Ухвала

від 19.02.2014 по справі 2а-11876/11/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" лютого 2014 р. м. Київ К/9991/25404/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.10.2011

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2012

у справі № 2а-11876/11/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецпожгазмонтаж»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.10.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2012, задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецпожгазмонтаж» (надалі - позивач, ТОВ «Спецпожгазмонтаж») до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (надалі - відповідач, ДПІ у Шевченківському районі м.Києва) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 07.07.2011 № 009200/1506/0 та № 009201/1506/0.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій мотивували своє рішення тим, що відповідачем не доведено правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.10.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2012 і відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких наводить доводи обґрунтованості та законності спірних судових рішень.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що представниками відповідача 25.06.2011 проведено камеральні перевірки декларації з податку на додану вартість за листопад 2010 року, за результатами яких складено акти № 191/1506 та № 190/1506. Перевірками за обома актами встановлено порушення п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (щодо необхідності підтвердження податкового кредиту податковою накладною), порушення Порядку заповнення та подання податкової звітності з податку на додану вартість, а саме: виявлено арифметичну (методологічну) помилку (порушення), що вплинула на розрахунки з бюджетом.

Крім того, податковий орган посилається на те, що договори позивача з ПП «Кремнет» та ПП «Екобудсервіс-Плюс» є нікчемними, а тому спірні податкові повідомлення-рішення прийнято ним правомірно внаслідок виявлених порушень. Також зазначає, що позивачем несвоєчасно подано декларацію з податку на додану вартість за листопад 2010 року в порушення пп.49.18.1 п. 49.18 ст. 49 Податкового кодексу України .

На підставі вказаних актів прийнято податкове повідомлення-рішення від 07.07.2011 № 009200/1506/0, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість: за основним платежем - на 5 247,00 грн., за штрафними санкціями - на 1 311,75 грн.; а також податкове повідомлення-рішення від 07.07.2011 № 009201/1506/0, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем - на 5 738,00 грн., за штрафними санкціями - на 2 869,00 грн.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач 15.12.2010 подав до ДПІ у Шевченківському районі м. Києва декларацію з податку на додану вартість за листопад 2010 року (вх. № 585556) в порядку та в межах строків, передбачених пп. «а» пп. 4.1.4 п.4.1 ст.4 Закону України від 21.12.2000 № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (який був чинним на момент подання декларації), що відповідачем не заперечувалось.

Посилання податкового органу на порушення позивачем при поданні декларації положень Податкового кодексу України доречно були спростовані судами попередніх інстанцій, з чим погоджується колегія суддів Вищого адміністративного суду України, оскільки на момент подачі декларації з податку на додану вартість за листопад 2010 року Податковий кодекс України не набув чинності та не регулював спірні відносини. Відтак, в силу приписів ст. 58 Конституції України , позивач не міг порушити у 2010 році положення вказаного нормативно-правового акта (щодо строків подання декларації), які набрали чинності лише у 2011 році, що свідчить про безпідставність висновків контролюючого органу та прийнятих на їх основі податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо, зокрема, контролюючий орган внаслідок проведення камеральної перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов'язання.

Камеральною вважається перевірка, яка проводиться контролюючим органом виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях, без проведення будь-яких інших видів перевірок платника податків.

Аналогічні положення передбачено пп. 75.1.1 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України , відповідно до якого камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні органу державної податкової служби виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків.

При цьому, під арифметичною помилкою слід розуміти помилки або описки, допущені платником податку при заповненні декларації або додатків до них, зокрема, при виконанні арифметичних дій, передбачених при обчисленні об'єкта оподаткування з метою визначення податкових зобов'язань з податку, збору, обов'язкового платежу (додавання або вирахування відповідних рядків), а також описки, допущені при перенесенні даних із додатків, на підставі яких заповнюються відповідні рядки декларації (неправильно поставлена кома при застосуванні одиниці виміру, неправильно перенесений підсумок з додатка тощо).

У свою чергу, під методологічною помилкою слід розуміти помилку, допущену платником податків при складанні ним декларації, яка полягає у неправильному застосуванні або незастосуванні ставок оподаткування чи коефіцієнтів при визначенні податкового зобов'язання з того чи іншого податку, збору (обов'язкового платежу).

Отже, предметом камеральної перевірки є лише аналіз відомостей, визначених в декларації, щодо наявності або відсутності арифметичних чи методологічних помилок.

Проаналізувавши міркування судів попередніх інстанцій, колегія суддів погоджується із викладеними ними висновками про те, що у декларації позивача з податку на додану вартість за листопад 2010 року, яка була прийнята відповідачем без зауважень, відсутні арифметичні чи методологічні помилки.

Щодо доводів скаржника про нікчемність договорів позивача, укладених з ПП «Кремнет» та ПП «Екобудсервіс-Плюс» і неправильність формування податкового кредиту з податку на додану вартість, колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону , протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведеного вбачається, що наявність у платника податку (позивача у справі) виданих йому продавцями товару податкових накладних, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата податку на додану вартість продавцям у складі вартості товару є достатніми підставами для визначення податкового кредиту при реальному проведенні господарських операцій.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог подано до суду податкові накладні, договори, акти виконаних робіт, рахунки, накладні про відпуск товару, на підставі яких ТОВ «Спецпожгазмонтаж» сформовано податковий кредит по господарських операціях з ПП «Кремнет» та ПП «Екобудсервіс-Плюс», що підтверджує факт реального виконання договорів.

Крім того, на час укладання та виконання договорів ПП «Кремнет» та ПП «Екобудсервіс-Плюс» були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також були платниками податку на додану вартість та мали повну податкову правосуб'єктність, тобто мали право виписувати податкові накладні.

Неможливість підтвердити відображення контрагентами сум податку на додану вартість у складі податкових зобов'язань згідно даних актів перевірок інших суб'єктів господарювання, порушення кримінальної справи щодо посадової особи контрагента не є підставою для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки невиконання свого зобов'язання однією із сторін господарських відносин не може вважатись підтвердженням наявності мети ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди іншою стороною у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у його постановах від 22.10.2010 у справі № 21-3а10, від 01.06.2010 у справі № 21-573во10, від 31.01.2011 у справі 21-47а10.

Більш того, наведені судження узгоджуються із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення податкового законодавства з боку позивача та про неправомірність спірних податкових повідомлень-рішень.

Відтак, наведене підтверджує правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при постановленні рішень, що доводами касаційної скарги не спростовується.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.10.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2012 у справі № 2а-11876/11/2670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис)А.М. Лосєв Судді (підпис)Л.І. Бившева (підпис) Н.Г. Пилипчук