Постанова

від 15.06.2011 по справі 58/96

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.06.2011                                                                                           № 58/96

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Лосєва  А.М.

суддів:            Борисенко  І.В.

          Разіної  Т.І.

при секретарі:            

за участю представників

позивача:                  ОСОБА_1  – дов. б/н від 15.02.2011р.;

відповідача-1:          не з’явились;

відповідача-2:          ОСОБА_2 – дов. №П/300711/45 від 04.05.2011р.;

третьої особи-1:           не з’явились;

третьої особи-2:          не з’явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Комерційний банк „Володимирський”

на Рішення           Господарського суду міста Києва

від           15.04.2011р.

у справі           №58/96 (суддя Блажівська О.Є.)

за позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю „Аттика Стиль”

до                       1)  Акціонерного комерційного банку „Європейський” Київська філія

2)          Публічного акціонерного товариства „Комерційний банк „Володимирський”

третя особа          1)  Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4

2)  Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3

про                              визнання зобов’язання припиненим та зобов’язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Аттика Стиль” (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Акціонерного комерційного банку “Європейський” Київська філія (далі - відповідач-1) та Публічного акціонерного товариства “Комерційний банк “Володимирський” (далі - відповідач-2) про визнання зобов’язання припиненим та зобов’язання вчинити дії, а саме:

- визнати зобов'язання за Договором застави від 26.12.2007р., укладеним між позивачем та відповідачем-1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрований в реєстрі за №631, припиненим 10.03.2010р.

- визнати зобов'язання за Договором застави від 30.07.2008р., укладеним між позивачем та відповідачем-1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4., зареєстрований в реєстрі за №291, припиненим 10.03.2010р.;

- зобов'язати відповідача-2 провести дії по зняттю заборони відчуження переданого по вказаним договорам майна.  

В процесі судового розгляду позивач уточнював свої вимоги в частині визначення переліку переданого в заставу майна за спірними договорами застави.

Відповідачі відзиву на позов не надали, явку представників у судові засідання Господарського суду міста Києва не забезпечили.

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 (далі – третя особа -1) та приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 (далі – третя особа-2) направили на адресу суду клопотання про розгляд справи без їх участі.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.04.2011р. у справі №58/96 позов було задоволено повністю.

Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, відповідач-1 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2011р. у справі №58/96 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Вимоги апеляційної скарги мотивовані тим, що судом не було з’ясовано обставини, які мають суттєве значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, відповідач-1 наголошував на наступному:

- вимоги позивача не відповідають способам захисту прав, визначених діючим законодавством;

- судом не досліджувався факт передачі заставленого майна відповідачу-2 та не перевірялись відповідні акти прийому-передачі цього майна;

- судом не прийнято до уваги, що відповідач-2 не уповноважений жодним законодавчим актом на проведення дій по зняттю заборони відчуження переданого за договорами застави майна;

- судом не з’ясовувалось чи було здійснено реєстрацію обтяжень спірного майна в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна;

- судом першої інстанції не наведено обставин, які б зумовлювали необхідність залучення до участі у справі як третіх осіб приватних нотаріусів ОСОБА_4 та                  ОСОБА_3;

- наявність судового рішення по господарській справі №8/453 ще не свідчить про належне виконання позивачем своїх зобов’язань за кредитним договором №КЛ/12/2601 від 27.04.2007р.;

- кредитний договір №КЛ/12/2601 від 27.04.2007р. визнано припиненим за відсутності факту сплати позивачем заборгованості за вказаним договором;

- місцевим господарським судом не було проведено витребування матеріалів справи №8/453 та на прийнято до уваги посилання відповідача-2 на довідку про ненадходження грошових коштів в рахунок погашення заборгованості позивачем за кредитним договором №КЛ/12/2601 від 27.04.2007р., яка підписана першими посадовими особами відповідача-2.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.05.2011р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду судовому засіданні на 15.06.2011р.

14.06.2011р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача-2, в якому він наголошував на безпідставності доводів відповідача-2. Зокрема, позивач зазначав наступне:

- посилання відповідача-2 в апеляційній скарзі на те, що він на запит відповідача-1 повідомляв останнього про неотримання коштів від позивача за кредитним договором не свідчить про несплату коштів позивачем. При цьому відповідач-2 не позбавлений права звернутись з претензією до відповідача-1 на підставі Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”;

- рішенням Господарського суду міста Києва від 24.12.2009р. по справі №8/453, яке набрало законної сили 10.03.2010р.,  кредитний договір №КЛ/12/2601 від 27.04.2007р. визнано припиненим, що в силу ст. 35 Господарського процесуального кодексу України не підлягає доведенню при вирішенні спору у даній справі, а отже спірні договори застави також припинили свою дію 10.06.2010р.    

Представник відповідача-1 у судовому засіданні 15.06.2011р. підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд Рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2011р. у справі №58/96 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.  

Представник позивача у судовому засіданні 15.06.2011р. заперечував проти доводів відповідача-1, викладених в апеляційній скарзі, з підстав, наведених у письмовому відзиві на апеляційну скаргу, просив в задоволенні скарги відмовити та залишити без змін оскаржуване Рішення місцевого господарського суду як таке, що прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

06.06.2011р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від третьої особи-1 надійшло клопотання про розгляд справи у її відсутність у зв’язку з неможливістю з’явились в судове засідання, призначене на 15.06.2011р.

Представники відповідача-1 та третьої особи-2 у судове засідання 15.06.2011р. не з’явились, про причини нез’явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін та третіх осіб у судове засідання не була визнана судом обов’язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін та третіх осіб про місце, дату та час судового засідання, колегія суддів вирішила задовольнити клопотання третьої особи-1 та визнала за можливе розглянути справу у відсутність представників відповідача-1 і третіх осіб за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-2, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

27.04.2007р. між відповідачем-1 та позивачем, як позичальником, було укладено кредитний договір №КЛ/12/2601 (далі - Кредитний договір) (том справи – 1, аркуші           справи – 108-117).

Згідно з умовами Кредитного договору (п.1.1) відповідач-1 зобов’язався надати позивачу грошові кошти у вигляді кредитної лінії, що поновлюється, в розмірі, на строк та на умовах, передбачених у цьому договорі, а позивач в свою чергу зобов’язався повернути кошти, одержані в рахунок кредитної лінії, сплатити проценти за користування кредитною лінією та виконати свої зобов’язання у повному обсязі у строки, передбачені договором.

З метою забезпечення виконання позивачем зобов'язань за Кредитним договором 26.12.2007р. між відповідачем-1, як заставодержателем, та позивачем, як заставодавцем, було укладено договір застави (том справи – 1, аркуші справи – 26-29, 79), згідно з яким позивач передав в заставу відповідачу-1 належні йому на праві власності основні засоби (виробниче обладнання) відповідно до Додатку №1 до цього договору (15 позицій).

Вказаний договір застави був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 (третя особа-2) та зареєстрований в реєстрі за №631,

Окрім того, 30.07.2008р. між відповідачем-1, як заставодержателем, та позивачем, заставодавцем, було укладено договір застави (том справи – 1, аркуші справи – 31-33), за яким з метою забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором позивач передав в заставу відповідачу-1 належне йому на праві власності обладнання згідно з переліком, зазначеним в Додатку № 1 до цього Договору (21 позиція).

Даний договір застави був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4. (третя особа-1) та зареєстрований в реєстрі за №291.

Умовами договорів застави від 26.12.2007р. та від 30.07.2008р. (пункт 20) передбачено, що останні діють до повного виконання позивачем зобов'язань за Кредитним договором чи настання одного з випадків, з якими чинне законодавство пов'язує припинення права застави.

08.05.2009р. між відповідачами було укладено договір про відступлення права вимоги за Кредитним договором № KJI/12/2601 від 27.04.2007р., за яким відповідач-1 відступив на користь відповідача-2 своє право вимоги по Кредитному договору до позивача.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що рішенням Господарського суду міста Києва по справі №8/453 від 24.12.2009р. за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Аттика стиль” до Публічного акціонерного товариства “Комерційний банк “Володимирський”, Акціонерного комерційного банку “Європейський” Кредитний договір №КЛ/12/2601 від 27.04.2007р. визнано припиненим, однак відповідач-2 відмовляється визнати припиненими договори застави від 26.12.2007р. та від 30.07.2008р. та повернути позивачу, як заставодавцеві, виробниче обладнання, передане ним з метою забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором.

Відповідач-1 відзиву на позов не надав, свою позицію у спорі не визначив.

Відповідач-2 також не надав письмового відзиву на позов, однак в апеляційній скарзі заперечує проти задоволення позову, зазначаючи, зокрема, про те, що позивач неналежним чином виконав свої зобов’язання за Кредитним договором. На думку відповідача-2, кредитний договір №КЛ/12/2601 від 27.04.2007р. визнано припиненим судовим рішенням у справі №8/453 за відсутності факту сплати позивачем заборгованості за вказаним договором. Окрім того, відповідач-2 вважає, що вимоги позивача не відповідають способам захисту прав, визначених діючим законодавством.

Господарський суд міста Києва задовольнив позовні вимоги в повному обсязі, визнавши їх обґрунтованими та документально і нормативно підтвердженими.

Апеляційний суд погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ст. 1054 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники  господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

В ст. 572 Цивільного кодексу України передбачено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду (ст. 574 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 577 Цивільного кодексу України якщо предметом застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню. Застава нерухомого майна підлягає державній реєстрації у випадках та в порядку, встановлених законом. Застава рухомого майна може бути зареєстрована на підставі заяви заставодержателя або заставодавця з внесенням запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Відповідно до ст. 585 Цивільного кодексу України право застави виникає з моменту укладення договору застави, а у випадках, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню, - з моменту його нотаріального посвідчення.

Підстави припинення права застави наведені у ст. 593 Цивільного кодексу України, згідно з якою право застави припиняється у разі:

1) припинення зобов'язання, забезпеченого заставою;

2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави;

3) реалізації предмета застави;

4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави.

Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом.

У разі припинення права застави на нерухоме майно до державного реєстру вносяться відповідні дані. У разі припинення права застави внаслідок виконання забезпеченого заставою зобов'язання заставодержатель, у володінні якого перебувало заставлене майно, зобов'язаний негайно повернути його заставодавцеві.

Як вбачається з матеріалів справи, умовами договорів застави від 26.12.2007р. та від 30.07.2008р., зокрема, пунктом 20 передбачено, що останні діють до повного виконання позивачем зобов'язань за Кредитним договором або настання одного з випадків, з якими чинне законодавство пов'язує припинення права застави.

В процесі судового розгляду було встановлено, що у 2009 році позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного Акціонерного товариства „Комерційний банк “Володимирський” та Акціонерного комерційного банку “Європейський” про визнання припиненим кредитного договору №КЛ/12/2601 від 27.04.2010р. та зобов'язання вчинити дії.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.12.2009р. по справі №8/453  вказаний  позов було задоволено частково, а саме визнано припиненим Кредитний договір.

Постановами Київського апеляційного господарського суду від 10.03.2010р. та Вищого господарського суду України від 08.06.2010р. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.12.2009р. по справі №8/453 залишено без змін.  

Названим рішенням, зокрема, було встановлено, що позивач в повному обсязі погасив кредитну лінію по спірному Кредитному договору, сплативши Публічному Акціонерному товариству „Комерційний банк “Володимирський” (кредитору по зобов’язанню) 6 332 634,75 грн., а станом на 09.11.2009р. сплатив всю суму процентів у розмірі 159 139,77 грн., отже належним чином виконав вимоги Кредитного договору.

Згідно з п.10.7 Кредитного договору  останній діє до повного погашення кредитної лінії, сплати процентів, комісій, можливих штрафних санкцій і до повного виконання усіх умов цього договору.

Зважаючи на викладене, Господарський суд міста Києва у рішенні по справі №8/453  дійшов висновку про те, що кредитний договір є припинений з моменту погашення кредитної лінії та сплати процентів позивачем.

У відповідності до ч.2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

В ст. ст. 598, 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 28 Закону України “Про заставу” застава є дійсною до припинення забезпеченого заставою зобов'язання.

З огляду на факт припинення Кредитного договору №KJI/12/2601 від 27.04.2007р., як забезпеченого зобов’язання, про що свідчить Рішення Господарського суду міста Києва віл 24.12.2009р. по справі №8/453, договори застави від 26.12.2007р. та від 30.07.2008р. також припинили свою дію з дня набрання вказаним рішенням законної сили, а саме з 10.03.2010р.

Посилання відповідача-2 в апеляційній скарзі на те, що він не має повноважень на проведення дій по зняттю заборони відчуження переданого по договорам застави майна, не може бути прийнято судом до уваги з наступних підстав.

Правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна визначені Законом України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” №1255-VІ від 18.11.2003р. (із змінами та доповненнями).

Згідно зі ст. 43 названого Закону відомості про припинення обтяження реєструються держателем або реєстратором Державного реєстру на підставі рішення суду або заяви обтяжувача, в якій зазначаються реєстраційний номер запису, найменування боржника, ідентифікаційний код боржника в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України чи індивідуальний ідентифікаційний номер боржника в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів та інформація про припинення обтяження. Записи щодо обтяжень, які втратили свою чинність, підлягають вилученню з Державного реєстру через шість місяців після реєстрації відомостей про припинення обтяження. Заяви про виникнення, зміну, припинення обтяжень та про звернення стягнення на предмет обтяження підписуються обтяжувачем. Якщо обтяжувачем є юридична особа, підпис її уповноваженої особи скріплюється печаткою. Якщо заява подається в електронній формі, вона повинна містити електронний підпис обтяжувача.

Приймаючи рішення про зобов’язання відповідача-2 провести дії по зняттю заборони відчуження переданого по договорам застави майна, суд мав на увазі саме зобов'язання відповідача-2 вчинити дії, передбачені ст. 43 Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”, тобто звернутися до нотаріуса із відповідною заявою.

Твердження відповідача-2 про те, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає встановленим діючим законодавством способам захисту прав також є необґрунтованим, оскільки згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України до способів захисту прав та інтересів віднесено припинення правовідношення.

Дана норма кореспондується зі ст. 20 Господарського кодексу України, в якій передбачено, що права та інтереси суб'єкта господарювання захищаються, зокрема, шляхом припинення господарських правовідносин.

В ст. ст. 32, 34 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач-2 не надав суду належних та допустимих доказів на спростування обставин, викладених у позові, тоді як згідно з ч.1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відносно порушення відповідача-2 в апеляційній скарзі на порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, апеляційний суд вважає звернути увагу на те, що згідно з ч.2 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Натомість, за результатами перегляду справи суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що Рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2011р. у справі №58/96 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, у зв’язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за її подання відшкодуванню не підлягають і покладаються на відповідача-2 (апелянта).

Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 75, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Комерційний банк „Володимирський” залишити без задоволення, а Рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2011р. у справі №58/96 – без змін.

2. Матеріали справи №58/96 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена  до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя                                                                      Лосєв  А.М.

Судді                                                                                          Борисенко  І.В.

                                                                                          Разіна  Т.І.

21.06.11 (відправлено)