Постанова

від 05.09.2011 по справі 43/125

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

  ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.09.2011                                                                                           № 43/125

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Майданевича А.Г.

суддів:           

за участю представників сторін:

згідно з протоколом судового засідання від 05.09.2011 року

 розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення господарського суду міста Києва від 18.05.2011 року

 у справі  № 43/125 (суддя Пасько М.В.)

 за позовом комунального підприємства Міжнародний Аеропорт «Київ» (Жуляни)

до          фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про          стягнення 21 614,84 грн., -

ВСТАНОВИВ :

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.05.2011 року позов комунального підприємства Міжнародний Аеропорт «Київ» (Жуляни) задоволено повністю, стягнуто з відповідача на користь позивача основного боргу у сумі 16 052,50 грн., пеню у сумі 3 471,80 грн., 3% річних у сумі 2 090,54 грн., державне мито у сумі 216,15 грн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 грн.  

При прийнятті оскаржуваного рішення суду першої інстанції, встановивши факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем по орендним платежам, а також правомірність нарахування позивачем на суму заборгованості, пені та 3% річних, задовольнив позов повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням ФОП ОСОБА_1 звернулася до апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 18.05.2011 року у справі № 43/125 та прийняти нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що рішення суду першої інстанції прийняте із неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права, та висновки суду є такими, що не відповідають обставинам справи.

Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2011 року відповідачу поновлено строк на подання апеляційної скарги, прийнято до провадження апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 та призначено розгляд справи в судовому засіданні.

КП МА «Київ» (Жуляни) на підставі ст. 96 ГПК України надано суду відзив на апеляційну скаргу в якому відповідач просить у задоволенні апеляційної скарги ФОП ОСОБА_1 на рішення господарського суду міста Києва від 18.05.2011 року у справі № 43/125 відмовити повністю, рішення суду залишити без змін.

У судовому засіданні 29.08.2011 року представник позивача надав свої пояснення на апеляційну скаргу і просив рішення господарського суду міста Києва від 18.05.2011 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 - без задоволення.

Відповідач в судовому засіданні надав свої пояснення та підтримав доводи, які викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 18.05.2011 року скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити, а саме відповідач просив орендну плату за приміщення здійснити в розмірі, яка встановлена рішенням Київської міської ради від 28.08.2008 року № 93-2/93, скасувати рішення в частині стягнення пені та 3% річних.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення і доводи учасників судового процесу, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.10.2008 року між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) було укладено договір оренди № 301-2008 нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва (а.с. 14-19).

Пунктом 1.1. договору встановлено, що орендодавець на підставі рішення Київради від 28.08.2008 року №93-2/93 та паспорту БТІ передає, а орендар приймає в оренду нежиле приміщення загальною площею 13,0 м2 в будівлі металевого павільйону на привокзальній площі, що знаходиться за адресою: 03036, м. Київ, Повітрофлотський пр., 81 (літ. «IV (цифра)» (корпус 45), для розташування магазину з продажу взуття і форменого одягу.

Відповідно до п. 3.1 договору за користування об’єктом оренди відповідач сплачує позивачу орендну плату, яка на момент укладання договору встановлюється у сумі 1 181,69 грн. на місяць без урахування ПДВ.

За умовами п. 3.2, п. 3.3 договору розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць. Розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї із сторін у разі зміни Методики, цін і тарифів та в інших випадках, передбачених законодавством України.

З наявного в матеріалах справи акта прийому-передачі від 01.10.2008 року вбачається, що на виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв об’єкт оренди в задовільному санітарно-технічному стані (а.с. 20).

Крім того, між сторонами було укладено додаткову угоду до договору оренди №301-2008 від 01.10.2008 року (а.с. 24-25), яка набрала чинності з 01.07.2010 року. Відповідно до умов вказаної додаткової угоди сторони домовились внести зміни до договору оренди №301-2008 щодо розміру орендної плати, а саме: всього договірна ціна на місяць складає 936,00 грн. (780,00 грн. орендна плата та 156,00 грн. ПДВ 20%).

Відповідно до акта приймання-передавання від 31.12.2010 року відповідачем передано позивачеві приміщення  після оренди (а.с. 26).

Згідно з доводами позивача, відповідач в порушення договірних зобов’язань у період з 30.11.2009 року по 30.06.2010 року припинив виконання своїх зобов’язань за договором щодо оплати орендної плати, в результаті чого за останнім утворилась заборгованість в сумі 16 052,50 грн.

Разом з цим позивач зазначає, що відповідач з власної ініціативи, в односторонньому порядку звернувся до Головного управління  комунальної власності міста Києва з листами від 16.02.2010 року та від 29.03.2010 року щодо зменшення ставки орендної плати до 40 грн. за 1 м2, що є порушенням п. 9.2 договору відповідно до якого, усі зміни та доповнення до договору повинні бути оформлені в письмовій формі та вступають в силу з моменту підписання їх сторонами.  

Згідно з доводами ФОП ОСОБА_1, які викладені в апеляційній скарзі, на протязі 2009-2010 років вона зверталася до позивача та Головного управління комунальної класності про зниження орендної ставки, проте відповіді не отримала. У своїх доводах відповідач також зазначає, що позивачем невірно розрахована сума основного боргу 16 124,12 грн., тоді як за розрахунком відповідача сума боргу складає 11 723,87 грн.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити скасувати частково з наступних підстав.

Пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов’язання одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст. 526 ЦК України та п. 1 ст. 193 ГК України зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону та договору. Згідно з ст. 525 ЦК України та п. 7 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов’язання не допускається.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі  виникли зобов’язання, які мають ознаки договору оренди, згідно з яким та в силу ст. 759 ЦК України, ст. 283 ГК України, ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендодавець передає або зобов’язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

До обов’язків орендаря частина 1 статті 762 ЦК України, ст. 285, 286 ГК України відносить, зокрема, внесення плати за користування майном, розмір якої встановлений договором оренди.

Згідно з ст. 599 ЦК України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом даних норм Цивільного та Господарського кодексів України договір оренди - реальний, двосторонній та оплатний договір. Договір оренди є двостороннім, оскільки кожна із сторін цього договору несе обов’язки на користь іншої сторони.

Відповідачем не надано суду доказів в порядку ст. ст. 33, 34 ГПК України на підтвердження здійснення розрахунку (сплати орендних платежів) за користування майном, що належить до комунальної власності, з моменту укладення договору до моменту звернення позивача до суду із позовом у даній справі, а тому висновок суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 16 052,50 грн. основної заборгованості колегія суддів апеляційного господарського суду вважає законним та обґрунтованим.

При цьому колегія суддів апеляційного господарського суду відхиляє доводи відповідача щодо суми основного боргу, оскільки відповідачем під час здійснння розрахунку суми заборгованості не враховано додаткову угоду до договору оренди №301-2008 від 01.10.2008 року (а.с. 24-25). За умовами вказаної додаткової угоди сторони домовились про те, що розмір орендної плати на місяць складає 936,00 грн. Вказана угода набрала чинності з 01.07.2010 року, тобто орендна плата в сумі 936,00 грн. повинна нараховуватись з 01.07.2010 року, тоді як відповідач помилково рахує орендну плату у сумі 936,00 грн. з січня 2010 року.

Крім того, судова колегія не приймає до уваги твердження відповідача щодо погашення боргу в сумі 1 604,99 грн., оскільки проплату відповідачем здійснено 31.05.2011 року, тобто після прийняття судом першої інстанції оскаржуваного рішення від 18.05.2011 року.

Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Пункт 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов’язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штрафом, пенею). Згідно з ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить стягнути з відповідача пеню у сумі 3 471,80 грн. за загальний період прострочення виконання договірного зобов’язання з 01.01.2009 року по 22.03.2011 року.

Судом першої інстанції вірно встановлено факт прострочення відповідачем виконання своїх зобов’язань щодо сплати орендних платежів за користування майном. Отже, зважаючи на факт порушення відповідачем грошового зобов’язання, суд першої інстанції визнав вимогу позивача про стягнення пені у сумі 3 471,80 грн. за загальний період з 01.01.2009 року по 22.03.2011 року правомірною, проте судова колегія не погоджується з таким висновком місцевого господарського суду, враховуючи наступне.

В силу ч. 2 ст. 4 ГК України особливості регулювання майнових відносин суб’єктів господарювання визначаються Господарським кодексом України.

Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб’єкт господарювання за порушення господарського зобов’язання несе господарсько-правову відповідальність. У сфері господарювання, згідно частини 2 статті 217 та частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Разом з тим, відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором, тобто наведена норма є диспозитивною.

Статтею 232 Господарського кодексу України визначено порядок застосування штрафних санкцій та обмеження щодо періоду їх нарахування. Зокрема, частиною 6 цієї статті передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Пунктом 6.2 договору передбачено, що за несвоєчасну сплату орендних платежів орендар сплачує на користь орендодавця пеню в розмірі 0,5% від розміру несплачених орендних платежів за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України.

Згідно ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, граничний розмір пені, який не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, визначений спеціальним законом, положення якого не встановлюють обмежень щодо визначення сторонами в договорі розміру пені, а передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню. Отже, при визначені розміру відповідальності за невиконання грошових зобов’язань пріоритет мають норми Закону, а не положення договору, а відтак, судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не враховано обмежений розмір пені, що підлягає стягненню.

Натомість, матеріали справи свідчать, що позивачем здійснено розрахунок суми пені в розмірі 0,5% від розміру несплачених орендних платежів за період з 01.01.2009 року по 22.03.2011 року (715 днів) (а.с. 39). При цьому, позивачем в порядку ст. ст. 33, 34 ГПК України не надано суду доказів на підтвердження даних наведених у своїх вимогах, зокрема, акти, банківськи виписки та в супереч вимогам п. 5 ст. 54 ГПК України позивачем не надано обгрунтований розрахунок суми штрафних санкцій.

Крім того, місцевим господарським судом, керуючись ст. 625 ЦК України, дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення 2 090,54 грн. 3 % річних.

Разом з цим, оскільки з розрахунку позивача не вбачається період нарахування пені, а саме за який період мають місце прострочення відповідачем виконання грошового зобов’язання, не містять такі відомості і матеріали справи, тому відсутня можливість здійснити арифметичний перерахунок штрафних санкцій.

Таким чином, на переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, місцевим господарським судом під час розгляду справи не досліджувались обставини щодо періоду прострочення відповідачем зобов’язання, за який позивачем нараховано штрафні санкції.

З огляду на вищезазначене вбачається, що при прийнятті оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд неповно дослідив обставини справи та дійшов помилкового висновку щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 3 471,80 грн. та 3% річних в сумі 2 090,54 грн., а отже, рішення суду в цій частині слід скасувати.

Відповідно до ст. 33 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна  довести  ті  обставини,  на  які  вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які  мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Нормами статті 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

У відповідності до ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи а також неправильне застосування норм матеріального права та процесуального права, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

З огляду на вищенаведене, апеляційний господарський суд вважає, що зазначеним вище обставинам місцевий господарський суд не надав належної оцінки, що призвело до прийняття невірного рішення. Зокрема, рішення господарського суду міста Києва від 18.05.2011 року прийнято після неповного з’ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв’язку з неправильним застосуванням норм матеріального права, і є таким що не відповідає нормам закону.

Таким чином, апеляційна скарга фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, а оскаржуване рішення суду слід скасувати частково в частині стягнення штрафних санкцій і в цій частині прийняти нове рішення суду, яким в  задоволенні позову про стягнення пені в сумі 3 471,80 грн. та 3% річних в сумі 2 090,54 грн. відмовити. В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 18.05.2011 року по справі № 43/125 залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

  ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення господарського суду міста Києва від 18.05.2011 року у справі № 43/125 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 18.05.2011 року у справі № 43/125 скасувати частково в частині стягнення штрафних санкцій і в цій частині прийняти нове рішення суду, яким в  задоволенні позову про стягнення пені в сумі 3 471,80 грн. та 3% річних в сумі 2 090,54 грн. – відмовити.

3. В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 18.05.2011 року у справі № 43/125 залишити без змін.

4. Матеріали справи № 43/125 повернути до господарського суду міста Києва.

 Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.

Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

  Головуючий суддя

  Судді

 12.09.11 (відправлено)