Рішення

від 01.08.2011 по справі 22/219

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  22/219

01.08.11

За позовом  Приватного підприємства «Лора»

до                  Дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз

                     України»

про                визнання недійсним договору

                                                                                                                                       суддя Самсін Р.І.

Представники сторін:

від позивача:           не з’явились;

від відповідача :     ОСОБА_1 (довіреність № 196/10 від 23.12.2010р.);

01.08.2011р. в судовому засіданні у відповідності до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство «Лора»(надалі ПП «Лора», позивач) звернулось до суду з позовом про визнання недійсним договору поставки природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб’єктів господарювання № 06/09-1478-БО-19 від 23.09.2009р., що укладений з Дочірньою компанією «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»(надалі ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України», відповідач).

У позовній заяві зазначено, що спірний договір з боку відповідача підписаний представником який не мав повноважень укладати договір, та враховуючи що сам договір за змістом не відповідає вимогам закону, позивач вважає наявними всі підстави для визнання його недійсним в судовому порядку.

Позивач на розгляд справи не з’явився, про розгляд справи повідомлений належним чином –ухвалу суду про порушення провадження у справі отримано підприємством 16.07.2011р. завчасно до судового засідання, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення.

Судом взято до уваги клопотання позивача про відкладення розгляду справи через неможливість бути присутнім на розгляді справи представника підприємства, однак вказане не є перешкодою для розгляду справи в даному судовому засіданні.

Клопотання позивача про відкладення розгляду справи судом відхилено, оскільки позивачем у справі являється підприємство (ПП «Лора»), а не конкретний представник, ГПК України передбачає ведення справи через представника, що надає можливість направити в судове засідання іншу уповноважену особу.

При цьому суд насамперед враховує інтереси позивача, оскільки метою звернення до суду є вирішення спору в судовому порядку, а не відкладення розгляду справи чи непроведення судового засідання на відповідну дату. У позовній заяві викладені підстави з яких позивач звернувся до суду з даним позовом, які суду є зрозумілими, а необхідні для вирішення спору документи наявні в матеріалах справи дозволяють прийняти рішення у справі.

Розглянувши подані документи, дослідивши наявні у справі докази, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

23 вересня 2009р. між ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України»та ПП «Лора»укладено договір поставки природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб’єктів господарювання № 06/09-1478-БО-19, згідно з яким постачальник (відповідач у справі) зобов’язувався передати у власність покупцю природний газ, за наявності його обсягів, а покупець (позивач у справі) зобов’язувався прийняти від постачальника та оплатити природний газ в обсязі, зазначеному у ст. 2 договору.

Згідно ст. 202, ст. 203, 205, 207  ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов‘язків; зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин може вчинятися  усно або в письмовій формі; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Підставою недійсності договору є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) істотних умов встановлених законом. Істотними вважаються насамперед ті умови, що визнані такими за законом та потрібні для договору відповідного виду, а отже коло таких умов можна визначити проаналізувавши норми діючих на момент укладення договору, чи вчинення іншого правочину, нормативних актів, у звязку з чим при вирішенні спору підлягають застосуванню норми ЦК України та ГК України, які набрали чинності з 01.01.2004р..

Оцінюючи наведені позивачем обставини суд відзначає про відсутність вважати наявними підстави для недійсності укладеного договору, виходячи з наступного.

Твердження позивача про те, що договір підписаний з боку відповідача особою, яка не мала повноважень укладати договір, судом відхиляються, оскільки такі є виключно твердженнями підприємства при відсутності жодних належних доказів зазначеного.

При цьому, судом враховується також те, що зазначена інформація не була відомою відповідачу до моменту отримання позовної заяви позивача, і на спростування приведеного у позові, до справи, на вимоги суду надано довіреність № 206/10 від 31.12.2008р., якою підтверджуються повноваження Заславського М.В. від імені ДК «Газ України»підписувати документи, пов’язані з її діяльністю, в тому числі і договори/угоди з реалізації (купівля-продаж, постачання), схову природного та скрапленого газу, вносити зміни та доповнення до них, підписувати всі документи щодо виконання зазначених договорів/угод, в тому числі акти звіряння розрахунків, акти приймання-передачі природного газу тощо.

Представленими до матеріалів справи актами приймання-передачі природного газу від 30.11.2009р., від 30.12.2009р., від 31.01.2010р., від 28.02.2010р., від 31.03.2010р., підтверджується, що договір укладений між сторонами виконувався і при отриманні газу на умовах договору, про його недійсність позивачем протягом півтора року не заявлялось. Питання щодо стягнення заборгованості за договором вирішується в судовому порядку в межах справи № 5002-2/2411-2011 провадження у якій порушено ухвалою Господарського суду Автономної республіки Крим від 23.06.2011р. і очевидно саме вказані обставини обумовили наявність підстав для звернення до суду з вимогами про недійсність договору.

Згідно зі статтею 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов‘язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов‘язки з моменту вчинення цього правочину.

Таким чином, посилання позивача на підписання договору Заславським М.В. при відсутності належного обсягу повноважень, в будь-якому випадку не може бути підставою недійсності договору при наявних доказах визнання та схвалення укладеного від імені компанії правочину самою компанією.

Посилання позивача на те, що договір є вкрай невигідним для позивача з огляду на те, що був укладений в період економічної кризи, оскільки відповідач встановив непомірно завищений розмір ціни а також завищив розмір штрафу, не свідчать про недійсність укладеного правочину, виходячи з наступного.

За змістом ст. 638 ЦК України, відсутність домовленості сторін щодо істотних умов договору є підставою для твердження про відсутність факту укладення відповідного договору, натомість, якщо сторонами щодо цієї умови досягнуто згоди і договір є дійсним, він підлягає виконанню у відповідності з погодженими умовами, його не можна вважати неукладеним.

          Правочин був здійснений за волевиявленням обох сторін, і в даному випадку, усі заяви позивача свідчать про незгоду з раніше досягнутими домовленостями по договору, що не може бути підставою недійсності договору, а згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Господарський кодекс України, його норми не пов’язують факт неможливості виконання певних зобовязань за договором з можливістю передбачити сторонами договору в його умовах відповідних положень, а наполягання позивача на недійсності договору за обставин можливого невиконання договору, свідчить лише про ухилення від його виконання  тощо.

Таким чином обставини які наводяться позивачем у позовній заяві не відповідають дійсності, оскільки при укладенні договору сторонами досягнуто згоди по всіх істотних умовах, а питання щодо виконання умов договору сторонами не свідчить про недійсність договору, не є предметом оцінки при вирішенні даного спору.

Згідно ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. У відповідності до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств і організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Позивач у своїй позовній заяві не вказує та не конкретизує у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, пов’язане із відповідним викладенням конкретних умов договору, непогодженням станом на час розгляду справи з умовами договору по яким досягнуто згоди при його укладенні тощо.

В даному випадку метою звернення позивача з позовом до суду є не захист порушених прав, а необхідність вирішення певних питань (в тому числі і можливість уникнення виконання договору тощо) шляхом створення судового процесу, що не узгоджується з нормами чинного законодавства.

Заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають в повному обсязі,  оскільки, відсутні визначені законом підстави для визнання його недійсним з тих підстав про які зазначає позивач.

Керуючись  ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя                                                                                                                            Р.І. Самсін

                                                                                             дата підписання рішення 03.08.2011