Ухвала

від 05.07.2019 по справі 5016/2847/2011(3/168)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

====================================================================

УХВАЛА

05 липня 2019 року Справа № 5016/2847/2011(3/168)

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Смородінової О.Г.,

розглянувши скаргу приватного підприємства ІНТЕХ на рішення, дії, бездіяльність державного виконавця відділу Вознесенського МРВ ДВС ГТУЮ у Миколаївській області у справі

за позовом: Приватного підприємства ІНТЕХ (65045, м. Одеса, вул. Успенська, 101)

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Хомік Василя Анатолійовича ( АДРЕСА_1 )

про: стягнення заборгованості в сумі 18936,73 грн,

особа, дії якої оскаржуються: заступник начальника Вознесенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Параконний П.О. (56500, Миколаївська обл., м. Вознесенськ, вул. Пушкінська, 15)

без виклику представників учасників справи

В С Т А Н О В И В:

03.07.2019 приватне підприємство ІНТЕХ звернулось до Господарського суду Миколаївської області зі скаргою б/н від 02.07.2019 (вх. № 11115/19) на рішення, дії, бездіяльність державного виконавця відділу Вознесенського МРВ ДВС ГТУЮ у Миколаївській області, в якій просить суд:

- визнати незаконною бездіяльність державного виконавця (заступника начальника відділу) Вознесенського МРВ ДВС ГТУЮ у Миколаївській області Параконного П.О. щодо не надіслання на адресу приватного підприємства ІНТЕХ копії постанови ВП № 29380969 від 30.11.2012 про повернення виконавчого документа стягувачу, а також щодо не повернення приватному підприємству ІНТЕХ наказу Господарського суду Миколаївської області від 11.10.2011 у справі № 5016/2847/2011(3/168);

- визнати незаконними дії державного виконавця (заступника начальника відділу) Вознесенського МРВ ДВС ГТУЮ у Миколаївській області Параконного П.О., які полягають у винесенні постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 30.11.2012;

- визнати незаконною постанову державного виконавця ВП № 29380969 від 30.11.2012 про повернення виконавчого документа стягувачу.

Разом зі скаргою стягувачем подано до суду заяву б/н від 02.07.2019 (вх. № 11116/19) про поновлення строку на оскарження.

В обґрунтування вказаної заяви про поновлення строку на оскарження скаржник зазначає таке.

Відповідь на клопотання ПП ІНТЕХ до Вознесенського МРВ ДВС ГТУЮ у Миколаївській області від 27.05.2019, в якому скаржник просив: 1) надіслати постанову державного виконавця про повернення виконавчого документу від 30.11.2012 року; 2) якщо постанова про повернення виконавчого документу від 30.11.2012 року вже надсилалася на адресу скаржника, то надіслати докази її відправлення та отримання скаржником; 3) надіслати на адресу скаржника виконавчий документ, що перебував на виконанні: наказ, виданий Господарським судом Миколаївської області у справі №5016/2847/2011(3/168); 4) надіслати на адресу скаржника докази вчинення виконавцем дій, спрямованих на розшук майна боржника, було отримано приватним підприємством ІНТЕХ 20.06.2019 (копія поштового конверту додається), згідно якої ці документи надані скаржнику не були.

При цьому приватне підприємство ІНТЕХ вважає датою, з якої обліковується десятиденний строк на пред`явлення відповідної скарги - 20.06.2019 та, зазначаючи про існування двох законодавчих актів однакової юридичної сили, які встановлюють неоднаковий строк для оскарження дій державного виконавця щодо виконання судового рішення (зокрема: 10 робочих днів, відповідно до Закону України Про виконавче провадження та 10 днів, відповідно до ГПК України), вказує на те, що підприємство не могло вірно розтлумачити як повинна вирішуватися ця правова колізія і добросовісно помилялося, щодо наявності 10 робочих днів на оскарження дій виконавця.

З урахуванням наведеного, скаржник просить суд поновити строк на оскарження рішення, дії, бездіяльність державного виконавця у ВП № 29380969.

Відповідно до ст. 339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Згідно з ст. 341 Господарського процесуального кодексу України скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.

Право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ст. 118 ГПК України).

Враховуючи вищевикладені норми чинного господарського процесуального законодавства та з огляду на пропуск скаржником строку для подання скарги, суд вважає за необхідне перш за все надати оцінку саме заяві позивача про поновлення строку на оскарження.

Розглянувши клопотання скаржника про поновлення процесуального строку для подання скарги, господарський суд виходить з наступного.

Порядок оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання рішення господарського суду передбачено статтями 339-345 Господарського процесуального кодексу України.

Як визначено процесуальним законом, скаргу на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права .

Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом (ч. 2 ст. 341 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною першою статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Суд звертає увагу заявника, що із правового контексту наведених норм убачається, що законодавець не передбачив обов`язку суду автоматично відновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки у кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було порушено скаржником, та чи підлягає він відновленню.

Так, у поданій позивачем до суду скарзі скаржником оскаржується постанова державного виконавця ВП № 29380969 від 30.11.2012 про повернення виконавчого документа стягувачу та дії/бездіяльність державного виконавця щодо обставин її направлення/не направлення на адресу стягувача.

Як за текстом скарги, так і за текстом заяви про поновлення строку на оскарження, приватне підприємство ІНТЕХ вказує, що про факт не направлення на адресу скаржника спірної постанови державного виконавця стягувач дізнався із листа Вознесенського міськрайонного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області від 20.06.2019.

Разом із цим, вказане не відповідає дійсним обставинам справи.

Так, матеріали справи № 5016/2847/2011(3/168) містять заяву приватного підприємства ІНТЕХ б/н від 02.04.2019 (вх. № 5531/19) про видачу дубліката наказу та поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання, в тексті якої скаржник зазначає про те, що із листа Вознесенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області № 2024 від 20.03.2019 стягувачу стало відомо, що 30.11.2012 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України Про виконавче провадження (стара редакція Закону), а виконавче провадження передано до архіву та знищено. Враховуючи наведене, стягувач зазначає, що дізнався про повернення вищевказаного наказу лише 23.03.2019 після отримання листа Вознесенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області № 2024 від 20.03.2019.

Отже, посилання заявника на дату - 20.06.2019, коли йому стало відомо про факт не направлення на адресу скаржника спірної постанови державного виконавця, не свідчить про поважність причин пропуску процесуального строку на її оскарження, оскільки десятиденний строк для подання скарги на рішення державного виконавця розраховується з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права.

Матеріалами справи підтверджується, що стягувачу було відомо про порушення свого права у березні 2019 року, про що останній зазначав під час звернення до суду з заявою про видачу дубліката наказу та поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Суд відмічає, що пропуск процесуального строку в процесуальному праві - це юридичний факт, який настає внаслідок бездіяльності уповноваженої особи в момент настання (або закінчення) цього строку з поважних причин чи з причин, що не можуть бути визнані такими, і такий, що породжує відповідні правові наслідки.

Господарський суд відновлює процесуальний строк, якщо визнає причини пропуску строку поважними. Відновлення процесуального строку означає лише, що суд дає дозвіл особі вчинити процесуальну дію, незважаючи на те, що строк для її вчинення пропущений. Тобто відновлення строку не означає, що перебіг строку продовжується. Питання про відновлення строку може бути порушено лише після закінчення процесуального строку.

За правилами ч. 1 ст. 329 Господарського процесуального кодексу України, у разі пропуску строку для пред`явлення наказу, судового наказу до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено.

Відновлення процесуального строку являє собою визнання судовим органом (суддею) дійсним права вчинити певну процесуальну дію, втраченого внаслідок пропуску заінтересованою особою процесуального строку, який встановлено для його здійснення, з причин, які визнано судом поважними.

Поважними визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами. Якщо відновлення пропущеного строку здійснюються за заявою сторони, заявник повинен обґрунтувати поважність причини (причин) пропуску строку, в разі необхідності - з поданням доказів цього за загальними правилами Господарського процесуального кодексу України. Клопотання чи заява про відновлення пропущеного строку повинні містити роз`яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. В клопотанні чи заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні дії у визначений строк у заявника не було можливості.

Відповідно до ст. 74, 77 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд зазначає, що ГПК України не пов`язує право суду відновити пропущений строк з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Отже, в кожному випадку суд з врахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, що наведені в обґрунтування заяви про відновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи не поважності причин пропуску строку. Тобто, причини поважності пропуску строку для пред`явлення наказу до виконання оцінюються судом, виходячи з обґрунтування поважності цих причин, наданих доказів за правилами статті 86 ГПК України.

Поряд з цим, суд відзначає, що згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пункт 1 статті 6 § 1 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує право на суд , одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. При цьому, право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби (див. рішення ЄСПЛ у справі Мушта проти України від 18.11.2010 (заява № 8863/06)).

У рішенні ЄСПЛ Пономарьов проти України від 03.04.2008 (Заява № 3236/03) Суд вказав, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків.

Відповідно до статті 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, враховуючи наведене вище, господарський суд дійшов висновку про відсутність поважних та виняткових причин пропуску строку для подання приватним підприємством ІНТЕХ скарги на рішення, дії, бездіяльність державного виконавця відділу Вознесенського МРВ ДВС ГТУЮ у Миколаївській області у виконавчому провадженні № 29380969, у зв`язку з чим заява скаржника про поновлення строку на оскарження залишається судом без задоволення, а скарга б/н від 02.07.2019 (вх. № 11115/19), яку подано до суду 03.07.2019, залишається судом без розгляду.

Керуючись ст. ст. 118, 119, 233, 234, 235, 339-343 Господарського процесуального кодексу України, суд -

У Х В А Л И В:

1. У задоволенні заяви приватного підприємства ІНТЕХ б/н від 02.07.2019 (вх. № 11116/19) про поновлення строку на оскарження рішень, дій, бездіяльності державного виконавця відділу Вознесенського МРВ ДВС ГТУЮ у Миколаївській області відмовити.

2. Скаргу приватного підприємства ІНТЕХ б/н від 02.07.2019 (вх. № 11115/19) на рішення, дії, бездіяльність державного виконавця відділу Вознесенського МРВ ДВС ГТУЮ у Миколаївській області у справі № 5016/2847/2011(3/168) залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена у порядку та у строки, визначені статтями 255, 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України.

Суддя О.Г. Смородінова