Постанова

від 23.08.2011 по справі 22/40-27/30

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

22/40-27/30

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

                                                                                                                                            ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.08.11                                                                                           Справа  № 22/40-27/30

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого судді                              Юрченка Я.О.

суддів                                                  Хабіб М.І.

                                                            Якімець Г.Г.

розглянув апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діброва», м.Яремче Івано-Франківської області

на рішення Господарського суду Івано-Франківської Львівської області від 21.06.2011р.

у справі № 22/40-27/30

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діброва», м.Яремче Івано-Франківської області

до відповідача Публічного акціонерного товариства «ПриватБанк», м.Дніпропетровськ, в особі Івано-Франківської філії ПАТ КБ «ПриватБанк», м.Івано-Франківськ

про стягнення 290500 грн.

За участю представників:

позивача: Кордонець М.

відповідача: Гук А.С.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 21.06.2011р. у справі № 22/40-27/30 відмовлено в позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Діброва" (вул.Свободи, 261, к.3 м.Яремче, Івано-Франківська область, 78500) до відповідача Публічного акціонерного товариства "ПриватБанк" (вул.Набережна Перемоги, 50, Жовтневий район, м.Дніпропетровськ, Дніпропетровська область, 49094) в особі Івано-Франківської філії ПАТ КБ "ПриватБанк" (вул.Галицька, 22, м.Івано - Франківськ, Івано-Франківська область, 76000) про стягнення 290500 грн. заподіяних збитків за порушення зобов'язань відповідачем за договором банківського рахунку № IFOQGB/2 від 16.06.2007р.

При прийнятті рішення місцевий господарський суд виходив з приписів ст.ст.11, 509, 526, 530, 610, 611, 623, 1066, 1068, 1071, 1073, 1166 Цивільного кодексу України, ст.ст.179, 193, 224 Господарського кодексу України, п.п.1.24, 18.2, 32.3.1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, позовні вимоги задоволити, з мотивів у ній наведених. Зокрема апелянт покликається на те, що після уточнення ним позовних вимог у заяві № 01-15/06 від 15.06.2011р. з вимогами про відшкодування збитків він не звертався, а просив стягнути з відповідача 290500 грн., що є сумою коштів, які банк повинен зарахувати (повернути) на рахунок клієнта, а не збитками, оскільки будь-яких правових підстав щодо відшкодування збитків ТзОВ «Діброва»в заявленому від 28.04.2010р. позові не наводила. Відповідач здійснив безпідставне списанння коштів з рахунку позивача в сумі позову, які останній просить повернути. Апелянт вважає, що вирішуючи спір, суд першої інстанції поклав на позивача тягар доведення вини відповідача за завдану шкоду, чим порушив ст.ст.614, 1166 ЦК України.

Позивач в якості додатку до апеляційної скарги подав клопотання про витребування доказів у справі.

Відповідно до ст.38 ГПК України сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, що перешкоджають його наданню; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; 4) обставини, які може підтвердити цей доказ.

Подане позивачем клопотання не відповідає вимогам, встановленим ст.38 ГПК України, зокрема у ньому не вказано обставин, які можуть підтвердити витребувані докази, а тому відхиляється апеляційним господарським судом за необгрунтованістю. При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу позивача на те, що перелічені у клопотанні документи уже витребовувались у відповідача ухвалами Господарського суду Івано-Франківської області від 22.04.2011р., від 05.05.2011р. та від 02.06.2011р.

В судовому засіданні 23.08.2011р. позивач заявив клопотання про залучення до участі у справі на стадії перегляду судового рішення в апеляційному порядку, іншого відповідача –Приватне підприємство «Ампір-Преміум»(95000, Автономна Республіка Крим, м.Сімферополь, вул.Некрасова, 30, кв.4, ідентифікаційний код 36393954).

Апеляційний господарський суд відхиляє вказане клопотання, оскільки відповідно до вимог ч.1 ст.24 ГПК України залучення до участі у справі іншого відповідача за клопотанням сторони або за ініціативою суду здійснюється господарським судом за наявністі достатніх підстав до прийняття рішення у справі. Таке клопотання позивачем суду першої інстанції не заявлялось.

Представник позивача вимоги та доводи апеляційної скарги підтримав.

Представник відповідача проти вимог та доводів апеляційної скарги заперечив, просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши наявні матеріали справи, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоовленню, виходячи з наступного.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Діброва" (позивач) 30.04.2010р. звернулось в Господарський суд Івано-Франківської області з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" в особі Івано-Франківської філії (відповідач) про стягнення 290500 грн. заподіяних збитків та 1936 грн. судових витрат.

Як на підставу позову позивач посилається на порушення відповідачем умов укладеного між сторонами у справі договору банківського рахунку № IFOQGB/2 від 16.06.2007р., зокрема пункту 2.1.15, оскільки вважає, що банк не забезпечив збереження коштів позивача, що призвело до безпідставного їх списання з рахунку в сумі позову 290500 грн., та пункту 3.1.2, оскільки банк не здійснює розрахунків обумовлених договором. Посилаючись на п.п.1.2, 1.4, 2.1.3, 2.1.15, 2.1.18, 3.2.1, 5.3 договору банківського рахунку № IFOQGB/2 від 16.06.2007р. та ст.1066, 1068, 1070, 1071, 1073 ЦК України, просив позов задоволити.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 09.06.2010р. у справі № 22/40 позов задоволено, стягнуто з Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (вул.Набережна Перемоги, 50, м.Дніпропетровськ, код 14360570) в особі Івано-Франківської філії публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (вул.Галицька, 22, м.Івано-Франківськ, 76000, код 20568613) в користь товариства з обмеженою відповідальністю "Діброва" (вул.Свободи, 261, с.Добротів, Надвірнянський район, Івано-Франківська область, код 22195783) - 290500 грн., 2905 грн. сплаченого державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.10.2010р. рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 06.07.2010р. у справі № 22/40 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 09.02.2011р. вищевказані рішення Господарського суду Івано-Франківської області та постанову Львівського апеляційного господарського суду скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду Івано-Франківської області в іншому складі суду.

16.06.2011р. Господарському суду Івано-Франківської області позивач подав заяву про уточнення позовних вимог № 01-15/06 від 15.06.2011р., в якій просив стягнути з Публічного акціонерного товариства "ПриватБанк", м.Дніпропетровськ, в особі Івано-Франківської філії ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Діброва" 290500 грн., 2905 грн. сплаченого державного мита та 236 грн. витрат та інформаціно-технічне забезпечення судового процесу.

В заяві про уточнення позовних вимог позивач зазначив, що у зв'язку із зміною юридичної адреси ТзОВ «Діброва»та оскільки ним було заявлено позов про стягнення безпідставно списаних банком з рахунку клієнта коштів, вважає за необхідне уточити предмет позову та виходячи з вимог договору банківського рахунку № IFOQGB/2 від 16.06.2007р. та ст.1066, 1068, 1070, 1071, 1073 ЦК України, просив уточнені позовні вимоги задоволити.

Предмет позову —це матеріально-правова вимога, заявлена позивачем в суд до відповідача щодо усунення допущеного відповідачем порушення суб'єктивного права позивача.

Підстави позову —це обставини, що вказуються позивачем, з якими позивач, як з юридичними фактами, пов'язує свою матеріально-правову вимогу або правовідносини в цілому, що складають предмет позову.

Матеріально-правовою вимогою у даному випадку є стягнення коштів в сумі 290500 грн. Підстав позову позивач не змінював. Із норм, на які покликається позивач в якості підстав позову чітко не вбачається правова природа заявленої ним вимоги (чи це сума до повернення, завдані збитки, тощо).

У постанові Вищого господарського суду України від 09.02.2011р., вказівки у якій, згідно з ст.111-12 ГПК України, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи, суд касаційної інстанції зазначив, що господарські суди попередніх інстанцій не звернули уваги на норми, якими регулюються питання відшкодування збитків.

Відтак, розглядати вимогу позивача слід, як в межах договірних, так і позадоговірних відносин (відшкодування шкоди).

Матеріалами справи встановлено, що між ЗАТ КБ “ПриватБанк” (зміненого на Публічне акціонерне товариство — п.1.1 Статуту позивача в новій редакції, зареєстрованій 17.07.2009р.) в особі керуючого Яремчанським відділенням № 1 (надалі “банк”) та ТзОВ “Діброва”, як клієнтом, було укладено договір банківського рахунку № IFOQGB/2 від 16.06.2007р., відповідно до якого банк відкрив позивачу поточний рахунок № 26001052501308.

Пунктом 1.2 договору визначено, що за договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунку та здійснювати інші операції за рахунком (рахунками) у порядку та на умовах передбачених цим договором.

Згідно з п.2.1.5 договору банк зобов'язаний виконувати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі у строки: у день його надходження, якщо документ надійшов протягом операційного часу.

Пунктом 2.1.6 договору встановлено, що банк приймає та виконує розрахункові документи відповідно до чинного законодавства та виключно в межах залишку грошових коштів на рахунку клієнта.

Пунктом 2.1.7 договору закріплено, що у разі потреби за заявою і бажанням клієнта банк надає можливість клієнту здійснювати зі своїх рахунків у банку, а також отримання інших послуг, за допомогою електронних розрахунково-інформаційних програмних пунктів (ЕРІПП), що  оформляється шляхом підписання сторонами договору та додатків до нього, які є невід'ємною його частиною.

Згідно з п.2.2.2 договору клієнт зобов'язаний дотримуватись принципів організації безготівкових розрахунків, їх форм, стандартів документів і документообігу.

Розділом 4 договору передбачено, що за допомогою банківських програмних продуктів клієнт може надавати банку розрахункові документи в електронному вигляді, в тому числі підготовлювати, переводити платежі з розрахункового рахунку як в Україні, так і за кордон, отримувати інформацію про стан рахунку та здійснювати інші функції. Вказано, що сторони визнають юридичну силу платежів зроблених через електронно-розрахункові інформаційні програмні продукти і їх еквівалентність платежам, що здійснюються з використанням платіжних документів на паперових носіях.

Клієнт висловив бажання на обслуговування засобами електронних розрахунково-інформаційних програмних продуктів банку, відповідно 17.10.2005р. був підписаний додаток № 3 до договору банківського рахунку № ІFOQGB/2 від 17.10.2005р. — Регламент робіт електронних розрахунково-інформаційних програмних продуктів (далі додаток). Даний додаток визначає порядок і характер робіт, необхідних для здійснення електронних платежів за допомогою засобів "Іnternet" та за допомогою електронних розрахунково-інформаційних програних продуктів (далі ЕРІПП). Організація роботи через ЕРІПП для клієнта вказана в 3-му розділі додатку, а саме: клієнт для формування своєї клієнтської частини має можливість отримати на wеb-сайті банку - httр://www.ргіvtbank.uа установчий комплект файлів. Встановлення програмного продукту на робочому місці, налагодження робочого середовища, введення паролів, генерацію ключів електронної програми у процесі роботи клієнт виконує самостійно. На прохання клієнта на етапі встановлення електронних програм банк надає виключно консультаційну допомогу. Обмін інформацією (в т.ч. здійснення платежів, перевід грошових коштів з рахунку) між банком і клієнтом можливий тільки після підписання документів клієнтом за допомогою електронного цифрового підпису, який знаходиться у клієнта і зберігається на магнітному носії.

У відповідності до п.1.5 додатку № 3 до договору, клієнт є ініціативною стороною під час проведення електронних платежів, а п.3.2 цього ж додатку вказує на те, що встановлення, налаштування, підключення, генерацію ключів здійснює та виконує виключно сам клієнт.  

Відповідно до п.2.1.10 договору банк взяв на себе зобов'язання списувати грошові кошти з рахунку клієнта на підставі його розпорядження або без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених цим договором (у тому числі клієнта з третіми особами) та (або) чинним законодавством.

Такі ж обов'язки банку передбачені ст.1071 ЦК України.

Банк взяв також на себе зобов'язання забезпечити збереження коштів клієнта (п.2.1.15 договору).

Внаслідок перевірки позивачем виписки про рух коштів по вказаному банківському рахунку, 06.08.2009р. ним було виявлено, що 05.08.2009р. мало місце списання коштів з вказаного рахунку в сумі 290500 грн. без його розпорядження. Даний несанкціонований рух коштів відбувся внаслідок втручання в роботу комп'ютерної мережі системи переказу грошових коштів банку невстановленою особою, яка без відома посадових осіб ТзОВ “Діброва”, підробивши платіжне доручення в електронному вигляді, здійснила переказ грошових коштів в сумі 290500 грн. з вказаного рахунку на рахунок, який належить ПП “Ампір-Преміум” (м.Сімферополь) і в подальшому дані кошти було перераховано на дві пластикові карти “Приватбанку”, які в той же день переведені в готівку. По даному факту заступником начальника СУ УМВС України в Івано-Франківської області Присяжнюком Я.І. порушена кримінальна справа (постанова про порушення кримінальної справи та прийняття її до провадження від 12.08.2009р.).

Наведені обставини підтверджуються заявою позивача (вх.№ 96 від 06.08.2009р.), випискою з його банківського рахунку, листами відповідача № Р.19.00.36.00.0.0.0/159 від 21.09.2009р., № 16.0.0.0./156 від 25.01.2010р., постановою про порушення кримінальної справи від 12.08.2009р.

В той же день 06.08.2009р. позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення коштів, яку відповідач не виконав. Позивач, вважаючи відмову банку в поверненні коштів безпідставною звернувся з позовом до суду.

За змістом ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договір.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, передбачених ст.11 цього кодексу, зокрема, із договорів.

Згідно із ст.526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні положення містяться в ст.ст.179, 193 ГК України.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання - ст.610 ЦК України). Згідно із п.4 ч.1 ст.611 у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч.1 ст.1066 ГПК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Згідно з п.1.24 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” помилковий переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб'єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного утримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі.

Пунктом 18.2 цього ж Закону передбачено, що відповідальність за достовірність інформації, що міститься в реквізитах електронного документа, несе особа, яка підписала цей документ електронним цифровим підписом.

Пунктом 32.3.1 вищезазначеного Закону передбачено обов'язкову наявність вини банку у здійсненні помилкового переказу, як підставу для настання відповідальності у вигляді повернення переказу за рахунок власник коштів.

Згідно з ч.3 ст.1066 ЦК України банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Відповідно до ч.1 ст.1068 ЦК України банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Згідно із ст.1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом.

Із змісту наведеної норми випливає, що безпідставним є лише таке списання коштів з рахунку клієнта, яке здійснене банком за відсутності будь-якої з підстав, встановлених цією статтею (тобто, за відсутності розпорядження клієнта, рішення суду або відповідних умов в договорі банківського рахунку).

Умовами договору та статтею 1073 ЦК України передбачено, що у разі безпідставного списання банком з рахунку клієнта коштів банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта.

Однак, банк повинен повернути кошти клієнту лише у разі підтвердження з його боку порушення, внаслідок якого кошти були списані банком з рахунку клієнта безпідставно.

Згідно з умовами і правилами надання банківських послуг, що є частиною договору, банк не несе відповідальності за операції, що супроводжувались авторизацією. Списання коштів з рахунку за авторизованою операцією є підтвердженням розпорядження клієнта і не може вважатись порушенням з боку банку та безпідставним списанням коштів.

Судом встановлено, що списання грошових коштів з рахунку позивача було здійснено на підставі його дистанційного розпорядження, що надішло до банку з допомогою систем дистанційного обслуговування в порядку, передбаченому законодавством та умовами договору. Відповідно дії чи бездіяльності банку, як сторони договору, на проведення платежів не було, адже електронний платіж проводиться тільки з ініціативи клієнта, оскільки всі генеруючі ключі та паролі доступу до системи Приват-24, згідно з якими можливо розпорядження рахунком знаходяться виключно у клієнта, як власника рахунку. Отже, здійснене банком списання грошових коштів не може вважатись безпідставним.

Більше того, платіж був проведений правильно у відповідності до вимог Інструкції НБУ за № 22 від 21.04.2004р., і не проводити такий платіж банк не мав права, адже у відповідності до вимог ст.526 ЦК України - зобов'язання виконуються належним чином у відповідності до вимог договору.

Таким чином, оскільки обставини вчинення порушень і неправомірних дій з боку банку позивачем не доведено, вказане виключає відповідальність згідно з умовами договору та вимогами законодавства.

Частинами першою та другою ст.22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Згідно з вимогами ст.224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі і відшкодування збитків.

Положеннями ст.623 ЦК України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Вказана стаття унормовує загальні підстави для відшкодування шкоди в рамках позадоговірних (деліктних) зобов'язань. Деліктна (позадоговірна) відповідальність за загальним правилом настає за наявності вини заподіювача шкоди. Фактичною підставою для застосування такого виду відповідальності є вчинення особою правопорушення. При цьому, юридичною підставою відповідальності є склад цивільного правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою, вина. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв'язок, як елемент цивільного правопорушення, виражає зв'язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода –наслідком.  

Тобто для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Відсутність хоча б одного елементу складу правопорушення виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст.33 ГПК України). Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведеності їх переконливості. Отже, за приписами вище наведених норм позивач повинен довести суду належними та допустимими доказами факт заподіяння йому збитків, розмір цих збитків, наявність неправомірної поведінки відповідача, безпосередній причинно-наслідковий зв'язок між неправомірною поведінкою та заподіяними збитками.

Позивачем не доведено наявності неправомірності поведінки відповідача, як і того, що відповідач порушив зобов'язання за договором банківського рахунку № IFOQGB/2 від 16.06.2007р. шляхом безпідставного списання грошових коштів з рахунку позивача. Відповідно не доведено наявності безпосереднього причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача і заподіяними позивачу збитками.  

Якщо ж позивачу спричинена шкода шляхом вчинення протиправного діяння сторонньою особою, яка могла скористатися його конфіденційними даними щодо доступу до банківського рахунку, відповідальність за такі дії відповідно до ст.1166 ЦК України в повному обсязі покладається на особу, якою спричинено шкоду.

Наведені правові підстави дозволяють зробити висновок про необґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 290500 грн. за порушення зобов'язань за договором банківського рахунку № IFOQGB/2 від 16.06.2007р., та правомірність відмови суду першої інстанції у їх задоволенні.

Тому, виходячи з наведеного в сукупності та враховуючи, що доводами апеляційної скарги правомірності висновків суду першої інстанції щодо відмови в позові не спростовано, обставин, які відповідно до статті 104 ГПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції в порядку статей 33, 34 ГПК України апелянтом не доведено, а оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, таким, що прийнято у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, фактичними обставинами та матеріалами справи, апеляційний господарський суд підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачає.

Відтак, керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 21.06.2011р. у справі № 22/40-27/30 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діброва», м.Яремче Івано-Франківської області - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи повернути до місцевого господарського суду.

Головуючий суддя                                                                                Юрченко Я.О.

Суддя                                                                                                    Хабіб М.І.

Суддя                                                                                                    Якімець Г.Г.