Постанова

від 08.06.2011 по справі 58/106

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.06.2011                                                                                           № 58/106

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Кондес  Л.О.

суддів:            Корсакової  Г.В.

          Нєсвєтову Н.М.

при секретарі:           Камінська Т.О.

 за участю представників:

Від позивача: ОСОБА_1. (дов. №907693 від 25.02.2011);

Від відповідача: ОСОБА_2. (дов. №6 від 01.01.2011);

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи – підприємця ОСОБА_3

на рішення           Господарського суду м. Києва від 08.04.2011р.

у справі           № 58/106 (суддя – Блажівська О.Є.)

за позовом Фізичної особи – підприємця ОСОБА_3 (далі - Фізична особа – підприємець ОСОБА_3.)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» (далі – ТОВ «Євро Лізинг»)

про визнання частково недійсним пункту 13.1.4 та пункту 13.2 Договору фінансового лізингу

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду м. Києва від 08.04.2010 у справі №58/106 в позові відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Фізична особа – підприємець ОСОБА_3. звернулося з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення Господарського суду м. Києва від 08.04.2010 у справі №58/106 скасувати, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Скаржник в апеляційній скарзі наголошує на тому, що відповідно п. 13.2, п. 13.1.4 Договору фінансового лізингу №724 від 03.03.2008, сторони передбачили сплату позивачем неустойки не за порушення Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3. своїх договірних зобов’язань, а за намір позивача достроково припинити дію вищевказаного договору, розірвати вказаний договір, що суперечить нормам Цивільного і Господарського кодексів України, оскільки неустойка є мірою цивільно –правової відповідальності, яка сплачуються боржником лише у випадках порушення ним свого зобов’язання.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач повністю заперечує проти доводів апеляційної скарги та просить оскаржуване рішення залишити без змін.

Ухвалою від 16.05.2011 розгляд апеляційної скарги було призначено на 08.06.2011.

Розпорядженням В.о. Голови Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2011 №01-23/2/4 введено до складу судової колегії замість судді Коршун Н.М. суддю Нєсвєтову Н.М..

Представники сторін в судове засідання з’явилися, представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги. Представник відповідача заперечив проти апеляційної скарги та просив оскаржуване рішення залишити без змін.

Розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, колегія суддів встановила наступне:

До Господарського суду м. Києва звернулося з позовною заявою Фізична особа – підприємець ОСОБА_3. до ТОВ «Євро Лізинг» про визнання частково недійсними пункту 13.1.4 та пункту 13.2 Договору фінансового лізингу №724 від 03.03.2008р.  

Позивач мотивує свої вимоги тим, що пункти 13.1.4 та пункту 13.2 Договору фінансового лізингу №724 від 03.03.2008р. суперечать приписам ст.ст. 549, 653 ЦК України та положенням ст. 230 ГК України, а також правовим наслідкам зміни або припинення договору, порушують право сторони на припинення договору, яке не може бути обмежене будь – якими застереженнями або умовами з боку іншої сторони у зобов’язанні.

Відповідно до п. 13.2, п. 13.1.4 договору, сторони передбачили сплату позивачем неустойки не за порушення Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3. своїх договірних зобов’язань, а за намір позивача достроково припинити дію вищевказаного договору, розірвати вказаний договір, що суперечить вказаним нормам Цивільного і Господарського кодексів України, оскільки неустойка є мірою цивільно –правової відповідальності, яка сплачуються боржником лише у випадках порушення ним свого зобов’язання.

Відповідач у відзиві на позовну заяву повністю заперечує проти позову, посилається на те, що неустойка, яка передбачена п. 13.1.4 та п. 13.2 Договору лізингу, є істотною умовою, щодо якої позивачем та відповідачем було досягнуто згоди при підписанні Договору.

Колегія суддів повністю підтримує позицію суду першої інстанції про відмову задоволенні позовних вимог з наступних підстав:

Між Фізичною особою – підприємцем ОСОБА_3. (лізингоодержувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Євро лізинг» (лізингодавець) був укладений Договір фінансового лізингу № 724 від 03.03.2008 (далі - Договір).

Відповідно п.2 Договору предметом лізингу визначено, що лізингодавець передає лізингоодержувачу, а лізингоодержувач отримує від лізингодавця в платне користування на умовах фінансового лізингу (далі – лізинг) ТЗ у відповідності з замовленням на ТЗ.

Лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу на строк, вказаний в Плані лізингу (п.3 Договору).

Пунктом 13.1.4 Договору передбачено, що договір може бути достроково припинений  з ініціативи лізингоодержувача, але не раніше 12 місяців з дати передачі ТЗ у лізинг. При цьому лізингоодержувач повинен повідомити лізингодавця про намір припинити дію цього договору письмово не менш ніж за 30 дати припинення, а також, за вимогою лізингодавця, сплатити лізингодавцеві неустойку за дострокове припинення цього Договору, окрім випадків, які зазначені в пунктах 6.6 та 13.1.3 даного Договору, в сумі: - 5 (п’яти) середньомісячних лізингових платежів у випадку дострокового припинення дії Плану лізингу, що є невід’ємною частиною Договору, протягом перших двох років дії цього Плану лізингу;  - 4 (чотирьох) середньомісячних лізингових платежів у випадку дострокового припинення дії Плану лізингу, що є невід’ємною частиною Договору, протягом третього року дії цього Плану лізингу; - 3 (трьох) середньомісячних лізингових платежів у випадку дострокового припинення дії Плану лізингу, що є невід’ємною частиною Договору, протягом строку, що перевищує три роки дії цього Плану лізингу; з ініціативи лізингоодержувача, але не раніше 12 міс. з дати передачі ТЗ у лізинг. При цьому лізингоодержувач повинен повідомити лізингодавця про намір припинити дію цього Договору письмово не менш ніж за 30 днів до дати припинення, а також, за вимогою лізингодавця, сплатити лізингодавцеві неустойку за дострокове припинення цього Договору, окрім випадків, які зазначені в пункті 13.1.3 даного Договору, в сумі 20 % від частини вартості ТЗ, що не відшкодована клієнтом та 3 (трьох) середньомісячних лізингових платежів.

Згідно із п. 13.2 Договору у випадку дострокового припинення дії цього Договору лізингоодержувач зобов'язаний протягом 10 банківських днів з дати пред'явлення повідомлення лізингодавця перерахувати йому в повному обсязі суму лізингових платежів та інші суми, встановлені цим Договором та Додатками до нього, що залишились сплаченими на дату розірвання договору, та сплатити на вимогу лізингодавця неустойку за дострокове припинення цього Договору в сумі -5 (п'яти) середньомісячних лізингових платежів у випадку дострокового припинення дії Плану лізингу, що є невід'ємною частиною Договору, протягом перших двох років дії цього Плану лізингу; -4 (чотирьох) середньомісячних лізингових платежів у випадку дострокового припинення дії Плану лізингу, що є невід'ємною частиною Договору, протягом третього року дії цього Плану лізингу; -3 (трьох) середньомісячних лізингових платежів у випадку дострокового припинення дії Плану лізингу, що є невід'ємною частиною Договору, протягом строку, що перевищує три роки, дії цього Плану лізингу.

В силу положень ст. 4 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно статті 202, частини 2 статті 203, статей 205, 207, 237 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов‘язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою; представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов‘язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу.

Статтею 217 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що право чин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Відповідно до частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 3 ст. 806 ЦК України  особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

За договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом (стаття 806 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього закону.

Статтею 199 Господарського кодексу України встановлено, що виконання господарських зобов'язань має проводитись відповідно до домовленості сторін чи чинного законодавства, але не може йому суперечити.

Відповідно до ч. 8 ст. 181 ГК України у разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

Згідно зі ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов’язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов’язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов’язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

В свою чергу, ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

В свою чергу, неустойка, передбачена п. 13.1.4 та п. 13.2 Договору лізингу, є істотною умовою, щодо якої позивачем та відповідачем було досягнуто згоди при підписанні Договору.

Таким чином, умови Договору фінансового лізингу № 724 від 03.03.2008 повністю відповідають та кореспондуються з вимогами чинного законодавства.

Сторони при укладанні договору добровільно погодили вказані умови оспорюваного Договору, що відповідає принципу диспозитивності та за взаємною згодою визначили умови, підстави дострокового припинення договору та наслідки такого припинення. В свою чергу, підстави вважати, що при укладенні Договору волевиявлення позивача не було вільним і не відповідало його внутрішній волі, відсутні.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що підписавши Договір та погодившись з його умовами, позивач безпідставно та необґрунтовано посилається на невідповідність положень Договору вимогам чинного законодавства.

Оспорювані пункти Договору не суперечить статтям 230, 231, 232 Господарського кодексу України.

Таким чином, обставини, на які в обґрунтування своїх позовних вимог посилається позивач не тягнуть за собою недійсність пунктів 13.1.4 та 13.2 Договору фінансового лізингу №724 від 03.03.2008, відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, а отже твердження позивача про невідповідність умов вищезазначеного пунктів Договору вимогам закону є безпідставними, а позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Пленум Верховного Суду України в пункті 2 постанови “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” від 06.11.2009 р. № 9, зазначив, що судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов’язок доказування, відповідно до приписів статті 33 ГПК України, розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні обставини як на підставу своїх вимог та заперечень. Це стосується і позивача, який мав довести з посиланням на конкретні докази свої позовні вимоги.

Колегія суддів критично відноситься до доводів апеляційної скарги, оскільки при підписанні спірних пунктів Договору, сторони були вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду м. Києва від 08.04.2010 у справі №58/106 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування або зміни не вбачається. Апеляційна скарга є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.

          Керуючись ст.ст. 99,101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду м. Києва від 08.04.2010 у справі №58/106  залишити без змін, а апеляційну скаргу Фізичної особи – підприємця ОСОБА_3 –  без задоволення.

2.Матеріали справи № 58/106 повернути до Господарського суду м.Києва.

Головуючий суддя                                                                      Кондес  Л.О.

Судді                                                                                          Корсакова  Г.В.

                                                                                          Нєсвєтова Н.М.