Постанова

від 13.10.2006 по справі 42/132

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

42/132

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

13 жовтня 2006 р.                                                                                   № 42/132  

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

Т.Б. Дроботової - головуючогоН.О. ВолковицькоїЛ.І. Рогач

за участю представників:

позивачаКушнарьов Д.В., Распопов В.О., Боровський В.П., Ковальов М.О.

відповідачаБоришкевич В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу  Комунального підприємства по утриманню та експлуатації житлового фонду “Липкижитлосервіс”

на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 12.07.2006 року

у справі№ 42/132 господарського суду міста Києва

за позовомАкціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго”

до Комунального підприємства по утриманню та експлуатації житлового фонду “Липкижитлосервіс”

провизнання договору укладеним

ВСТАНОВИВ:

Акціонерна енергопостачальна компанія “Київенерго” звернулася до господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства по утриманню та експлуатації житлового фонду “Липкижитлосервіс” про визнання договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 521325 укладеним у редакції АК “Київенерго”, посилаючись на статті 179, 180, 181, 275, 276 Господарського кодексу України, з огляду на обов'язковість укладення даної категорії договорів та одержання від відповідача підписаного проекту договору з протоколом розбіжностей щодо пунктів 1.1, 2.2.2, 2.2.5, 2.4.1, 2.4.3, 2.4.5. Вважає, що пропозиції відповідача про редакцію спірних умов договору суперечать чинному законодавству.

Відповідач не визнав позовні вимоги з мотивів невідповідності запропонованих позивачем умов договору вимогам Закону України “Про житлово-комунальні послуги”, розпорядженню Київської міської адміністрації №1245 від 20.06.2002р.  

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.03.2006 р. (суддя Паламар П.І.) позов задоволено частково; визнано укладеним договір №521325  на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.01.2006р. між Акціонерною енергопостачальною компанією “Київенерго” та Комунальним підприємством по утриманню та експлуатації житлового фонду “Липкижитлосервіс” у редакції Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго”, окрім умов договору 2.4.3, 2.4.5, які викладено в наступній редакції:

“п.2.4.3 У разі порушення “Споживачем “ умов договору складати відповідні акти, приписи, проводити нарахування штрафних санкцій про відшкодування “Постачальнику” вартості збитків, а при необхідності звертатися до суду в установленому чинним законодавством порядку”.

“п. 2.4.5 На введення обмежень “Споживачу” встановленої кількості теплової енергії в односторонньому порядку шляхом зниження температури в подавальному трубопроводі або об'єму теплопостачання аж до повного його припинення –в разі зменшення постачання обсягів палива на теплові джерела “Постачальника”, викликане заборгованістю “Споживача” за спожиту теплову енергію”

Постановлено стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати в розмірі 121,8 грн.; в іншій частині у позові відмовлено.

Судове рішення обґрунтовано статтями 179, 181, 275 Господарського кодексу України, за якими визначено договори, укладання яких є обов'язковим та порядок врегулювання розбіжностей сторін, Законом України “Про теплопостачання”, Правилами користування тепловою енергією, затвердженими Наказом Міністерства енергетики та електрифікації СРСР № 310 від 06.12.1981р., Постановою Кабінету Міністрів України № 705 від 31.08.1995р. “Про затвердження положення про порядок відключення споживачів від джерел енергопостачання”.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2006 р. ( судді:   Моторний О.А. –головуючий,  Кошіля В.В.,   Алданова С.О.) рішення господарського суду залишено без змін із мотивів повного, всебічного і об'єктивного з'ясування ним обставин справи, відповідності рішення нормам матеріального та процесуального  права.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційної інстанції та рішення господарського суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог АЕК “Київенерго”, а в іншій частині залишити їх без змін. При цьому скаржник зазначає про порушення судами норм матеріального та процесуального права, позаяк судами не надано належної правової оцінки Закону України “Про житлово-комунальні послуги” який належало застосувати до даного виду правовідносин, застосовано відомчий акт СРСР, що втратив чинність, конкретизувавши позовні вимоги позивача, суд вийшов за межі позовних вимог, чим порушив пункт 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач не подав відзив по суті касаційної скарги, у судовому засіданні відхилив доводи скаржника з мотивів їх необґрунтованості.

У судовому засіданні від 10.10.2006р. оголошувалась перерва до 13.10.2006р.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1117  Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі фактичних встановлених обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, 01.01.2006р. відповідач направив позивачу звертання-доручення про укладення договору на постачання теплової енергії у гарячій воді за адресою за додатком № 7; на підставі даного звернення позивач запропонував відповідачу Укласти договір № 521325 від 01.01.2006р. на постачання теплової енергії у гарячій воді до будинку по бульвару Лесі Українки, 17 у м. Києві.

Відповідач підписав договір з протоколом розбіжностей, який 03.02.2006р. надіслав позивачу разом з підписаним договором.

24.02.2006р., тобто, в двадцятиденний термін, позивач звернувся до господарського суду з позовом про врегулювання спору.

З'ясовуючи підставність звернення позивача з даним позовом, господарським судами правомірно застосовано положення статей 179 та 275 Господарського кодексу України, за яким укладення договору постачання теплової енергії є обов'язковим,  та статтю 181 Господарського кодексу України щодо додержання сторонами загального порядку укладення господарських договорів.

Права та обов'язки сторін за договором на постачання теплової енергії регулюються Господарським кодексом України, Законом України “Про теплопостачання”, Постановою Кабінету Міністрів України № 705 від 31.08.1995р. “Про затвердження положення про порядок відключення споживачів від джерел енергопостачання”.

Так, пунктом 1 статті 275 Господарського кодексу України встановлено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Пункт 1.1 договору в редакції, запропонованій позивачем: “Постачальник зобов'язується виробити та поставити теплову енергію “Споживачу” для потреб опалення та гарячого водопостачання, а “Споживач” зобов'язується отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених в цьому договорі” відповідає вищенаведеній нормі чинного законодавства.

В пункті 7 статті 276 Господарського кодексу України закріплено, що оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію. Пункт 2.2.2 договору, в якому визначено порядок оформлення позивачем первинних облікових та розрахункових документів відповідає  вказаній нормі.

Пункт 2.2.5 договору в редакції позивача: “На вимогу “Споживача” надавати інформацію щодо методики розрахунків, режимів теплоспоживання тощо, яка стосується предмету Договору”  не суперечить вимогам Закону України “Про теплопостачання”, а саме статтям 24, 25, в яких закріплено права та обов'язки  права та основні обов'язки споживача теплової енергії, теплогенеруючої, теплотранспортної та теплопостачальної організацій, оскільки дані норми не містять прямої вказівки на щомісячне надання інформації.

В статті 25 Закону України “Про теплопостачання” закріплено право теплогенеруючої, теплотранспортної та теплопостачальної організації обмежувати або припиняти постачання теплової енергії споживачам після письмового попередження, надісланого не пізніше ніж за три робочі дні, в разі заборгованості за спожиту теплову енергію в порядку, встановленому законодавством; а тому суд дійшов вірного висновку, що положення пункту 2.4.1 договору в редакції позивача, яким встановлено право позивача на часткове або повне припинення постачання теплової енергії, відповідає статті 25 вищевказаного Закону.

Зважаючи на викладені положення Закону, розбіжності сторін за умовами проекту договору, що передані для розгляду судом, вирішуються, з урахуванням встановленого, повноважними органами, або в іншому порядку, визначеному Законом, статусу суб'єкта правовідносин, покладених на них Законом та конкретизованих типовим договором прав та обов'язків, а тому висновки судів попередніх інстанцій  про прийняття  п.п 1.1, 2.2.2, 2.2.5, 2.4.1 тексту договору у редакції позивача, є законними та обґрунтованими.

Змінюючи запропоновану позивачем редакцію пункту 2.4.3 договору щодо права постачальника проводити нарахування штрафних санкцій  у п'ятикратному розмірі та редакцію пункту 2.4.5 договору щодо наявності підстав для одностороннього обмеження постачання теплової енергії суд керувався положеннями частини 4 статті 24 Закону України “Про теплопостачання” та предметом договору, що регулює правовідносини з теплопостачання саме між позивачем та відповідачем.

Судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відповідність нормам чинного законодавства запропонованої позивачем редакції пунктів 1.1, 2.2.2, 2.2.5, 2.4.1 договору та визначеної судом редакції пунктів 2.4.3 та 2.4.5 договору.

Таким чином, перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 5  Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що місцевий господарський суд, задовольняючи позовні вимоги  в частині визнання умов п.п 1.1, 2.2.2, 2.2.5, 2.4.1 договору укладеними в редакції позивача, повно і об'єктивно дослідив обставини справи, правильно їх встановив і виходив з того, що висловлені КП  “Липкижитлосервіс” заперечення щодо зазначених умов спірного договору не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства; апеляційний господарський суд в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України повторно  розглядаючи справу, всебічно, повно та об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив наведені сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень доводи; та дійшов законних та обґрунтованих висновків за наслідками розгляду апеляційної скарги.

Висновки апеляційного суду, якими спростовано доводи відповідача, ґрунтуються на належних та допустимих доказах, наведених у постанові суду.

Як наслідок, прийнята апеляційним судом постанова відповідає вимогам статті 105 Господарського процесуального кодексу України та Постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 29.12.76 р. "Про судове рішення" зі змінами та доповненнями.

Доводи скаржника стосовно оцінки обставин справи судом апеляційної інстанції не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення статті 1117 Господарського процесуального кодексу України та з підстав їх суперечності обставинам справи.

Твердження заявника про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, з огляду на що підстав для скасування зазначеної постанови колегія  суддів не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунального підприємства по утриманню та експлуатації житлового фонду “Липкижитлосервіс” залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.07.06 року у справі № 42/132 господарського суду міста Києва та рішення господарського суду міста Києва від 21.03.06р. залишити без змін.

Головуючий                                                                                  Т. Дроботова

Судді:                                                                                             Н. Волковицька

                                                                                                       Л. Рогач