Рішення

від 16.08.2011 по справі 3/195

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  3/195

16.08.11

За позовом   Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг»

До                  Товариства з обмеженою відповідальністю «Дрім Джим»

Про                повернення транспортного засобу

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача           ОСОБА_1 –по дов. № 9 від 06.04.2011  

Від відповідача       не з‘явився

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг»про зобов‘язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Дрім Джим»повернути транспортний засіб Toyota Camry 2, 4, шасі          №  НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2, який був переданий останньому в користування на підставі договору фінансового лізингу № 1192 від 08.12.2010.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.07.2011 було порушено провадження у справі № 3/195 та призначено її до розгляду на 09.08.2011.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 3/195 від 09.08.2011, в зв‘язку з нез’явленням представників позивача і відповідача в засідання суду та невиконанням сторонами вимог суду викладених в ухвалі про порушення провадження у справі від 26.07.2011, розгляд справи було відкладено на 16.08.2011.

Позивач в судовому засіданні 16.08.2011 позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач в судове засідання не з‘явився, письмовий відзив на позов не подав, вимог суду викладених в ухвалі про порушення провадження у справі від 26.07.2011 та ухвалі від 09.08.2011 не виконав.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02 - 5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Ухвали суду надсилалась відповідачу у відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України рекомендованою кореспонденцією з повідомленнями про вручення за адресою, що зазначена в позовній заяві  та є юридичною адресою згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців станом на 03.08.2011:  м. Київ, пр. Перемоги, 74, та за адресою: м. Київ, бул. Івана Лепсе, 2.

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007 № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року»(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з’ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відправляє до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»(із змінами від 08.04.2008), в якому зазначається, що  примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній»і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань  про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 16.08.2011, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов‘язків, зокрема, є договори та інші правочини.

08.12.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг»(лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дрім Джим»(лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу № 1192 (далі –договір).

Відповідно до п. 2.1 договору, лізингодавець (позивач) на підставі замовлення на ТЗ зобов’язується придбати та передати лізингоодержувачу в строкове платне користування ТЗ на умовах фінансового лізингу, а лізингоодержувач зобов‘язується вчасно у повному обсязі відповідно до Плану лізингу сплачувати на користь лізингодавця лізингові платежі, а також виконувати інші зобов‘язання, визначені цим договором.

Згідно замовлення на ТЗ № 1192/00001 сторони домовились, що лізингоодержувач замовляє та доручає лізингодавцю придбати у постачальника та передати у термін, який передбачений договором  фінансового лізингу, ТЗ, який відповідає наступній специфікації:

1.          марка та модель ТЗ: Toyota Camry 2,4

2.          КПП –автомат

3.          тип кузова –седан

4.          об‘єм двигуна ТЗ –2398

5.          комплектація ТЗ _ комфорт

6.          додаткове обладнання - відсутнє

За умовами п. 3.1. договору перебіг строку лізингу починається з дати надання ТЗ по акту приймання-передачі та закінчується в дату повернення ТЗ по акту повернення ТЗ.

Договір визначає, що ТЗ це транспортний засіб та/або спеціальна техніка, що передається в фінансовий лізинг на умовах цього договору. ТЗ належить лізингодавцю на праві власності.

Відповідно до п. 4.5. договору в дату надання ТЗ сторони підписують акт приймання-передачі  ТЗ.

Як вбачається з акту приймання-передачі ТЗ № 1192/00001 від 05.01.2011 лізингодавець передав, а лізингоодержувач прийняв транспортний засіб:

1.          марка та модель ТЗ: Toyota Camry 2,4

2.          специфікація згідно замовлення № 1192/00001

3.          додаткове обладнання : відсутнє

4.          шасі №НОМЕР_1

5.          державний реєстраційний номер : НОМЕР_2

6.          показання спідометра на момент передачі 15

Підтвердженням  права власності позивача на вищевказаний транспортний засіб є наявна в матеріалах справи копія свідоцтва про державну реєстрацію транспортного засобу № ААС826541 від 29.12.2010.

Спір виник в зв’язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення взятих на себе зобов‘язань починаючи з лютого 2011 року не було у повному обсязі сплачено вартість лізингових платежів, в зв’язку з чим позивач скориставшись своїм правом достроково розірвав договір та вимагає повернення ТЗ, в зв‘язку з неповерненням його відповідачем добровільно.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Частина 1 статті 175 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобов‘язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо. Об‘єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.

Виходячи з положень ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг»та ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов‘язується передати другій стороні (лізингоодержувачу) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов‘язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Пунктом 5.1. договору встановлено, що за переданий у лізинг ТЗ з дати надання до завершення строку лізингу лізингоодержувач зобов‘язаний сплачувати лізингодавцю лізингові платежі.

Відповідно до п. 1 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг»сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Згідно Плану лізингу, до якого 05.01.2011 сторонами було внесено зміни, оплата вартості послуг лізингодавця здійснюється в українських гривнях. Кожний наступний платежі та інші платежі за цим Планом лізингу обчислюються відповідно до змін обмінного курсу. Української гривні для безготівкової купівлі валюти, встановленого на Українській міжбанківській валютній біржі  станом на останній робочий день, що передує даті виставлення рахунку лізингодавцем до валюти, зазначеної в Плані лізингу. розмір платежів укладено за курсом 1 долар США дорівнює 7,9617 грн.

Відповідно до Графіку платежів датою сплати першого лізингового платежу визначено 13.12.2010 та датою останнього платежу –20.12.2011.

Відповідно до п. 5.2. договору розмір та строки сплати лізингоодержувачем лізингових платежів лізингодавцю встановлюється в Плані лізингу. Лізингодавець до 10 числа місяця, в якому здійснюється оплата лізингового платежу, надсилає лізингоодержувачу рахунок-фактуру поштою. Лізингоодержувач зобов‘язаний належним чином здійснювати оплату лізингових платежів незалежно від того, чи отримано ним рахунки-фактури.

Згідно п. 5.10. договору лізингоодержувач зобов‘язаний вчасно виконувати грошові зобов‘язання за цим договором, термін виконання яких настав, у тому числі у випадку неможливості користування ТЗ та незалежно від результатів його господарської діяльності.

В п. 7.18. договору також зазначено про обов‘язок лізингоодержувача вчасно та у повному обсязі сплачувати лізингодавцю лізингові платежі, а також платежі за послуги, надані за замовленням лізингоодержувача лізингодавцем, штрафні санкції та інші платежі, які пов‘язані з використанням ТЗ і не входять до складу щомісячних лізингових платежів, на підставі наданого (виписаного)лізингодавцем рахунку-фактури.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов‘язанні  встановлений  строк  (термін)  його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Проте, відповідач в порушення взятих на себе зобов‘язань по сплаті лізингових платежів не виконав, в зв‘язку з чим у відповідача перед позивачем з лютого по травень 2011 року виникла заборгованість в розмірі 48 301,84 грн.

Пунктом 8.4.1. договору передбачено, що лізингодавець має право достроково розірвати цей договір якщо лізингоодержувач не здійснює сплату лізингових платежів, передбачених Планом лізингу повністю або частково протягом 30 календарних днів з дати виникнення зобов‘язання щодо здійснення оплати лізингового платежу.

Частиною 2 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг»передбачено, що лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг»та ст. 806 Цивільного кодексу України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду).

Частиною 1 статті 782 Цивільного кодексу України передбачено право наймодавця відмовитись від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Позивач у відповідності до вищезазначених норм листом № 1028 від 07.06.2011 повідомив відповідача про припинення дії договору фінансового лізингу № 1192 від 08.12.2010, в зв’язку з неналежним виконанням умов договору по сплаті лізингових платежів, та вимагав повернути  транспортний засіб. Даний лист відповідач отримав 08.06.2011.

Згідно п. 2 ст. 782 Цивільного кодексу України у разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Враховуючи викладене, договір фінансового лізингу № 1192 від 08.12.2010 вважається розірваним з 08.06.2011.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини   підприємства   з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Як зазначалось вище лізингом є строкове платне користування майном, що належить лізингодавцю на праві власності.

Тобто, згідно із положеннями чинного законодавства України правовою підставою користування певним майном є відповідний договір.

З огляду на те, що договір є розірваним відповідач безпідставно користується переданим йому ТЗ.

Пунктом 13.11. договору визначено, що в разі дострокового розірвання (припинення дії) договору лізингоодержувач повертає ТЗ в місці передачі разом з обладнанням та іншими елементами, які були надані лізингоодержувачу.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов’язаний негайно повернути наймачеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо зобов‘язання відповідача повернути ТЗ.

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг»є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись  ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити повністю.

2. Зобов‘язати Товариство з обмеженою відповідальністю  «Дрім Джим»(м. Київ, пр. Перемоги, 74, код ЄДРПОУ 35946479) повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг»(м. Київ, пр. Перемоги, 67, код ЄДРПОУ 32774741) транспортний засіб : Toyota Camry 2,4, шасі №НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю  «Дрім Джим»(м. Київ, пр. Перемоги, 74, код ЄДРПОУ 35946479) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг»(м. Київ, пр. Перемоги, 67, код ЄДРПОУ 32774741) 85 (вісімдесят п‘ять) грн. 00 коп. витрат по сплаті державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Суддя

В.В. Сівакова

Рішення підписано 19.08.2011.