Постанова

від 24.06.2008 по справі 39/100пд

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

39/100пд

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 24 червня 2008 р.                                                                                    № 39/100пд  

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.,

розглянувши касаційну скаргу виконавчого комітету Донецької міської ради, м. Донецьк,

на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 31.03.2008

зі справи № 39/100пд

за позовом виконавчого комітету Донецької міської ради (далі –Виконавчий комітет)

до товариства з обмеженою відповідальністю “Рекламне агентство “Бенефіт” (далі –Товариство), м. Макіївка Донецької області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, –комунальне  підприємство  “Управління  генерального  плану  м. Донецька”, м. Донецьк,

про стягнення 69 574,49 грн. та розірвання договору,

ВСТАНОВИВ:

Виконавчий комітет звернувся до господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з Товариства 69 574,49 грн. боргу з урахуванням штрафу та про розірвання договору від 15.03.2006 № 75 про надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних рекламних конструкцій.

До прийняття місцевим судом рішення зі справи позивач уточнив позовні вимоги та, відмовившись від позовних вимог у частині розірвання договору та стягнення штрафних санкцій у сумі 19 592,81 грн., просив стягнути на його користь з відповідача 49 981,68 грн. боргу.

Справа неодноразово розглядалася господарськими судами.

Рішенням господарського суду Донецької області від 14.02.2008 (суддя Будко Н.В.) позовні вимоги Виконавчого комітету задоволено: з Товариства стягнуто 49 981,68 грн. боргу; в частині стягнення 19 592,81 грн. штрафних санкцій та розірвання договору від 15.03.2006 № 75 провадження у справі припинено. Прийняте місцевим судом рішення про стягнення боргу мотивовано невиконанням відповідачем договірних зобов'язань.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 31.03.2008 (колегія суддів у складі: Величко Н.Л. –головуючий суддя, судді Алєєва І.В., М'ясищев А.М.) рішення місцевого суду зі справи скасовано в частині задоволення позовних вимог Виконавчого комітету та в стягненні боргу в сумі 49 981,68 грн. відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Постанову апеляційного суду мотивовано відсутністю вини відповідача в невиконанні договірних зобов'язань.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Виконавчий комітет просить постанову апеляційного господарського суду зі справи скасувати через неправильне застосування ним норм матеріального і процесуального права, а рішення місцевого суду залишити в силі.

Товариство подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило про безпідставність її доводів та просило постанову апеляційного господарського суду зі справи залишити без змін, а касаційну скаргу позивача –без задоволення.   

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Представники учасників у судове засідання не з'явилися.

Перевіривши повноту встановлення судами першої і апеляційної інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Місцевим господарським судом у справі встановлено, що:

- рішенням Виконавчого комітету від 15.03.2006 № 127/5 Товариству надано дозвіл на розміщення зовнішньої реклами (шість конструкцій розміром 6,5 х 1,0 м);

- 15.03.2006 на підставі згаданого рішення Виконавчого комітету сторонами укладено договір № 75 про надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних рекламних конструкцій  (далі –Договір), за умовами якого Товариство одержало від позивача в користування шість місць для розміщення реклами;

- 20.03.2006 Товариство отримало дозволи на розміщення зовнішньої реклами та виконання робіт, пов'язаних з розташуванням рекламних засобів, за №№ 2225, 2227, 2352, 2363, 2364, 2365, про що свідчить підпис директора підприємства в журналі реєстрації (т.1, а.с. 80, 81);  

- проекти рекламних конструкцій було узгоджено з головним художником міста (т. 1, а.с. 82-87);

- зазначеними дозволами №№ 2225, 2227, 2352, 2363, 2364, 2365 відповідачеві дозволено розміщення рекламних засобів з такими характеристиками: каркас –металевий профіль, заповнення –банерне полотно; розмір чотирьох конструкцій 6,5 х 1 м, двох –5,5 х 1 м; кожен дозвіл містить схему із зазначенням фактичних координат місця розташування рекламної конструкції (т.1, а.с. 89-94);       

- відповідно до пунктів 1,2 та 3.4.1 Договору відповідачеві надано місця для розташування та експлуатації тільки тих спеціальних конструкцій, що визначені в дозволах на розміщення зовнішньої реклами та в додатках до Договору;

- додатками №№ 1-6 до Договору визначено, що рекламоносіями є чотири конструкції 6,5 х 1 м та дві –5,5 х 1 м;

- пунктом 3.2 рішення Виконавчого комітету від 15.03.2006 № 127/5 Товариство зобов'язано не виконувати роботи з установки рекламних конструкцій без оформлення в установленому порядку ордера на право виконання робіт, пов'язаних з розриттям або тимчасовим руйнуванням наявного благоустрою;

- фактична відсутність необхідності у виконанні робіт, пов'язаних з розриттям або тимчасовим руйнуванням наявного благоустрою, виключала необхідність оформлення відповідного ордеру;

- розміщення Товариством рекламних конструкцій планувалося безпосередньо на огорожі без проведення робіт з її демонтажу, і об'єктивних перешкод цьому не було, що підтверджується перебуванням огорожі у розпорядженні позивача, а також змістом Договору та дозволів №№ 2225, 2227, 2352, 2363, 2364, 2365;

- згідно з пунктом 3.4.12 Договору будь-яка зміна технологічної схеми рекламного засобу протягом строку дії Договору потребує окремого узгодження із внесенням відповідних змін до дозволів на розміщення зовнішньої реклами;

- пунктом 3.4.9 Договору передбачено, що відповідач зобов'язується своєчасно і в повному обсязі, згідно з розділом 4 Договору, здійснювати платежі за користування місцями;

- під терміном “користування місцями” сторони розуміють тимчасове платне користування відповідачем місцями, які перебувають у комунальній власності, за адресами, що перелічені у наданих йому позивачем дозволах (п.1.3 Договору);

- згідно з пунктом 4.1 Договору розмір плати за користування 6 місцями, які надано Товариству в користування, становить 14 280,48 грн. (без ПДВ) за квартал (3 місяці);

- пунктом 4.2.1 Договору передбачено, що, починаючи з 15.03.2006 і протягом всього строку дії Договору, плата за користування місцями для розміщення реклами має здійснюватися Товариством до 15 числа першого місяця поточного кварталу;

- листи позивача від 11.08.2006 № 01/12-4731 та від 12.10.2006          № 01/12-6089 з вимогою належного виконання договірних зобов'язань щодо оплати користування місцями для розташування зовнішньої реклами відповідачем залишено без відповіді;  

- Договір припинив дію 30.01.2007 на підставі пункту 7.1.2 Договору внаслідок скасування відповідних дозволів на розміщення реклами згідно з рішенням Виконавчого комітету від 30.01.2007 № 22 “Про відміну дозволів на розміщення зовнішньої реклами”, прийнятим на підставі письмової заяви Товариства;

- на порушення умов пунктів 3.4.9, 4.1, 4.2 Договору відповідач не виконував взяті на себе договірні зобов'язання з оплати користування наданими позивачем місцями для розташування зовнішньої реклами, внаслідок чого у нього за період з 15.03.2006 по 31.01.2007 виникла заборгованість перед позивачем у сумі 49 981,68 грн.

Судом апеляційної інстанції додатково встановлено, що:

- на виділених позивачем місцях знаходиться металева огорожа, власник якої не встановлений;

- згідно з поданою Товариством до суду апеляційної інстанції схемою рекламного полотна, розробленою третьою особою, рекламна конструкція складається з фундаментних бетонних блоків та металевих опор, до яких має кріпитися рекламне полотно 6,5 х 1 м;  

- сторони у Договорі чітко не визначили його предмет, а саме фактичні місця розташування рекламних конструкцій (на наявній огорожі або на встановлених замість неї нових конструкціях), що призвело до неможливості виконання відповідачем умов Договору;

- відповідач фактично не використовував місця для розміщення реклами.

Причиною даного спору є питання щодо наявності правових підстав для стягнення боргу за Договором.

За приписами статті 526 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 16 Закону України “Про рекламу” розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах провадиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, та в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 9 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067, та пунктом 10 Положення про порядок розміщення зовнішньої реклами на території м. Донецька, затвердженого рішенням Виконавчого комітету від 04.02.2004 № 55, для одержання дозволу заявник подає робочому органу заяву, до якої додається, зокрема, фотокартка або комп'ютерний макет місця, на якому планується розташування рекламного засобу, та ескіз рекламного засобу з конструктивним рішенням.

За змістом пунктів 16-20 зазначених Типових правил видачі дозволу передує погодження з зацікавленими особами конструкції та зовнішнього вигляду рекламного засобу.

Пунктом 27 цих Типових правил встановлено, що зміна технологічної схеми рекламного засобу потребує внесення змін у відповідний дозвіл на його розміщення.

З огляду на наведене суд першої інстанції на підставі ретельного дослідження фактичного змісту рішення Виконавчого комітету від 15.03.2006 № 127/5, дозволів на розміщення зовнішньої реклами від 20.03.2006          №№ 2225, 2227, 2352, 2363, 2364, 2365 та умов Договору дійшов обґрунтованого висновку щодо належного та своєчасного узгодження сторонами місць розміщення реклами та технічних характеристик рекламних конструкцій, які підлягали встановленню згідно з зазначеними дозволами.

При цьому висновок місцевого суду щодо відсутності необхідності одержання відповідачем додаткового дозволу (ордеру) на проведення будь-яких робіт відповідає змісту дозволів на розміщення зовнішньої реклами від 20.03.2006 №№ 2225, 2227, 2352, 2363, 2364, 2365 та умовам Договору.

У свою чергу, мотивування апеляційним судом прийнятого ним рішення зі справи посиланням на подану до апеляційної інстанції схему рекламного полотна не може бути визнано належним, оскільки здійснено: без обґрунтування неможливості подання цієї схеми до суду першої інстанції (стаття 101 ГПК України); без з'ясування обставин, пов'язаних з метою розробки цієї схеми; без дослідження питання відповідності характеристик наявної огорожі характеристикам, зазначеним у цій схемі; без спростування висновків місцевого суду щодо можливості розміщення рекламних конструкцій на наявній огорожі; без врахування фактичного змісту рішення Виконавчого комітету від 15.03.2006 № 127/5 та дозволів на розміщення зовнішньої реклами від 20.03.2006, а також умов Договору щодо технічних характеристик рекламних конструкцій, на розміщення яких видано дозволи; без спростування доводів позивача та третьої особи стосовно об'єктивної неможливості заміни наявної огорожі рекламними конструкціями, загальна (сумарна) довжина яких є значно меншою.

Водночас відсутність у постанові суду апеляційної інстанції зі справи висновку щодо неукладеності Договору, як і наявне посилання на статтю 614 ЦК України (яка підлягає застосуванню виключно за наявності договірних зобов'язань), суперечать висновку суду апеляційної інстанції про те, що “сторони чітко не визначили предмет договору (істотні умови договору), а саме місце розташування рекламних конструкцій”. При цьому постанова апеляційного суду не містить посилання на докази, які спростовували б обставини розміщення рекламних конструкції, встановлені судом першої інстанції з посиланням на зміст дозволів від 20.03.2006 №№ 2225, 2227, 2352, 2363, 2364, 2365.

Фактичне нерозміщення відповідачем рекламних конструкцій на виділених йому в користування місцях не звільняє Товариство від обов'язку з виконання зобов'язань за Договором.

Разом з тим, посилання апеляційного суду на статтю 614 ЦК України також не може бути обґрунтуванням правильності прийнятого ним зі справи рішення, оскільки предметом даного позову є стягнення заборгованості за Договором (який у встановленому порядку неукладеним або недійсним не визнавався), а не застосування до Товариства заходів відповідальності за порушення зобов'язань відповідно до статті 611 ЦК України.

Отже, суд першої інстанції, встановивши факт невиконання відповідачем договірних зобов'язань, дійшов обґрунтованого висновку щодо необхідності задоволення позовних вимог у частині стягнення боргу в сумі 49 981,68 грн. та відповідно до приписів пункту 4 частини першої статті 80 ГПК України через відмову позивача правильно припинив провадження у справі в частині стягнення штрафних санкцій та розірвання Договору.

У свою чергу, апеляційний суд, неправильно застосувавши норми матеріального права (статті 525, 526, 614 ЦК України), дійшов помилкового висновку щодо необхідності відмови в задоволенні позовних вимог Виконавчого комітету, що відповідно до частини першої статті 11110 ГПК України є підставою для скасування прийнятої ним зі справи постанови.

Рішення ж місцевого суду зі справи відповідає встановленим ним фактичним обставинам, прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права та за відсутності передбачених законом підстав для його зміни або скасування підлягає залишенню в силі.

Керуючись статтями 1117, 1119 –11111 ГПК України, Вищий господарський суд України  

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу виконавчого комітету Донецької міської ради задовольнити.

2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 31.03.2008 зі справи № 39/100пд скасувати.

Рішення господарського суду Донецької області від 14.02.2008 зі справи № 39/100пд залишити в силі.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Рекламне агентство “Бенефіт” на користь виконавчого комітету Донецької міської ради 249,91 грн. державного мита з касаційної скарги.

4. Здійснити поворот виконання постанови Донецького апеляційного господарського суду від 31.03.2008 зі справи № 39/100пд у частині стягнення з виконавчого комітету Донецької міської ради 250 грн. державного мита з апеляційної скарги в разі подання ним відповідних заяви та довідки.

5. Видачу відповідних наказів доручити господарському суду Донецької області.

6. Повернути виконавчому комітету Донецької міської ради державне мито в сумі 140,46 грн. (надмірно сплачене з касаційної скарги платіжним дорученням від 23.04.2008 № 447).

Видачу відповідної довідки доручити господарському суду Донецької області.

Суддя                                                                                               В.Селіваненко

Суддя              І.Бенедисюк

Суддя                                                                                                Б.Львов