Постанова

від 02.07.2008 по справі 42/88

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

42/88

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 02.07.2008                                                                                           № 42/88

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Гольцової  Л.А.

 суддів:            Рябухи  В.І.

          Смірнової  Л.Г.

 за участю секретаря судового засідання           Терещенко Я.О.

 за участю представників сторін

 від позивача: Овдіна Ю.Б., представник (дов. № 2-17 від 26.12.2007);

 від відповідача: Шабрикова О.Ю., представник (дов. № 37/147 від 25.12.2007);

 розглянувши  апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації „Сумигаз”

 на рішення Господарського суду м.Києва від 22.04.2008

 у справі № 42/88 (Паламар П.І.)

 за позовом                               Дочірньої компанії „Укртрансгаз” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України”;

 до                                                   Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації „Сумигаз”;

 про                                                  зобов"язання укласти договір

ВСТАНОВИВ:

           Рішенням Господарського суду м. Києва від 22.04.2008 у справі № 42/88 позов Дочірньої компанії „Укртрансгаз” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” до Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації „Сумигаз” про зобов”язання Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації „Сумигаз” укласти договір з Дочірньою компанією „Укртрансгаз” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” на транспортування природного газу для потреб населення у 2008 році в редакції згідно листа Дочірньої компанії „Укртрансгаз” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” від 18.12.2007 № 15856/11-004 задоволено.

          Не погоджуючись з рішенням Господарського суду м. Києва від 22.04.2008 Відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації „Сумигаз” (далі – ВАТ „Сумигаз”) подало апеляційну скаргу, в якій просило його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити вимоги ВАТ „Сумигаз” щодо запропонованої ним редакції пунктів договору на надання послуг з транспортування природного газу магістральними газопроводами для потреб населення у 2008 році.

          Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а також неправильно застосовано норми процесуального та матеріального права.

          Зокрема, скаржник посилається на те, що пропозиції позивача є порушенням нормативно врегульованої системи проходження коштів від кінцевого споживача (населення) до фактичного власника – НАК „Нафтогаз України” (Постанова КМУ № 1729) і відповідно це порушення призведе до порушення в цілому встановленої системи розрахунків за спожитий природний газ.

          Запропонований позивачем проект договору безпідставно знімає з Дочірньої компанії „Укртрансгаз” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” (далі – ДК „Укртрансгаз” НАК „Нафтогаз України”) всі організаційно-дієві функції щодо роботи з населенням та повністю перекладає всю відповідальність на ВАТ „Сумигаз”.

          Висновки суду стосовно пунктів 1.1, 2.1, 3.1, 3.6, 3.8, 3.9, 6.2, 7.3 та 7.4 є такими, що не ґрунтуються на повному та об'єктивному дослідженні всіх матеріалів справи і суперечать загальним вимогам виконання зобов'язань.

          В судовому засіданні представник заявника доповнив апеляційну скаргу (усно) пославшись на те, що судом першої інстанції не враховані норми ст. 15 ГПК України, а саме не додержані правила підсудності господарських справ.

          На думку відповідача, дана справа повинна розглядатись в Господарському суді Сумської області.

          ДК „Укртрансгаз” НАК „Нафтогаз України” відзив на апеляційну скаргу ВАТ „Сумигаз” не надано, що відповідно до ст. 96 ГПК України не є перешкодою для перегляду рішення місцевого господарського суду.

          Представник ДК „Укртрансгаз” НАК „Нафтогаз України” в засіданні суду проти доводів апеляційної скарги заперечував та просив суд рішення Господарського суду м. Києва від 22.04.2008 залишити без змін, а апеляційну скаргу ВАТ „Сумигаз” – без задоволення.

          Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

          Статут ДК “Укртрансгаз” “НАК “Нафтогаз України” затверджено наказом Міністерства палива та енергетики України від 28.11.2006 та 12.12.2006 здійснено її державну реєстрацію.

          Відповідно до п. 2.1 Статуту ДК “Укртрансгаз” “НАК “Нафтогаз України” компанія створена з метою забезпечення безперебійного транспортування природного газу, ефективного функціонування та розвитку газового комплексу, більш повного задоволення потреб промислових і побутових споживачів у сировині та паливно-енергетичних ресурсах і одержання прибутку шляхом здійснення цієї та іншої господарської діяльності.

          Листом від 18.12.2007 № 15856/11-004 ДК “Укртрансгаз” “НАК “Нафтогаз України” направив ВАТ „Сумигаз” два підписані товариством примірники договору № 117Н-556 від 18.12.2007 про транспортування природного газу для потреб населення, який одержаний ВАТ „Сумигаз” 25.12.2007, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

          ВАТ „Сумигаз” листом від 11.01.2008 № 37/68 повернуло компанії примірник оформленого договору на транспортування природного газу для потреб населення на 2008 рік з протоколом розбіжностей до нього та просило після належного оформлення (підписання та скріплення печаткою) один примірник протоколу розбіжностей повернути на адресу товариства.

Як вбачається із протоколу розбіжностей, ВАТ „Сумигаз” не погоджується із п.п. 1.1, 2.1, 3.1, 3.6, 3.8, 3.9, 6.2, 7.3 запропонованої ДК “Укртрансгаз” “НАК “Нафтогаз України” редакції договору, а також товариством запропоновано доповнити договір п. 7.4.

          ДК “Укртрансгаз” “НАК “Нафтогаз” листом від 18.01.2008 № 553/11-004 направило на адресу ВАТ „Сумигаз” один примірник належним чином оформленого протоколу узгодження розбіжностей до договору № 117Н-556 від 18.12.2007 про транспортування природного газу для потреб населення.

          Згідно ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події (ч. 6 ст. 11 ЦК України).

          Відповідно до ст. 179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Кабінет Міністрів України, уповноважені ним органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.

Укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:

вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;

примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;

типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;

договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Зміст договору, що укладається на підставі державного замовлення, повинен відповідати цьому замовленню.

Суб'єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині першій цієї статті, електроенергією, зв'язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб'єкти зобов'язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов'язкові умови таких договорів.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках (ч. 2 ст. 181 ГК України).

          Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частити 1 цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору (ч. 3 ст. 181 ГК України).

          За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором (ч. 4 ст. 181 ГК України).

Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими (ч. 7 ст. 181 ГК України).

          Відповідно до ст. 187 ГК України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

          Закон України „Про трубопровідний транспорт” визначає правові, економічні та організаційні засади діяльності трубопровідного транспорту.

          Відносини в галузі трубопровідного транспорту регулюються Законом України "Про транспорт", цим Законом та іншими актами законодавства України (ч. 1 ст. 3 Закону України „Про трубопровідний транспорт”).

          Частиною 2 ст. 12 Закону України „Про трубопровідний транспорт” підприємства, установи та організації трубопровідного транспорту здійснюють приймання, збереження, перевантаження і транспортування трубопроводами, у тому числі з метою транзиту, вуглеводнів, хімічних продуктів, води та інших продуктів і речовин на основі договорів з урахуванням економічної ефективності та пропускної спроможності магістральних трубопроводів.

          Отже, з урахуванням вимог ст. 179 ГК України та ст. 12 Закону України „Про трубопровідний транспорт” укладення договору про транспортування природного газу для потреб населення є обов'язковим для ДК “Укртрансгаз” “НАК “Нафтогаз” та ВАТ „Сумигаз”.

          Викладений п. 1.1 договору в редакції відповідача суперечить нормам ст. 12 Закону України „Про трубопровідний транспорт” та ст. ст. 179, 180 ГК України, оскільки відповідач неправомірно прагне замінити текст запропонованого позивачем п. 1.1 договору стосовно зобов'язання щодо здійснення ним оплати за надані послуги, оскільки зобов'язання, зокрема, в цій частині договору повинні виконуватись незалежно від надходження на рахунок відповідача коштів (п. 1.1 договору в редакції відповідача).

          Наказом Державного комітету України по нафті і газу від 01.11.1994 № 355 затверджено Правила подачі та використання природного газу в народному господарстві України (далі – Правила).

          Правила є обов'язковими для всіх підприємств, об'єднань і організацій, зайнятих видобутком, транспортуванням, збутом і споживанням природного газу, проектуванням систем газопостачання і газоспоживчого обладнання та його налагоджуванням незалежно від їх відомчого підпорядкування і форми власності.

          Згідно п. 2.1 Правил кількість природного газу, передбаченого для поставки, визначається договором у відповідності з затвердженими для газопостачальних, газозбутових організацій і споживачів річними і квартальними лімітами. Місячні ліміти поставки природного газу споживачам встановлюються на підставі квартальних лімітів, виходячи з середньодобової норми споживання природного газу.

Кількість постачання природного газу комунально-побутовим споживачам в тому числі для населення у I, II і IV кварталах року встановлюються Кабінетом Міністрів України нерівномірно по місяцях з урахуванням ресурсів, кліматичних умов і пропускної спроможності газопроводів.

          Газопостачальні і газозбутові організації повинні подавати споживачам природний газ рівномірно протягом місяця у межах середньодобової норми споживання згідно з договором та узгодженими між сторонами диспетчерськими графіками (п. 8.2 Правил).

          Оскільки розбіжності сторін стосовно п. 2.1 договору стосуються включення умов про складання графіків між замовником та виконавцем по нерівномірній подачі газу, а з огляду на п. 2.1 та п. 8.2 Правил позивач не наділений компетенцією самостійно встановлювати по місяцях розподіл обсягів транспортування природного газу, то внесення позивачем до умов п. 2.1 договору абз. 3 у запропонованій ним редакції (лист від 18.12.2007) є мотивованими та правомірними і суд першої інстанції обґрунтовано визнав, що вимоги в цій частині не порушують прав та законних інтересів відповідача.

Пунктом 2.6 Правил встановлено, що при перевитратах добової норми відбору природного газу газозбутовою організацією понад обумовлені договором обсяги газопостачальній організації надається право здійснювати примусове обмеження подавання газу до встановленого добового об'єму через 24 години з часу попередження, а газозбутовій організації щодо споживача здійснювати примусове обмеження поставки природного газу до встановленої середньодобової норми через 6 годин після попередження.

          Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1729 затверджено Порядок забезпечення споживачів природним газом (далі – Порядок).

Постачальниками природного газу можуть бути суб'єкти господарської діяльності, які в установленому порядку отримали ліцензію на постачання природного газу (п. 9 Порядку).

Постачальники природного газу, зокрема, у разі постачання природного газу населенню укладають з газотранспортними і газодобувними підприємствами НАК "Нафтогаз України" та суб'єктами господарювання, що мають ліцензію на розподіл природного і нафтового газу, договори на транспортування природного газу (п. 10 Порядку).

          Відповідно до п. 12 Порядку газотранспортні та газодобувні підприємства НАК "Нафтогаз України", а також суб'єкти господарської діяльності, що мають ліцензію на розподіл природного і нафтового газу, зокрема, обмежують або припиняють подачу газу споживачам в установленому порядку у разі неповного проведення розрахунків за спожитий природний газ та надані послуги з його транспортування та розподілу, або для яких постачальником не виділено планових обсягів (лімітів) поставки природного газу. При цьому відповідальність за наслідки дій з припинення подачі газу несе сторона, яка не виконала умов відповідних договорів.

Постачання природного газу всім категоріям споживачів здійснюється тільки за умови забезпечення його 100-відсоткової оплати грошима (п. 13 Порядку).

          Беручи до уваги те, що зміст п. 3.1, 3.6, 3.7 та 3.9 договору, викладені в редакції відповідача суперечать вимогам п. 26 Правил та п. 12, п. 13 Порядку, то місцевий господарський суд обґрунтовано дійшов висновку, що посилання відповідача, що зазначені пункти договору в редакції позивача суперечать вказаним нормам чинного законодавства є помилковими.

          Відповідно до п. 10.2 Правил термін оплати, порядок нарахування оплати і перевірки правильності нарахування обумовлюються договором між сторонами.

          Беручи до уваги п. 10.2 Правил та норми Цивільного кодексу України, що регулюють порядок виконання зобов'язання, правові наслідки порушення зобов'язання та відповідальність за порушення зобов'язання, то суд першої інстанції мотивовано визнав, що вимоги п. 6.2 та п. 7.3 договору в редакції позивача є законними та такими, що відповідають вимогам чинного законодавства, а саме ст. ст. 511, 525, 526, 530, 629, оскільки даними пунктами договору, які викладені в редакції позивача обумовлено не тільки умови проведення розрахунків між сторонами договору, а й визначено чіткий термін розрахунку замовником за фактично надані виконавцем послуги та відповідальність сторін в разі неналежного виконання умов договору.

          Предметом спірного договору сторонами визначено зобов'язання виконавця надавати послуги замовнику з транспортування трубопровідним транспортом природного газу, а замовник зобов'язується сплатити за транспортування газу встановлену плату.

          Якість газу визначається методами, що передбачені державними стандартами та іншими нормативними актами з цього питання (п. 2.4 договору).

          Відповідач запропонував доповнити договір п. 7.4 наступного змісту: „тиск газу в розподільчих мережах замовника, який підтримується на виході з кожної ГРС виконавця, є основною характеристикою якості наданих виконавцем послуг з транспортування природного газу. В разі неякісного виконання послуг, пов'язаних з не підтриманням виконавцем мінімально-допустимого тиску, замовник має право зменшити обсяг перерахування коштів на 5% відповідно на кожну 0,1 кгс/кв. см зниження тиску. В разі невиконання виконавцем умови договору щодо підтримання мінімально-допустимого тиску, зазначеного в п. 2.4 даного договору, що призвело до порушення прав або законних інтересів споживачів газу, виконавець компенсує збитки, пов'язані з заподіяною шкодою споживачу (населенню), його майну, житловому приміщенню, навколишньому середовищу, в розмірі фактично пред'явленої або відшкодованої замовником суми, відповідно до вимог ст. 224-226 ГК України”.

          Враховуючи те, що запропонований відповідачем даний пункт договору стосується відповідальності виконавця за тиск газу на ГРС, що не є характеристикою якості наданих виконавцем за договором послуг, оскільки предметом договору є зобов'язання виконавця надавати послуги замовнику з транспортування трубопровідним транспортом природного газу, то колегія суддів вважає, що виконавець - позивач позбавлений можливості передачі в мережу замовника – відповідача природного газу в обсягах більших, ніж поступили в газотранспортну систему виконавця для замовника, а тому вимога відповідача щодо включення в договір п. 7.4 договору є безпідставною.

          Отже, як вбачається із матеріалів справи, запропоновані ДК “Укртрансгаз” “НАК “Нафтогаз” умови договору про транспортування природного газу для потреб населення відповідають вимогам Закону України „Про трубопровідний транспорт”, Правилам подачі та використання природного газу в народному господарстві України, Порядку забезпечення споживачів природним газом.

          Колегія суддів погоджується з висновком Господарського суду м. Києва, що дана справа підсудна Господарському суду м. Києва, виходячи із наступного.

          Як свідчить судова практика Верховного Суду України, зокрема, постанова цього суду від 19.04.2005 у справі № 40/140 за позовом ДК “Укртрансгаз” “НАК “Нафтогаз” до ВАТ по газопостачанню та газифікації „Луганськгаз” про спонукання до укладання договору, даний спір було вирішено по суті спору, що свідчить про те, що спори, предметом яких є зобов'язання укладення договору підсудні господарським судам.

          Згідно ч. 1 ст. 15 ГПК України справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів, справи у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо.

          З урахуванням того, що предметом спору даній справі є зобов'язання укласти договір, тобто спір виник при укладанні господарського договору і зобов'язаною стороною за цим договором є ДК “Укртрансгаз” “НАК “Нафтогаз”, то справа підлягає розгляду господарським судом за місцезнаходженням ДК “Укртрансгаз” “НАК “Нафтогаз”.

Оскільки місцезнаходженням ДК “Укртрансгаз” “НАК “Нафтогаз” є м. Київ, Кловський узвіз, 9/1, то справа підлягає розгляду Господарським судом м. Києва.

          За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що відсутні підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду м. Києва від 22.04.2008 у справі № 42/88.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду м. Києва від 22.04.2008 у справі № 42/88 залишити без змін, а апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації „Сумигаз” - без задоволення.

2. Матеріали справи № 42/88 повернути до Господарського суду м. Києва.

3. Копію постанови надіслати сторонам.

 Головуючий суддя                                                                      Гольцова  Л.А.

 Судді                                                                                          Рябуха  В.І.

                                                                                          Смірнова  Л.Г.

 03.07.08 (відправлено)