Рішення

від 12.09.2011 по справі 33/3

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  33/3

12.09.11

Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу

за позовом  акціонерного банку “Банк регіонального розвитку”

до              1) товариства з обмеженою відповідальністю “Ялтбудінвест”

                 2) товариства з обмеженою відповідальністю “Інвестиційно-будівна корпорація

                    “Місто”

про               розірвання кредитного договору № 14/1-1-24 від 19.02.2008 року та стягнення

                    6 526 610,49 грн.

Представники:

від позивача         ОСОБА_1 - представник за довіреністю № Л-43 від 11.10.2010 року;

від відповідача-1 не з’явився;

від відповідача-2 не з’явився.

встановив :

На розгляд господарського суду м. Києва передані позовні вимоги акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" до  товариства з обмеженою відповідальністю "Ялтбудінвест" та товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівна корпорація "Місто" про розірвання кредитного договору №14/1-1-24 від 19.02.2008 року та стягнення 6 526 610,49 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 19.02.2008 року між акціонерним банком “Банк регіонального розвитку” та товариством з обмеженою відповідальністю “Ялтбудінвест” укладено кредитний договір № 14/1-1-24 (далі - кредитний договір), на підставі якого позивач відкрив відповідачу-1 відновлювальну кредитну лінію з лімітом в розмірі 6 000 000,00 гри., в межах якої зобов'язався надавати відповідачу-1 кредити, а останній сплачувати позивачу проценти за користування кредитами та повернути існуючу кредиту заборгованість в строк до 18.02.2011 року.

Умовами кредитного договору обумовлено, що розмір кожного кредиту визначається на підставі додаткових угод, згідно яких відповідачу-1 надаються кредити (п. 4.5. кредитного договору). Надання кредитів здійснюється шляхом переказу коштів з рахунку для обліку кредиту, зазначеного в п. 13.3. кредитного договору, за реквізитами, зазначеними відповідачем-1. За користування кожним з кредитів відповідач-1 сплачує проценти, розмір яких визначається у відповідних додаткових угодах. Сплата процентів здійснюється відповідачем-1 щомісячно, не пізніше останнього дня місяця, в якому вони нараховані (п. 6.6. кредитного договору). Нарахування процентів здійснюється щомісячно за фактичну кількість днів користування кредитами виходячи з фактичної кількості днів у місяці і у році (п. 6.3. кредитного договору). Нарахування процентів повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення кредитів (п. 6.5. кредитного договору).

В межах кредитної лінії відповідачу-1 були надані кредити на загальну суму 5 993 500,00 грн., що підтверджується банківськими виписками з рахунку для обліку кредиту та листом вих. № 02 від 23.01.2009 року.

Шляхом укладення додаткової угоди № 25 від 20.10.2008 року до кредитного договору процентна ставка за користування кредитом була збільшена до 23 % річних.

Крім того, за домовленістю сторін, відкрита згідно умов кредитного договору, кредитна лінія була переведена в кредит з фіксацією суми поточної заборгованості за позичковим зобов'язанням, про що укладена додаткова угода № 27 від 05.01.2009 року до кредитного договору. За умовами вказаної додаткової угоди сума кредиту склала 5 993 500,00 грн., процентна ставка 23 % річних, строк повернення кредиту не пізніше 18.02.2011 року.

В порушення умов кредитного договору, відповідач-1 не виконав зобов’язання по поверненні кредиту та сплаті процентів за користування кредитом, у зв’язку з чим в останнього утворилася заборгованість.

Положеннями ч. 2 п. 10.1. кредитного договору обумовлено, що за повне або часткове прострочення сплати процентів по кредиту відповідач-1 сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який стягується пеня.

Також п. 10.6. кредитного договору передбачено, що в разі допущення відповідачем-1 суттєвого порушення умов кредитного договору, до якого зокрема відноситься повне або часткове прострочення сплати процентів за користування кредитами хоча б за один місяць, якщо таке прострочення складає 10 (десять) і більше календарних днів (п. 10.5. кредитного договору). Позивач має право вимагати від відповідача-1 дострокового повернення загальної заборгованості за кредитною лінією, сплати процентів за користування кредитами і виконання всіх інших зобов'язань по кредитному договору.

Виконання зобов'язань відповідача-1 по кредитному договору забезпечується порукою товариства з обмеженою відповідальністю „Інвестиційно-будівна корпорація „Місто" (далі відиовідач-2), про що з останнім укладений відповідний договір поруки № 14/1-1-24 «П»від 19.02.2008 року (далі договір поруки).

За умовами договору поруки позивач має право, у випадку невиконання відповідачем-1 обумовлених кредитним договором зобов'язань, пред'явити вимогу щодо погашення заборгованості відповідача-1 до поручителя, який протягом двох робочих днів зобов'язаний погасити заборгованість відповідача-1 по кредитному договору.

На виконання умов договору поруки позивач 20.11.2009 року направив відповідачу-2 вимогу вих. № 14/7247 (факт направлення вимоги підтверджується поштовою квитанцією від 20.11.2009 року), в якій вимагав від відповідача-2 погасити заборгованість відповідача-1 по кредитному договору. Проте зазначена вимога залишена без відповіді та задоволення.

Таким чином, позивач просить розірвати укладений між акціонерним банком «Банк регіонального розвитку»та товариством з обмеженою відповідальністю «Ялтбудінвест» кредитний договір № 14/1-1-24 від 19.02.2008 року, а також солідарно стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Ялтбудінвест" та товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівна корпорація "Місто" заборгованість за кредитним договором № 1014/1-1-24 від 19.02.2008 року в розмірі 6 526 610,49 грн., в тому числі  сума кредиту –5 993 500,00 грн., прострочена заборгованість по процентам –346 458,80 грн., нараховані проценти –177 506,13 грн., пеня за прострочення сплати процентів –9 145,56 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 27.11.2009 року порушено провадження у справі № 33/3, розгляд справи призначено на 25.01.2010 року.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 25.01.2010 року продовжено строк розгляду справи, розгляд справи відкладено до 22.02.2010 року у зв'язку із неявкою представників відповідачів в судове засідання, а також клопотанням відповідача-2 про відкладення розгляду справи.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 22.02.2010 року розгляд справи відкладено на 06.04.2010 року, у зв’язку із задоволенням клопотання відповідача-1 про відкладення розгляду справи та задоволенням клопотання відповідача-2 про витребування додаткових доказів.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 06.04.2010 року зупинено провадження у справі № 33/3 до вирішення пов'язаної з нею справи № 8/184 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Інвестиційно-будівна компанія “Місто” до акціонерного комерційного банку “Банк регіонального розвитку” про визнання недійсним договорів поруки.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 25.07.2011 року поновлено провадження у справі № 33/3, розгляд справи призначено на 12.09.2011 року.

В судове засідання 12.09.2011 року з’явився представник позивача та в повному обсязі підтримав заявлену через відділ діловодства господарського суду заяву про забезпечення позову, відповідно до якої просить суд забезпечити позов акціонерного банку «Банк регіонального розвитку», шляхом накладення арешту на все майно товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівна компанія «Місто»в межах суми боргу.

Вказана заява позивача про забезпечення позову не підлягає задоволенню, оскільки позивачем не надано доказів, що невжиття таких заходів може утруднити виконання рішення суду або зробити його неможливим.

Також представник позивача надав заяву про відмову від частини позовних вимог, відповідно до якої просить суд  солідарно стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Ялтбудінвест" та товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівна корпорація "Місто" заборгованість за кредитним договором № 1014/1-1-24 від 19.02.2008 року в розмірі 6 526 610,49 грн., в тому числі  сума кредиту –5 993 500,00 грн., прострочена заборгованість по процентам –346 458,80 грн., нараховані проценти –177 506,13 грн., пеня за прострочення сплати процентів –9 145,56 грн., а також 25 500,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Представники відповідачів 1 та 2 в судове засідання не з’явились, вимоги суду не виконали, про поважні причини неявки суд не повідомили, хоча про час та дату розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Відповідно до статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають  задоволенню з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч.2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

19.02.2008 року між акціонерним банком «Банк регіонального розвитку»(банк за договорами) та товариством з обмеженою відповідальністю «Ялтбудінвест»(позичальник за договорами) укладено кредитний договір № 14/1-1-24 (далі - кредитний договір).

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У відповідності до положень ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до п.1.1. кредитного договору, банк відкриває позичальнику відновлювану кредитну лінію без безумовних зобов'язань щодо надання грошових коштів, з можливістю надання позичальнику в її межах кредитів, що надалі іменується «кредити», а позичальник зобов'язується використати кредити на цілі, зазначені в п. 1.5. цього договору, своєчасно та у повному обсязі виплачувати банку проценти за користування кредитами, виконати інші умови даного договору і своєчасно повернути кредити банку.

Ліміт кредитної лінії складає 6 000 000,00 грн. (п. 1.2. кредитного договору).

Згідно п. 1.3. кредитного договору, розмір процентів за користування кожним з кредитів та сума кредиту визначається в додатковій угоді, на підставі якої такий кредит надається.

Між сторонами підписано додаткові угоди до кредитного договору № 14/1-1-24 від 19.02.2008 року, а саме: № 1 від 27.02.2008 року на суму 3 670 500,00 грн. зі сплатою 21 % річних; № 2 від 29.02.2008 року на суму 7 000,00 грн. зі сплатою 21 % річних; № 3 від 04.03.2008 року на суму 97 000,00 грн. зі сплатою 21 % річних; № 4 від 14.03.2008 року на суму 325 000,00 грн. зі сплатою 21 % річних; № 5 від 24.03.2008 року на суму 440 000,00 грн. зі сплатою 21 % річних; № 6 від 31.03.2008 року на суму 73 000,00 грн. зі сплатою 21 % річних; № 7 від 03.04.2008 року на суму 45 000,00 грн. зі сплатою 21 % річних; № 8 від 18.04.2008 року на суму 4 400,00 грн. зі сплатою 21 % річних; № 9 від 24.04.2008 року на суму 21 000,00 грн. зі сплатою 21 % річних; № 10 від 05.05.2008 року на суму 81 000,00 грн. зі сплатою 21 % річних; № 11 від 12.05.2008 року на суму 275 000,00 грн. зі сплатою 21 % річних; № 12 від 22.05.2008 року на суму 70 000,00 грн. зі сплатою 21 % річних; № 13 від 23.05.2008 року на суму 140 000,00 грн. зі сплатою 21 % річних; № 15 від 25.06.2008 року на суму 250 000,00 грн. зі сплатою 21 % річних; № 16 від 27.06.2008 року на суму 92 000,00 грн. зі сплатою 21 % річних; № 17 від 10.07.2008 року на суму 40 700,00 грн. зі сплатою 21 % річних; № 18 від 21.07.2008 року на суму 94 000,00 грн. зі сплатою 21 % річних; № 19 від 31.07.2008 року на суму 102 000,00 грн. зі сплатою 21 % річних; № 20 від 06.08.2008 року на суму 67 000,00 грн. зі сплатою 21 % річних; № 21 від 07.08.2008 року на суму 23 000,00 грн. зі сплатою 21 % річних; № 22 від 28.08.2008 року на суму 48 000,00 грн. зі сплатою 21 % річних; № 23 від 02.09.2008 року на суму 5 000,00 грн. зі сплатою 21 % річних; № 24 від 08.09.2008 року на суму 22 900,00 грн. зі сплатою 21 % річних.

У відповідності до положень п.1.4. кредитного договору, позичальник зобов'язаний повернути банку всі кредити, надані в межах кредитної лінії не пізніше 18.02.2011 року включно.

В межах кредитної лінії позичальнику були надані кредити на загальну суму 5 993 500,00 грн., що підтверджується банківськими виписками з рахунку для обліку кредиту та листом вих. № 02 від 23.01.2009 року.

Положеннями розділу 6 кредитного договору передбачено, що за користування кожним з кредитів позичальник зобов'язався щомісячно, не пізніше останнього робочого дня місяця, за який вони нараховані сплачувати банку проценти у розмірі, що зазначений в додатковій угоді, на підставі якої цей кредит наданий.

За домовленістю сторін відкрита, згідно умов кредитного договору, кредитна лінія була переведена в кредит з фіксацією суми поточної заборгованості за позичковим зобов'язанням, про що укладена додаткова угода № 27 від 05.01.2009 року до кредитного договору. За умовами вказаної додаткової угоди сума кредиту склала 5 993 500,00 грн., процентна ставка 23 % річних, строк повернення кредиту не пізніше 18.02.2011 року.

Умовами п. 9.1. кредитного договору встановлено, що позичальник зобов’язується повернути банку загальну заборгованість за кредитною лінією не пізніше дня закінчення строку дії кредитної лінії.

Судом встановлено, що в порушення умов кредитного договору та норм чинного законодавства України, позичальник не виконав взяті на себе зобов'язання за кредитним договором по поверненню кредиту та сплати відсотків за користування кредитом, в зв’язку з чим в останнього виникла заборгованість  за основним зобов'язанням  в розмірі 5 993 500,00 грн., прострочена заборгованість по процентам в розмірі 346 458,80 та по нарахованим процентам в розмірі 177 506,13 грн.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Частина 1 статті 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, факт наявності заборгованість  за кредитним договором № 14/1-1-24 від 19.02.2008 року за основним зобов'язанням  в розмірі 5 993 500,00 грн., простроченої заборгованості по процентам в розмірі 346 458,80 грн. та по нарахованим процентам в розмірі 177 506,13 грн., позичальника перед кредитодацем належним чином доведений, документально підтверджений та позичальником не спростований.

У зв’язку з неналежним виконання грошових зобов’язань за кредитним договором  позивач нарахував позичальнику пеню за прострочення сплати процентів в розмірі 9 145,56 грн.,

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно ч. 1-2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Положеннями ч. 2 п. 10.1. кредитного договору передбачено, що за повне або часткове прострочення сплати процентів по кредиту постачальник сплачує банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який стягується пеня.

Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами договору та Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”.

З огляду на вищевикладене та наявність у товариства з обмеженою відповідальністю “Ялтбудінвест” перед акціонерним банком “Банк регіонального розвитку”  простроченої заборгованості по процентам в розмірі 346 458,80 грн., суд погоджується з розрахунком пені за прострочення сплати процентів  в розмірі 9 145,56 грн., наданим позивачем і вважає його обґрунтованим.

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

19.02.2008 року між акціонерним банком «Експрес-Банк»(банк за договором), товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівна компанія «Місто»(поручитель за договором) та  товариством з обмеженою відповідальністю «Ялтбудінвест»(боржник за договором) укладено договір поруки № 14/1-1-24 «П», відповідно до умов якого  поручитель зобов'язався перед банком у повному обсязі відповідати за виконання боржником зобов'язань, що існують або виникнуть в майбутньому на підставі кредитного договору № 14/1-1-24 від 19.02.2008 року, укладеного між банком та боржником, за умовами якого банк зобов'язався надати боржнику кредит в сумі 6 000 000,00 грн., а боржник зобов'язався повернути банку кредит не пізніше 18.02.2011 року, сплачувати проценти за користування кредитом в порядку, що встановлений в кредитному договорі (далі - основний договір).

Згідно умов ст. 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.  

У відповідності до положень статті 2 договору поруки, порукою за даним договором забезпечується виконання боржником  зобов'язань за основним договором по: поверненню кредиту в повному розмірі у відповідності з умовами основного договору (в тому числі при встановленні графіку виконання зобов'язань), у терміни, встановлені в основному договорі, а також дострокову поверненню кредиту, у випадках, передбачених основним договором; сплаті визначених згідно з основним договором процентів та комісійної винагороди; сплаті неустойки за неналежне виконання основного договору згідно з його умовами.  Поручитель також зобов’язаний відшкодувати витрати банку, пов'язані з пред'явленням вимоги та/або стягненням з поручителя та/або боржника заборгованості за основним договором та цим договором.

Згідно п. 3.1. договору поруки, банк має право пред'явити вимоги щодо виконання поручителем своїх зобов'язань за цим договором у випадку: якщо в момент настання терміну виконання зобов'язань боржника по сплаті будь-яких платежів, які повинні бути здійснені відповідно до умов основного договору, такі зобов'язання не будуть виконані; виникнення у банку права вимагати дострокового погашення боргу та/або дострокового виконання зобов'язань за основним договором; в інших випадках, передбачених чинним законодавством, цим договором та/або основним договором.

Відповідно п. 3.2.1. договору поруки, банк зобов’язаний повідомити поручителя про порушення боржником основного зобов'язання із наданням розрахунку заборгованості.

Положеннями п. 3.5. договору поруки передбачено, що поручитель зобов’язаний протягом двох робочих днів від дати отримання повідомлення банку про невиконання боржником забезпеченого порукою зобов'язання виконати відповідне зобов'язання, шляхом перерахування всієї суми заборгованості боржника по реквізитах, вказаних банком.

У випадку невиконання боржником забезпеченого порукою зобов'язання поручитель зобов’язаний  нести перед банком солідарну відповідальність з боржником за основним зобов'язанням.

Поручитель зобов’язаний відповідати за виконання зобов'язань за цим договором всім належним йому майном, грошовими коштами (в тому числі тими, які будуть належать йому в майбутньому).

На підставі п. 3.2.1. договору поруки, кредитор  звернувся до товариства з обмеженою відповідальністю “Інвестиційно-будівна корпорація “Місто” та товариства з обмеженою відповідальністю “Ялтбудінвест” з письмовою вимогою № 14/7247 від 20.11.2009 року про усунення порушень кредитного договору № 14/1-1-24 від 19.02.2008 року, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями поштових квитанцій № 3323 та  № 3324 від 20.11.2009 року. Проте, в порушення умов кредитного договору, договору поруки та норм чинного законодавства України, зазначена вимога залишена боржником та поручителем без відповіді та задоволення.

Вищевикладені положення кредитного договору та договору поруки встановлюють припис неподільності предмета зобов’язання між відповідачами, тобто з вищенаведених положень договорів забезпечення випливає з солідарного обов’язку відповідачів виконати зобов’язання, а у позивача є безумовне та безспірне право задовольнити свої вимоги.

Згідно зі статтею 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.

При солідарному виконанні господарських зобов’язань застосовуються відповідні положення цивільного кодексу України, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, факт наявності у товариства з обмеженою відповідальністю “Ялтбудінвест” перед акціонерним банком “Банк регіонального розвитку” заборгованості за кредитним договором № 14/1-1-24 від 19.02.2008 року в розмірі 6 526 610,49 грн. встановлений судом, тому позовні вимоги позивача про  солідарне стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю “Ялтбудінвест” та товариства з обмеженою відповідальністю “Інвестиційно-будівна корпорація “Місто” заборгованості за кредитом  в розмірі 5 993 500,00 грн., простроченої заборгованості по процентам –346 458,80 грн., нарахованим процентам –177 506,13 грн. та пені за прострочення сплати процентів –9 145,56 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України витрати по сплаті державного мита, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідачів.

На підставі викладеного, керуючись ст. 44, ч. 5 ст. 49, ст. 75, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути солідарно з  товариства з обмеженою відповідальністю “Ялтбудінвест” (98635, Автономна Республіка Крим, м. Ялта, вул. Севастопольська, 5, кв. 8,  ідентифікаційний код 33006617) та товариства з обмеженою відповідальністю “Інвестиційно-будівна корпорація “Місто” (02002, м. Київ, вул. Раскової, 11, кім. 709, ідентифікаційний код 32204722) на користь акціонерного банку “Банк регіонального розвитку” (04050, м. Київ, вул. Дегтярівська, 8-А, ідентифікаційний код 19338316)  заборгованість за кредитом в розмірі 5 993 500 (п’ять мільйонів дев’ятсот дев’яносто три тисячі п’ятсот) грн. 00 коп., прострочену заборгованість по нарахованим процентам в розмірі 346 458 (триста сорок шість тисяч чотириста п’ятдесят вісім) грн. 80 коп., нараховані проценти в      розмірі 177 506 (сто сімдесят сім тисяч п’ятсот шість) грн. 13 коп., пеню за прострочення сплати процентів  в розмірі 9 145 (дев’ять тисяч сто сорок п’ять) грн. 56 коп., а також 25 500 (двадцять п’ять тисяч п’ятсот) грн. 00 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.       

  Суддя                                                                                                        С.М.Мудрий

Дата підписання: 14.09.2011 року.