Рішення

від 28.09.2011 по справі 13/310

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

Справа №  13/310

28.09.11

За позовом Публічного  акціонерного товариства " Дочірній банк СБЕРБАНКУ  РОСІЇ"

до Державного казначейства України в особі ліквідаційної комісії

третя особа Державна виконавча служба України

про визнання неправомірними дій ліквідаційної комісії та зобов'язання вчинити дії

Суддя  Курдельчук І.Д.  

Представники сторін:

від позивача       ОСОБА_1 –дов. № б/н від 20.10.2010 р.

від відповідача  не з’явився, був ОСОБА_2 –дов. № 5-22/3034 від 12.09.2011 р.

від третьої особи не з’явився   

в судовому засіданні 28.09.11 року, відповідно до ст.85 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення

ОБСТАВИНИ  СПРАВИ і СУТЬ СПОРУ:

Публічне  акціонерне товариство "Дочірній банк СБЕРБАНКУ  РОСІЇ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом в якому просив  визнати неправомірними дії Державного казначейства України  в особі ліквідаційної комісії щодо ухилення від розгляду заяви до ліквідаційної комісії Державного казначейства України за №1931/4/06-2-2 від 05.07.2011 року про визнання грошових вимог на суму 207 305 651,42 грн., та зобов'язати  Державне казначейство України  в особі ліквідаційної комісії розглянути вказану заяву банку та зобов’язати включити до проміжного ліквідаційного балансу Державного казначейства України вимоги на суму 207 305 651,42 грн.

Позов мотивований безпідставною відмовою розглянути та задовольнити заяву банку про включення до проміжного ліквідаційного балансу Державного казначейства України вимоги на суму 207 305 651,42 грн., як суми у відшкодування шкоди заподіяної органом державної виконавчої служби через невиконання виконавчих написів нотаріусів та виконавчих документів судів. В силу ст.ст.1166, 1173 ЦК України відповідальність за таку шкоду несе держава Україна  в особі Держказначейства.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.08.11 №13/310 порушено провадження у справі, прийнято позовну заяву до розгляду, її розгляд справи призначено на 14.09.11, до участі у справі залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державну виконавчу службу України, зобов'язати позивача направити на адресу третьої особи копію позовної заяви з додатками, та надати докази встановлення, відповідно до закону, вини органу державної влади / його посадової особи в заподіянні шкоди, сторони зобов’язано надати суду документи, вчинити дії. Явку Державної виконавчої служби України визнано обов’язковою.

В судове засідання з'явились представники сторін , третя особа в судове засідання свого представника не направила поважних причин не повідомила.

Відповідач надав відзив в якому просив відмовити банку в задоволенні позову у повному обсязі у зв'язку необґрунтованістю.

У зв’язку з невиконанням вимог ухвали суду позивачем та третьою особою розгляд справи відкладений, відповідно до ст.77 ГПК України, до 28.09.11.

28.09.11  В судове засідання з'явився представник позивача, вимог ухвали суду не виконав –не надав доказів встановлення, відповідно до закону, вини органу державної влади / його посадової особи в заподіянні шкоди сторін, відповідач та третя особа в судове засідання свого представників не направили, третя особа поважних причин не повідомила.

Учасники судового процесу належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи ухвалою господарського суду за місцезнаходженням відповідно до довідок ЄДРПОУ.

Відповідно до положень ст.ст.64, 77, 87 ГПК України ухвала про відкриття провадження у справі (про відкладення розгляду справи) надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі і про відкладення розгляду справи вручена їм належним чином.

Господарський суд визнав представлені сторонами документи достатніми для вирішення спору та відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України розглянув справу за наявними в ній матеріалами.

Перед початком розгляду справи по суті представника позивача ознайомлено з його правами та обов’язками, відповідно до ст.ст. 20, 21, 22, 27, 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Позивач підтримав позов вказав, що державна виконавча служба не вчинила в межах її законних і владних повноважень і не виконала на користь банку стягнення за виконавчими написами нотаріусів та виконавчими документами судів чим заподіяла шкоду, яка в силу ст. 11 Закону України «Про державну виконавчу службу України»та ст.ст.1166, 1173 ЦК України підлягає відшкодуванню державою Україна  в особі Держказначейства.

Судом взято до уваги відзив відповідача про відмову в задоволенні позову з підстав відсутності обов’язку Державного казначейства України, як юридичної особи у включенні до ліквідбалансу непідтверджених зобов’язань.

Також відповідач у відзиві вказав, що до суду не надано рішень судів щодо стягнення спірних сум саме з Державного казначейства України, як порушника прав та законних інтересів Позивача.

 Відповідно до вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України, в судових засіданнях складені протоколи, які долучено до матеріалів справи.

Дослідивши і з’ясувавши всі обставини та матеріали справи, які мають значення для вирішення спору по суті, заслухавши пояснення позивача, господарський суд -    

ВСТАНОВИВ:

Постановою державного виконавця (далі - Постанова) Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (Департамент) 08.11.2010 року ВП №22552791 (за заявою АТ «СБЕРБАНК РОСІЇ») відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису, вчиненого ОСОБА_3, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, за №19073 від 31.12.2009 року (далі - Виконавчий Напис) про звернення стягнення на нерухоме майно (майно, що перебуває в іпотеці у Банку) - будівлі і споруди санаторію «Алушта», які знаходяться за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Алушта, вул. Глазскрицького, будинок 8, відповідно до переліку. За рахунок реалізації заставленого (іпотечного) нерухомого майна підлягають задоволенню грошові вимоги Банку на суму 49 203 700, 00 грн.

Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Департамент) 09.10.2009 року ВП №15199390 (за заявою Банку) відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису, вчиненого ОСОБА_4, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, за №465 від 22.04.2009 року (далі - Виконавчий Напис) про звернення стягнення на нерухоме майно - будівлі і споруди санаторію «Алушта», які знаходяться за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Алушта, вул. Глазскрицького, будинок 8, відповідно до переліку, належні Боржнику (Товариству з обмеженою відповідальністю «САНАТОРІЙ «АЛУШТА»). З реалізації заставленого (іпотечного) майна задовольнити вимоги Банку на суму 10 500 000 гривень.

Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (Департамент) 08.09.2009 року ВП №14641805 (за заявою АТ «СБЕРБАНК РОСІЇ») відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису, вчиненого ОСОБА_4, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, за №466 від 22.04.2009 року (далі -Виконавчий Напис) про звернення стягнення на нерухоме майно - будівлі і споруди санаторію «Алушта», які знаходяться за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Алушта, вул. Глазскрицького, будинок 8, відповідно до переліку, належне Боржнику (Товариству з обмеженою відповідальністю «АСТОРІЯ-ГРУП»). З реалізації заставленого (іпотечного) майна задовольнити вимоги Банку на суму 10 300 000  гривень.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 11.05.2010 року по справі №33/73 ухвалено, зокрема, стягнути на користь Банку з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Статус Агро» коштів в сумі 10 110 558 гривень 63 коп.; стягнути на користь Банку з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротрейд»коштів в сумі 8 661 467 гривень 01 коп.; стягнути на користь Банку з Відкритого акціонерного товариства «Золотоношам’ясо»коштів в сумі 10 118 520 гривень 87 коп

19.07.2010 року на виконання зазначеного рішення суду було видано наказ про примусове виконання судового рішення.

11.08.2010 року Підрозділом примусового виконання рішення Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Черкаській області було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу.

11.08.2010 року Департаментом Головного управління юстиції у Черкаській області було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу.

Як стверджує позивач виконавчі написи нотаріусів та накази господарського суду не виконані, кошти банком як стягувачем не отримані.

07 травня 201 1 року в газеті «Урядовий кур'єр»№82 (4480) було розміщено оголошення про ліквідацію Державного казначейства України. Відповідно до змісту газетного оголошення, претензії кредиторів приймаються протягом двох місяців з дня опублікування оголошення. 06.07.2011 року Банком, на адресу Відповідача, було направлено заяву №1931/4/06-2-2 від 05.07.2011 року про визнання грошових вимог на суму 207 305 651,42 грн.

26.07.2011 року на адресу Банку надійшов лист Відповідача за №5-04/2808-10480 від 25.07.2011 року, яким Відповідач відмовився визнавати вимоги Банку.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, господарський суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З наданих банком доказів вбачається, що позивач подав до органів Державної виконавчої служби України виконавчі документи, що підлягають виконанню в межах Закону України «Про виконавче провадження».

Дослідивши представлені матеріали суд встановив:

Щодо перебігу виконавчого провадження ВП №22552791

Постанову про відкриття виконавчого провадження було винесено на законних підставах. Однак банк зазначає, що упродовж більш ніж 6 (шести) місяців до дати винесення постанови Департаментом вчинялись систематичні незаконні дії щодо невиконання виконавчого напису.

20.04.2010 року Банк звернувся до Департаменту з заявою про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання Виконавчого Напису.

Постановою Департаменту від 07.05.2010 року Банку відмовлено у відкритті виконавчого провадження (у прийнятті до провадження виконавчого документу). Зазначену постанову мотивовано тим, що адреса нерухомого майна, на яке необхідно звернути стягнення, є відмінною від юридичної адреси боржника (юридичної особи), що це, з позиції Департаменту, унеможливлює виконання виконавчого напису.

Постановою заступника директора Департаменту від 14.06.2010 року в задоволенні скарги Банку на Постанову Департаменту від 07.05.2010 року відмовлено.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 червня 2010 року по справі №2а-8114/10/2670 адміністративний позов Банку до Департаменту задоволено частково, постанову Департаменту від 07.05.2010 року про відмову у відкритті виконавчого провадження (за виконавчим написом) скасовано.

20.07.2010 року Банк повторно звернувся до Департаменту з заявою про відкриття виконавчого провадження за виконавчим написом.

Постановою Департаменту від 03.08.2010 року Банку відмовлено у відкритті виконавчого провадження (у прийнятті до провадження виконавчого документу). Зазначену постанову мотивовано тим, що Постанова Департаменту від 07.05.2010 року (про відмову у прийнятті до виконання виконавчого напису) є чинною, а це перешкоджає Департаменту здійснювати виконавчі дії.

Постановою заступника директора Департаменту від 06.09.2010 року в задоволенні скарги Банку на Постанову Департаменту від 03.08.2010 року відмовлено.

12.11.2010 року Банк втретє звернувся до Департаменту з заявою про відкриття виконавчого провадження за Виконавчим Написом.

Постановою Департаменту від 08.11.2010 року ВП №22552791 (за заявою Банку) відкрито виконавче провадження з примусового виконання Виконавчого Напису.

Зазначену постанову направлено на адресу Банку супровідним листом Департаменту, 15.11.2010 року, а отримано банком -18.11.2010 року.

Таким чином, 18.11.2010 року Банку стало відомо, що Департамент з 07.05.2010 року (дата винесення першої постанови про відмову у відкритті Виконавчого Напису), незаконно бездіяв до 07.11.2010 року (дата, що передувала даті винесення постанови про відкриття виконавчого провадження за третім зверненням Банку).

Банк вважає, що незаконна бездіяльність Департаменту щодо невиконання виконавчого напису, носила триваючий характер.

Банк звертався вважає, що Департамент, відмовляючи, протягом більш, ніж півроку, у відкритті виконавчого провадження за виконавчим написом, діяв неправомірно і свідомо.

За таких обставин позивач нарахував і просив зобов’язати відповідача включити до проміжного ліквідбалансу 49 203 700, 00 гривень - грошові кошти, не отримані Банком у зв'язку з невиконанням Департаментом виконавчого напису нотаріуса; 2 263 370, 00 грн. - збитки від інфляції внаслідок невиконання Департаментом виконавчого напису нотаріуса (за період з дати відкриття виконавчого провадження 08.09.2009 року по 31 вересня 2010 року); сатисфакції (ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) 49 203 700, 00 гривень - грошових коштів, не отриманих Банком у зв'язку з невиконанням Департаментом виконавчого напису нотаріуса; 2 263 370, 00 грн. - витрати у зв'язку з інфляцією внаслідок невиконання Департаментом виконавчого напису нотаріуса (за період з дати відкриття виконавчого провадження 08.09.2009 року по 31 вересня 2010 року); всього - 102 934 140 гривень 40 коп.

Щодо перебігу виконавчого провадження ВП №15199390.

Банком на адресу Департаменту було направлено заяву №2338/5/06-2-2 від 16.08.2010 року з проханням повідомити про стан та хід виконавчого провадження. Зазначену заяву отримано Департаментом 19.08.2010 року.

Як зазначає позивача, департаментом, на адресу Банку, було скеровано листа №11169-0-20-10-25/13 датованого 17.09.2010 року, в якому Департамент повідомив, що виконавче провадження за виконавчим написом відкрито, більше виконавчих дій Департаментом не проводилось.

Банком на адресу керівника Департаменту, в порядку ст. 85 Закону України «Про виконавче провадження», було направлено скаргу №2791/4/06-2-2 від 30.09.2010 року (копія додається) на бездіяльність державного виконавця в ході примусового виконання виконавчого напису. Банк просив визнати незаконною бездіяльність державного виконавця та зобов'язати державного виконавця здійснити дії, передбачені Законом України «Про виконавче провадження»з примусового виконання виконавчого напису та зобов'язати державного виконавця здійснити примусове виконання виконавчого напису.

Зазначену скаргу отримано Департаментом 01.10.2010 року.

У зв'язку з неотриманням в строки, передбачені ст. 85 Закону України «Про виконавче провадження»(10-денний строк) відповіді на скаргу та відповідну постанову, Банком на адресу Департаменту було направлено заяву №3017/4/06-2-2 від 20.10.2010 року з проханням дати відповідь на свою скаргу №2791/4/06-2-2 від 30.09.2010 року та надіслати на адресу Банку відповідну постанову.

Зазначену заяву Банку було отримано Департаментом 25.10.2010 року.

29.10.2010 року на адресу Банку надійшов лист Департаменту №17625-0-33-10-25/13 від 22.10.2010 року, в якому Департамент повідомив Банк, що його скарга задоволенню не підлягає, оскільки державний виконавець, при примусовому виконанні виконавчого напису, вживає заходи без вказівки їх виду.

Як стверджує банк до цього часу виконавчий напис департаментом не виконано, грошові кошти Банку не перераховано.

За таких обставин позивач нарахував і просив зобов’язати відповідача включити до проміжного ліквідбалансу 10 500 000 гривень - грошові кошти, не отримані Банком у зв'язку з невиконанням Департаментом виконавчого напису нотаріуса; 1218 000 гривень 00 коп. - збитки від інфляції внаслідок невиконання Департаментом виконавчого напису нотаріуса (за період з дати відкриття виконавчого провадження 09.10.2009 року по 31.09.2010 року); сатисфакції (ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод): 10 500 000 гривень - грошових коштів, не отриманих Банком у зв'язку з невиконанням Департаментом виконавчого напису нотаріуса; 1 218 000  гривень 00 коп. - витрати у зв'язку з інфляцією внаслідок невиконання Департаментом виконавчого напису нотаріуса (за період з дати відкриття виконавчого провадження 09.10.2009 року по 31.09.2010 року); всього  23 436 000  гривень 00 коп.

Щодо виконавчого провадження №14641805.

Банком на адресу Департаменту було направлено заяву №2339/5/06-2-2 від 16.08.2010 року з проханням повідомити про стан та хід виконавчого провадження.. Зазначену заяву отримано Департаментом 19.08.2010 року.

Департаментом, на адресу Банку, було скеровано листа №11168-0-20-10-25/13 датованого 17.09.2010 року, в якому Департамент повідомив, що виконавче провадження за виконавчим написом відкрито, більше виконавчих дій Департаментом не проводилось.

Банком на адресу керівника Департаменту, в порядку ст. 85 Закону України «Про виконавче провадження», було направлено скаргу №2792/4/06-2-2 від 30.09.2010 року (копія додається) на бездіяльність державного виконавця в ході примусового виконання виконавчого напису. Банк просив визнати незаконною бездіяльність державного виконавця та зобов'язати державного виконавця здійснити дії, передбачені Законом України «Про виконавче провадження»з примусового виконання Виконавчого Напису та зобов'язати державного виконавця здійснити примусове виконання Виконавчого Напису.

Зазначену скаргу отримано Департаментом 01.10.2010 року.

У зв'язку з неотриманням в строки, передбачені ст. 85 Закону України «Про виконавче провадження»(10-денний строк) відповіді на скаргу та відповідну постанову, Банком на адресу Департаменту було направлено заяву №3016/4/06-2-2 від 20.10.2010 року з проханням дати відповідь на свою скаргу №2792/4/06-2-2 від 30.09.2010 року та надіслати на адресу Банку відповідну постанову.

Зазначену заяву Банку було отримано Департаментом 21.10.2010 року.

29.10.2010 року на адресу Банку надійшов лист Департаменту №17624-0-33-10-25/13 від 22.10.2010 року, в якому Департамент повідомив Банк про те, що його скарга задоволенню не підлягає, оскільки державний виконавець, при примусовому виконанні Виконавчого Напису, вживає заходи (які - Департаментом не зазначено).

За таких обставин позивач нарахував і просив зобов’язати відповідача включити до проміжного ліквідбалансу 10 300 000 гривень 00 коп. - грошові кошти, не отримані Банком у зв'язку з невиконанням Департаментом виконавчого напису нотаріуса; 1 577 200 гривень 00 коп. - збитки від інфляції внаслідок невиконання Департаментом виконавчого напису нотаріуса (за період з дати відкриття виконавчого провадження 08.09.2009 року по 31 вересня 2010 року); сатисфакції (ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод): 10 300 000 гривень - грошових коштів, не отриманих Банком у зв'язку з невиконанням Департаментом виконавчого напису нотаріуса; 1 577 200 гривень 00 коп. - витрати у зв'язку з інфляцією внаслідок невиконання Департаментом виконавчого напису нотаріуса (за період з дати відкриття виконавчого провадження 08.09.2010 року по 31 вересня 2010 року); всього -  23 154 400 гривень 00 коп.

Щодо виконання рішення Господарського суду міста Києва №13/73 від 11.05.2010 та наказу Господарського суду міста Києва №13/73.

До цього часу рішення суду не виконано, грошові кошти Банку не перераховано.

За таких обставин позивач нарахував і просив зобов’язати відповідача включити до проміжного ліквідбалансу  8 661 467  гривень 01 коп. - грошові кошти, не отримані Банком у зв'язку з невиконанням Департаментом рішення суду; сатисфакції (ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод): 8 661 467 гривень 01 коп. - грошових коштів, не отриманих Банком у зв'язку з невиконанням Департаментом рішення суду; Всього - 17322 гривні 02 коп.

Дослідивши представлені позивачем документи, господарський суд зазначає, про таке.

Порядок оскарження дій державного виконавця при виконанні ним виконавчого документу виданого не судом регулюється ст.181 КАС України.

Порядок оскарження дій державного виконавця при виконанні ним виконавчого документу господарського суду регулюється ст.212-2 ГПК України.

Як встановлено позивач не скористався своїм правом на оскарження бездіяльності державного виконавця в судовому порядку при виявлених ним недоліках при виконанні виконавчих проваджень   №15199390 та №14641805 та при виконанні наказу господарського суду міста Києва №33/73.

Враховуючи, що відповідно до ст. 1173 ЦК України, деліктна відповідальність за шкоду, завдану незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, настає незалежно від вини цих органів, наявність вини, як одного із складового елементу цивільної деліктної відповідальності в такому випадку доказуванню не підлягає.

При цьому слід зазначити, що суб'єктом відшкодування завданої шкоди є держава, Автономна республіка Крим та орган місцевого самоврядування. Тобто шкода відшкодовується за рахунок державного бюджету.

Відповідно до ст. 86 Закону України "Про виконавче провадження"  збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню, в порядку передбаченому законом.

Згідно зі ст. 11 Закону України "Про державну виконавчу службу" шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом за рахунок держави.

Стаття 56 Конституції України встановлює, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідальність, згідно до даної статті, несе саме держава, а не її органи або посадові чи службові особи. Останні здійснюють свої функції не як приватні особи в своїх інтересах, а від імені держави та в межах покладеної на них державної компетенції.

Положенням про Державне казначейство України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. N 1232, встановлено, що одним з основних його завдань зокрема є забезпечення казначейського обслуговування державного та місцевих бюджетів на основі ведення єдиного казначейського рахунка та управління наявними фінансовими ресурсами, що ним обліковуються.

Положення втратило чинність з 21 квітня 2011 року -   одночасно з набранням чинності Указом Президента України від 13 квітня 2011 року N 460/2011

Як встановлено ч. 9 п. "б" ст. 87 Бюджетного кодексу України, до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України, належать видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, зокрема - відшкодування збитків, заподіяних громадянам.

Кошти на відшкодування державою з Державного бюджету України коштів, що вважаються збитками Державного бюджету України мають бути передбачені на відповідний рік у державному бюджеті.

Указом Президента України, від 13.04.2011, № 460/2011 затверджено Положення про Державну казначейську службу України, згідно до якого Державна казначейська служба України є правонаступником прав та обов'язків Державного казначейства України - урядового органу державного управління, що діяв у системі Міністерства фінансів України.

Відповідно до ст. 25 Бюджетного кодексу України державне казначейство України здійснює безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про державну виконавчу службу»шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає

відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Відповідно до ст. 111 ЦК України ліквідаційна комісія після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, який містить відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред'явлених кредиторами вимог, а також про результати їх розгляду.

Позивач зазначив, що відповідно до ст. 112 ЦК України у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії.

Відповідно до п. 13 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України» від 07.04.2008 р. N 01-8/211 у частині другій статті 112 ЦК України визначено, що у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог або ухилення від їх розгляду кредитор має право звернутись до суду із позовом саме до ліквідаційної комісії. Оскільки ліквідаційна комісія не відноситься до суб'єктів, перелічених у статті 1 ГПК України, виникає питання чи підвідомчі спори за позовами кредиторів до ліквідаційних комісій господарським судам? За змістом статей 111,112 ЦК України ліквідаційна комісія діє не від власного імені, а від імені юридичної особи як її орган. Отже, в частині другій статті 112 ЦК України йдеться про звернення до суду з позовом до юридичної особи в особі її ліквідаційної комісії. Такі спори підвідомчі господарським судам.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст. 43 Бюджетного кодексу України казначейське обслуговування бюджетних коштів передбачає зокрема: - розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів, а також інших клієнтів відповідно до законодавства; - контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень бюджету, взятті бюджетних зобов'язань розпорядниками бюджетних коштів та здійсненні платежів за цими зобов'язаннями; - ведення бухгалтерського обліку і складання звітності про виконання бюджетів з дотриманням національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. 2 ст. 176 Цивільного кодексу України юридичні особи, створені державою, не відповідають за зобов'язаннями держави.

Виконання судових рішень здійснюється Державним казначейством України відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845.

За таких підстав включення ліквідаційною комісією до ліквідаційного балансу юридичної особи якою є Державне казначейство України є безпідставним.

Відповідно до пункту 42 Порядку у разі здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 41 цього Порядку стягувачі подають документи, зазначені у пункті 7 цього Порядку, до органу Казначейства за місцезнаходженням органу державної влади, внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності якого заподіяно шкоду.

Виконання Державним казначейством України функції безспірного списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду не є підставою для стягнення з Державного казначейства України шкоди, заподіяної іншим державним органом.

Державне казначейство України не є боржником згідно зазначених виконавчих документів, якими як підставою для подання позовних вимог керувався Позивач.

Водночас, сума збитків, яку просить включити до ліквідбалансу позивач, обґрунтовується умовним припущенням про не можливість отримання у виконання виконавчих документів.

Так, відповідно до статті 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

Суд зауважує, що позивач не довів неможливості одержання ним у виконання  виконавчих написів коштів за умови належної реалізації ним прав стягувача як сторони виконавчого провадження.

Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності. Для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Позиваючись про включення суми збитків, позивач не враховує, що за таких обставин наявність теоретичного обґрунтування можливості не виконання виконавчих документів виконавчою службою ще не є підставою для їх стягнення.

Суд звертає увагу, що суду не надано рішень судів щодо стягнення спірних сум з Державного бюджету і акумулювання таких сум в подальшому Державним казначейством України.

Згідно приписів ст. 1173 ЦК України суб'єктом відшкодування завданої шкоди є держава, Автономна республіка Крим та орган місцевого самоврядування. Тобто шкода відшкодовується за рахунок державного бюджету, бюджету Автономної республіки Крим, бюджетів органів місцевого самоврядування, а тому відшкодування збитків за рахунок Державного казначейства України, а відтак і зобов’язання включити до проміжного ліквідаційного балансу Державного казначейства України вимоги на суму 207 305 651,42 грн. було б незаконним.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, розподіл тягаря доказування визначається предметом спору. За загальним правилом обов‘язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Всупереч названим нормам законодавства позивачем не подано жодного  належного або допустимого доказу на підтвердження відповідальності Державного казначейства України за неодержане у ході виконавчого провадження стягувачем.Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на Позивача.    

Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд –

ВИРІШИВ:

1.          В позові відмовити.

Рішення господарського  суду  набирає  законної  сили   після закінчення  строку  подання  апеляційної  скарги,  якщо апеляційну скаргу не було подано.  У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо  його  не  скасовано,  набирає  законної  сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя                                                                                           Курдельчук І.Д.

дата складення 04.10.11