на суму 532645,63 грн.

Таким чином, загальна сума неоплаченої з поставленої за умовами Договору 1 продукції становить   2463829,40 грн. (3279475,03-283000-532645,63).

Відповідачі в апеляційні скарзі заперечує проти того, що вказані накладні є належними доказами отримання третьою особою спірної продукції оскільки вони підписані не однією особою, як стверджує суд першої інстанції, а декількома, причому матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту надання третьою особою вказаним особам повноважень на отримання продукції від позивача.

При цьому, відповідач жодним чином не заперечує проти самого факту отримання третьою особою продукції.

Проте, відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, що скріплюється печаткою.

На вказаних накладних містяться відбитки печатки третьої особи, проти справжності якої а ні відповідач а ні третя особа не заперечують.

Доказів про те, що печатка третьої особи  вибула з її володіння в результаті злочинних дій третіх осіб, суду не надано.

Враховуючи, що печаткою юридичної особи завіряється підпис уповноваженої особи, колегія суддів вважає доведеним, що вказані накладні свідчить про отримання третьою особою продукції за умовами Договору 1.

Крім того, на підтвердження факту прийняття третьою особою спірної продукції свідчить факт її часткової оплати останньою.

Статтями 11, 509 Цивільного кодексу України (ЦК України) передбачено, що договір є підставою виникнення цивільних прав і обов’язків (зобов’язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору.

Договір, відповідно до ст. 629 ЦК України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Отже, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт невиконання третьою особою обв’язку по оплаті поставленої за умовами  Договору 1 продукції на суму 2463829,40 грн.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки.

Пунктом 10.3 Договору 1 визначено, що на нездійснені вчасно оплати буде нараховуватися пеня у розмірі 0,1% від суми заборгованості, яка буде розраховуватись щоденно на період затримки оплати до повного розрахунку з позивачем, але не вище ніж 5 % від суми.

Як слідує з матеріалів справи, позивач, розраховуючи пеню, визначає її на рівні 5 % від вартості неоплаченого товару та визначає її в розмірі 123198,49 грн.

На виконання вимог ухвали суду, позивач надав пояснення (т. 2 а.с. 57-58), з яких слідує, що пеня ним нараховується за наступні періоди:

- за накладною №038499 –  з  22.01.2010 року;

- за накладною №038501 – з 22.01.2010 року;

- за накладною №038502 –  з 26.02.2010 року;

- за накладною №038504 – з 06.03.2010 року;

- за накладною №038505 –  з 27.03.2010 року;

- за накладною № 038509 –  з 13.04.2010 року;

- за накладною №038510 – з 24.04.2010 року;

- за накладною №038512 –  з 14.05.2010 року;

- за накладною №038513 – з 08.06.2010 року;

- за накладною №038514 – з 11.06.2010 року.

Кінцевою датою нарахування пені позивачем визначено 24.09.2010 року.

Згідно ч. 1 ст. 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов’язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Згідно ч. 4 цієї стаття у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Спеціальним законом, який регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань, є Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Згідно ст. 3 цього Закону розмір пені за порушення грошового зобов’язання, передбачений статтею 1 цього Закону (в розмірі, що встановлюється за згодою сторін), обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При перерахунку судом пені, виходячи з розміру подвійної облікової ставки НБУ, її розмір виявися вищім, ніж заявлений позивачем до стягнення, з огляду на що колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відповідності розрахунку позивача приписам чинного законодавства.

Щодо вимог про стягнення збитків від інфляції, слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як слідує з розрахунку позивача, ним при розрахунку збитків від інфляції не було враховано, що у період з квітня по липень 2010 року інфляційні нарахування мали від’ємне значення, що є помилковим, оскільки не відповідає вимогам законодавства.

Поняття дефляції наведене в Методологічних положеннях щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на споживчі товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін", затверджених наказом Державного комітету статистики України від 14.11.2006 N 519, та у Методиці розрахунку базового індексу споживчих цін", затвердженій наказом Державного комітету статистики України від 27.07.2007 N 265, згідно яких розраховується індекс споживчих цін, тобто індекс інфляції.

Дефляція - це - зниження загального рівня цін на товари і послуги протягом певного періоду часу. (на відміну від інфляція – зростання)

Вказані методики базуються на загальних вимогах Конвенції 160 Міжнародної організації праці 1985 року (статті 12), "Резолюції щодо індексів споживчих цін", прийнятій на 17-ій Міжнародній конференції статистиків праці (2003) та спільному документі МОП, МВФ, ОЕСР, Євростату, ООН та Світового банку "Керівництво щодо індексу споживчих цін. Теорія та практика" (2004).

У відповідності до зазначених нормативно-правових актів розрахунок індексу споживчих цін за квартал, за період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів.

Саме такий спосіб розрахунку інфляційних запропонований судам у Листі ВС України від 03.04.97 г. № 62-97р Рекомендации относительно порядка применения индексов инфляции при рассмотрении судебных дел.

При цьому, виключення з цього ланцюга одного чи декількох індексів з тих підстав, що вони свідчать про дефляцію (тобто зменшення вартості грошей, що мале місце протягом одного чи декількох періодів) протягом певного періоду (періодів), не передбачається, оскільки штучне втручання в процес формування рівня інфляції призведе до того, що на певний момент часу цей рівень не буде відповідати дійсному.

Отже, процес зміни вартості грошей, який характеризується рівнем інфляції, є безперервним процесом, і інфляційні процеси не залежать від волевиявлення будь-якої особи, - будь-то позивач, відповідач чи суд, тому інфляційні мають розраховуватись з урахуванням як індексів інфляції, так і індексів дефляції.

Як слідує з матеріалів справи, розрахунок збитків від інфляції слід проводити:

- за накладними №038499 та №038501 – за період з лютого по серпень 2010 року (загальна сума, на яку нараховуються збитки від інфляції, становить 461951,48 грн.).

Сума збитків  від інфляції щодо накладних №038499 та №038501  становить  11541,61 грн.

- за накладними №038502 та №038504 – за період з березня  по серпень 2010 року (загальна сума, на яку нараховуються збитки від інфляції, становить 205664,22  грн.).

Сума збитків  від інфляції щодо накладних №038502та №038504 становить  1207,84 грн.

- за накладними №038505 та № 038509 – за період з квітня  по серпень 2010 року (загальна сума, на яку нараховуються збитки від інфляції, становить 670525,08  грн.).

Сума збитків від інфляції щодо накладних №038505 та № 038509 становить -2078,11 грн.

- за накладними №038510 та № 038512 – за період з травня  по серпень 2010 року (загальна сума, на яку нараховуються збитки від інфляції, становить 583714,37  грн.).

Сума збитків  від інфляції щодо накладних №038510 та № 038512 становить -58,09 грн.

за накладними №038513 та № 038514 – за період з червня  по серпень 2010 року (загальна сума, на яку нараховуються збитки від інфляції, становить 541974,23  грн.).

Сума збитків від інфляції щодо накладних №№038513 та № 038514 становить 3217,21 грн.

Загальна сума збитків від інфляції за спірний період становить 13830,47 грн. (11541,67+1207,84+(-2078,11)+(-58,09)+3217,21).

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем обгрнутовано рахується за третьою особою заборгованість за Договором 1 на загальну суму 2600858,36 грн., з яких: 2463829,40 грн. – борг за продукцію, 123198,49 грн. – пеня, 13830,47 грн. – інфляційні.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Як свідчать матеріали справи, в забезпечення виконання третьою особою своїх обов’язків за Договором 1  позивачем, відповідачем та третьою особою 04.09.2009 року укладено договір поруки № 01 (далі Договір 2), відповідно до п. 1.1 якого відповідач бере на себе повну відповідальність за виконання третьою особою обов’язків за договором № 01 від 04.09.2009 року.

Відповідач, як у відзиві на позов (а.с. 134-135) так і в апеляційній скарзі зазначає, що Договір 2 забезпечував виконання третьою особою обов’язків не за Договором 1 а за іншим договором.

Вказане твердження матеріалами справи не підтверджується, оскільки з самої назви Договору 2 вбачається, що він укладений до Дистрибуційної угоди № 0409/2009 від 04.09.2009 року (Договір 1).

Крім того, відповідачем, незважаючи на вимоги ухвали суду від 15.12.2010 року не надано жодних доказів наявності інших укладених ТОВ «Сільверстоун» з ТОВ «БС Трейд» договорів дистрибуції та відповідних договорів поруки щодо вказаних договорів.

За таких обставин, колегія суддів вважає цілком законним висновок суду першої інстанції щодо укладення Договору 2 в рахунок виконання зобов’язань  за Договором 1.

Пунктом 2.3 Договору 2 передбачено, що відповідач зобов’язався  нести перед позивачем відповідальність за виконання третьою особою її зобов’язань за Договором 1, включаючи сплату всіх платежів до повного розрахунку третьою особою та сплату штрафів та пені у разі їх виникнення.

Згідно п. 2.5 Договору 2 у випадку несвоєчасного виконання третьою особою обов’язків перед позивачем, позивач має право, за власним вибором,  вимагати  виконання таких зобов’язань від третьої особи або відповідача, або виконати інші дії, які вставлені законом для закриття боргу третьою особо або відповідачем.

Частиною 1 ст. 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ч. 1 ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Враховуючи, що Договором 2 не встановлений  строк виконання відповідачем свого обв’язку по оплаті заборгованості третьої особи за Договором 1, до спірних правовідносин слід застосовувати приписи ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як слідує з матеріалів справи вимогою № 43 від 14.07.2010 року (т. 1 а.с. 46-47) позивач повідомив відповідача про необхідність сплатити спірну суму, включаючи пеню та збитки від інфляції та зазначив, що у разі її не сплати позивач вимушений буде звернутись до суду за захистом своїх прав.

На вказаний лист відповідач відповів листом № 413 від 14.07.2010 року (т. 1 а.с. 50) в якому зазначив, що з боку третьої особи позивачу неодноразово пропонувались варіанти врегулювання проблем щодо оплати товару, в зв’язку з чим відповідач запропонував позивачу прийняти умови третьої особи та зазначив, що його відповідальність буде актуальна лише за наявності судового рішення про стягнення спірної суми з третьої особи та відсутність в неї можливості самостійно сплатити спірну суму.

При цьому, колегія суддів звертає увагу відповідачем на те, що у зазначеному листі він жодним чином не заперечив проти того факту, що Договір 2 укладений саме в забезпечення зобов’язань за Договором 1.

З огляду на викладені вище обставини колегія суддів дійшла висновку про обгрнутованість заявленого позивачем до відповідача позову.

Проте, з підстав, які були викладені вище, а саме невірний розрахунок позивачем збитків від інфляції, позов підлягає частковому задоволенню, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає основний боргу в сумі 2463829,40 грн., пеня в сумі 123198,49 грн. та збитків від інфляції в сумі 13830,47  грн., в задоволенні решти вимог відмовляється.

Згідно роз’яснень Пленуму Верховного суду України, викладених в п.1 постанови від 29.12.1976 р. №11 «Про судове рішення», обґрунтованим визнається рішення», в якому повно відображені  обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Законним рішення є тоді, коли суд, встановивши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що висновки, викладені у рішенні господарського суду Київської області від 25.10.2010  року у справі № 4/162-10, не відповідають обставинам справи, тому зазначене рішення підлягає зміні, позов задовольняється частково,  стягненню з відповідача на користь позивача підлягає основний боргу в сумі 2463829,40 грн., пеня в сумі 123198,49 грн. та збитків від інфляції в сумі 13830,47  грн., в задоволенні решти вимог відмовляється.

Враховуючи, що в апеляційній скарзі відповідач просить оспорене рішення скасувати в повному обсязі та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити, та враховуючи висновки, які викладені вище, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Закритого акціонерного товариства «Українські вантажні кур’єри» задоволенню не підлягає, тому витрати відповідача на державне мито за подачу апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Судові витрати за подачу позову, відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись с-т.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Українські вантажні кур’єри» на рішення господарського суду Київської області  від 25.10.2010 у справі № 4/162-10  залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Київської області  від 25.10.2010 у справі № 4/162-10  змінити.

3. Викласти резолютивну частину рішення господарського суду Київської області  від 25.10.2010 у справі № 4/162-10   в наступній редакції:

          « 1. Позов задовольнити частково.

             2. Стягнути Закритого акціонерного товариства «Українські вантажні кур’єри» (08132, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, м. Вишневе, вул. Промислова, буд. 5, ідентифікаційний код 31539393) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільверстоун» (04080, м. Київ, вул. Юрківська, 28, ідентифікаційний код 32251039) основний борг в сумі 2463829 грн. (два мільйони чотириста шістдесят три тисячі вісімсот двадцять дев‘ять) грн. 40 коп., пеню в сумі  123198  грн. (сто двадцять три тисячі сто дев’яносто вісім) грн. 49 коп., збитки від інфляції в сумі 13830 (тринадцять тисячі вісімсот тридцять) грн. 47 коп., 25108 (двадцять п’ять тисяч сто вісім) грн. 18 коп. витрат по сплаті державного мита та 232 (двісті тридцять дві) грн. 36 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

  3. В решті позову відмовити.

  4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили»

4. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити господарському суду Київської області.

5. Повернути до господарського суду Київської області матеріали справи № 4/162-10.

Головуючий суддя                                                                      Пашкіна С.А.

Судді                                                                                          Калатай  Н.Ф.

                                                                                          Синиця  О.Ф.

03.06.11 (відправлено)