Рішення

від 27.09.2011 по справі 5016/2847/2011(3/168)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 "27" вересня 2011 р.                Справа №  5016/2847/2011(3/168)

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтех ЛТД»

67600, Одеська область, Біляївський район, м. Біляївка, вул. Костіна, 41, к. 3

поштова адреса: 65045, м. Одеса, вул. Успенська, 101

До відповідача: Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1

56500, АДРЕСА_1

Про: стягнення заборгованості в сумі 18 936,73 грн.

Суддя Смородінова О.Г.

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача: ОСОБА_2, за довіреністю;

Від відповідача: не з’явився.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач звернувся до суду з позовом стягнути з відповідача основний борг з урахуванням 30% річних за користування чужими грошовими коштами в сумі 18 239,62 грн.; пеню в сумі 518,95 грн., витрати по досудовому врегулюванню спору в сумі 178,16 грн.

Позовні вимоги ґрунтуються на підставі договору поставки № 0109/10 від 01.09.2010 р., видаткової накладної № 270910/1 від 03.062011 року, генеральної довіреності № 010910/1, листа –попередження, претензій від 25.06.11 р. та від 05.08.11 р., телеграм з вимогами здійснення розрахунків, норм ст.ст. 713, 692, 530, 612, 625, 52 Цивільного кодексу України, ст.ст. 180, 343, 216, 174 Господарського кодексу України та мотивовані тим, що станом на 18 червня 2011 року відповідач за поставлений товар з позивачем не розрахувався.

Відповідач вимоги ухвали суду від 29.08.11 р. не виконав, відзив по суті позовної заяви до суду не скерував, свого представника в судове засідання з невідомих причин не направив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчать Витяг з ЄДРПОУ станом на 12.09.11 р. та відмітка канцелярії на зворотній стороні судової ухвали.

Отже, справа розглядається на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними в ній матеріалами.

27.09.2011 року за результатами розгляду справи, суд на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Ознайомившись з матеріалами справи, вислухавши представника позивача, суд –

встановив:

01 вересня 2010 року між сторонами був укладений договір поставки № 0109/10 згідно з умовами якого, позивач, як постачальник, зобов’язався поставляти у власність покупця, а відповідач, як покупець,  зобов’язався прийняти та оплатити на умовах і у порядку визначених даним договором товар в асортименті, кількості та за цінами, погодженими сторонами та зазначеними у документах (накладних, деклараціях і т.д.), що підтверджують факт отримання товару і являються невід’ємною частиною даного договору.

Відповідно до умов пункту 1.3 договору право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної. Товар вважається отриманим з моменту фактичного передання товару в розпорядження покупця.

Спірні правовідносини, які склалися між сторонами, регулюються положеннями цивільного законодавства про поставку.

Так, відповідно до п. 1 та п. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює  підприємницьку  діяльність,  зобов'язується  передати  у встановлений   строк   (строки)  товар  у  власність  покупця  для використання його у підприємницькій діяльності або в інших  цілях, не пов'язаних з особистим,  сімейним,  домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Матеріали справи свідчать, що на виконання умов вищевказаного договору позивач за накладною № 27910/1 від 03 червня 2011 року передав відповідачу, а останній на підставі генеральної довіреності № 010910/1 прийняв товар на загальну суму 17 287,62 грн.

Умовами пунктів 4.5 та 4.9 вищезазначеного договору передбачено, що покупець зобов’язаний оплачувати кожну партію переданого постачальником товару. Оплата за товар, переданий постачальником покупцю, по кожній накладній здійснюється покупцем на розрахунковий рахунок постачальника, вказаний в цьому договорі з відстрочкою платежу на 14 календарних днів з дати фактичного отримання товару. Покупець, після узгодження кількості та асортименту товару, який підлягає поставці, вправі провести попередню оплату його вартості. Днем здійснення платежу вважається день, в який сума, що підлягає сплаті за товар, зараховується на розрахунковий рахунок постачальника.

Як стверджує позивач та свідчать матеріали справи, відповідач оплату за отриманий товар станом на час звернення до суду не здійснив, всі вимоги та звернення позивача проігнорував.

Частинами 1, 2  ст. 692 Цивільного кодексу України  визначено, що покупець  зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або  прийняття  товаророзпорядчих  документів   на   нього,   якщо договором  або  актами  цивільного  законодавства  не встановлений інший строк оплати товару. Покупець  зобов'язаний  сплатити  продавцеві  повну   ціну переданого товару.

Відповідно до норм ст. ст. 629, 525, 526 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння  відмова  від  зобов'язання  або одностороння зміна  його  умов  не допускається,  якщо  інше не   встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов  договору  та  вимог  цього  Кодексу,  інших актів цивільного законодавства,  а за відсутності таких умов та вимог -  відповідно до   звичаїв   ділового  обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно ставляться.

За умовами ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

За приписами ч. 1 ст. 32 та ст. 33 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна  довести  ті  обставини,  на  які  вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази    подаються    сторонами    та    іншими   учасниками судового процесу.

Відповідач не зазначив суду обставин, які спростовують вимоги позивача, взагалі не висловив заперечень на позов, отже не скористався наданим йому правом на доказування і подання доказів.

За домовленістю сторін у випадку несвоєчасної оплати отриманого товару покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу. За несвоєчасну оплату за поставлений товар покупець сплачує проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 30% річних від суми заборгованості (пункти 5.4 та 5.5 договору).

На підставі наведеного, позивач крім стягнення основного боргу просить суд стягнути з відповідача штрафні санкції у вигляді: 30% річних від суми заборгованості та пеню.

Так, діючим законодавством, а саме п. 1 ст. 612, п. 1 ст. 624, ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник  вважається  таким,  що  прострочив,  якщо  він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його  у  строк, встановлений договором або законом. Якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. Боржник   не   звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого  індексу інфляції за весь час прострочення,  а також три проценти річних  від  простроченої  суми,  якщо  інший  розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, оскільки сторони встановили в договорі відповідальність за невиконання взятих на себе зобов’язань вид та розмір якої не суперечить вимогам діючого законодавства, то позовні вимоги в частині стягнення з боржника пені та 30% річних заявлені цілком правомірно та підлягають задоволенню судом.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач неодноразово письмово звертався до відповідача з вимогами розрахуватися за отриманий товар (лист № 0806н/1 від 09.06.11 р., претензія № 01/24/06 від 24.06.11 р., претензія № 2/08/11 від 05.08.11 р., телеграми).

На підставі наведених листувань, позивач просить суд також стягнути з відповідача витрати по досудовому врегулюванню спору. При цьому в обґрунтування цих вимог посилається на норми с. 49 ГПК України, ст. 22 Цивільного кодексу України, ст. 224, 216 Господарського кодексу України вважаючи витрати досудового врегулювання спору –додатковими позадоговірними витратами пов’язаними з відновленням порушеного права позивача, які є складовою частиною збитків.

Відповідно до змісту ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До інших витрат у розумінні ст. 44 ГПК України відносяться, зокрема, суми, які підлягають сплаті особам викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи.

Також ці витрати на які посилається позивач не можна кваліфікувати як такі, що зроблені для відновлення права в розумінні вимог ст. 22 ЦК України  та ст.ст. 216, 224 ГК України.

Таким чином, беручи до уваги вищенаведене позов підлягає частковому задоволенню, а саме –в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу, пені та 30 % річних.

Керуючись ст. ст.  32, 33, 44, 49, 75, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 (56500, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтех ЛТД»(67600, Одеська область, Біляївський район, м. Біляївка, вул. Костіна, 41, к. 3, код ЄДРПОУ 35616261) –основний борг з урахуванням 30% річних за користування чужими грошовими коштами в сумі 18 239,62 грн., пеню в сумі 518,95 грн., 187,60 грн. державного мита та 236, 00 грн. витрат на інформаційне забезпечення судового процесу.          

3.          В іншій частині позову відмовити.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

   Суддя                                                        О.Г. Смородінова

     Рішення підписано 30.09.2011 року.