Рішення

від 19.07.2011 по справі 47/162

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

47/162

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  47/162

19.07.11

За позовом     Заступника прокурора Подільського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради та Державної екологічної інспекції в місті Києві

до          Товариства з обмеженою відповідальністю “Знахідка”

про        звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення її у придатний для використання стан  

               Суддя Станік С.Р.

Представники сторін:

від позивача -1             не з'явився

від позивача-2              не з'явився

від відповідача             не з'явився;

від прокуратури           Тєлічко І.В. –посвідчення № 135 від 20.07.2009 р.

В судовому засіданні 19.07.2011, у відповідності до вимог статті 85 Господарського процесуального кодексу України,  оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

                                                      ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник прокурора Подільського району міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради та Державної екологічної інспекції в місті Києві з позовом до відповідача  про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки площею 470 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Копилівська, 8  та привести її у придатний до використання стан.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2011 було порушено провадження у справі          № 47/162, розгляд справи було призначено на 09.06.2011.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2011 розгляд справи було відкладено до 05.07.2011.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.07.2011 розгляд справи було відкладено до 12.07.2011.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.07.2011 розгляд справи було відкладено до 19.07.2011.

В судовому засіданні 19.07.2011 прокурор 1 викладені у позові в інтересах держави вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити. В обгрунтування поданого в інтересах держави позову прокурор наголошує на тому, що відповідачем здійснюється використання земельної ділянки площею 470 кв.м. без документів, що посвідчують право власності або користування земельною ділянкою, яка використовується ним під обслуговування та експлуатацію мийки автомобілів та знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Копилівська, 8, що суперечить ст. ст. 125,126 Земельного кодексу України, що на думку прокурора згідно ст. 212 Земельного кодексу України є підставами для зобов'язання відповідача звільнити наведену вище земельну ділянку  та передати її Київській міській раді за актом прийому-передачі та привести її у придатний для використання стан шляхом знесення самовільно збудованої споруди.

Представник позивача-1 в судове засідання  19.07.2011 р. не з'явився, у клопотанні від 12.07.2011 поданого через канцелярію суду просив суд розглядати справу за наявними в матеріалах справи доказами та без участі представника позивача-1, позовні вимоги прокурора підтримав.

Представник позивача-2 в судове засідання  19.07.2011 р. не з'явився, про проведення судового засідання був повідомлений належним чином за адресою свого місцезнаходження, зазначеній позивачем у  позовній заяві.

Відповідач своїх представників в судове засідання  19.07.2011 р. не направив, відзив та витребувані судом документи - не надав. Про проведення судового засідання був повідомлений належним чином за адресою свого місцезнаходження, зазначеній позивачем у  позовній заяві. Суд зазначає про те, що відповідач був обізнаний про наявність судового спору та не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив та витребувані документи через канцелярію суду або шляхом їх направлення на адресу суду поштовим відправленням, про що зазначалось в ухвалах суду про відкладення розгляду справи.

Справа розглядається в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши надані матеріали справи, заслухавши прокурора, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

                                                          ВСТАНОВИВ:

Як зазначив прокурор у позові, Головним управлінням земельних ресурсів, відповідно до ст.ст. 187, 189 Земельного кодексу України, проведено перевірку законності використання земельної ділянки, що розташована по вул. Копилівській, 8 у Подільському районі  у м. Києві, за результатами якої складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства № 670/07 від 04.06.2009 (далі –акт № 670/07 від 04.06.2009).

Відповідно до акту № 670/07 від 04.06.2009, встановлено, що відповідач самовільно займає земельну ділянку площею 470 кв.м. під обслуговування та експлуатацію мийки автомобілів без документів, що посвідчують право власності або користування земельною ділянкою. Крім того, за даними позивача-2  встановлено, що по вул. Копилівській, 8 у м. Києві збудована та експлуатується  авто мийка, дозвіл на виконання будівельних робіт за даною адресою відповідачу не надався.

Крім того, Головним управлінням земельних ресурсів, відповідно до ст.ст. 187, 189 Земельного кодексу України, проведено повторну перевірку законності використання земельної ділянки, що розташована по вул. Копилівській, 8 у Подільському районі  у м. Києві, за результатами якої складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства № 954/07 від 12.08.2010 (далі –акт № 954/07 від 12.08.2010).

Відповідно до акту № 954/07 від 12.08.2010, встановлено, що відповідач самовільно займає земельну ділянку площею 470 кв.м. під обслуговування та експлуатацію мийки автомобілів без документів, що посвідчують право власності або користування земельною ділянкою. Крім того, за даними позивача-2  встановлено, що по вул. Копилівській, 8 у м. Києві збудована та експлуатується  авто мийка, дозвіл на виконання будівельних робіт за даною адресою відповідачу не надався, а також те, що керівництву відповідача було направлено вказівку від 04.06.2009 № 537/07 з вимогою усунути порушення земельного законодавства, яка на час проведення повторної перевірки не виконана.

Пунктом 5 статті 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, встановлених законом.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Відповідно  до ст. 2  ГПК України, господарський суд порушує справи, зокрема,  за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обгрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів, внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчинюються у відносинах між ними або державою.

Конституційний суд у рішенні від 08.04.1999 у справі №3-рн/99 (далі рішення Конституційного суду) вказав, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява, за статтею 2 Арбітражного процесуального кодексу України (зараз ГПК), є підставою для порушення справи в арбітражному суді.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до ст.13 Конституції України земля є об'єктом власності Українського народу, від імені якого права власності здійснюють органи державної влади та органи державної влади і місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 84 Земельного кодексу України в державній власності перебувають усі землі України, за винятком комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається та реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів АРК, Київської та Севастопольської міської Ради, районних державних адміністрацій у відповідності до закону.

Згідно зі ст. 9 Земельного кодексу України передача земельних ділянок у власність чи користування громадян чи юридичних осіб відноситься до повноважень Ради.

Відповідно до статті 6 Закону України “Про столицю України місто-герой Київ”, місцеве самоврядування у м. Києві здійснюється територіальною громадою міста, в тому числі, через Київську міську раду.

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України  визначено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України юридичні громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Статтею 9 Земельного кодексу України встановлено, що розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування відноситься до повноважень Київської міської ради.

Відповідно до ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Згідно п. 5 ст. 16 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до статті 187 Земельного кодексу України контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.

Згідно з статтею 2 Закону України “Про державний контроль за використанням та охороною земель”, серед основних завдань державного контролю за використанням та охороною земель є забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України.

Відповідно до ст. 5 Закону України “Про державний контроль за використанням та охороною земель”, державний контроль за використанням та охороною земель здійснює спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

До повноважень державного інспектора у сфері державного контролю за використанням та охороною земель Закон України “Про державний контроль за використанням та охороною земель” (ст. 10) відносить, зокрема, можливість безперешкодно обстежувати в установленому законодавством порядку земельні ділянки, що перебувають у власності та користуванні юридичних і фізичних осіб, перевіряти документи щодо використання та охорони земель, складати акти перевірок.

Порядок проведення перевірок з питань використання земель та складання відповідних актів перевірок встановлюється Порядком планування та проведення перевірок з питань здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, затвердженим наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 12.12.2003 № 312.

Відповідно до п. 4.2. зазначеного Порядку при проведенні перевірки державний інспектор: установлює особу, яка є власником земельної ділянки чи землекористувачем; при встановленні факту зміни власника чи користувача об'єкта нерухомості уживає заходів для з'ясування особи фактичного власника чи користувача; установлює правомірність використання земельних ділянок іншими землекористувачами, яким вони не надані у власність чи користування; перевіряє наявність документів, що посвідчують право власності чи право користування земельною ділянкою; перевіряє дотримання режиму використання земельної ділянки відповідно до цільового призначення; уточнює відповідність місця розташування та меж земельної ділянки, мір ліній, визначених у документах, які посвідчують право користування земельною ділянкою, фактичним мірам ліній на місцевості.

Відповідно до п. 4.3. наведеного Порядку при виявленні порушення земельного законодавства державний інспектор: з'ясовує обставини та суть скоєного порушення земельного законодавства; установлює особу, яка здійснила порушення земельного законодавства; установлює, чи є в діях чи бездіяльності особи, яка вчинила порушення земельного законодавства, ознаки адміністративного правопорушення або склад злочину; обстежує земельну ділянку і встановлює, чи завдана юридичними чи фізичними особами шкода земельним ресурсам унаслідок їхньої господарської та іншої діяльності.

Відповідно до статті 123 Земельного кодексу України, юридична особа, зацікавлена в одержані земельної ділянки у користування із земель державної або комунальної власності звертається із відповідним клопотанням до сільської, селищної, міської ради.

Статтею 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Згідно зі статтею 126 Земельного кодексу України, вказане право посвідчується державним актом встановленої форми або договором, який реєструється відповідно до закону.

Відповідно до ст. 13 Закону України “Про оренду землі” договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов‘язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно статті 1 Закону України “Про державний контроль за використанням та охороною земель”, самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Також, відповідно до листа-роз'яснення Держкомзему України від 11.11.2008 № 14-17-4/12991 “Щодо застосування терміну “Самовільне зайняття земельної ділянки”, згідно із вищезазначеним терміном не вважається самовільним зайняттям земельної ділянки, якщо орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування прийняв рішення про її передачу у власність або надання у користування (оренду). Даний перелік рішень є вичерпним. У разі використання земельної ділянки за наявності будь-яких інших рішень зазначених органів (наприклад про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки, про погодження місця розташування об'єкту тощо), дані дії слід кваліфікувати як самовільне зайняття земельної ділянки. У вищевказаному листі-роз'ясненні зазначено, що під “Вчиненням дій, які відповідно до закону є правомірними”, про що йдеться у визначенні терміну самовільне зайняття земельної ділянки”, слід розуміти укладання цивільно-правових угод, які передбачені чинним законодавством.

Статтею 212 Земельного кодексу України встановлено, самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними (ч. 1). Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки (ч. 2). Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду (ч. 3).

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, суд дійшов висновку, що оскільки відповідач фактично використовує земельну ділянку площею 470 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Копилівська, 8 під обслуговування та експлуатацію мийки автомобілів за відсутності відповідного рішення органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) та за відсутності   правочину щодо такої земельної ділянки, отже відповідач всупереч вимог ст. ст. 125,126 Земельного кодексу України самовільно займає земельну ділянку площею 470 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Копилівська, 8, що згідно статті 212 Земельного кодексу України є підставами для зобов'язання відповідача звільнити наведену вище земельну ділянку та привести її у придатний стан.

З огляду на викладене, вимога прокурора, заявлена у позові в інтересах держави в особі Київської міської ради, Державної екологічної інспекції в місті Києві про зобов'язання відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 470 кв.м., яка використовується ним під обслуговування та експлуатацію мийки автомобілів та знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Копилівська, 8, привівши її у придатний для використання стан шляхом знесення самовільно збудованої споруди –є законною, обґрунтовано, доведеною належними та допустимими доказами, а тому підлягає задоволенню.

Державне мито за вимогу немайнового характеру і судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ч. 3 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України,  підлягають стягненню з відповідача в дохід Державного бюджету України.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу  України, Господарський суд міста Києва, –

                                                              В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити.

2. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю “Знахідка”(код ЄДРПОУ 22957324, місцезнаходження: 04136, м. Київ, вул. Гречко, 24) звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 470 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Копилівська, 8 та передати її Київській міській раді за актом прийому-передачі.

3. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю “Знахідка”(код ЄДРПОУ 22957324, місцезнаходження: 04136, м. Київ, вул. Гречко, 24) привести земельну ділянку площею 470 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Копилівська, 8 у придатний для використання стан шляхом знесення самовільно збудованої споруди.

4. Стягнути з Товариство з обмеженою відповідальністю “Знахідка”(код ЄДРПОУ 22957324, місцезнаходження: 04136, м. Київ, вул. Гречко, 24) в дохід Державного бюджету України 85 (вісімдесят п'ять) грн. 00 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5.          Рішення  господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським  судом.

Суддя                                                                                                                                  С.Р. Станік

                                                                                Дата складання повного тексту рішення –25.07.2011