Рішення

від 03.10.2011 по справі 5021/1796/2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

5021/1796/2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03.10.11           Справа № 5021/1796/2011.

за позовом            Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірми «Сіннівська», с. Сінне, Краснопільський район, Сумська область,

до відповідача –  Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірми «Низи»,               с. Низи, Сумський район, Сумська область,

про  стягнення 399462 грн. 00 коп.,

за участю представників сторін:

від позивача –  Мирославський С.В,

від відповідача – Нємцев В.А.

Суддя   Резніченко О.Ю.

при секретарі с/з Бублик Т.Д.

            Суть спору: Позивач просить суд стягнути з відповідача за неналежне виконання укладеного між сторонами 09.04.2010 року договору купівлі-продажу               № 8/290610 основний борг в розмірі 222 336 грн., збитки в сумі в розмірі 177126 грн.  

        Відповідач, згідно відзиву на позовну заяву, визнає суму основного боргу в розмірі 222 336 грн. та заперечує проти стягнення збитків 177 336 грн.     

        Позивач подав додаткове обгрунтування та уточнення розрахунку ціни позову, згідно якого просить суд крім суми основного боргу та збитків стягнути з відповідача інфляційні нарахування та 3% річних. Зазначене обгрунтування по своїй правовій природі є заявою про часткову зміну предмету позову.

         Розглянувши матеріали справи, суд

                                                        ВСТАНОВИВ:

09 квітня 2010 року між сторонами був укладений договір № 8/290610 купівлі-продажу (надалі – Договір).

Згідно Договору позивач зобов'язаний продати відповідачу зерно, яке відповідач зобо'язаний прийняти і сплатити  за нього.

Встановлена Договором ціна становить 1250 грн. за 1 тн. пшениці та 1000 грн. за 1 тн. ячменю.

З видаткових накладних та довіреностей до них, які містяться в матеріалах справи, вбачається, що позивач передав, а відповідач прийняв пшеницю у кількості 321,270 тн. та ячмень у клькості 60,120 тн.

Додатковою угодою до Договору, яка вступила в силу 01.12.2010 року, була встановлена ціна 1600 грн. за 1 тн. пшениці та 1700 грн. за 1 тн. ячменю.

У 2010 році відповідачем було перераховано позивачу 181000 грн, проте, враховуючи ціну встановлену додатковою угодою, на 01 січня 2011 року заборгованість відповідача перед позивачем склала 472342 грн. 12 коп., що підтверджується наявним в матеріалах справи актом звірки взаємних розрахунків від 01.01.2011 року.

Як вбачається з матеріалів справи, в лютому та березні 2011 року відповідач перерахував в рахунок погашення заборгованості ще 250000, проте на момент звернення з позовною заявою заборгував позивачу 222 336 грн.

У відзиві на позовну заяву та в усних поясненнях відповідач визнав вищезазначену заборгованість.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України № 435-ІV від 16 січня 2003 року (надалі – ЦК України)  зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог закону.      

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Суд вважає, що борг відповідача перед позивачем у сумі 222 336 грн. підтверджується матеріалами справи, відповідач борг визнає, а тому позовні вимоги в частині стягнення вищезазначеної суми підлягають задоволенню.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 177 126 грн. збитків.

Вищезазначену вимогу позивач обгрунтовує тим, що у лютому та березні 2011 року і на момент звернення з позовом мінімальна ціна на пшеницю на зерновому ринку України склала не менше 2200 грн. за тонну.

Отримавши за 156,250 тн. пшениці по 1600 грн. за 1 тн. 250000 грн. позивач понес збитки в сумі 93750 грн.

Крім цього, залишилось ще неоплаченим 138,960 тн. за ціною 1600 грн. за тонну на суму 222 336 грн. та збитки від різниці цін в сумі 83376 грн.

Однак, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків в розмірі 177 126 грн. не підлягають задоволенню з огляду на наступне.  

 Відповідно до ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати, понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток  (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди.

Згідно ст. 22 ЦК України реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Упущеною вигодою  є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

Згідно до ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані ним збитки.

Однак, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків необхідна наяність всіх елементів складу цивільного правопорушення, тобто кредитору необхідно обов'язково довести факти порушення зобов'язання, наявність та розмір збитків, а також причинний зв'язок між порушенням боржником зобов'язання та заподіяними кредитору збитками.

 Проте у своїй позовній заяві позивач: не зазначив правову природу заявлених збитків; не надав обгрунтованого розрахунку розміру понесених збитків; не надав доказів того, що позивач гарантовано отримав би відповідну вигоду у разі, якщо б його право не було порушено відповідачем; не надав доказів, що позивач дійсно планував отримати доходи і робив все можливе для їх отримання.

          Суд дійшов висновку, що розмір збитків на суму 177 336 грн. 00 коп. позивачем не доведений, а тому суд в частині стягнення вищезазначеної суми відмовляє.

  Крім того, позивач надав заяву про зміну предмета позову.

  Відповідно до ст. 22 ГПК України до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання заяви.

  Оскільки вищезазначена заява подана після початку розгляду господарським судом справи по суті, то суд не приймає її до уваги.   

        Відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України витрати по сплаті державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

       На підставі викладеного, керуючись ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В :

1.             Позов задовольнити частково.

2.             Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірми «Низи»                     (вул. Радгоспна, 21, с. Низи, Сумський район, Сумська область, 42355, код 30133608) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірми «Сіннівська» (вул. Сабліна, 1. с. Сінне, Краснопільський район, Сумська область, 42420, код 31494295) основний борг в сумі 222 336 грн., 2223 грн. 36 коп. державного мита,  131 грн. 35 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.             В іншій частині позову – відмовити.

4.             Видати наказ після набрання рішенням законної сили.  

Суддя                                                                    О.Ю. Резніченко

Повне рішення складено 05.10.2011 року.