Постанова

від 04.10.2011 по справі 2а-11876/11/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА



  

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

 04 жовтня 2011 року           11:44           № 2а-11876/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кармазіна О.А. при секретарі судового засідання  Руденко Н.В.,

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність від 01.06.2011 р.)

від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність від 04.07.2011 р. № 3912/9/10-214)

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецпожгазмонтаж»

до

Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва

про

скасування податкових повідомлень-рішень від 07.07.2011 № 009200/1506/0 та № 009201/1506/0,-

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецпожгазмонтаж»з позовом до ДПІ у Шевченківському районі м. Києва (далі –ДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення від 07.07.2011 № 009200/1506/0, яким позивачу на підставі акту перевірки № 191/1506 від 25.06.2011 р. збільшено суму грошового зобов’язання з ПДВ за основним платежем - на суму 5247 грн. та 1311,75 грн. - за штрафними санкціями, а також податкового повідомлення-рішення від 07.07.2011 р. № 009201/1506/0, яким позивачу на підставі іншого акту перевірки № 190/1506 від 25.06.2011 р. збільшено суму грошового зобов’язання з ПДВ за основним платежем –на суму 5738 грн. та 2869 грн. –за штрафними санкціями. Зазначені грошові зобов’язання визначені за результатами двох камеральних перевірок у 2011 році однієї декларації з ПДВ за листопад 2010 року.

Позивач  не погоджується з оскаржуваними рішеннями та, зокрема, вказує на суперечності відомостей, викладених в актах перевірок та оскаржуваних рішеннях. Так, позивач зазначає, що в актах про проведення двох камеральних перевірок однієї декларації вказується про порушення позивачем п. 198.6. ПК України (щодо відсутності податкової накладної на час проведення перевірки) та застосування санкцій на підставі п. 123.1. ПК України.

У той же час, як вказує позивач, в оскаржуваних рішеннях ДПІ посилається вже на п/п. 54.3.1 ПК України та встановлення цим актом порушення позивачем у 2010 році вимог п/п. 49.18.1. ПК України щодо строків подання декларації, а також на п. 120.1. ПК України щодо санкцій за порушення строків подання декларації. Проте, як зазначає позивач, він подав декларацію за листопад 2010 року своєчасно, зазначена декларація була прийнята ДПІ та ніяких зауважень щодо неї позивачу не повідомлено. В контексті положень Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинний на час подання декларації, будь-яких арифметичних або методологічних помилок в ній не має. Будь-яких документів від позивача ДПІ не витребовувало та не перевірялось. Як зазначає позивач, ДПІ взагалі не мало правових підстав для проведення двох камеральних перевірок однієї декларації 2010 року у 2011 році. Позивач зазначає, що фактичне здійснення операцій в цей період підтверджується наданими ним первинними документами, а отже, з урахуванням всього наведеного, вважає оскаржувані рішення необґрунтованими та протиправними.

Відповідач погоджується з тим, що вищезгадана декларація була подана позивачем своєчасно.

Проте, у запереченнях на позов ДПІ додатково зазначає, що Кременчуцькою ОДПІ визнано нікчемними договори по контрагенту позивача - ПП «Кремнет», а отже податковий кредит, сформований позивачем, є недійсним. Крім того, ДПІ у м. Полтава також визнано нікчемними правочини іншого контрагента позивача - ПП «Екобудсервіс-Плюс» за відносинами з ПП «Нафта-Капітал», а отже податковий кредит за відносинами позивача з ПП «Екобудсервіс-Плюс»також сформований безпідставно, у зв’язку з чим за результатами камеральної перевірки позивача та згідно з вищенаведеними актами про нікчемність йому нараховані податкові зобов’язання за неправомірне формування податкового кредиту.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 04 жовтня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача, з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про задоволення позову виходячи з наступного.

Частиною 3 ст. 2 КАС України визначено критерії оцінювання судами рішень суб’єктів владних повноважень, дотримання яких на час ухвалення оскаржуваного рішення перевіряє адміністративний суд.

Так, відповідно до цієї норми у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, оцінюючи спірні рішення, суд виходить, зокрема, з правових підстав, покладених в основу оскаржуваного рішення в кореспонденції з правовими підставами та фактичними обставинами щодо вчинених на думку ДПІ порушень, наведених в актах перевірки на підставі яких прийнято оскаржувані рішення.

У взаємозв’язку з наведеним, суд зазначає, що 25.06.2011 року відповідачем складено акти № 191/1506 та № 190/1506 про результати камеральної перевірки даних задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість, а саме декларації з ПДВ за листопад 2010 року, копія якої залучена до матеріалів справи.

Як вбачається з цих актів, відповідачем була проведена перевірка відомостей, зазначених в декларації позивача за листопад 2010 року, яка була подана ТОВ «Спецпожгазмонтаж»до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва 15.12.2010 року за вх. № 585556.

Факт подання та дата подання декларації підтверджуються і представником ДПІ.

В актах зазначено, що перевірка проведена на підставі п. 200.10 ПК України, яка застосовується до випадків, коли платник податків подає заяву про повернення суми бюджетного відшкодування.

Проте, в даному випадку, як встановлено під час розгляду справи, позивач не ініціював повернення йому сум бюджетного відшкодування у зазначеній вище декларації, напроти –задекларував зобов’язання перед бюджетом.

У взаємозв’язку з наведеним, суд також зазначає, що у відзиві на позов ДПІ посилається вже на інші підстави проведення камеральних перевірок податкової декларації позивача за листопад 2010 року (п/п.75.1.1. ПК України), ніж в акті перевірки (п. 200.10 ПК України).

Перевірками за обома актами встановлено порушення підпункту ___ пункту 198.6. статті 198 розділу 5 ПК України (щодо необхідності підтвердження податкового кредиту податковою накладною), пункту ___ Порядку заповнення та подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 25.01.2011 року № 41, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України

---

за №

---

, а саме: арифметичну (методологічну) помилку (порушення), що вплинула на розрахунки з бюджетом».

В актах не визначено у чому конкретно полягає така помилка.

Штрафні санкції в акті перевірки № 191/1506 визначені на підставі абзацу 2 ст. 123.1. ПК України у розмірі 1 311,75 грн., а в акті перевірки № 190/1506 –у розмірі 2869 грн.

В Актах зроблено висновок (виділено, як необхідне, як власне порушення), що дані камеральної перевірки свідчать про заниження суми податкових зобов’язань, заявлених у декларації у сумі 5247 грн. (за актом № 191/1506), що відповідає сумі податкового кредиту, зазначеному у податковій накладній від 12.11.2010 року, виданій позивачу ПП «Кремнет», та у сумі 5738 грн. (за актом № 190/1506), що відповідає сумі податкового кредиту, визначеній у податковій накладній від 30.11.2010 р., виданій позивачу ПП «Екобудсервіс-Плюс».

На підставі Актів перевірок ДПІ прийняті оскаржувані рішення: № 009200/1506/0 від 07.07.2011 року та № 009201/1506/0, в яких, на відміну від висновків в актах перевірок, вказано, що позивачем допущені порушення п/п. 49.18.1. ПК України (щодо строків подання декларації), та міститься посилання на п/п. 54.3.1. ПК України (щодо визначення грошових зобов’язань у разі якщо платник податків не подає в установлені строки податкову (митну) декларацію), що вказує на те, що відповідач прийняв два рішення у випадку, коли приймається одне рішення за одне порушення (у разі, наприклад, прострочення позивачем подання декларації).

У той же час, з акту перевірки, самої декларації та пояснень відповідача вбачається, що декларація позивача з ПДВ за листопад 2010 року була подана своєчасно 15.12.2010 року в порядку і строки, визначені п/п. «а»п/п. 4.1.4. Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(далі - Закон № 2181).

Наведене вказує на те, що позивача притягнуто до відповідальності за порушення, яке фактично не встановлено під час перевірок (в Актах перевірок) та яке не допускалось позивачем взагалі, що свідчить про протиправність дій податкового органу у зв’язку з прийняттям оскаржуваних рішень та про протиправність самих рішень. При цьому, в силу того, що декларація подана у 2010 році та в силу приписів ст. 58 Конституції України, позивач не міг порушити у 2010 році положення ПК України (щодо строків подання декларації), які набрали чинності у 2011 році, що свідчить як про необґрунтованість спірного рішення, так і про його протиправність, оскільки оцінюючи дотримання строків подання декларації відповідач діяв не на підставі Закону № 2181, який був чинний на час подання декларації.

Щодо виявлених під час камеральної перевірки, на думку ДПІ, арифметичних/методологічних помилок, про що йдеться в актах перевірок, слід зазначити наступне.

Відповідно до п/п. 4.2.2. Закону № 2181 контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо, зокрема, контролюючий орган внаслідок проведення камеральної перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов'язання.

Камеральною вважається перевірка, яка проводиться контролюючим органом виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях, без проведення будь-яких інших видів перевірок платника податків.

Аналогічні положення передбачені п/п. 75.1.1. ПК України, відповідно до якої камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні органу державної податкової служби виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків.

При цьому, під арифметичною помилкою слід розуміти помилки або описки, допущені платником податку при заповненні декларації або додатків до них, зокрема при виконанні арифметичних дій, передбачених при обчисленні об'єкта оподаткування з метою визначення податкових зобов'язань з податку, збору, обов'язкового платежу (додавання або вирахування відповідних рядків), а також описки, допущені при перенесенні даних із додатків, на підставі яких заповнюються відповідні рядки декларації (неправильно поставлена кома при застосуванні одиниці виміру, неправильно перенесений підсумок з додатка та ін.).

У свою чергу під методологічною помилкою слід розуміти помилку, допущену платником податків при складанні ним декларації, яка полягає у неправильному застосуванні або незастосуванні ставок оподаткування чи коефіцієнтів при визначенні податкового зобов'язання з того чи іншого податку, збору (обов'язкового платежу).

Отже, предметом камеральної перевірки є лише аналіз відомостей, визначених в декларації, на предмет наявності/відсутності арифметичних або методологічних помилок.

Дослідивши декларацію позивача з ПДВ за листопад 2010 року, яка була прийнята у позивача відповідачем без зауважень, суд не вбачає в ній арифметичних або методологічних помилок.

У взаємозв’язку з наведеним та щодо обґрунтованості проведення двох камеральних перевірок однієї декларації з ПДВ за листопад 2010 року у червні 2011 року, суд також зазначає, що виходячи із змісту, суті і призначення п/п. 4.2.2. Закону № 2181 камеральна перевірка проводиться при поданні декларації та у випадках, передбачених п/п. 7.7.5. Закону України «Про податок на додану вартість», чинного на час подання декларації, така перевірка повинна бути завершена протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації. Те саме передбачено п. 200.10. ПК України щодо випадків подання заяви про бюджетне відшкодування, якою передбачено, що протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, податковий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних.

Проведення камеральної перевірки згодом, а тим більше через декілька місяців після подання декларації з ПДВ, що має місце в даному випадку, не допускається, є протиправним, а отже проводячи перевірки декларації позивача за листопад 2010 року у червні 2011 року, ДПІ діяла протиправно, у зв’язку з чим отримані під час їх проведення докази (акти перевірок) є доказами здобутими з порушенням закону та не можуть бути покладені в основу оскаржуваних рішень та не можуть братися судом до уваги на підставі ч. 3 ст. 70 КАС України.

У той же час, з метою з’ясування всіх обставин спірних відносин, суд зазначає, що з акту камеральної перевірки також вбачається, що під час камеральної перевірки ДПІ встановлено порушення ст. 198.6. ПК України, тобто відсутність у позивача податкових накладних, що, однак, не є предметом дослідження під час проведення камеральної перевірки. При цьому, як встановлено під час розгляду справи, наявність/відсутність у позивача податкових накладних, які залучені до матеріалів справи, під час перевірки взагалі не перевірялась.

Як встановлено під час розгляду справи на підставі аналізу позиції ДПІ, викладеній вже у запереченнях на позов та виходячи з посилання ДПІ в акті перевірки на порушення п. 198.6. ПК України (щодо необхідності підтвердження права на податковий кредит податковими накладними), проводячи камеральні перевірки, відповідач у той же час фактично вийшов за межі предмету таких перевірок та обставин, які перевіряються під час проведення камеральної перевірки.

Виходячи із заперечень проти позову, відповідач під час проведення двох камеральних перевірок однієї декларації фактично вдався не до оцінки наявності арифметичних та методологічних помилок, що входить до предмету цих перевірок, а вдався до аналізу фактичних господарських відносин позивача з його контрагентами, що є предметом документальної перевірки, яка ДПІ не проводилась.

Зокрема, виходячи з обставин, які зазначені у запереченнях на позов, перевірка/встановлення таких обставин взаємовідносин між платниками податків здійснюється за загальними правилами проведення документальних перевірок, зокрема, в порядку п/п. 75.1.2., п. 78.1., ст. 79, ст. 81, п/п. 20.1.1., 20.1.2., 20.1.5., 20.1.8., 20.1.10., 44.6. ПК України, у т.ч. з дослідженням фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом ДПС документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків, що відповідає умовам проведення документальних перевірок згідно з п/п. 75.1.2. ПК України, та, при цьому, з дотриманням прав платника, визначених, зокрема, у п. 17.1., п. 44.7. ПК України. В даному випадку відповідачем цих вимог не дотримано, а отже перевірки (їх висновки) не можуть бути визнані законними та обґрунтованими, а складені за її результатами акти - покладені в основу оскаржуваних рішень.

Окрім цього, як зазначено вище, в акті перевірки ДПІ вказує на порушення позивачем п. 198.6., обставини щодо чого встановлюються під час проведення документальних, а не камеральних перевірок, однак, в оскаржуваному рішенні ДПІ вказує вже на інше порушення - п/п. 49.18.1. ПК України (щодо порушення строків подання декларації). При цьому, посилаючись у рішеннях на п. 120.1. ПК України (щодо штрафних санкцій за неподання/несвоєчасне подання декларації), ДПІ визначає не лише штрафні санкції за порушення строку подання декларацій, яке на думку ДПІ було допущено, але й суму основного грошового зобов’язання, що не відповідає положенням п. 120.1. ПК України, оскільки при неподанні декларації, чого в даному випадку не встановлено, застосовується лише штраф.

Тобто, дії ДПІ по проведенню перевірки та у зв’язку з прийняттям оскаржуваного рішення носять суперечливий характер, фактично зміст заперечень проти позову спрямований на усунення недоліків перевірки, на переоцінку (зміну) обставин та підстав притягнення позивача до відповідальності та підстав визначення грошових зобов’язань, що не допускається за правилами ПК України, а наведені обставини свідчить про необґрунтованість та протиправність спірних рішень.

У взаємозв’язку з наведеним та в контексті суперечностей між актами перевірок та оскаржуваними рішеннями, суд зазначає, що надання податковим органом згодом, після проведення перевірки, у т.ч. під час розгляду справи у суді, додаткових обґрунтувань/мотивувань, усунення недоліків, які мали під час проведення перевірки, переоцінка обставин та підстав прийнятого рішення та зазначення згодом інших правових підстав проведення перевірки, висновків акту перевірки та прийняття оскаржуваного рішення не має правового значення та не впливає на оцінку судом рішень ДПІ, які оцінюються виходячи з тих правових підстав, які визначені в оскаржуваних рішень в кореспонденції з оцінкою висновків в акті перевірки.

З огляду на це судом не можуть братися до уваги в обґрунтування правомірності проведення перевірок та прийняття рішень ДПІ додаткові мотиви та підстави прийняття оскаржуваного рішення, про які йдеться у запереченнях на позов.

У той же час, з метою з’ясування всіх обставин спірних відносин та в контексті доводів ДПІ щодо того, що договори з контрагентами позивача є нікчемними на підставі актів перевірок контрагентів іншими ДПІ як такі, що суперечать моральним засадам суспільства, суд зазначає, що відповідачем не надано під час розгляду справи доказів суперечності спірних операцій інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а саме - рішення суду про визнання недійсним правочинів з контрагентами, як-то передбачено ч. 3 ст. 228 ЦК України. З урахуванням вищенаведеного в сукупності судом під час розгляду не встановлено обставин, які б свідчили про нікчемність спірних операцій.

При цьому, щодо наданої ДПІ копії акту документальної невиїзної перевірки ПП «Екобудсервіс-Плюс»від 21.03.2011 року (за період листопада 2010 р.) щодо визнання ДПІ нікчемними договорів, суд зазначає, що під час цієї перевірки первинні документи за взаємовідносинами з позивачем не перевірялися. Під час цієї перевірки перевірялися відносини ПП «Екобудсервіс-Плюс»з іншим підприємством (постачальником). Акт перевірки містить посилання на наявність ознак діяльності контрагента такої, що не відбулася. В акті не зазначено про конкретні порушення, допущені контрагентом за конкретними взаємовідносинами з позивачем. При цьому ДПІ не надано податкової і фінансової звітності контрагента з якої б вбачалось недостатність існуючих у нього трудових та матеріальних ресурсів та під час розгляду справи відповідачем не наведено кількість трудових та виробничих ресурсів, які повинні були бути на думку ДПІ у контрагента для здійснення спірних операцій, але були відсутні, як і не доведено неможливості організації проведення операції з цим контрагентом за участю керівника контрагента, щодо повноважень якого ДПІ не наведено заперечень.

Щодо акту камеральної перевірки від 23.03.2011 р. іншого контрагента позивача, а саме ПП «Кремнет», з його змісту також вбачається що будь-які первинні документи за відносинами позивача з цим підприємством не досліджувались та не оцінювались. В акті не наведено наявності арифметичних або методологічних помилок у податковій декларації контрагента, які б могли вплинути на формування податкового кредиту позивачем. Як зазначено вище, щодо декларацій обох контрагентів не приймалося рішення про невизнання їх податковою звітністю. ДПІ не надано податкової та фінансової звітності цього контрагента, яка б могла свідчити про неможливість виконання операцій з поставки позивачу сумішей. При цьому, щодо висновку експерта від 15.03.2011 р. про підписання документів від ПП «Кремнет»не керівником, про що йдеться в акті перевірки, акт перевірки не містить відомостей, що зазначені висновки експерта стосуються первинних документів за відносинами з позивачем. Під час розгляду справи цей висновок ДПІ не наданий та не наведено непереборних обставин, що перешкоджали його наданню. Щодо порушення кримінальної справи № 11131009012 стосовно засновника ПП «Кремнет», на матеріали якої посилається ДПІ в своєму відзиві від 12.09.2011 року, то, як вбачається з цих заперечень та акту перевірки ПП «Кремнет»(стор. 6), ця справа не порушувалась стосовно нинішнього керівника підприємства, який керував підприємством, зокрема, у період листопада 2010 року. Під час розгляду справи, всупереч тому, що зазначені матеріали вимагались судом під час судового засідання 15.09.2011 року, ні протоколів допитів, ні постанови про порушення кримінальної справи, ДПІ не надано та не наведено непереборних обставин, що перешкоджали їх наданню. На час розгляду даної справи ДПІ не надано, як вироку суду, який набрав законної сили станом на час проведення перевірок та ухвалення оскаржуваних рішень та з якого б вбачалось порушення позивачем та цим контрагентом вимог податкового законодавства за конкретною спірною операцією, так і доказів прийняття судом вищезгаданої кримінальної справи до розгляду. Під час розгляду справи ДПІ не наведено обставин зв’язку зазначеної кримінальної справи, в контексті вчинення певного діяння певною особою, із конкретною операцією позивача із своїм контрагентом.

При цьому, дослідивши матеріали справи, зокрема, вищезгадані податкові накладні, договір позивача № 0-14/10-5 від 14.10.2010 року (щодо оренди компресорів) з ПП «Екобуд-Сервіс»(з додатком), акт виконаних робіт від 30.11.2010 року, рахунок № 30/11-5 від 30.11.2010 р., накладну ПП «Кремнет»№ 11/12 від 12.11.2010 р. про відпуск товарів (сумішей), рахунок № 12/11 від 12.11.2010 року, які зазвичай супроводжують такого роду операції, суд приходить до висновку, що податкові накладні видані за правилом першої події (поставки) за оподатковуваними операціями за ставкою 20%, що відповідає вимогам і правилам п/п. 3.1.1, п. 4.1., п. 4.5., п/п. 6.1.1., 7.2.3., 7.2.6., 7.2.8., 7.4.1., 7.4.5., п. 7.5. Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції на час їх видачі вчинення спірних операцій та видачі податкових накладних).

Зазначені податкові накладні за формою та змістом відповідають вимогам, встановленим наведеним Законом та Порядком заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 р. № 165 затвердженим в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 р. за № 233/2037 стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі, наведені в них дані відповідають та кореспондуються з даними первинних документів. Зазначені накладні включені до реєстру отриманих податкових накладних.

Контрагенти позивача на момент вчинення спірних операцій та видачі податкових накладних були зареєстровані платниками ПДВ, що підтверджується ДПІ та інформацією з офіційного сайту ДПА України, а отже видача ними податкових накладних, за операціями, фактичне здійснення яких відповідачем не спростовано під час розгляду справи та не наведено об’єктивних обставин та належних та допустимих доказів, які б ставили під сумнів фактичне здійснення операцій, є правомірним.

Під час розгляду справи ДПІ не надано доказів неподання контрагентами декларацій за спірний період або їх невизнання в порядку передбаченому п/п. 4.1.2. Закону № 2181. При цьому, у судовому засіданні представник ДПІ зазначив, що стосовно декларацій цих контрагентів позивача не приймалися рішення щодо їх невизнання податковою звітністю.

В контексті наведеного, слід додати, що відповідно до статті 10 Закону України "Про податок на додану вартість" та статей 1 і 4 Закону № 2181 (в редакції на час настання граничного строку подання декларацій з ПДВ за листопад 2010 року та сплати зобов’язань) та відповідно до положень п. 36.1., 36.5., 38.1., 44.1., 47.1., 49.2. ПК України (в редакції на час проведення перевірки та прийняття оскаржуваного рішення) обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов’язку. Тобто, платник податку несе самостійну (персональну) відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Отже, можливі порушення, допущені одним платником податків (наприклад, контрагентами позивача) у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків, а сама по собі несплата податку продавцями (у тому числі внаслідок ухилення від сплати), не впливає на формування податкового кредиту покупцем.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку під час розгляду справи ДПІ не доведено та судом не встановлено вчинення позивачем порушень, визначених ДПІ в актах перевірок та у спірних рішеннях, зокрема, щодо строків подання декларації, наявності в декларації арифметичних або методологічних помилок.

При цьому, ДПІ не доведено: законності проведення двох камеральних перевірок однієї податкової декларації за листопад 2010 року у червні 2011 року щодо обставин, які підлягають перевірці за правилами проведення документальних перевірок; обґрунтованості та відповідності законодавству висновків, викладених в актах перевірок щодо порушення позивачем п. 198.6. ПК України. Зазначені акти є доказами здобутими з порушенням закону, а отже не можуть бути покладені в основу оскаржуваних рішень і братися судом до уваги.

Окрім того, всупереч обов’язку, визначеному ч. 2 ст. 71 КАС України, ДПІ також не доведено належними та допустимими доказами наявності обставин та підставі, які б відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість»унеможливлювали формування позивачем податкового кредиту за вищезгаданими операціями та не наведено обставин, які б об’єктивно ставили під сумнів законність формування податкового кредиту. Позивач в даному випадку формував податковий кредит відповідно до вимог чинного законодавства України, а отже підстав для невизнання права позивача на спірні суми податкового кредиту не має.

Враховуючи вищенаведене в сукупності та беручи до уваги те, що відповідачем не доведено законності та обґрунтованості оскаржуваних рішень, позов підлягає задоволенню з урахуванням наступного. Відповідно до ч. 2 ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень і про скасування або визнання нечинним рішення. З огляду на це, беручи до уваги характер спірних взаємовідносин та оскаржуваного акту, положення ч. 2 ст. 11 КАС України, з метою повного та належного захисту прав позивача, суд приходить до висновку про визнання оскаржуваних рішень протиправним та їх скасування. У судовому засіданні позивач не наполягав на поверненні судового збору.

Керуючись вимогами ст. ст. 11, 69-71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецпожгазмонтаж»(код 32776780; адреса: 04119, м. Київ, вул. С. Хохлових, 8) задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва від 07.07.2011 № 009200/1506/0 та № 009201/1506/0.

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.          

          

Суддя                                                                                      О.А. Кармазін

Повний текст постанови суду складено та підписано 07.10.2011 року.