Постанова

від 14.05.2008 по справі 3/393

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ

АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01025, 

м. Київ,  вул. Десятинна,  4/6

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К

Р А Ї Н И

місто

Київ

11

год. 45 хв.

 14.05.2008 р.                                               

                                                     №

3/393 

Окружний

адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді  Блажівської Н. Є. при секретарі Серпутько Т.

С.

за

участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача-1: Епельбаум А.І. (довіреність № 9308

від 7 листопада 2007 року)

від відповідача-2: Фортуненко Т.П. (довіреність №

09/2150-11 від 26 грудня 2007 року)

від відповідача-3: Миколенко Е.В. (довіреність №

05-30/3001 від 9 квітня 2008 року)

від відповідача-4: Стальна О.О. (довіреність № 06-5195

від 26 листопада 2007 року)

від третьої особи: не з'явився

За

результатами розгляду у відкритому судовому засіданні адміністративної справи

За

позовом                         

ОСОБА_1(надалі

-Позивач)

до        за участю  Управління праці та соціального захисту

населення Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації

(надалі -Відповідач-1), Київського міського центру по нарахуванню та

здійсненню соціальних виплат (надалі -Відповідач-2), Головного управління

державного казначейства України в місті Києві (надалі -Відповідач-3) та

Головного управління соціального захисту населення Київської міської

державної адміністрації (надалі -Відповідач-4)  Міністерства праці та соціальної політики

України (надалі -Третя особа)

 про

 стягнення невиплаченої суми допомоги

На

підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в

судовому засіданні 14 травня 2008 року проголошено вступну та резолютивну

частини Постанови.

В С Т А Н О В И В

ОСОБА_1

звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до

Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної у

місті Києві державної адміністрації про стягнення невиплаченої суми щорічної

одноразової допомоги на оздоровлення за 2004-2007 роки.

22

лютого 2008 року було залучено в якості відповідачів Київський міський центр по

нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, Головне управління державного

казначейства України в місті Києві, Головне управління соціального захисту

населення Київської міської державної адміністрації та Міністерство праці та

соціальної політики України в якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних

вимог на предмет спору.

Позивачем

було подано клопотання про розгляд справи без його участі. В позовній заяві

Позивач зазначає, що виплачені кошти у вигляді щорічних сум компенсації на

оздоровлення за 2004-2007 роки обчислені і нараховані Відповідачем невірно,

всупереч нормам закону, які підлягають застосуванню. Також у позовній заяві вказано,

що Постанова Кабінету Міністрів України № 836 «Про компенсаційні виплати

особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», на яку

посилається Відповідач, встановлювала розмір виплат щорічної одноразової

допомоги, який не змінювався тривалий час та суперечить нормам законів. 

Відповідач-1

надав письмові заперечення на позов та зазначив, що на сьогоднішній день чинним

законодавством не передбачено порядок відшкодування та механізм сплати

недоотриманих сум коштів на оздоровлення Управліннями праці та соціального

захисту населення за рахунок коштів Державного бюджету. Крім того, Державним

бюджетом не передбачені кошти на покриття витрат даного типу. А відповідно до

статті 51 Бюджетного кодексу України будь-які зобов'язання, взяті фізичними та юридичними

особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних

асигнувань або ж перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом

про Державний бюджет України не вважаються бюджетними зобов'язаннями. Витрати

державного бюджету на покриття таких зобов'язань не можуть здійснюватися.

Представник

Відповідача-1 також зазначив, що Позивач не надав доказів, який саме закон

встановлює порядок виплат недоотриманих сум. Право Позивача на одноразову

допомогу не порушено оскільки йому було виплачено всю суму, встановлену

Кабінетом Міністрів України. Ці виплати не передбачені Законом України «Про

Державний бюджет України на 2008 рік», а виплата їх суперечить та протидіє

Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» створюючи штучний

дефіцит бюджету і є протизаконною.

Також

представник Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської

районної у місті Києві державної адміністрації вказав на те, що Позивачем

пропущено строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та

інтересів особи. А саме, Позивач протягом 2004-2006 років одержувала нараховані

їй виплати, заперечень щодо їх розміру не заявляла, законодавчо встановлені

розміри компенсаційних виплат повинна була знати, так як Закон України «Про статус

і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської

катастрофи»офіційно оприлюднений.

Відповідач-2

проти позову заперечив та зазначив, що Конституційним Судом України рішення про

визнання неконституційною Постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня

2005 року № 562 та № 836 не приймалось. Представником Відповідача-2 також було

зазначено, що Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних

виплат  діяв в межах правового поля і

немає законних підстав для виплати різниці суми щорічної допомоги на

оздоровлення  за 2004-2007 роки, оскільки

виплати зазначених допомог проведені Позивачу у відповідності з чинним

законодавством. Також представник Відповідача-2 вказав на те, що Позивачем

пропущено строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та

інтересів особи. А саме, Позивач протягом 2004-2006 років одержувала нараховані

їй виплати, заперечень щодо їх розміру не заявляла, законодавчо встановлені

розміри компенсаційних виплат повинна була знати, так як Закон України «Про

статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської

катастрофи»офіційно оприлюднений.

Представником

Відповідача-3 було зазначено, що в даному випадку органи Державного

казначейства не є учасниками спірних відносин і згідно із своїми

функціональними обов'язками не можуть надати суду будь-які фактичні дані на

підставі яких суд може встановити наявність чи відсутність  обставин, що мають значення для вирішення

даної справи. Головне управління Державного казначейства в місті Києві є

окремою юридичною особою, самостійно несе відповідальність за своїми

зобов'язаннями і ніяких порушень прав та законних інтересів відносно Позивача

не допускало.

Представник

Головного управління соціального захисту населення Київської міської державної

адміністрації проти позову заперечив та зазначив, що Відповідач-4 не приймає

участі у призначенні та виплаті компенсаційних виплат громадянам, які

постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, оскільки Головне управління є

бюджетною установою і не відкрито реєстраційних рахунок, за яким здійснюється

виплата щорічної допомоги на оздоровлення. Стягнення за рішенням суду на

користь громадян щорічної допомоги на оздоровлення може здійснюватись виключно

з реєстраційного рахунку за яким здійснюються видатки за відповідним КПКВ.

Списання коштів на зазначену мету з інших бюджетних програм соціального

захисту, є нецільовим використанням бюджетних коштів. Також вказав на те, що

Позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду за захистом прав,

свобод та інтересів особи. А саме, Позивач протягом 2004-2006 років одержувала

нараховані їй виплати, заперечень щодо їх розміру не заявляла, законодавчо

встановлені розміри компенсаційних виплат повинна була знати, так як Закон

України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок

Чорнобильської катастрофи»офіційно оприлюднений.

Представник

Третьої особи в судове засідання не з'явився, про причини неявки не повідомив

та письмових пояснень суду не надав.

          Розглянувши подані сторонами

документи та матеріали, заслухавши пояснення представників Відповідачів,

всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні

вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду

справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно

до вимог статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист

громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»№ 796-XII (надалі

-Закон № 796-XII) щорічна допомога на оздоровлення інвалідам ІІІ групи

виплачується у розмірі 4 мінімальних заробітних плат.

Згідно

з положенням пункту 7 частини 1 статті 48 Закону № 796-XII «Розмір мінімальної

заробітної плати визначається на момент виплати».

Відповідно

до пункту 30 Закону про Державний Бюджет на 2007 рік дію абзацу другого частини

першої статті 48 зупинено на 2007 рік в частині виплати компенсацій і допомог у

розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати.

Однак,

Рішенням Конституційного Суду України у справі № 1-29/2007 за конституційним

поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України

(конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини

другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29,

30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України

“Про Державний бюджет України на 2007 рік”(справа про соціальні гарантії

громадян) від 9 липня 2007 року (надалі -Рішення КСУ від 9 липня 2007 року)

пункт 30 Закону про Державний Бюджет на 2007 рік було визнано таким, що не

відповідає Конституції України. Зокрема, в частині 1 резолютивної частини

Рішення КСУ від 9 липня 2007 року зазначено: «Визнати такими, що не

відповідають Конституції України (є неконституційними), такі положення Закону

України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»: … пункту 30 статті 71, яким

зупинено на 2007 рік дію  … в частині

виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної

плати - абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого та сьомого

частини першої …та частини сьомої статті 48 Закону України «Про статус і

соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської

катастрофи». Згідно з частиною 3 резолютивної частини Рішення КСУ від 9 липня

2007 року «Положення … пунктів … 30 …. статті Закону України «Про Державний

бюджет України на 2007 рік», визнані неконституційними, втрачають чинність з

дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення». Відповідно до

частини 2 статті 152 Конституції України «Закони, інші правові акти або їх

окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня

ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність».

Відповідно до частини 5 резолютивної частини Рішення КСУ від 9 липня 2007 року

«Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення

для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з

правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів,

що визнані неконституційними». Згідно із частиною 6 резолютивної частини

Рішення КСУ від 9 липня 2007 року «Рішення Конституційного Суду України є

обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути

оскаржене». Відповідно до частини 3 статті 150 Конституції України

“Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання

на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені”. Крім того,

згідно із статтею 69 Закону України «Про Конституційний Суд України»№ 422/96-ВР

«Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання

на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені».

Враховуючи

Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року та його

обов'язковість до виконання, Суд вважає, що положення Закону № 796-XII не є

призупиненими на цей час та підлягають застосуванню при розгляді справи.

Відповідно

до статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян,

які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»№ 796-XII (надалі -Закон №

796-XII) щорічна допомога на оздоровлення інвалідам ІІІ групи виплачується у

розмірі 4 мінімальних заробітних плат.

Позивач

-ОСОБА_1 є громадянкою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи і

відноситься до категорії 1, що підтверджується відповідним посвідченням серії А

№ НОМЕР_1 (копія у матеріалах справи). Згідно довідки МСЕК серії МСЕ № НОМЕР_2

від 2 серпня 1995 року Позивачці було встановлено ІІІ групу інвалідності

безстроково. Відповідачі не заперечують стосовно того, що Позивач є особою, яка

постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та є інвалідом ІІІ групи.

На

підставі зазначеного Суд вважає, що Позивач дійсно є постраждалою внаслідок

аварії на Чорнобильській АЕС, інвалідом ІІІ групи та має право на отримання

щорічної допомоги на оздоровлення, передбаченої статтею 48 Закону № 796-XII.

Суд

звертає увагу сторін на те, що реалізація особою права, що пов'язане з

отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час

виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного

законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань,

тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину

невиконання своїх зобов'язань судом не приймається до уваги. Так, наприклад, у

справі «Кечко проти України»Європейський Суд з прав людини констатував, що не

приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної

влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання

своїх зобов'язань.  

Правовідносини,

що виникають в процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії

основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє

державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає

механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та

інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home

Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності

означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання,

взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті,

який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу

пов'язана з іншим принципом -відповідальності держави, який полягає у тому, що

держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання

відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили

певну концепцію, в даному випадку це надання допомоги на оздоровлення особам,

які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, така держава чи орган

вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої

політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення

про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи

поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб

стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи

поведінки. 

Відносини,

що склалися між Позивачем та Відповідачами є публічно-правовими відносинами,

виходячи із змісту статті 3 та пункту 2 частини 1 статті 17 Кодексу

адміністративного судочинства України.

Як

зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року     № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і

щомісячного довічного грошового утримання) зміст прав і свобод людини - це

умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини,

необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини -

це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його

множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних

одиницях виміру.

Звуження

змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик

можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто

якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола

суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких

інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх

кількісної характеристики.

Враховуючи

те, що Позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та

є інвалідом ІІІ групи із встановленим причинно-наслідковим зв'язком із

Чорнобильською катастрофою, вона наділена державою певним правовим статусом,

який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема

право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення у відповідному розмірі.

Наділивши

зазначеною соціальною гарантією осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської

катастрофи, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити

належний матеріальний рівень цих осіб.

Тобто,

між Позивачем і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері

життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави

забезпечити соціальний захист осіб, які постраждали і є інвалідами внаслідок

Чорнобильської катастрофи.

Згідно

зі статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і

не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до

чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і

свобод.

Відповідно

до частини 1 та 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України

завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів

фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових

відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого

самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при

здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому

числі на виконання делегованих повноважень.

До

адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи

бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких

рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший

порядок судового провадження.

Відповідно

до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна

сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та

заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною

2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в

адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності

суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого

рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує

проти адміністративного позову.

Отже,

на підставі викладеного Суд вважає, що нарахування компенсації Позивачу має

здійснюватися виходячи із розміру, передбаченого Законом № 796-XII, тобто 4

мінімальних заробітних плат.

Відповідно

до вимог статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України

адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до

адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для

звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи

встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з

дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав,

свобод чи інтересів.

Для

захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть

встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо

не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була

дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Якщо

законом встановлена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач

скористався цим порядком, то обчислення строку звернення до адміністративного

суду починається з дня, коли позивач дізнався про рішення суб'єкта владних

повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або

бездіяльність суб'єкта владних повноважень.

Частиною

1 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що

пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у

задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із

сторін.

Вивчивши

матеріали справи, суд встановив, що позивач звернувся до Окружного

адміністративного суду міста Києва із порушенням річного строку звернення до

адміністративного суду щодо частини позовних (за 2004, 2005 та 2006 роки),

оскільки адміністративний позов подано до суду 4 грудня 2007 року, про що

свідчить відповідний реєстраційний номер на першій сторінці позовної заяви.

Будь-яких клопотань щодо поновлення пропущеного строку звернення Позивач до

суду не надавала.

У

відповідності до частини другої статті 19 Конституції України органи державної

влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти

лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією

та законами України.

Частиною

1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд

при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи

державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові

особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що

передбачені Конституцією та законами України.

Суд

також бере до уваги, що згідно з частини третьої статті 2 Кодексу

адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи

бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють,

чи прийняті (вчинені) вони зокрема:

1) на

підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та

законами України;

2) з

використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3)

обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття

рішення (вчинення дії);

4)

безсторонньо (неупереджено);

5)

добросовісно;

6)

розсудливо;

7) з

дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій

дискримінації;

8)

пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими

несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на

досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9)  з урахуванням права особи на участь у процесі

прийняття рішення;

10)  своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи

те, що Позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду і

Відповідачі наполягають на відмові в позові з цієї підстави, а клопотання про

його поновлення не заявлялось, зважаючи на всі наведені обставини в їх

сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги Позивача в частині

виплати щорічної одноразової допомоги на оздоровлення за 2004, 2005 та 2006

роки не підлягають задоволенню.

Таким

чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень

чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що

викладені в позовній заяві доводи Позивача є частково обґрунтованими та  відповідно такими, що підлягають задоволенню

частково.

Керуючись  статтями 69-71, 99, 100, 160-165, 167, 254

Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд

міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В

1.

Адміністративний позов задовольнити частково.

2.

Визнати протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту

населення Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації щодо

відмови в проведенні перерахунку щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік

ОСОБА_1.

2.

Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської

районної у місті Києві державної адміністрації та Київський міський центр по

нарахуванню та здійсненню соціальних виплат провести перерахунок та здійснити

відповідну додаткову виплату ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення за 2007

рік.

3. В

задоволенні решти позовних вимог -відмовити.

Постанова

відповідно до частини 1 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства

України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про

апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було

подано.

Постанова

може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її

складення в повному обсязі за правилами, встановленими статтями  185-187 Кодексу адміністративного судочинства

України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне

оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про

апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання

заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                                              Н.

Є. Блажівська