Рішення

від 04.10.2011 по справі 16/421

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  16/421

04.10.11

За позовом   Військового прокурора Київського гарнізону  в інтересах держави в особі Міністерства оборони України

до            1) Управління капітального будівництва  Міністерства оборони України (м.Київ),

               2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Гора-М»

про          визнання недійсним договору  № 30/12-04п про пайову участь у будівництві житла від 30.12.2004 р.

Суддя   Ярмак О.М.

Представники:

Від прокуратури   Погорєлов А.А.  посв.  № 879 від 19.07.11

Від позивача         ОСОБА_1  за дов.

Від відповідачів 1 і 2  не з‘явились

Обставини справи:

Пред’явлені вимоги про визнання недійсним з моменту укладення договору № 30/12-04п про пайову участь у будівництві житла від 30.12.2004 р., укладеного між Управлінням капітального будівництва  Міністерства оборони України (м.Київ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гора-М».

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач листом від 25.10.2010р. вих № 1289 повідомив позивача про відмову в продовженні оренди та вимагає повернути орендоване майно, позивач , посилаючись на ч. 3 ст. 17,  Закон України «Про оренду державного та комунального майна», ст. 285 ГК України, ст. 777 ЦК України, Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні»просить суд визнати укладені з відповідачем договори продовженими на термін до 2013 року.

Відповідачі письмових відзивів не надали

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва,  –

ВСТАНОВИВ:

30 грудня 2004 року між відповідачем 1 - Управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України (м. Київ) та відповідачем 2 Товариством з обмеженою відповідальністю «Гора-М»було укладено  договір №30/12-04п про пайову участь у будівництві житла, предметом якого (п.1.1) стала участь відповідача 2 ( пайовика за договором) у фінансуванні проектування та будівництва офісно - цивільного комплексу (далі - Об'єкт) по вул. Ямській, 42 в м. Києві на території військового містечка № 246 (площа земельної ділянки -0,45га) у відповідності до затвердженої в установленому порядку проектно - кошторисної документації.

Відповідно до п 2.1. договору відповідач - 2 здійснює фінансування  всіх стадій будівництва  об’єкту, в тому числі витрат, пов’язаних із відведенням земельної ділянки, приведенням її в придатний для забудови стан, розробкою ПКД, отриманням дозволу  на початок будівництва, витратами, пов’язаними з введенням об’єкту в експлуатацію, тощо.

Попередня вартість будівництва об’єкту складає 36 000 000 гривень ( п.2.1.1).

Пунктом 2.3 договору передбачено, що розподіл  між  відповідачем 1 (замовником) та відповідачем 1 (пайовиком)  житлових приміщень об’єкту, побудованих за цією угодою , здійснюється  після введення  об’єкту в експлуатацію та наступним чином:

замовнику - 14 % загальної площі житлових приміщень в Об'єкті (п.2.3.1),

пайовику - об'єкт в повному обсязі, за виключенням частки замовника, що  визначена в пункті 2.3.1. цього договору.

Відповідач 1  за рахунок коштів пайовика зобов’язаний виконувати функції  замовника будівництва  об’єкту, своєчасно вирішувати з органами місцевого самоврядування та іншими  організаціями  питання, пов’язані з  будівництвом об’єкту, оформити належним чином та передати  пайовику  документи, що посвідчують право користування (власності) замовника  на земельну ділянку та інші (п.п.3.1.1. –3.1.10.).

Зобов’язання  пайовика передбачені  пунктами 3.3.1. –3.1.12 договору.

Згідно пункту 7.3 договору цей договір вступає в силу  з моменту його підписання сторонами і діє  до повного виконання сторонами своїх зобов’язань  за договором.

Зазначений договір за своєю правовою природою є змішаним договором, який містить в собі елементи договору про спільну діяльність та інвестиційного договору, що регулюються главою 77 Цивільного кодексу України та Законом України «Про інвестиційну діяльність».

Згідно з ст. 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.

Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників або без об'єднання вкладів учасників.

Відповідно до ч.1 ст.1133 ЦК України вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки.

Частина 1 ст. 1134 даного Кодексу встановлює, що внесене учасниками майно,

вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном.

Враховуючи норми Цивільного кодексу України, за спірним договором учасники об'єднують свої вклади, після чого ці вклади набувають статусу спільного майна та використовуються в інтересах усіх учасників.

Однак, Управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України (м. Київ) не може бути надана як внесок у спільну діяльність земельна ділянка, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 125 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою виникає після одержання користувачем документа, що посвідчує це право, яким є державний акт. Приступати до використання земельної ділянки до одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Укладенням вищезазначеного договору сторонами фактично змінено цільове призначення земельної ділянки - з земель оборони на землі житлової та громадської забудови. Це суперечить вимогам ч. 2 ст. 20 Земельного кодексу України, якою встановлено, що зміна цільового призначення земель проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Наслідками порушення порядку зміни цільового призначення земель, відповідно до п. б ст. 21 зазначеного кодексу, є визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність»інвестиційними є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери, рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні, цінності), а також права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права.

Згідно із ст. 2 Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

Відповідно до ст. 9 вказаного Закону укладення договорів, вибір партнерів, визначення зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, є виключною компетенцією суб'єктів інвестиційної діяльності, але тільки у випадку, що вони не суперечать законодавству України.

За таких умов, Відповідачі відповідно до вимог ст. 5 Закону України «Про інвестиційну діяльність»є суб'єктами інвестиційної діяльності. Тобто фактично Відповідач - 2 є інвестором.

Між тим, Указом Президента України «Про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей»від 01,07.1993р. № 240\93 введено в дію відповідне Положення про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних. Сил України, яким запроваджено спеціальний механізм здійснення такого будівництва. Цей Указ є актом цивільного законодавства України, регулює питання визначення зобов'язань у договорах, за якими здійснюється інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей, визначає частки житла, які передаються після закінчення будівництва інвестору та Міністерству оборони  України. Відповідно до п. 6 зазначеного Указу кошти інвесторів використовуються виключно на спорудження жилих будинків і внутрішньо- квартирних інженерних комунікацій до них.

Комплексною програмою забезпечення житлом, військовослужбовців та членів їх сімей, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.1999р. № 2166 передбачено, що для її фінансового забезпечення передбачено залучення, у т. ч., інвестицій, згідно із Указом Президента України «Про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей»від 01.07.1993р. № 240. У додатку № 3 до цієї Комплексної програми «Обсяги фінансування та будівництва (придбання) житла для військовослужбовців Збройних Сил України»зазначено розрахунок надходження активів на її виконання, у т.ч. за рахунок інвестицій, відповідно до Указу Президента України № 240/93.

Згідно із п. 1 Положення про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей, введеного в дію вказаним Указом, джерелами інвестування будівництва житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей є кошти українських та іноземних юридичних і фізичних осіб (інвесторів), вкладені у будівництво та придбання жилих будинків, у спорудження інженерних комунікацій, зведення споруд соціально-побутового та торговельного призначення; пайові внески інвесторів у будівництво разом з житлом споруд соціально-побутового, торговельного та інше.

Пунктом 3 цього Положення зазначено, що інвестор може набути у власність 35 відсотків від загальної площі побудованого на інвестиційні кошти житла. Цим же пунктом Положення передбачено, що в окремих випадках можливо збільшувати частку житла, яка передається у власність інвестора до 50 відсотків.

Відповідно до пункту 5 Положення житло, побудоване за рахунок інвестицій, крім житла, переданого інвесторам відповідно до пункту 3 цього Положення, становить загальнодержавну власність і перебуває у віданні Міністерства оборони України.

Оскільки після введення Об'єкту в експлуатацію Міністерству оборони України планується розподілити лише 14 відсотків від загальної площі житла в Об'єкті, то недоотримання сторонами відсоткового співвідношення, згідно п. 3 зазначеного вище Положення, при майбутньому розподілі житла призведе до зменшення загальнодержавної частки житла, чим може бути спричинено шкоду економічним інтересам держави, а також суперечити моральним засадам суспільства.

Крім цього, як вбачається із змісту Договору сторонами при його укладанні не було погоджено усіх істотних умов договору, а саме предмет Договору.

Відповідно ч. 7 до ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь -якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до розділу 1 Договору предметом договору є участь ТОВ «Гора-М»у фінансуванні проектування та будівництва офісно –цивільного комплексу по вул. Ямській, 42 в м. Києві на території військового містечка №246 площею 0,45 га у відповідності до затвердженої в установленому порядку проектно-кошторисної документації.

Відповідно до п. 2.3.1 Договору після введення об'єкту в експлуатацію Замовник отримує житло, загальна площа якого становить 14% від загальної площі квартир в Об'єкті.

Відповідно до ч.ч. 2, 7 ст. 180 Господарського кодексу України умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Як вбачається із положень Договору сторонами не було досягнуто згоди щодо предмету Договору та строків виконання зобов'язань: не було визначено загальна площа житла, площа квартир, адресного переліку квартир, які Замовник отримує безпосередньо в Об'єкті із зазначенням поверху, номера квартири, під'їзду тощо; не досягнуто домовленостей в яких саме районах м. Києва (п.2.3.3) Замовнику будуть переді квартири Пайовиком із зазначенням поверху, номера квартири, квадратури, під'їзду тощо та визначенням строків такої передачі.

Як випливає з приписів вищенаведеної правової норми, зміст договору становлять умови, що визначені угодою сторін, яка спрямована, зокрема, на встановлення зобов'язань, і договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

Згідно ч. 8 ст. 181 ГК України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. 1 Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Таким чином, приписами даної правової норми встановлено, що дія особи спрямована набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків є правочином, різновидом якого є договір (відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків).

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені ст. 203 ЦК України, згідно якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Таким чином, приписами даної правової норми встановлено, що для чинності договору є необхідною вимога щодо змісту договору, який не може суперечити чинному законодавству.

Договір про пайову участь, як і будь-який інший господарський договір, повинен, згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України та ч.ч. 1-3 ст. 180 Господарського кодексу України містити ряд істотних умов. Відсутність між сторонами домовленості щодо хоча б однієї істотної умови договору означає, що між сторонами договір (як окрема підстава для виникнення прав та обов'язків, передбачених саме договором) не укладено.

Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Таким чином, при укладанні договору №30/12-04п від 30 грудня 2004 року про пайову участь у будівництві житла, не були дотримані усі вимоги, передбачені Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Земельним кодексом України, Законами України «Про інвестиційну діяльність», «Про використання земель оборони», «Про оборону» та «Про Збройні Сили України», Указу Президента України «Про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей»від 01.07.1993р. № 240\93, у зв'язку з чим він підлягає визнанню недійсним з підстав, передбачених ст.ст. 203,215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 121 Конституції України, одним із завдань прокуратури України є представництво інтересів громадян та держави в суді у випадках, визначених Законом.

Статтею 36- 1 Закону України «Про прокуратуру»встановлено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійснені прокуратурами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист в суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених Законом. Однією з форм представництва є звернення до суду з позовними заявами про захист прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави.

Відповідно до резолютивної частини Конституційного Суду України №3- рп/99 від 08.04.1999 по справі №1 - 1/99, прокурори вправі  звертатися з позовами  в інтересах держави та самостійно визначати та обґрунтовувати порушення інтересів держави.

Відповідно до Положення «Про Міністерство оборони України», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1080 від 03.08.2006 року, Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, що уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Статтею 14 Закону України «Про Збройні Сили України»визначено, що майно військових частин Збройних Сил України є державною власністю та належить їм на праві оперативного управління.

Органи, які здійснюють управління військовим майном, згідно зі ст. 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», є Кабінет Міністрів України та Міністерство оборони України. При цьому до компетенції Кабінету Міністрів України віднесено вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також прийняття рішень щодо його вилучення і передачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади.

Міністерство оборони України, як центральний орган управління Збройних Сил України, здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.

Відповідачі письмових відзивів не надали, стверджування прокурора та позивача не спростували.

За таких обставин суд прийшов до висновку, що позовні вимоги  прокурора є обґрунтованими та підлягають  задоволенню.

Враховуючи викладене вище, керуючись ст.ст. 22, 29, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

1.          Визнати недійсним з моменту укладення договір №30/12-04п про пайову участь у будівництві житла укладеного Управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 08228659) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гора-М»(04080, м.Київ, вул.. Турівська, 19 а, код 33304704) від 30 грудня 2004 року.

2.          Стягнути з Управління капітального будівництва Міністерства оборони України (03051, м. Київ, вул. Вінницька, 14/39, код ЄДРПОУ 08228659) в доход Державного бюджету України  42 (сорок дві) грн. 50 коп. державного мита, 118 (сто вісімнадцять) грн.. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гора-М»(04080, м.Київ, вул.. Турівська, 19а, код 33304704) (сорок дві) грн. 50 коп. державного мита, 118 (сто вісімнадцять) грн.. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Накази видати  відповідно до ст. 116 ГПК України.

Суддя                                                                                                                           О.М.Ярмак