Постанова

від 13.07.2011 по справі 36/125

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.07.2011                                                                                           № 36/125

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Лосєва  А.М.

суддів:            Разіної  Т.І.

          Шипка  В.В.

при секретарі:            

за участю представників:

від позивача:          ОСОБА_1 – дов. №1 від 14.01.2011р.;

ОСОБА_2 – дов. №33 від 12.07.2011р.;  

від відповідача:          ОСОБА_3 – дов. №7/1-7-173 від 01.07.2011р.;          

розглядаючи у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу  Товариства з обмеженою відповідальністю «АТП - 13057-7»

на Рішення          Господарського суду міста Києва

від          25.05.2011р.

у справі          №36/125 (суддя Трофименко Т.Ю.)

за позовом           Товариства з обмеженою відповідальністю «АТП - 13057-7»

до          Державного підприємства «Науково-дослідний і проектний інститут містобудування»

про          стягнення 70 000,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АТП-13057-7» (далі – позивач) звернулось до суду з позовом про стягнення з Державного підприємства «Науково-дослідний і проектний інститут містобудування» (далі – відповідач) грошових коштів у розмірі 70 000,00 грн., як таких, що отримані без достатньої правової підстави, обґрунтовуючи свої вимоги нормами                  ст. 1212 Цивільного кодексу України. При цьому, позивач зазначав про те, що кошти, про стягнення яких заявлено вимоги, були перераховані відповідачу на підставі рахунку-фактури №ГС-0345 від 21.10.2009р., як авансовий платіж за виконання комплексу проектних робіт по виготовленню проектної документації по будівництву та введенню в експлуатацію торгівельно-розважального комплексу ТРК «Бережанський», однак в порушення домовленості сторін відповідач не виконав своїх зобов’язань.

Відповідач заперечував проти позову, зазначаючи про безпідставність та недоведеність позовних вимог. Зокрема, відповідач стверджував, що виконав свої зобов’язання перед позивачем,  що підтверджується відповідним звітом про проведення технічного обстеження ТРК «Бережанський».

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.05.2011р. у справі №36/125 в задоволенні позову було відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2011р. у справі №36/125 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов повністю задовольнити.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.06.2011р. апеляційну скаргу було прийнято до розгляду та призначено до розгляду в судовому засіданні на 13.07.2011р.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2011р. було змінено склад колегії суддів та передано справ для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Лосєва А.М., суддів Разіної Т.І., Шипка В.В.

Представники відповідача у судовому засіданні 13.07.2011р. підтримали апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просили суд скаргу задовольнити, Рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2011р. у справі №36/125 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов повністю задовольнити.

Представники позивача у судовому засіданні 13.07.2011р. заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити оскаржуване Рішення Господарського суду міста Києва без змін як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.     

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Між позивачем та відповідачем було досягнуто згоди (домовленості) щодо виконання робіт по виготовленню проектної документації по будівництву та введенню в експлуатацію торгівельно-розважального комплексу ТРК «Бережанський», у зв’язку з чим відповідач виставив позивачу до сплати рахунок-фактуру №КГС-0345 від 21.10.2009р. на суму 70 000,00 грн. авансу за виконання відповідачем комплексу виконання проектних робіт по виготовленню проектної документації по будівництву та введенню в експлуатацію торгівельно-розважального комплексу ТРК «Бережанський».

22.10.2009р. позивач перерахував відповідачу грошові кошти в сумі 70 000,00 грн., про що свідчить наявна в матеріалах справи банківська виписка.

Факт сплати позивачем вищевказаних коштів не заперечується відповідачем.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про невиконання відповідачем своїх зобов’язань за договором №2009-1/177 від 12.11.2009р. і, посилаючись на ст. 1212 Цивільного кодексу України, просив стягнути з відповідача 70 000,00 грн. авансового платежу.

Місцевий господарський суд відмовив у позові, наголосивши на тому, що позивачем не доведено порушення відповідачем його прав або охоронюваних законом інтересів і отримання грошових коштів у сумі 70 000,00 грн. без достатньої правової підстави.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та таким, що відповідає фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Насамперед слід зазначити про те, що посилання позивача на договір №2009-1/177 від 12.11.2009р. не може бути прийнято судом до уваги, оскільки перерахування спірних грошових коштів відбулось ще до його укладання.

Окрім того, в матеріалах справи наявна копія рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2010р. у справі №18/391 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АТП-13057-7» до Державного підприємства «Науково-дослідний і проектний інститут містобудування» про стягнення 73 248,00 грн., в якому встановлено, що кошти у розмірі 70 000,00 грн., сплачені позивачем на підставі рахунку-фактури №КГС-0345 від 21.10.2009р. не мають відношення до договору №2009-1/177 від 12.11.2009р.

Згідно зі ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного Кодексу. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

В ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В ст. ст. 202, 205, 207 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Згідно ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладання господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладання даного виду договорів.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч.1 ст. 175 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники  господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір є обов'язковим до виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

В процесі судового розгляду було встановлено, що позивач перерахував відповідачу кошти саме на підставі рахунку-фактури №КГС-0345 від 21.10.2009р., який виставлений до сплати відповідачем внаслідок досягнення між сторонами домовленості щодо виконання відповідачем на замовлення позивача робіт по виготовленню проектної документації по будівництву та введенню в експлуатацію торгівельно-розважального комплексу «Бережанський». Тобто, фактично сторони у спрощений спосіб уклали правочин, за яким відповідач зобов'язався виконати роботи, а позивач – прийняти та оплатити їх.

В матеріалах справи наявний Звіт відповідача про проведення технічного обстеження торгівельно-розважального комплексу «Бережанський» по вул. Бережанська, 15, що підтверджує часткове виконання відповідачем зобов’язань по виготовленню проектної документації.

Підстави стверджувати про виконання відповідачем своїх зобов’язань у повному обсязі відсутні, оскільки відповідач не надав суду саму проектну документацію, за розробку якої позивач перерахував йому авансовий платіж у сумі 70 000,00 грн.

Належних та допустимих доказів на підтвердження відмови позивача від виконання відповідачем вищезгаданих робіт ані суду першої інстанції, ані апеляційному господарському суду надано не було.

Як уже зазначалось вище, в обґрунтування своїх вимог позивач посилається на приписи ст. 1212 Цивільного кодексу України, в якій наведені загальні положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

Згідно зі ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком подій. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Оскільки судом було встановлено, що грошові кошти перераховані позивачем на користь відповідача на підставі домовленості про виконання відповідачем робіт по виготовленню проектної документації по будівництву та введенню в експлуатацію торгівельно-розважального комплексу «Бережанський» (укладення правочину у спрощений спосіб), тобто на правовій підставі, і з огляду на відсутність доказів відмови позивача від цієї домовленості (правочину), спірні кошти не можуть бути повернуті з підстав, передбачених      ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Зважаючи на те, що суд розглядає позов та вирішує спір лише з підстав та в межах вимог, визначених самим позивачем, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість позовних вимог.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов’язок доведення факту порушення або оспорювання охоронюваних законом прав та/або інтересів Господарським процесуальним кодексом України покладено саме на позивача.

Однак, в порушення вищенаведених правових норм, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження викладених у позові обставин.

За результатами перегляду справи апеляційний суд дійшов висновку про те, що Рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, тоді як доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, у зв’язку з чим правові підстави для задоволення апеляційної скарги та зміни чи скасування Рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2011р. у справі №36/125 відсутні.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за їх подання відшкодуванню не підлягають і покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 22, 32-34, 43, 75, 99, 101-103, 105, 106, 112-114 Господарського процесуального кодексу України, суд, –

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АТП - 13057-7» залишити без задоволення, а Рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2011р. у справі №36/125 – без змін.

2. Матеріали справи №36/125 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена  до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя                                                                      Лосєв  А.М.

Судді                                                                                          Разіна  Т.І.

                                                                                          Шипко  В.В.

19.07.11 (відправлено)