Рішення

від 26.09.2011 по справі 51/381

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

51/381

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  51/381

26.09.11

За позовом Товариства  з обмеженою відповідальністю "Лан - Україна"

до Малого приватного підприємства "Канід"    

про стягнення 1 636, 80 грн.

                                                                                                                    Суддя Пригунова А.Б.

Представники сторін:

від позивача: Якименко А.В.

від відповідача: не з'явились

      Обставини справи :

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Малого приватного підприємства "Канід" про стягнення заборгованості у розмірі 1 500, 79 грн. за договором поставки № 152/07-П від 05.03.2007 р., 56, 08 грн. –пені та 79, 93 грн. –24% річних. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо оплати товару, отриманого за вищевказаним договором.  

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.08.2011 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 26.09.2011 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.09.2011 р. припинено провадження у справі № 51/381 за позовом Товариства  з обмеженою відповідальністю "Лан - Україна" до Малого приватного підприємства "Канід"  в частині стягнення 1 500, 79 грн. на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги та просив позов задовольнити.

Представник відповідача на виклик суду не з'явився, вимог ухвали суду від 18.08.2011 р. не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Частиною 1 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців»визначено, що в Єдиному державному реєстрі повинні міститися, зокрема, відомості щодо місцезнаходження юридичної особи.

Ухвала про порушення провадження у справі № 51/381 від 18.08.2011 р. судом направлялась на зазначену у позовній заяві адресу – 01010, м. Київ, вул. Московська, 29-Б, кв. 6 що підтверджується відміткою відділу діловодства Господарського суду міста Києва на зворотній стороні вказаної ухвали.

При цьому, адреса відповідача, вказана у позовній заяві, відповідає адресі, зазначеній у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 19.09.2011 р., наданому позивачем.

Як вбачається з повідомлення про вручення поштового відправлення ухвала Господарського суду міста Києва від 22.08.2011 р. про порушення провадження у справі № 51/378 отримана представником відповідача 09.09.2011 р.

Згідно з п. 15 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.08.2007 р. № 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 р." у разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно із законом і дана особа своєчасно не повідомила про це господарський суд, інших учасників процесу, то всі наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Вищий господарський суд України у п. 11 інформаційного листа від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Клопотань про відкладення розгляду справи в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України від відповідача до Господарського суду міста Києва не надходило.

З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений належним чином про дату та час розгляду справи № 51/381.

Приймаючи до уваги, що учасники провадження у справі були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.

У судовому засіданні 26.09.2011 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

05.03.2007 р. між Товариством  з обмеженою відповідальністю "Лан - Україна" та Малим приватним підприємством "Канід" укладено договір поставки № 152/07-П, за умовами якого позивач зобов'язався поставляти відповідачу товари народного споживання, а відповідач –приймати їх та оплачувати.

Відповідно до п.п. 4, 5 договору товари поставляються по накладним на підставі замовлень відповідача у строки попередньо погоджені сторонами.

Згідно з п. 8 договору ціни на товари та загальна сума кожної поставки вказуються в накладних, по яким вони поставляються.

Пунктом 9 договору вставлено, що за поставлені товари відповідач зобов'язаний сплатити позивачу їх вартість протягом 14-ти календарних днів з дня поставки.

Згідно з п. 16 договору за прострочення оплати товару відповідач  повинен сплатити позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, від несплаченої в строк суми –за кожен день прострочення платежу, а також починаючи з сьомого дня, що йде за останнім днем, в якому грошове зобов'язання повинно бути виконано, повинен сплатити позивачу за неправомірне користування грошовими коштами 24 % річних від несплаченої суми за весь час такого користування.

Договір, відповідно до п. 18, набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2007 р.

Відповідно до додаткової угоди № 2 від 24.11.2010 р. до договору поставки № 152/07-П від 05.03.2007 р. термін дії договору продовжено до 31.12.2012 р.

Позивач на виконання умов договору поставив відповідачу товар на суму 1 500, 79 грн., що підтверджується видатковою накладною № 80202069 від 19.05.2011 р., належним чином засвідчена копія якої міститься в матеріалах справи.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що в порушення умов договору № 152/07-П від 05.03.2007 р. та вимог ст. 526 Цивільного кодексу України відповідач несвоєчасно розрахувався за отриманий товар, у зв'язку з чим просить стягнути з відповідача 56, 08 грн. –пені та 79, 93 грн. –24% річних.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 692  Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовами договору встановлено обов'язок відповідача оплачувати отриманий ним товар  протягом 14-ти календарних днів з дня поставки.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, за товар, одержаний відповідачем відповідно до умов договору поставки № 152/07-П від 05.03.2007 р. за видатковою накладною № 80202069 від 19.05.2011 р., Мале приватне підприємство "Канід" розрахувалось лише 12.08.2011 р., що підтверджується платіжним дорученням № 3064.

Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору поставки № 152/07-П від 05.03.2007 р. та положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України,  ст. 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Тож, враховуючи, що відповідачем порушено зобов'язання, передбачені умовами договору поставки № 152/07-П від 05.03.2007 р., позивачем правомірно заявлено вимоги про стягнення пені.

Разом з тим, при перевірці правильності нарахування позивачем пені судом встановлено, що позивачем допущено помилку.

Так, згідно з розрахунком суду, здійсненого у відповідності до вимог чинного законодавства України, розмір пені за визначений позивачем період з 03.06.2011 р. до 09.08.2011 р. становить 43, 34 грн.

Згідно з ч. 3 ст. 692 Цивільного кодексу України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Зі змісту наведеної норми випливає, що поняття «користування чужими грошовими коштами»слід розуміти широко. Тобто, це не тільки зобов'язання, основним предметом яких є надання грошових коштів у тимчасове використання (позика, кредит, банківський вклад тощо), але і випадки прострочення сплати грошей за будь-якими оплатними зобов'язаннями.

Таким чином, враховуючи, що відповідачем прострочено оплату товару, отриманого за договором поставки № 152/07-П від 05.03.2007 р., суд вважає вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами обґрунтованими.

При цьому, згідно розрахунку суду розмір процентів за користування чужими грошовими коштами за період з 09.06.2011 р. до 09.08.2011 р. становить 61, 18 грн.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме: пеня у розмірі 43, 34 грн. та проценти за користування чужими грошовими коштами на суму 61, 18 грн.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись  ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85  Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд  міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Лан - Україна" задовольнити частково.

2. Стягнути з Малого приватного підприємства "Канід" (01010, м. Київ, вул. Московська, 29-Б, кв. 6, код ЄДРПОУ 18018609), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Товариства  з обмеженою відповідальністю "Лан - Україна" (04116, м. Києва, вул. Довнар-Запольського, 5, код ЄДРПОУ 30384724) пеню у розмірі 43, 34 (сорок три грн. 34 коп.) грн. та проценти за користування чужими грошовими коштами на суму 61, 18 (шістдесят одна грн. 18 коп.) грн., 6, 51 (шість грн. 51 коп.) грн. –державного мита та 15, 06 (п'ятнадцять грн. 06 коп.) грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

         Суддя                                                                                                      Пригунова А.Б.         

                                                                                Повне рішення складено 28.09.2011 р.